Номер провадження 22-ц/821/1170/21Головуючий по 1 інстанції
Справа №699/831/20 Категорія: 310020000 Літвінова Г. М.
Доповідач в апеляційній інстанції
Гончар Н. І.
07 липня 2021 року м. Черкаси
Колегія суддів Черкаського апеляційного суду у складі суддів:
Гончар Н.І., Сіренка Ю.В., Фетісової Т.Л.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - ОСОБА_2 ;
особа, що подала апеляційну скаргу - ОСОБА_2 ;
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Ульянова Сергія Миколайовича на рішення Корсунь - Шевченківського районного суду Черкаської області від 12 квітня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дітей у твердій грошовій сумі,
В жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дітей у твердій грошовій сумі.
В обґрунтування своїх позовних вимог посилалася на те, що 09 жовтня 2006 року між сторонами був зареєстрований шлюб.
Від шлюбу у них народилося двоє дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Сімейне життя з відповідачем не склалося, останні три роки ОСОБА_2 практично не утримує дітей, не займається їхнім вихованням.
На даний час діти проживають разом з позивачем та перебувають на її утриманні.
Позивач є інвалідом третьої групи та потребує систематичного лікування. Діти хронічних захворювань не мають, але часто хворіють.
Вважає, що відповідач є працездатним по віку і стану здоров'я, матеріально забезпечений, працює, а тому зобов'язаний утримувати дітей.
Просила суд стягнути з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , на кожну дитину в мінімальному рекомендованому розмірі, який становить один розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і до досягнення дітьми повноліття.
Рішенням Корсунь - Шевченківського районного суду Черкаської області від 12 квітня 2021 року позов задоволено.
Стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітніх дітей - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , на кожну дитину у розмірі одного прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 06 жовтня 2020 року і до досягнення дитиною повноліття. Вирішено питання судових витрат.
Рішення мотивоване тим, що відповідно до ст. 180 Сімейного кодексу України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Не погоджуючись з рішенням суду представник ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу та просив суд, рішення Корсунь - Шевченківського районного суду Черкаської області від 12 квітня 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення яким стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - у розмірі 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що відповідач отримує заробітну плату у розмірі 6563,97 грн., а визначена судом сума аліментів на утримання дітей за рішенням суду перевищує визначену законом граничну суму, а саме перевищує 70 % від його заробітної плати.
Вважає, що суд першої інстанції прийняв рішення з порушенням норм матеріального права призначивши суму стягнення аліментів більшу ніж встановлена нормами законодавства України.
Після відрахування суми аліментів визначених судом із заробітної плати, відповідачу для існування залишається сума менша ніж встановлений державою мінімальний прожитковий мінімум для працездатних осіб.
15 червня 2021 року ОСОБА_1 надіслала відзив на апеляційну скаргу в якому зазначає, що задовольняючи вимоги щодо стягнення аліментів на утримання дітей, суд виходив з того, що обов'язки батьків утримувати дітей є однаковими. Суд виходив з принципів розумності та справедливості, приорітету інтересів дітей, врахував матеріальне та сімейне становище сторін, їх стан здоров'я.
За клопотанням сторони позивача судом було витребувано з місця роботи відповідача довідку про розмір його заробітної плати за період його роботи у АТ «Житомиробленерго». Однак, відповідач в АТ «Житомиробленерго» працював з 09 грудня 2020 року і на момент витребування судом довідки про його заробітну плату встиг отримати зарплату на цьому підприємстві тільки один раз за неповний місяць - грудень 2020 року. Сам же відповідач до дня винесення судом рішення, довідку суду про розмір своєї заробітної плати більше не надавав.
На момент подачі апеляційної скарги відповідач пропрацював в АТ «Житомиробленерго» вже повних п'ять місяців, однак довідку суду про свою зарплату він так і не надає, продовжуючи посилатися на розмір свого посадового окладу.
Вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення аліментів у встановленому судом розмірі та обґрунтовано стягнув їх.
Статтею 351 ЦПК України встановлено, що судами апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд в межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Перевіривши доводи апеляційної скарги та вивчивши матеріали справи, колегія суддів приходить до наступного.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Ухвалене судом першої інстанції рішення відповідає зазначеним вище вимогам.
Судом першої інстанції встановлено, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 09 жовтня 2006 року було укладено шлюб.
У період шлюбу у сторін народилося двоє дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Рішенням Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 22 грудня 2020 року шлюб між сторонами розірвано.
Малолітні діти ОСОБА_3 та ОСОБА_4 проживають разом з матір'ю.
Відповідно до довідки про доходи позивача ОСОБА_1 вбачається, що за період січень-грудень 2020 року її дохід становить 117281,64 грн.
Позивач має статус особи з інвалідністю (3 група), що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК серії 12ААБ №129046.
На підтвердження рівня своїх доходів відповідач надав довідку з індивідуальними відомостями про застраховану особу за формою ОК-7 (а.с. 102-103). З довідки вбачається, що дохід відповідача за 2019 рік складав 122964, 52 грн., дохід за 2020 рік складав 106795,03 грн.
За змістом статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Частиною 3 статті 181 СК України визначено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Відповідно до статті 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Статтею 182 СК України встановлено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Згідно роз'яснень, які викладені у п. 17 Постанови Пленуму Верховного суду України № 3 від 15 червня 2006 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом. Згідно з частиною 3 статті 181 СК аліменти на дитину присуджуються в частці від заробітку (доходу) її матері, батька (ст. 183 цього Кодексу) або в твердій грошовій сумі (ст. 184 СК) і виплачуються щомісячно. Вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров'я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» та частин 1, 2 статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Частиною 1 статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється, як найкращому забезпеченню інтересів дитини.
Враховуючи вище викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції врахував зазначені обставини справи та вимоги закону і прийшов до обґрунтованого висновку про стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача аліментів на утримання дітей в розмірі одного прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Даний розмір аліментів буде розумним і справедливим, враховуючи матеріальний стан платника аліментів, стягувача аліментів, потреби на розвиток дітей та є необхідним і достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дітей.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що щомісячний дохід в сумі 8 154 гривні, відповідач не підтвердив, оскільки в 2020 році його дохід був значно вищим за вказану суму, а саме у травні отримав дохід у сумі 8858,44 грн.; у січні, лютому та липні - біля 9500,00 грн.; у червні та вересні - біля 10500 грн., у квітні та серпні - більше 11000 грн., у березні - 13192,86 грн. При цьому судом було враховано, що у жовтні 2020 відповідач звільнився з роботи та влаштувався на іншу роботу лише у грудні 2020 року. Тобто тимчасово, у період листопад частина грудня 2020 року відповідач був безробітним. Проте станом на дату розгляду справи відповідач знову працевлаштований. Судом було враховано, що доказів на підтвердження того, що у 2021 році дохід відповідача є меншим, ніж його дохід у 2020 році відповідач не надав.
Відповідно до частини третьої статті 70 Закону України «Про виконавче провадження», загальний розмір усіх відрахувань під час кожної виплати заробітної плати та інших доходів боржника не може перевищувати 50 відсотків заробітної плати, що має бути виплачена працівнику, у тому числі у разі відрахування за кількома виконавчими документами. Це обмеження не поширюється на відрахування із заробітної плати, у разі стягнення аліментів на неповнолітніх дітей. У такому випадку розмір відрахувань із заробітної плати не може перевищувати 70 відсотків.
Згідно ч. ч. 2, 3 ст. 128 КЗпП України при відрахуванні з заробітної плати за кількома виконавчими документами за працівником у всякому разі повинно бути збережено п'ятдесят процентів заробітку. Обмеження, встановлені частинною другою цієї статті, не поширюються на відрахування із заробітної плати при стягненні аліментів на неповнолітніх дітей. У цьому випадку розмір відрахувань із заробітної плати не може перевищувати 70 відсотків.
Посилання скаржника в апеляційній скарзі на те, що стягнення з нього аліментів в розмірі більше 70 % заробітку (доходу) суперечить закону, колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки такий розрахунок проведений апелянтом виходячи із довідки про посадовий оклад (а.с. 47), що не є доходом в розумінні статті 181 СК України, оскільки при розгляді справ щодо способу виконання батьками обов'язку утримувати дитину, визначення розміру аліментів та їх зміну суд керується положеннями Сімейного кодексу України. Надана в матеріали справи ОСОБА_2 довідка про розмір середньомісячної заробітної плати також не може бути прийнята до уваги оскільки стосується одного місяця роботи, який є неповним.
Законом України «Про виконавче провадження» визначено сукупність дій, спрямованих на примусове виконання прийнятих судом рішень, та не встановлено максимального чи мінімального розміру аліментів, які можуть бути стягнуті за такими рішеннями.
Отже, згідно вищевказаних положень закону, при стягненні аліментів на неповнолітніх дітей допускається загальний розмір усіх відрахувань під час кожної виплати заробітної плати та інших доходів боржника до 70 відсотків. Обмеження, встановлені статтею 128 Кодексу законів про працю України та частиною третьою статті 70 Закону України «Про виконавче провадження», передбачені при відрахуванні із заробітної плати при виконанні судових рішень, визначають межі стягнення державним виконавцем аліментного платежу під час кожної виплати заробітної плати платнику аліментів і не є обставиною, що зумовлює зменшення розміру аліментів.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, яке б призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а тому апеляційна скарга підлягає до залишення без задоволення, а судове рішення - без змін.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції і не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення, а доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції.
Інші доводи наведені в обгрунтування апеляційної скарги суттєвими не являються та не можуть бути підставами для скасування судового рішення, оскільки вони не підтверджені матеріалами справи.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обгрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обгрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргупредставника ОСОБА_2 - адвоката Ульянова Сергія Миколайовича - залишити без задоволення.
Рішення Корсунь - Шевченківського районного суду Черкаської області від 12 квітня 2021 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції з підстав та на умовах, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Судді