06 липня 2021 року м. Київ №320/10344/20
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Колеснікової І.С., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління МВС України в Київській області
про стягнення середнього заробітку, компенсації втрати частини доходів
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Головного управління МВС України в Київській області про стягнення з Головного управління МВС України в Київській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі у розмірі 89576,30 грн., компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розмірі 46400,52 грн.
Позов мотивовано невиконанням відповідачем судового рішення про поновлення позивача на посаді, що є підставою для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі з компенсацією втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02.11.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), запропоновано відповідачам подати відзив на позовну заяву.
Відповідач правом подання відзиву не скористався, інших заяв по суті справи відповідачем до суду не подано. Ухвалу суду про відкриття провадження у справі, направлену на офіційну електронну адресу Головного управління МВС України в Київській області, отримано відповідачем 09.11.2020, що підтверджується витягом з електронної пошти Київського окружного адміністративного суду.
Дослідивши наявні у матеріалах справи докази та з'ясувавши обставини справи, судом встановлено таке.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 04.11.2015 в адміністративній справі №810/4691/15 задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління МВС України в Київській області, Фастівського міського відділу (з обслуговування міста Фастова та Фастівського району) ГУ МВС України в Київській області та вирішено: визнати протиправними та скасувати наказ начальника ГУ МВС України в Київській області Троян В.А. №1569 від 12.08.2015 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 » та наказ начальника ГУ МВС України в Київській області Троян В.А. №454 о/с від 21.08.2015 «По особовому складу» в частині звільнення капітана міліції ОСОБА_1 (М-118620) оперуповноваженого сектора карного розшуку Фастівського міського відділу (з обслуговування міста Фастова та Фастівського району), 21.08.2015; поновити ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого сектора карного розшуку Фастівського міського відділу (з обслуговування міста Фастова та Фастівського району) Головного управління МВС України в Київській області; стягнути з Головного управління МВС України в Київській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 21.08.2015 по 04.11.2015 у сумі 5626 (п'ять тисяч шістсот двадцять шість) грн. 28 коп.; допустити негайне виконання постанови суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого сектора карного розшуку Фастівського міського відділу (з обслуговування міста Фастова та Фастівського району) Головного управління МВС України в Київській області; допустити негайне виконання постанови суду в частині стягнення з Головного управління МВС України в Київській області на користь ОСОБА_1 заробітної плати за вересень 2015 року в сумі 2222 (дві тисячі двісті двадцять дві) грн. 40 коп.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.01.2016 скасовано постанову Київського окружного адміністративного суду від 04.11.2015, прийнято нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління МВС України в Київській області, Фастівського міського відділу (з обслуговування міста Фастова та Фастівського району) Головного управління МВС України в Київській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку, відмовлено в повному обсязі.
Постановою Верховного Суду від 03.10.2019 постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28.01.2016 скасовано, справу направлено на новий розгляд до Шостого апеляційного адміністративного суду.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.12.2019 скасовано постанову Київського окружного адміністративного суду від 04.11.2015 та прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області, Фастівського міського відділу (з обслуговування міста Фастова та Фастівського району) Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку.
Постановою Верховного Суду від 06.08.2020 скасовано постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.12.2019 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним і скасування наказу начальника ГУ МВС України в Київській області Троян В.А. №454 о/с від 21.08.2015 «По особовому складу» в частині звільнення капітана міліції ОСОБА_1 (М-118620) оперуповноваженого сектора карного розшуку Фастівського міського відділу (з обслуговування міста Фастова та Фастівського району), поновлення ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого сектора карного розшуку Фастівського міського відділу (з обслуговування міста Фастова та Фастівського району) і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та залишено в силі постанову Київського окружного адміністративного суду від 04.11.2015 в цій частині, в решті постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.12.2019 залишено без змін.
Відповідно до довідки Фастівського міського відділу (з обслуговування міста Фастова та Фастівського району) від 21.09.2015 №5813, середньоденне грошове забезпечення ОСОБА_1 складало 74,03 грн.
Вважаючи наявними правові підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі з компенсацією втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, позивач звернувся з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 24 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 №114, у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на службі розглядається більше одного року не з вини особи рядового, начальницького складу, така особа має право на отримання грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу.
За приписами статті 235 Кодексу законів про працю України, у разі затримки видачі копії наказу (розпорядження) про звільнення з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу (частина п'ята).
Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню (частина сьома).
Як встановлено судом, постановою Київського окружного адміністративного суду від 04.11.2015 в адміністративній справі №810/4691/15 задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління МВС України в Київській області, Фастівського міського відділу (з обслуговування міста Фастова та Фастівського району) ГУ МВС України в Київській області та, зокрема вирішено поновити ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого сектора карного розшуку Фастівського міського відділу (з обслуговування міста Фастова та Фастівського району) Головного управління МВС України в Київській області. При цьому постанову суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого сектора карного розшуку Фастівського міського відділу (з обслуговування міста Фастова та Фастівського району) Головного управління МВС України в Київській області допущено до негайного виконання.
Відповідно до частини другої статті 129 Конституції України, обов'язковість судових рішень є однією із основних засад судочинства.
Статтею 1291 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд справи судом; право на судовий захист є гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.
Визначене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов'язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін.
За приписами пункту 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі, і цей обов'язок полягає в тому, що у роботодавця обов'язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися.
При цьому суд зауважує, що належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків.
Втім, як встановлено судом, станом на час звернення позивача з даним позовом до суду, а саме 22.10.2020 (згідно дати оформлення поштового відправлення з позовною заявою), відповідачем в порушення вимог частини сьомої статті 235 Кодексу законів про працю України, а також принципу обов'язковості судового рішення, не виконано постанову Київського окружного адміністративного суду від 04.11.2015 в адміністративній справі №810/4691/15 в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого сектора карного розшуку Фастівського міського відділу (з обслуговування міста Фастова та Фастівського району) Головного управління МВС України в Київській області.
Відповідно до статті 236 Кодексу законів про працю України, у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
За змістом положень наведеної норми затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі слід вважати невидання власником (уповноваженим органом) негайно після проголошення судового рішення наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин.
Відтак, за відсутності наказу про поновлення ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого сектора карного розшуку Фастівського міського відділу (з обслуговування міста Фастова та Фастівського району) Головного управління МВС України в Київській області, суд погоджується з доводами позивача про те, що невиконання відповідачем протягом тривалого часу постанови Київського окружного адміністративного суду від 04.11.2015 в адміністративній справі №810/4691/15 в частині поновлення позивача на посаді має наслідком застосування приписів статті 236 Кодексу законів про працю України про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
Водночас, як встановлено судом, постанова Київського окружного адміністративного суду від 04.11.2015 в адміністративній справі №810/4691/15 скасовувалась постановами Київського апеляційного адміністративного суду від 28.01.2016 та Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.12.2019, які в подальшому скасовано постановами Верховного Суду від 03.10.2019 та від 06.08.2020. Відповідно, постанова суду першої інстанції з моменту прийняття судом апеляційної інстанції рішення про її скасування і до моменту скасування рішенням суду касаційної інстанції відповідного рішення про скасування постанов суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції, не була чинною.
Таким чином, періоди затримки виконання відповідачем постанови Київського окружного адміністративного суду від 04.11.2015 в адміністративній справі №810/4691/15 в частині поновлення позивача на посаді становлять: з 05.11.2015 по 28.01.2016 (84 дні); з 03.10.2019 по 03.12.2019 (60 днів); з 06.08.2020 по 22.10.2020 (76 днів).
Відтак, середній заробіток за час затримки виконання Головним управлінням МВС України в Київській області постанови Київського окружного адміністративного суду від 04.11.2015 в адміністративній справі №810/4691/15 в частині поновлення позивача на посаді по день звернення позивача з даним позовом до суду складає (84+60+76)* 74,03 грн. = 16286,60 грн.
Тому, підлягають задоволенню позовні вимоги лише в частині стягнення з Головного управління МВС України в Київській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі у розмірі 16286,60 грн.
При цьому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розмірі 46400,52 грн. задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.
Так, за приписами статей 1, 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-III (у редакції, чинній на час виникнення між сторонами спірних відносин), підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Згідно частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Статтею 1 Конвенції про захист заробітної плати №95, ухваленою генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30.06.1961, визначено, що термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
У Рішенні від 15.10.2013 №8-рп/2013 у справі №1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Структуру заробітної плати визначено статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Водночас, виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника полягає у відновленні трудового договору, який раніше існував і був незаконно припинений роботодавцем.
До моменту фактичного виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника трудові правовідносини, які існували до порушення з боку роботодавця, не виникають. У зв'язку з цим, виплати, які мають бути здійснені роботодавцем на користь незаконно звільненого працівника, у тому числі середній заробіток за час вимушеного прогулу або різниця у заробітку за час виконання нежчеоплачуваної роботи, не можуть вважатись заробітною платою та не витікають із трудового договору як підстави для виплат. Ці виплати не можуть кваліфікуватись як плата за виконану роботу.
Отже, за змістом норм чинного законодавства середній заробіток за час затримки власником або уповноваженим ним органом виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника.
Відтак, на середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі не поширюється дія Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, положень проаналізованого законодавства, наявних у матеріалах справи доказів та встановлених судом обставин справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Щодо строку звернення з даним позовом до суду, суд зазначає, що строк пред'явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі обмежуються трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Вказаний правовий висновок узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №910/4518/16 та у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.10.2019 у справі №522/13736/15 (провадження № 61-25545сво18).
Враховуючи те, що середній заробіток за час затримки власником або уповноваженим ним органом виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою, тому строк пред'явлення до суду позовних вимог про стягнення зазначеного заробітку обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, тобто з часу видачі наказу про поновлення на роботі (частина перша статті 233 Кодексу законів про працю України).
Втім, враховуючи ту обставину, що станом на час звернення позивача з даним позовом до суду відповідачем не видавалось наказу про поновлення позивача на посаді і невиконання відповідачем судового рішення має триваючий характер, позивачем не пропущено тримісячного строку звернення з даним позовом до суду.
Згідно частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Згідно абзацу другого частини п'ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 10 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» передбачено звільнення від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях позивачів - громадян, віднесених до 1 та 2 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Судом встановлено, що позивач належить до постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 2 (посвідчення громадянина, евакуйованого у 1986 році із зони відчуження, категорія 2), відповідно позивача звільнено від сплати судового збору.
Водночас, позивач просить стягнути з відповідача витрати, пов'язані із наданням професійної правничої допомоги в розмірі 12000,00 грн.
Статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи (частина перша). До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої).
Згідно статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша). За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина друга). Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина третя). Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта). Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п'ята). У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста). Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома).
Відповідно до частини дев'ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Суд наголошує, що стаття 134 Кодексу адміністративного судочинства України не виключає права суду перевіряти дотримання позивачем вимог частини п'ятої статті 134 щодо співмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Верховний Суд в додатковій постанові від 12.09.2018 (справа № 810/4749/15) вказав, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Також Верховний Суд у постанові від 22.12.2018 (справа № 826/856/18) зазначив, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відтак, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії», заява № 34884/97, п.30). У пункті 269 рішення у цій справі Судом зазначено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Згідно пункту 4 частини першої статті першої Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 №5076-VI (далі - Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Отже, договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону №5076-VI).
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону №5076-VI).
Статтею 19 Закону №5076-VI визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Відповідно до статті 30 Закону №5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
На підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивачем надано суду договір про надання правничої (правової) допомоги від 05.10.2020 №05/10/20 та детальний опис робіт (наданих послуг).
Верховним Судом, зокрема у своїх постановах від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16, від 17.09.2019 у справі №810/3806/18, від 31.03.2020 у справі №726/549/19, неодноразово висловлювалась правова позиція, згідно якої на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Відтак, за відсутності доказів фактичної оплати позивачем вартості правової допомоги відповідно до договору про надання правничої (правової) допомоги від 05.10.2020 №05/10/20, відсутні підстави для стягнення з відповідача витрати, пов'язані із наданням професійної правничої допомоги в розмірі 12000,00 грн.
Оскільки сторонами не надано доказів понесення ними судових витрат, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Стягнути з Головного управління МВС України в Київській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі у розмірі 16286,60 грн.
У задоволенні решти адміністративного позову відмовити.
Позивач - ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ).
Відповідач - Головне управління МВС України в Київській області (ідентифікаційний код 08592218, місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 15).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Згідно пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України, суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, провадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином.
Суддя Колеснікова І.С.
Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення - 06 липня 2021 року.