07 липня 2021 року м. Київ №320/6730/20
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Басая О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за позовом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,
До Київського окружного адміністративного суду звернулось Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів з позовом до Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль", в якому просить стягнути адміністративно-господарські санкції та пеню у розмірі 11900812,39 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем, в порушення ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", у 2019 році не виконано норматив по створенню робочих місць та не забезпечено працевлаштування осіб, яким встановлена інвалідність. У зв'язку з чим позивач, враховуючи приписи ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", визначив відповідачеві суму адміністративно-господарських санкцій та пені у розмірі 11900812,39 грн.
Згідно з ухвалою від 11.08.2020, суд залишив позовну заяву Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів без руху, у якій зазначив недоліки позовної заяви, спосіб їх усунення та встановив строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня вручення копії даної ухвали позивачу.
Відповідно до ухвал від 31.08.2020 та 12.10.2020, суд продовжував строк для усунення недоліків позовної заяви Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені. Позивач усунув недоліки позовної заяви у встановлений судом строк.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2020 відкрите спрощене позовне провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд без повідомлення (виклику) сторін.
27.11.2020 від Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" до суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. У відзиві зазначив, що вважає позовні вимоги необґрунтованими, оскільки позивач не врахував, що відповідно до норм чинного законодавства, адміністративно-господарські санкції застосовуються лише за наявності вини зобов'язаної особи. У свою чергу, в даному випадку відповідачем на виконання Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" було вжито всі необхідні заходи для задоволення потреб інвалідів у працевлаштуванні, а саме: щомісячно до Бориспільської міськрайонної філії Київського обласного центру зайнятості подавалась інформація про наявні вакантні місця та про роботу, яка проводиться з працевлаштування осіб з обмеженими фізичними можливостями, а також Звіти про наявність вакансій на підприємстві, Форма №3-ПН; щомісячно до Управління соціального захисту населення Бориспільської міської ради подавалась інформація про наявні вакантні місця та про роботу, яка проводиться з працевлаштування осіб з обмеженими фізичними можливостями; до Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів подано Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2019 рік Ф№10-ПН.
Крім того, в засобах масової інформації (газета "Вісті", газета "Вісник Переяславщини", газета "Баришівський вісник" на сайті ДП МА "Бориспіль" http://borispol/hh/ua/vakancy/3449040 на сайті https://rabota.ua/company/vacancy5557573 та на сайті https://www.work.ua/emplover/my/jobs/view/3449040) розміщувались оголошення про наявні вакантні місця та запрошення на постійну роботу осіб з обмеженими фізичними можливостями до ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль".
Як результат, протягом 2019 року ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" працевлаштовані 5 осіб з обмеженими фізичними можливостями, які звертались до підприємства самостійно.
Таким чином, відповідач стверджує, що забезпечення працевлаштування осіб з обмеженими фізичними можливостями з боку Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" здійснювалось належним чином, оскільки було створено необхідну кількість робочих місць виходячи з кількості працюючих інвалідів на підприємстві та забезпечено працевлаштування інвалідів.
Зазначив, що в його діях відсутній такий елемент правопорушення, як вина, у зв'язку із чим застосування відповідальності, а саме: адміністративно-господарських санкцій та пені у розмірі 11900812,39 грн є неправомірним.
22 грудня 2020 року позивачем було надано відповідь на відзив, в якому позивач просив стягнути з відповідача адміністративно-господарські санкції та пеню у розмірі 11900812,39 грн.
Розглянувши позовну заяву, пояснення позивача по справі, відзив відповідача на позов, відповідь на відзив по справі, дослідивши докази та оцінивши їх у сукупності, судом встановлено наступне.
Державне підприємство "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" є юридичною особою. У зв'язку з цим відповідач згідно з вимогами статті 18 Закону України №875-ХІІ є працедавцем, який зобов'язаний виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів.
28 лютого 2020 року відповідач подав до Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 рік (форма №10-ПІ), згідно з яким він задекларував, що середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу відповідача впродовж 2019 року становила 4434 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 128 осіб, а кількість інвалідів штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України від 21.03.1991 №875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", становить 177 осіб. Середньорічна заробітна плата штатного працівника становить 240279 грн.
Таким чином, з даних звіту, на думку позивача, вбачається, що відповідач не забезпечив працевлаштування 49 інвалідів і зобов'язаний сплатити до Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції у сумі 11773656,79 грн.
Оскільки відповідач суму адміністративно-господарських санкцій самостійно не сплатив, позивач звернувся до суду про їх стягнення разом із пенею у сумі 127155,60 грн.
Згідно з розрахунком, наданим позивачем, відповідач, у зв'язку з відсутністю в його штаті такої кількості працевлаштованих інвалідів, яка відповідає встановленому нормативу, зобов'язаний сплатити на користь Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції в сумі 11773656,79 грн та пеню в сумі 127155,60 грн, що разом становить 11900812,39 грн.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Правові засади соціальної захищеності інвалідів в Україні, що гарантують їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, визначаються Законом України від 21.03.1991 №875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 21.03.1991 №875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом
В силу положень статті 17 Закону України від 21.03.1991 №875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" відмова в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільнення за ініціативою адміністрації, переведення інваліда на іншу роботу без його згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров'я перешкоджає виконанню професійних обов'язків, загрожує здоров'ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров'я інвалідів.
Відповідно до статті 18 Закону України від 21.03.1991 №875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні". забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
В силу положень статті 181 Закону України від 21.03.1991 №875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" обов'язок здійснювати пошук підходящої роботи для інваліда відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань, покладено на Державну службу зайнятості.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. (стаття 18 Закону).
Як вбачається зі змісту статті 18 Закону України від 21.03.1991 №875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", обов'язок відповідача створити робочі місця і умови для працевлаштування інвалідів, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, не супроводжується обов'язком відповідача здійснювати пошук інвалідів, адже в силу статті 181 цього Закону таких обов'язок покладено на Державну службу зайнятості.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою статті 19 Закону України від 21.03.1991 №875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", і забезпечують працевлаштування інвалідів. При цьому, згідно зі статтею 20 Закону України від 21.03.1991 №875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Адміністративно-господарські санкції, що застосовуються до працедавців за незайняті інвалідами робочі місця, є заходом впливу до правопорушника у зв'язку з учиненням правопорушення у сфері господарювання.
Відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
В силу частини другої статті 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Це означає, що адміністративно-господарські санкції не можуть застосовуватися до працедавця в разі відсутності необхідної кількості працевлаштованих інвалідів, якщо при цьому цей суб'єкт господарювання вжив усіх передбачених Законом України від 21.03.1991 №875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" заходів для працевлаштування останніх, тобто коли у його діях відсутній склад правопорушення.
Таким чином, у разі якщо суб'єктом господарювання вжито усіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та повідомлення державній службі зайнятості про наявність вакантних місць, на нього не може бути покладена відповідальність за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості осіб з інвалідністю для працевлаштування або відсутність у населеному пункті за місцем знаходження суб'єкта господарювання осіб з інвалідністю, які бажають працевлаштуватись, або відмову особи з інвалідністю працевлаштуватись у суб'єкта господарювання тощо.
Зазначена правова позиція неодноразово викладалася Верховним Судом України, зокрема у постанові від 20 червня 2011 року №21-60а11 та у постанові від 26 червня 2012 року №21-105а12, а також Верховним Судом, в тому числі у постановах від 26 червня 2018 року справі №806/1368/17, від 24 лютого 2020 року у справі №820/2132/17.
Крім того, із численної практики Верховного Суду України та Верховного Суду слідує, що висновок про належне виконання суб'єктом господарювання свого обов'язку по вжиттю усіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та повідомлення державній службі зайнятості про наявність вакантних місць для працевлаштування осіб з інвалідністю може бути зроблений у разі підтвердження суб'єктом господарювання вжиття таких заходів.
Як встановлено судом та підтверджується наявним в матеріалах справи листом Київського обласного центру зайнятості від 13.04.2020 №927/13/01-36, Державне підприємство "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" подавало щомісячно у 2019 статистичну звітність за встановленою формою (форма 3-ПН) про наявність вакансій, у тому числі й з можливістю працевлаштування інвалідів.
Крім того, відповідач звертався до органів зайнятості населення з листами, що містили прохання направляти до нього інвалідів для їх працевлаштування. Підприємством також направлялись листи до Управління праці та соціального захисту населення Бориспільської міської ради про заходи роботи з працевлаштування інвалідів. Копії звітів та листів наявні у матеріалах справи.
Суд також встановив, що відповідач розміщував в друкованих засобах масової інформації ( газета "Вісті", газета "Вісник Переяславщини", газета "Баришівський вісник" на сайті ДП МА "Бориспіль" http://borispol/hh/ua/vakancy/3449040 на сайті https://rabota.ua/company/vacancy5557573 та на сайті https://www.work.ua/emplover/my/jobs/view/3449040) оголошення про наявні в нього вакансії, у тому числі й про можливість працевлаштування інвалідів.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем були виконані вимоги статті 18 Закону України від 21.03.1991 №875-ХІІ щодо обов'язку створення робочих місць для інвалідів і не було відмовлено у працевлаштуванні інвалідів.
При цьому, у ході судового розгляду даної справи позивачем не були спростовані твердження відповідача щодо факту створення у 2019 році вакансій для інвалідів.
Аналізуючи викладені обставини у їх сукупності, суд дійшов висновку, що у діях відповідача відсутній склад правопорушення, оскільки ним у 2019 році вжито усіх залежних від нього заходів, які необхідні для виділення та створення у належній кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, їх пошуку та працевлаштування, відповідач є стратегічним об'єктом, головним завданням якого є безпека польотів та авіаційна безпека, здійснення заходів із забезпечення захисту, охорони та безпеки пасажирів, членів екіпажу, авіаційного персоналу, повітряних суден, об'єктів аеропорту та об'єктів радіонавігаційного забезпечення незалежно від їх форм власності та підпорядкування, а отже, у діях відповідача відсутня вина, наявність якої є обов'язковою умовою для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій, передбачених положеннями ст. 20 Закону України №875-XII.
За приписами ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Оскільки, при розгляді справи встановлено, що вини відповідача по невиконанню нормативу створення робочого місця для інвалідів за 2019 рік немає, в його діях відсутні порушення статей 18, 19, 20 Закону №875-ХІІ, а роботодавець, в свою чергу, вжив усіх необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення за невиконання нормативу робочих місць, суд дійшов висновку, що вимога позивача про застосування адміністративно-господарських санкцій до відповідача є необґрунтованою, а тому в задоволенні даного позову слід відмовити.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Басай О.В.