06 липня 2021 року м.Київ №320/14369/20
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просить суд:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 , а саме - невиплати грошової компенсації за неотримане речове майно в сумі 89 543,75 грн. за період з 03 липня 2020 року по 17 вересня 2020 року;
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно в сумі 1343,16 грн. (одна тисяча триста сорок три гривні 16 копійок);
- стягнути з військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 компенсацію за затримку повного розрахунку при звільненні (невиплати грошової компенсації за неотримане речове майно в сумі 89 543,75 грн.) за період з 03 липня 2020 року по 17 вересня 2020 року в сумі 46 919,18 грн. (сорок шість тисяч дев'ятсот дев'ятнадцять гривень 18 копійок);
- стягнути з військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно в сумі 1 343,16 грн. (одна тисяча триста сорок три гривні 16 копійок).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходив військову службу за контрактом в Збройних Силах України, а саме у військовій частині НОМЕР_1 у період з 2016 по 2020 роки. Станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу, 02.07.2020, відповідач не провів з ним розрахунків щодо грошової компенсації за недоотримане речове майно у розмірі 89543,75 грн., а виплатив її лише 17.09.2020, з якої ще було утримано військовий збір (1,5%) у розмірі 1343,16 грн. Позивач вважає, що утримання з виплаченої йому під час звільнення компенсації за недоотримане речове майно військового збору є безпідставним та таким, що суперечить вимогам чинного законодавства. Крім того, оскільки відповідач прострочив час остаточного розрахунку при звільненні з 03.07.2020 по 17.09.2020, то позивачеві має бути виплачена сума компенсації за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 46919,18 грн. у відповідності до вимог ч.1 ст. 117 КЗпП України. Дана сума була обрахована позивачем згідно з п.2 Порядку №100. Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 04.01.2021 було відкрито спрощене позовне провадження в даній адміністративній справі без проведення судового засідання.
Відповідач, заперечуючи проти позову, надав відзив на позовну заяву, у якому позовні вимоги не визнав з тих підстав, що перед звільненням позивача було розраховано вартість належних предметів форменого обмундирування та доведено суму заборгованості до позивача в порядку, визначеному наказом МОУ №280 від 22.05.2017 «Про організацію фінансового забезпечення військових частин, установ та організацій Збройних Сил України», було замовлено кошти на виплату компенсації за неотримане речове майно «ви.№1157». Оскільки кошти поступили на рахунки відповідача 16.09.2020, то наступного дня були перераховані позивачеві. Також, відповідач зазначає, що Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» є спеціальним законом, ч.1 ст. 9-1 якого передбачено, що речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається КМУ. Тому наполягає, що Військовою частиною було дотримано усіх процедур під час розрахунку з позивачем під час його звільнення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з огляду на наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , код РНОКПП - НОМЕР_2 , є громадянином України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_3 , виданим 04.06.1996 Лисянським РВ УМВС України в Черкаській області ( а.с.11, 12).
Позивач має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_4 , яке видане 02.12.2015 Управлінням персоналу штабу командування сухопутних військ військової частини НОМЕР_5 (а.с. 13).
З послужного списку позивача вбачається, що він проходив військову службу у Збройних Силах України у період з 01.08.1994 по 02.07.2020, зокрема, у період з 17.10.2016 по 02.07.2020 в військовій частині № НОМЕР_1 (а.с.14).
Наказом командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (по особовому складу) від 19.06.2020 №175, позивача було звільнено з військової служби у запас за п.п. «а» п.2 ч.5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у зв'язку із закінченням строку контракту) (а.с. 15).
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 02.07.2020 №165, ОСОБА_1 , помічника командира військової частини з правом роботи начальника юридичної групи військової частини НОМЕР_1 було виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення і направлено для зарахування на військовий облік до Білоцерківського ОМВК Київської області (а.с. 16).
Також цим наказом були визначені розміри грошової виплати позивачеві при звільненні.
Проте, грошова компенсація за неотримане речове майно у розмірі 89543,75 грн. не була виплачена позивачеві у день звільнення.
З витягу по картковому рахунку позивача вбачається, що 17.09.2020 була нарахована сума у розмірі 88200,59 грн. (а.с. 20).
Як вбачається з матеріалів справи, 19.11.2020, позивач звернувся до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України із заявою про виплату йому грошової компенсації за несвоєчасну виплату грошової компенсації за неотримане майно згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 №165 в розмірі 2,5 його середньомісячних грошових забезпечень (а.с. 17).
Однак, Військова частина НОМЕР_6 листом від 30.11.2020 №1/137/2894 повідомила позивачу про те, що йому було нараховано та виплачено компенсацію за неотримане речове майно 17.09.2020, оскільки військова частина НОМЕР_1 замовила 04.07.2020 кошти для цієї компенсації, які були отримані відповідачем лише 16.09.2020 (а.с. 18).
Одночасно, до листа-відповіді військовою частиною було додано довідку, згідно з якою розмір заробітної плати позивача, в тому числі в натуральній формі за квітень 2020 року становить 37170,00 грн., за травень 2020 року становить 18585,00 грн., за червень 2020 року - 18585,00 грн. (а.с. 19).
Не погоджуючись з діями відповідача щодо утримання військового збору з виплаченої позивачеві компенсації за неотримане речове майно та щодо невиплати компенсації за затримку повного розрахунку при звільненні, позивач звернувся з даним позовом до суду, з приводу чого суд зазначає таке.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини Рішення від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, посилаючись на своє ж Рішення від 6 липня 1999 року №8-рп/99, зауважив, що «служба в міліції, державній пожежній охороні передбачає ряд специфічних вимог, які дістали своє відображення у законодавстві. Норми, що регулюють суспільні відносини у цих сферах, враховують екстремальні умови праці, пов'язані з постійним ризиком для життя і здоров'я, жорсткі вимоги до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватись наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення. Частина п'ята статті 17 Конституції України покладає на державу обов'язки щодо соціального захисту не тільки таких громадян, а й членів їхніх сімей. Конституційний Суд України вважає, що ці положення поширюються і на службу в Збройних Силах України, Військово-Морських Силах України, в органах Служби безпеки України, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо».
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-ХІІ).
За приписами статті 1 Закону №2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з частиною другою статті 1-2 Закону №2011-ХІІ у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Згідно з частиною першою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частиною першою статті 9-1 Закону № 2011-ХІІ визначено, що речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за недоотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 2 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 (далі - Порядок № 178), виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.
Згідно з пунктом 3 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення, зокрема, у разі звільнення з військової служби.
Відповідно до пункту 4 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
Умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ) у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація), визначені Порядком виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 (далі - Порядок № 44, в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно з пунктом 2 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Пунктом 3 Порядку № 44 передбачено, що виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби, що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».
За змістом пунктів 4, 5 Порядку № 44 виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Згідно з пунктом 163.1 статті 163 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.
Згідно з підпунктом 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді: г) суми грошового або майнового відшкодування будь-яких витрат або втрат платника податку, крім тих, що обов'язково відшкодовуються згідно із законом за рахунок бюджету або звільняються від оподаткування згідно з цим розділом.
За пунктом 168.5 статті 168 Податкового кодексу України суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, у зв'язку з виконанням обов'язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.
Відповідно до пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.
Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу.
Об'єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу.
Ставка збору становить 1,5 відсотка від об'єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту.
Нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 цього Кодексу, за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 цього пункту.
Звільняються від оподаткування збором доходи, що згідно з розділом IV цього Кодексу не включаються до загального оподатковуваного доходу фізичних осіб (не підлягають оподаткуванню, оподатковуються за нульовою ставкою), крім доходів, зазначених у підпунктах 165.1.2, 165.1.18, 165.1.25, 165.1.52 пункту 165.1 статті 165 цього Кодексу.
В силу частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України).
Абзацом 3 пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 визначено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Пунктом 3 вказаного Положення визначено поширити дію Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого цим Указом, та статті 2 цього Указу на військовослужбовців Національної гвардії України.
З аналізу наведених норм матеріального права та встановлених обставин справи слідує, що позивач, обтяжений під час проходження військової служби власними витратами на придбання речового майна, мав правомірні очікування на отримання його грошової компенсації, оскільки і приписами Закону № 2011-XII, і Порядку № 178 гарантоване як право на отримання вказаного речового майна, так і право на одержання його грошової компенсації у протилежному випадку.
Водночас, у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби.
Застосовування в пункті 3 Порядку № 178 словосполучення «у разі звільнення з військової служби», а не, наприклад, «при звільненні з військової служби», дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу). Відтак, військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.
Вказана правова позиція відображена у постанові Верховного Суду від 3 жовтня 2018 року у справі № 803/756/17.
Підставою для звернення до суду є твердження позивача про утримання відповідачем при виплаті грошової компенсації за недоотримане речове майно 1,5% військового збору у розмірі 1343,16 грн.
Суд зауважує, що утримавши з належних позивачу до виплати сум грошової компенсації за неотримане речове майно військового збору, відповідач фактично позбавив його частини цієї грошової компенсації, що не узгоджується з підходом законодавця до оподаткування доходів військовослужбовців (пункт 168.5. статті 168 Податкового кодексу України).
Отже, утримання відповідачем податків з нарахованої позивачу суми грошової компенсації за неотримане речове майно є неправомірним.
Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом у постановах від 30.04.2020 у справі № 813/4138/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 89013376), від 22.04.2020 у справі № 820/611/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 88867824) та від 29.07.2020 у справі № 814/142/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 90652780).
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Враховуючи вказане, суд вважає за необхідне задовольнити вимогу позивача про визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_6 щодо утримання з належної ОСОБА_1 при звільненні з військової служби грошової компенсації за недоотримане речове майно суми податку з доходів фізичних осіб та військового збору.
При цьому, стосовно позовної вимоги про стягнення з Військової частини НОМЕР_6 грошової компенсації за недоотримане речове майно суми військового збору, суд зазначає таке.
Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Водночас, згідно пункту 4 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії. При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.
З урахуванням тієї обставини, що оскаржувані дії відповідача у розглядуваній ситуації не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях відповідача як суб'єкта владних повноважень, оскільки алгоритм їх дій чітко зазначений законодавчо, у даному випадку задоволення позову в частині дій зобов'язуваного характеру не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.
У зв'язку з цим, суд вважає за необхідне стягнути з Військової частини НОМЕР_6 Міністерства оборони України утриману суму військового збору в розмірі 1343,16 грн.
Стосовно позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправними дій відповідача щодо затримки розрахунку при звільненні позивача, а саме невиплати грошової компенсації за неотримане речове майно в сумі 89543,75 грн. за період з 03.07.2020 по 17.09.2020 та стягнення з відповідача компенсації за затримку повного розрахунку при звільненні (невиплати грошової компенсації за неотримане речове майно в сумі 89 543,75 грн.) за період з 03.07.2020 по 17 вересня 2020 в сумі 46919,18 грн., суд зазначає наступне.
За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України обумовлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.
Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.
Так, економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці, визначає Закон України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР «Про оплату праці», відповідно до статті 1 якого заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу; розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.
Статтею 2 «Структура заробітної плати» зазначеного Закону в редакції, яка була чинна на час звільнення позивача з військової служби, надані такі визначення.
Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
З огляду на позицію відповідача, викладену у відзиві на позовну заяву, суд враховує правові висновки Верховного суду, викладені у постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19, які полягають у наступному.
Зі змісту положень Інструкції №232 висновується, що речове забезпечення не має характеру винагороди за виконану працю, а спрямоване насамперед на задоволення потреб військовослужбовців під час несення ними військової служби.
Такі гарантії щодо забезпечення військовослужбовців доречно порівняти із подібними категоріями трудового законодавства, а саме пунктом 3 частини першої статті 29 КЗпП України, відповідно до якого власник або уповноважений ним орган зобов'язаний до початку роботи за укладеним трудовим договором забезпечити працівника необхідними для роботи засобами.
Варто також мати на увазі, що речове майно може бути різноманітним: майном особистого користування (предмети військової форми одягу, взуття та спорядження, які видаються у власне користування військовослужбовців) та інвентарним майном, яке є власністю військової частини та використовується особовим складом тимчасово під час проведення спеціальних робіт, несення бойового чергування, варти тощо. Лише перший вид майна, у разі його неотримання, підлягає грошовій компенсації.
Отже, речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням) військовослужбовця.
Щодо правової природи компенсації за неотримане речове майно, суд вважає, що таку слід розглядати як особливий, окремий вид належних військовослужбовцю сум.
Як уже зазначено, стаття 116 КЗпП оперує поняттям «всі суми, що належать працівнику», а стаття 117 цього Кодексу передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.
Чинне законодавство передбачає обов'язок виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно на день виключення зі списків особового складу військової частини.
Умовою для виникнення такого обов'язку є подання військовослужбовцем відповідного рапорту під час проходження служби.
Отже, компенсація вартості за неотримане речове майно належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України.
Таким чином, застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності здійснюється у разі невиплати згаданої компенсації на день виключення особи зі списків особового складу військової частини.
Виключенням із цього правила є надання військовослужбовцем на те відповідної згоди, передбаченої пунктом 242 Положення №1153/2008.
Указані висновки корелюються з позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, згідно з якою під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.
Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Як уже зазначено, у цій справі позивачу під час звільнення 02 липня 2020 року грошову компенсацію замість належних до видачі предметів речового майна за час проходження військової служби не було виплачено; відповідну компенсацію позивач отримав лише 17.09.2020 у розмірі 88735,01 грн., що визнається відповідачем та підтверджується випискою з карткового рахунку позивача.
На цій підставі позивач просить суд стягнути з відповідача компенсацію за затримку повного розрахунку при звільненні у розмірі 46919,18 грн. Таку суму позивач обчислив на підставі пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, виходячи з розміру грошового забезпечення позивача за два останні календарні місяці перед звільненням травень - червень 2020 року, який становить 37170, 00 гривень. (18 585,00 грн. + 18585,00 грн.). Середньоденний розмір грошового забезпечення складав 609,34 грн. (37170,00 грн./61), тому сума компенсації за час затримки розрахунку при звільненні складає 46919,18 грн. (609,34х77 (кількість днів затримки з 03.07.2020 по 17.09.2020).
Так, відповідно до п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Згідно довідки відповідача про доходи ОСОБА_1 від 23.11.2020 №1709, розмір грошового забезпечення позивача за два останні календарні місяці перед звільненням травень - червень 2020 року становить 37170,00 грн. Для обчислення середнього заробітку з 03.07.2020 - виплати компенсації за несвоєчасну виплату неотриманого речового майна при звільненні необхідно застосовувати показник 609,34 грн. в день (37 170,00 грн. / 61 день).
Позивач просить стягнути середній заробіток за період з 03.07.2020 по 17.09.2020. Як вбачається з копії наказу №165 від 02.07.2020 (а.с.16) остаточною датою закінчення військової служби є 02.07.2020. Тобто, право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні виникло у позивача з наступного дня після звільнення - з 03.07.2020.
Таким чином, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача складає 46919,18 грн. (609, 34 грн.*77 дні).
Проте, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
За обставин цієї справи, суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на таке.
Як вбачається з витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 02.07.2020 №165 про виключення із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення ОСОБА_1 та розрахунку при звільненні позивача, витребуваного у відповідача ухвалою суду від 01.06.2021, загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 428125,52 грн. (338581,77 + 89543,75 грн.), який складається з грошового забезпечення у розмірі - 338581,77 гривень (79%) та компенсації за неотримане речове майно у розмірі - 89543,75 гривень (21%).
Обрахована позивачем та судом відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, сума середнього заробітку за несвоєчасну виплату компенсації за невикористане речове майно, становить 46 919,18 гривень.
Однак, виходячи з принципу пропорційності, суд вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь 9853,03 гривень як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (21% від 46919,18 грн.).
Аналогічного висновку дійшов Верховий Суд у постанові від 30.10.2020 у справі №480/3105/19.
Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 у цій частині підлягають частковому задоволенню.
Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору в даній адміністративній справі, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення судового збору з відповідача.
Враховуючи, що під час звернення до суду позивач не сплачував судовий збір внаслідок звільнення від такої сплати, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно в сумі 1343,16 грн. (одна тисяча триста сорок три гривні 16 копійок).
Стягнути з військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України (код ЄДРПОУ - НОМЕР_7 ) на користь ОСОБА_1 (код РНОКПП - НОМЕР_2 ) утриману з грошової компенсації за недоотримане речове майно суму військового збору в розмірі 1343,16 грн. (одна тисяча триста сорок три гривні 16 копійок).
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 , а саме - невиплати грошової компенсації за неотримане речове майно в сумі 89 543,75 грн. за період з 03 липня 2020 року по 17 вересня 2020 року.
Стягнути з військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України (код ЄДРПОУ - НОМЕР_7 ) на користь ОСОБА_1 (код РНОКПП - НОМЕР_2 ) компенсацію за затримку повного розрахунку при звільненні (невиплати грошової компенсації за неотримане речове майно в сумі 89 543,75 грн.) за період з 03 липня 2020 року по 17 вересня 2020 року в сумі 9853,03 грн. (дев'ять тисяч вісімсот п'ятдесят три грн. 03 коп.).
В задоволені решти позовних вимог, - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Лисенко В.І.