печерський районний суд міста києва
Справа № 757/52976/20-ц
Категорія 79
04 березня 2021 року Печерський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді Вовк С. В.,
за участі секретаря судових засідань Брачун О. О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Чорноморська телерадіокомпанія» про стягнення заробітної плати та інших нарахувань у зв'язку з трудовими відносинами,
І. Позиція сторін у справі.
Позивач звернулась до суду із позовом до ТОВ «Чорноморська телерадіокомпанія» про стягнення заробітної плати та інших нарахувань у зв'язку з трудовими відносинами, у якій просила стягнути грошові кошти у розмірі 182 143, 01 грн, які складаються з суми невиплаченої заробітної плати 10 000, 00 грн, невиплачених процентів 93 809, 42 грн, компенсації за невикористані відпустки 8 000, 00 грн, середній заробіток за час затримки 60 000, 00 грн, інфляційні втрати 333, 59 грн та 10 000, 00 грн на компенсацію моральної шкоди.
Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що позивач перебувала із відповідачем у трудових відносинах, а після її звільнення останнім не проведено остаточний розрахунок із виплати заробітної плати, внаслідок чого утворилася заборгованість. Таке порушення прав позивачу завдає моральної шкоди, оскільки вона позбавлена можливості забезпечити своє звичне існування під час пошуку іншої роботи, що призвело до втрати нормальних життєвих зв'язків, а також такі обставини змусили її звертатися до адвокатів для вирішення питання з врегулювання ситуації.
Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву.
ІІ. Процесуальні дії і рішення суду.
30 листопада 2020 року до Печерського районного суду м. Києва надійшла вказана позовна заява, для розгляду якої, у відповідності до пункту 15 Розділу XIII Перехідні положення та ст. 33 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року № 1618-IV (у редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року), визначено суддю та передано, для вирішення питання про відкриття провадження у справі судді, згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
02 грудня 2020 року ухвалою судді відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання для розгляду справи по суті.
04 березня 2021 року представник позивача подав до суду заяву про розгляд справи у заочному порядку, зазначивши, що позов підтримує.
Позивач та / або її представник у судове засідання не з'явилися, будучи повідомленими належним чином про час, дату і місце судового засідання.
Представник відповідача про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив і відзив на позовну заяву суду не подав.
Відповідно до статті 280 ЦПК України, суд вважає можливим ухвалити заочне рішення у справі на підставі наявних у ній доказів, оскільки відповідач, належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, не з'явився у судове засідання, про причини неявки не повідомив, не подав відзив і сторона позивача не заперечує проти такого вирішення справи.
З огляду на вищевикладене, суд прийшов до висновку про наявність підстав для заочного розгляду справи на підставі наявних у справі доказів.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
ІІІ. Фактичні обставини справи.
Сторони перебували у трудових відносинах з 13 лютого 2018 року по 30 вересня 2019 року.
Так, з копії трудової книжки позивача вбачається, що 13 лютого 2018 року її було прийнято на посаду менеджера з реклами ТОВ «Чорноморська телерадіокомпанія», 01 липня 2018 року була переведена на посаду комерційного директора на тому ж товаристві.
30 вересня 2019 року позивач, згідно з наказом № 040-к звільнена за власним бажанням відповідно до статті 38 КЗпП України, їй вручено трудову книжку із записом про звільнення, проте остаточний розрахунок не проведено.
25 серпня 2020 року позивач направила відповідачу засобами поштового зв'язку письмову вимогу (претензію) щодо виплати заробітної плати, компенсації та відшкодування моральної шкоди, яку адресат отримав 26 серпня 2020 року.
IV. Позиція суду та оцінка аргументів сторін.
Згідно із статтею 43 Конституції України, гарантовано право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Статтею 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Згідно з ст. 97 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.
Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно ст. 22 цього Закону суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.
Згідно з частиною першою ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а у разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Відповідно до частини першої ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника (стаття 117 КЗпП України).
Відповідно до ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Виходячи з того, що при розгляді індивідуальних трудових спорів тягар доведення законності звільнення, невиплати заробітної плати чи вчинення або невчинення інших дій чи бездіяльності, які відповідно до закону вчинив чи мав вчинити або яких фактично припустився роботодавець під час трудових правовідносин з працівником-позивачем, покладається повною мірою на роботодавця, останній в даному випадку повинен спростовувати доводи позивача щодо наявності заборгованості належними доказами.
Позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що відповідачем не проведено з нею повний розрахунок при її звільненні.
Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Ідея справедливого судового розгляду передбачає здійснення судочинства на засадах рівності та змагальності сторін.
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання названого принципу є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Рівність сторін передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу та докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів» («Dombo Beheer B. V. v. the Netherlands») від 27 жовтня 1993 року, заява № 14448/88, § 33).
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Відповідач ТОВ «Чорноморська телерадіокомпанія» про розгляд справи повідомлявся за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, відповідно до пункту першого частини сьомої статті 128 ЦПК України та за правилами частини восьмої цієї статті вважається належним чином повідомленим про розгляд справи.
Разом з тим, відповідачем ТОВ «Чорноморська телерадіокомпанія» відзив на позов не подано і не спростувало обґрунтованості пред'явленого позову.
Враховуючи наведене, суд погоджується із доводами сторони позивача про те, що відповідачем не здійснено повний розрахунок при його звільненні, а відтак обґрунтованими є вимоги про стягнення невиплаченої заробітної плати, компенсації за невикористані відпустки, середній заробіток за час затримки, а також інфляційних втрат.
Так, суд вважає необґрунтованими вимоги про стягнення суми невиплачених процентів, оскільки позивачем не надано доказів обов'язку відповідача нараховувати такі виплати.
Відповідно до статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвели до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав і моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини третьої статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування , як передбачено частиною четвертою ст. 23 ЦК України.
Європейським судом з прав людини визнано презумпцію моральної шкоди, що полягає у тому, що у разі порушення майнових або немайнових прав, «середня», «нормально» реагуюча на протиправну щодо неї поведінку, людина відчуває страждання (моральну шкоду).
Разом з тим, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди не визначений на законодавчому рівні, а тому суд визначає його залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
З урахуванням принципів розумності та справедливості, конкретних обставин справи, а саме характеру та глибини душевних страждань, яких позивач зазнав у зв'язку з необхідністю відстоювати свої законні права у судовому порядку та на відновлення власного комфорту, порушення якого сталося з вини відповідача, суд приходить до висновку, що розмір компенсації, якої буде достатньою, для відшкодування спричиненої моральної шкоди та відновлення душевного стану позивача, має складати 1 000, 00 грн.
Слід зазначити, що моральну шкоду не можна відшкодувати у повному обсязі, так як не має і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевних переживань чи страждань. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним немайновим втратам, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.
Виходячи із засад розумності та справедливості, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 1 000, 00 грн у відшкодування моральної шкоди.
V. Розподіл судових витрат.
Відповідно до статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позивач на підставі пункту 1 частини першої ст. 5 Закону України «Про судовий збір» є звільненою від сплати судового збору, відповідно до частини шостої статті 141 ЦПК України, з відповідача стягуються судові витрати в дохід Держави, у розмірі, встановленому пунктом 1 частини першої статті 4 вказаного Закону від 08 липня 2011 року № 3674-VI.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Європейський Суд з прав людини повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).
На підставі встановлених судом обставин, що мають юридичне значення у справі, керуючись
ст.ст. 3, 8, 21, 43, 55, 61, 129, 129-1 Конституції України,
ст.ст. 21, 22 Закону України «Про оплату праці»,
ст.ст. 47, 94, 97, 115, 116 Кодексу законів України про працю,
ст.ст. 1-23, 76-82, 89, 95, 258-259, 263-265, 267, 274-279, 280-282, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Чорноморська телерадіокомпанія» про стягнення заробітної плати та інших нарахувань у зв'язку з трудовими відносинами, задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Чорноморська телерадіокомпанія» (01601, м. Київ, вул. Банкова, буд. 2-Б; код ЄДРПОУ 22322589) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) 10 000, 00 грн невиплаченої заробітної плати, 8 000, 00 грн компенсації за невикористані відпустки, 60 000, 00 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку, 333, 59 грн інфляційних втрат та 1 000, 00 грн у відшкодування моральної шкоди.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Чорноморська телерадіокомпанія» (01601, м. Київ, вул. Банкова, буд. 2-Б; код ЄДРПОУ 22322589) в дохід держави судовий збір у розмірі 840, 80 грн.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржено в загальному порядку. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заяви про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя С. В. Вовк