про залишення позовної заяви без руху
05 липня 2021 року 320/7682/21
Суддя Київського окружного адміністративного суду Балаклицький А.І., розглянувши у м. Києві позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправної бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 31.05.2019 по 04.09.2020;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 31.05.2019 по 04.09.2020.
Частиною 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи: відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 3 ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Згідно з ч. 2 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України "Про судовий збір".
Статтею 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно з ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано фізичною особою, ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
За подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою, ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Частиною 3 статті 6 Закону України "Про судовий збір" визначено, що за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.
Відповідно до ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що встановлений законом на 1 січня 2021 року, становить 2270,00 грн.
Як вбачається з прохальної частини позову, позивачем об'єднано у позовній заяві одну вимогу немайнового характеру та одну вимогу майнового характеру про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 31.05.2019 по 04.09.2020.
Згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, яка викладена в постанові від 30.01.2019 у справі №910/4518/16, пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір", згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях.
Таким чином, при зверненні до суду з даним позовом позивачу за вимогу немайнового характеру слід було сплатити судовий збір у розмірі 908,00 грн.
Водночас, суд не може визначити суму судового збору за вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки позивачем до позовної заяви до додано обґрунтованого розрахунку такої суми.
Водночас, у позовній заяві позивач зазначає, що він звільнений від сплати судового збору як учасник бойових дій на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір".
На підтвердження вказаного позивачем долучено до позовної заяви копію посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_2 , виданого Головним управлінням персоналу Генерального штабу Збройних Сил України 02.12.2014.
Вирішуючи вказане клопотання, суд зазначає наступне.
Відповідно пункту 13 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" учасники бойових дій, Герої України звільняються від сплати судового збору в усіх судових інстанціях у справах, пов'язаних з порушенням їхніх прав.
Тобто лише у справах, в яких предметом спору є правовідносини стосовно наявності статусу учасника бойових дій або предметом спору є правовідносини стосовно прав та гарантій особи як учасника бойових дій, така особа звільняється від сплати судового збору.
При цьому, пункт 13 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" кореспондується із положеннями статті 22 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", якою передбачено, що ветерани війни, до яких належать учасники бойових дій, отримують безоплатну правову допомогу щодо питань, пов'язаних з їх соціальним захистом, а також звільняються від усіх судових витрат, пов'язаних з розглядом цих питань.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що хоча вказана норма не містить вичерпного переліку порушених прав, однак порушені права нерозривно пов'язані саме із статусом учасника бойових дій, який, як і права такої особи, визначається спеціальним законом, а не усіх прав людини і громадянина, які в свою чергу встановлені Конституцією України та іншими законами.
Спір у зазначеній справі не пов'язаний із захистом прав позивача, що безпосередньо пов'язані із реалізацією ним статусу учасника бойових дій, а отже відсутні підстави для звільнення позивача від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір".
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в ухвалах від 02 березня 2018 року у справі № 820/2891/17, від 26 березня 2018 року у справі №805/3967/17-а, від 03 квітня 2018 року у справі №814/2000/17, від 13 липня 2018 року у справі №461/618/17, від 23 серпня 2018 року у справі №800/416/17, від 07 серпня 2018 року у справі №826/14550/17, від 30 липня 2019 року у справі №701/226/19.
З позовної заяви вбачається, що предметом даного спору є оскарження бездіяльності відповідача та стягнення компенсації за затримку повного розрахунку при звільненні.
Таким чином, спір у даній справі не пов'язаний із соціальним захистом позивача як учасника бойових дій або Героя України, а тому позивач не звільнений від сплати судового збору на підставі положень п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір".
За таких обставин, суд не вбачає можливості звільнення позивача від сплати судового збору за подання даної позовної заяви.
Відповідно до вимог ч. 6 ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Згідно з ч. 1 ст. 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно до ч. 1 ст. 233 Кодексу законів про працю України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
За приписами ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України).
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 3 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно з ч. 5 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
В аспекті спірних правовідносин суд вказує, що оскільки позивач звернувся з позовом про захист трудових прав, а Кодекс адміністративного судочинства України передбачає, що інші закони можуть встановлювати інші строки звернення до суду, то є достатні підстави для застосування положень ст. 233 Кодексу законів про працю України у цій частині.
У рішенні від 22.02.2012 у справі №4-рп/2012 Конституційний Суд України роз'яснив, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
Аналіз наведених положень свідчить про те, що для середнього заробітку за затримку розрахунку при звільнені застосовуються положення ст. 233 Кодексу законів про працю України, а невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням та для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Як вбачається з позовної заяви та доданих до неї документів, 04.09.2020 позивачу виплачено компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у розмірі 45394,61 грн.
Отже, наведене свідчить, що про порушення своїх прав позивач дізнався саме 04.09.2020.
Водночас, судом встановлено, що з даним позовом позивач звернувся до суду лише 14.06.2021, що підтверджується календарним штемпелем відділу поштового зв'язку на конверті, тобто з порушенням трьохмісячного строку звернення до суду, встановленого ч. 1 ст. 233 Кодексу законів про працю України.
Проте, позивачем до позовної заяви не додано заяву про поновлення пропущеного строку на звернення до суду з даним позовом та доказів поважності причин пропуску такого строку.
Відповідно до статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Зазначені вище обставини вказують на невідповідність позовної заяви вимогам статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).
Вказані недоліки повинні бути усунуті у десятиденний строк з дня отримання позивачем копії даної ухвали шляхом подання до суду: оригіналу документа про сплату судового збору у розмірі, визначеному Законом України "Про судовий збір"; обґрунтованого розрахунку суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні; доказів, які підтверджують факт того, що строк звернення до адміністративного суду не був пропущений або ж заяву про поновлення такого строку із доказами поважності причин його пропуску.
Керуючись ст.ст. 161, 169, 171, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 - залишити без руху.
Встановити позивачу десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання копії даної ухвали.
Роз'яснити позивачу, що якщо недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, не будуть усунуті у встановлений судом строк, позовна заява буде повернута відповідно до пункту 1 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
Копію ухвали надіслати позивачу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя Балаклицький А. І.