07 липня 2021 року Справа № 280/3341/21 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Семененко М.О., за участю секретаря судового засідання Стовбур А.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )
до Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м.Запоріжжя, пр.Соборний, буд.166; код ЄДРПОУ ВП: 44118663)
про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі - відповідач, ГУ ДПС у Запорізькій області), в якій позивач просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13.11.2020 №Ф-18995-13-У на суму 35 588,74 грн., визнавши виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що недоїмка з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі також єдиний внесок, ЄСВ) сформована безпідставно, оскільки позивач не має статусу фізичної особи-підприємця. Крім того, з 2006 року позивач працює як найманий працівник, у зв'язку з чим страхові внески за нього сплачує роботодавець. Зазначає, що недотримання відповідачем строків прийняття відповідних рішень позбавило позивача можливості передбачати наслідки, та як наслідок призвело до покладення на нього надмірного тягаря зі сплати єдиного внеску. Просить позов задовольнити.
Ухвалою суду від 28.04.2021 відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
Ухвалою суду від 05.05.2021 за завою позивача про застосування заходів забезпечення позову зупинено стягнення у виконавчому провадженні №64828163 на підставі виконавчого документа: вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 13.11.2020 №Ф-18995-13-У - до набрання законної сили судовим рішенням у справі №280/3341/21.
18.05.2021 Головне управління ДПС у Запорізькій області, утворене на правах відокремленого підрозділу ДПС України, подало відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що згідно реєстраційної та облікової картки платника податків позивач перебуває на податковому обліку як фізична особа-підприємець з 03.08.1999 на загальній системі оподаткування. Вказує, що в порушення положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI) позивачем з 2017 року не сплачувався єдиний внесок, у зв'язку з чим утворилась недоїмка за період 2017 рік - ІІІ квартал 2020 року в розмірі 35 588,74 грн. Зазначене зумовило формування та направлення на адресу позивача оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки). Вказує, що недоїмка сформована на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів у відповідності до положень Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07 травня 2015 року за №508/26953 (далі - Інструкція №449). Просить у задоволенні позову відмовити.
Ухвалою суду від 24.05.2021 замінено відповідача Головне управління ДПС у Запорізькій області, яке є самостійним територіальним органом ДПС України, на правонаступника - Головне управління ДПС у Запорізькій області, утворене на правах відокремленого підрозділу ДПС України.
Дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, суд встановив такі обставини.
Відповідно до Свідоцтва про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи, ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_1 зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа з 02.08.1999 (а.с.55).
ГУ ДПС у Запорізькій області сформовано та направлено на податкову адресу позивача вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13.11.2020 №Ф-18995-13, відповідно до якої станом на 31.10.2020 заборгованість ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску становить 35 588,74 грн.
Вимога сформована на підставі даних інформаційної системи контролюючого органу щодо заборгованості зі сплати поточних нарахувань єдиного соціального внеску, а саме:
- зі строком сплати до 09.02.2018 в сумі 8 448,00 грн. (за 2017 рік);
- зі строком сплати 19.04.2018 в сумі 2 457,18 грн. (І квартал 2018 року);
- зі строком сплати 19.07.2018 в сумі 2 457,18 грн. (ІІ квартал 2018 року);
- зі строком сплати 19.10.2018 в сумі 2 457,18 грн. (ІІІ квартал 2018 року);
- зі строком сплати 21.01.2019 в сумі 2 457,18 грн. (IV квартал 2018 року);
- зі строком сплати 19.04.2019 в сумі 2 754,18 грн. (І квартал 2019 року);
- зі строком сплати 19.07.2019 в сумі 2 754,18 грн. (ІІ квартал 2019 року);
- зі строком сплати 21.10.2019 в сумі 2 754,18 грн. (ІІІ квартал 2019 року);
- зі строком сплати 20.01.2020 в сумі 2 754,18 грн. (IV квартал 2019 року).
- зі строком сплати 21.04.2020 в сумі 2 078,12 грн. (січень-лютий 2020 року);
- зі строком сплати 20.07.2020 в сумі 1 039,06 грн. (червень 2020 року);
- зі строком сплати 19.10.2020 в сумі 3 117,18 грн. (ІІІ квартал 2020 року) (а.с.50-53).
Вимога про сплату боргу (недоїмки) від 13.11.2020 №Ф-18995-13 направлена на податкову адресу позивача засобами поштового зв'язку рекомендованим листом про вручення поштового відправлення, однак повернута до контролюючого органу без вручення з відміткою пошти від 19.12.2020 «за закінченням терміну зберігання» (а.с.54).
Узгоджена вимога про сплату боргу (недоїмки) від 13.11.2020 №Ф-18995-13-У направлена відповідачем для примусового виконання, постановою держаного виконавця Хортицького відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) відкрито виконавче провадження №64828163 (а.с.9).
Не погоджуючись з правомірністю прийняття контролюючим органом вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 13.11.2020 №Ф-18995-13-У, а також заперечуючи наявність підстав для нарахування недоїмки, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи даний спір, суд вважає за необхідне спочатку надати оцінку аргументам відповідача щодо строків звернення до адміністративного суду.
Позивач звернувся до суду з даним позовом 22.04.2021 засобами поштового зв'язку. Разом із позовною заявою позивачем було подано заву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, яка обґрунтована тим, що про позивач не отримував оскаржувану вимогу про сплату боргу (недоїмки) у встановленому порядку, про її існування дізнався з Єдиного реєстру боржників, після чого звернувся до органу примусового виконання, де 20.04.2021 отримав копію вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 13.11.2020 №Ф-18995-13-У.
При вирішенні питання про відкриття провадження у справі у відповідній ухвали суду від 28.04.2021 зазначено, що на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі будь-які висновки щодо своєчасності (несвоєчасності) звернення до адміністративного суду з даним позовом є передчасними, оскільки для об'єктивного вирішення заявленого клопотання необхідно з'ясувати, чи виконано контролюючим органом свій обов'язок направлення вимоги про сплату боргу (недоїмки) на адресу позивача, та чи отримував позивач оскаржуване рішення суб'єкта владних повноважень. Також витребувано у відповідача докази направлення вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-18995-13-У від 13.11.2020 на адресу ОСОБА_1 з інформацією про дату отримання.
З наданих відповідачем до матеріалів письмових доказів судом встановлено, що на адресу позивача направлялась вимога про сплату боргу (недоїмки) від 13.11.2020 №Ф-18995-13 (без літери «У»), однак поштове відправлення повернулось до контролюючого органу без вручення з причин «за закінченням встановленого строку зберігання».
При цьому суд звертає увагу, що відповідно до пункту 4 Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07 травня 2015 року за №508/26953 при формуванні вимоги про сплату боргу (недоїмки) їй присвоюється порядковий номер, який складається з трьох частин: перша частина - літера «Ю» (вимога до юридичної особи) або «Ф» (вимога до фізичної особи), друга частина - порядковий номер, третя частина - літера «У» (узгоджена вимога).
В третій частині літера «У» (інформація щодо узгодження вимоги) проставляється у разі надсилання:
платнику узгодженої вимоги внаслідок процедури оскарження;
вимоги до органів державної виконавчої служби або до органів Казначейства відповідно до цієї Інструкції.
Отже, вимога про сплату боргу (недоїмки) від 13.11.2020 №Ф-18995-13-У, яка оскаржується в даній справі (з літерою «У»), на адресу позивача взагалі не направлялась та не повинна була направлятись, а первісно направлена вимога (без літери «У») позивачем не була отримана (не вручена позивачу).
Натомість, наявні в матеріалах справи письмові докази (заява про ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження №64828163, а.с.8) дозволяють дійти висновку, що позивач отримав копію оскаржуваної вимоги 20.04.2021 під час ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження з примусового виконання вказаної вимоги у Хортицькому відділі державної виконавчої служби у м.Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро).
Вищенаведене у сукупності дозволяє дійти висновку, що строк звернення до суду з даним позовом не пропущений.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам по суті заявлених позовних вимог, суд зазначає, що правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом №2464-VI.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є:
1) роботодавці:
підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами;
фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців);
фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичні особи, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту);
філії, представництва, інші відокремлені підрозділи підприємств, установ та організацій (у тому числі міжнародні), утворені відповідно до законодавства України, які мають окремий баланс і самостійно здійснюють розрахунки із застрахованими особами;
дипломатичні представництва і консульські установи іноземних держав, філії, представництва та інші відокремлені підрозділи іноземних підприємств, установ та організацій (у тому числі міжнародні), розташовані на території України;
підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, військові частини та органи, які виплачують грошове забезпечення, допомогу по тимчасовій непрацездатності, допомогу у зв'язку з вагітністю та пологами, допомогу, надбавку або компенсацію відповідно до законодавства для таких осіб: військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, у тому числі тих, які проходять військову службу під час особливого періоду, визначеного законами України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та «Про військовий обов'язок і військову службу»; патронатних вихователів, батьків-вихователів дитячих будинків сімейного типу, прийомних батьків, якщо вони отримують грошове забезпечення відповідно до законодавства; осіб, які отримують допомогу по тимчасовій непрацездатності, перебувають у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами і отримують допомогу у зв'язку з вагітністю та пологами; осіб, які проходять строкову військову службу у Збройних Силах України, інших утворених відповідно до закону військових формуваннях, Службі безпеки України та службу в органах і підрозділах цивільного захисту; осіб, які доглядають за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відповідно до закону отримують допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та/або при народженні дитини, усиновленні дитини; одного з непрацюючих працездатних батьків, усиновителів, опікунів, піклувальників, прийомних батьків, батьків-вихователів, які фактично здійснюють догляд за дитиною з інвалідністю, дитиною, хворою на тяжке перинатальне ураження нервової системи, тяжку вроджену ваду розвитку, рідкісне орфанне захворювання, онкологічне, онкогематологічне захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкий психічний розлад, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гостре або хронічне захворювання нирок IV ступеня, за дитиною, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, якій не встановлено інвалідність, а також непрацюючих працездатних осіб, які здійснюють догляд за особою з інвалідністю I групи або за особою похилого віку, яка за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду або досягла 80-річного віку, якщо такі непрацюючі працездатні особи отримують допомогу, надбавку або компенсацію відповідно до законодавства;
інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції (у тому числі постійне представництво інвестора-нерезидента), що використовує працю фізичних осіб, найнятих на роботу в Україні на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем в Україні, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, зазначеним у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців);
4) фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування;
5) особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності;
5-1) члени фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню на інших підставах;
15) особи, які беруть добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування;
16) центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зовнішніх зносин, уповноважений орган центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики з питань національної безпеки у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період, - за непрацюючого іншого з подружжя працівника дипломатичної служби, який перебуває за кордоном за місцем довготермінового відрядження такого працівника.
У справі, що розглядається, спірним є питання наявності у позивача статусу платника єдиного внеску відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону №2464-VІ і, як наслідок, наявності обов'язку сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі, починаючи з 2017 року.
Суд зазначає, що суб'єктна ознака статусу фізичної особи-підприємця є визначальною для вирішення питання про віднесення позивача до платників єдиного внеску, а тому суд вважає за необхідне дослідити питання наявності у позивача такого статусу.
Відповідно до статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
Згідно з частиною 2 статті 50 Цивільного кодексу України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.
Відповідно до аргументів позову позивач стверджує, що не зареєстрований як фізична особа-підприємець, не здійснює підприємницьку діяльність, працює найманим працівником, а тому не має обов'язку сплачувати єдиний внесок.
Доводячи правомірність оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки), відповідач зазначає, що ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) має статус фізичної особи-підприємця та перебуває на податковому обліку за таким статусом з 03.08.1999 на загальній системі оподаткування, у зв'язку з чим має обов'язок зі сплати єдиного соціального внеску.
До позовної заяви додано копію паспорта позивача у формі ID-картки та відомості з Єдиного державного демографічного реєстру, з яких судом встановлено, що ОСОБА_1 присвоєно РНОКПП НОМЕР_1 .
Судом перевірено інформацію відкритих даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за критерієм пошуку «фізичні особи-підприємці» «код ІПН (індивідуальний податковий номер особи) НОМЕР_1 )» та встановлено, що за вказаними даними інформація про реєстрацію фізичної особи-підприємця відсутня (електронний ресурс: https://usr.minjust.gov.ua/ua/free-search).
Отже в Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відсутні відомості щодо реєстрації ОСОБА_1 з РНОКПП НОМЕР_1 як фізичної особи-підприємця.
Суд зазначає, що 01.07.2004 набрав чинності Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» від 15.05.2003 №755-IV (далі - Закон №755-IV), яким передбачено створення і формування Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
Відповідно до частини 1 статті 42 Закону №755-IV (тут й надалі у первинній редакції) для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем, повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця; копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації ФОП.
Згідно з пунктом 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» цього Закону державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов'язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується.
Таким чином, визначена процедура державної реєстрації з дати набрання чинності Законом №755-IV передбачала встановлення волевиявлення особи щодо одержання правового статусу ФОП через здійснення повного (при первинному набутті) чи мінімального (при підтвердженні набутого статусу суб'єкта підприємницької діяльності до 01 липня 2004 року) комплексу дій шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки (документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до ЄДР - абзац 7 частини 1 статті 1 Закону №755-IV) та отримання свідоцтва про державну реєстрацію (документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію юридичної особи або ФОП - абзац 9 частини 1 статті 1 Закону №755-IV).
03.03.2011 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб'єктів господарювання від 01.07.2010 №2390-VI (далі - Закон 2390-VI), яким було внесено зміни до Закону №755-IV.
Пунктами 2-4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI було передбачено, що процес включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.
Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.
Водночас пунктом 8 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI визначено, що після закінчення передбаченого для включення відомостей до ЄДР строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до ЄДР. За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, включаються до ЄДР з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними.
Таким чином, строк для включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб-підприємців, державна реєстрація яких була проведена до 01.07.2004, визначений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI, закінчився 03.03.2012 року. При цьому цей строк включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких проведена до 01.07.2004, підлягав застосуванню виключно у випадках самостійного подання останніми реєстраційних карток державному реєстратору.
Натомість відомості про фізичних осіб - підприємців, які самостійно не звернулись із відповідною заявою у строк, установлений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI, підлягали включенню до ЄДР на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій. Державні реєстратори, вносячи відомості про цих фізичних осіб - підприємців до ЄДР, зобов'язані були зробити відмітку про недійсність їхнього свідоцтва про державну реєстрацію.
25.04.2014 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до Єдиного державного реєстру» від 25.03.2014 №1155-VII (далі - Закон №1155-VII).
Цим Законом пункт 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» Закону №755-IV викладено в новій редакції, відповідно до якої усі діючі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, відомості про яких не включені до ЄДР, зобов'язані подати державному реєстратору відповідно до вимог статті 19 цього Закону реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР. Державний реєстратор після отримання від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов'язаний включити відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з ЄДР.
До того ж Законом №1155-VII виключено пункти 2-4 і 7-9 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI.
Основною метою Закону №1155-VII є продовження процесу включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які зареєстровані до 01.07.2004 та до цього часу не подали державному реєстратору про себе відомості.
Для досягнення цієї мети Законом №1155-VI внесені зміни до розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VІ щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб'єктів господарювання», які дозволять проводити включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до ЄДР.
Суд зазначає, що статус фізичної особи-підприємця є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01 липня 2004 року ознак суб'єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.
З огляду на відсутність в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про реєстрацію позивача як фізичної особи-підприємця, суд дійшов висновку, що позивач не має статусу фізичної-особи підприємця, що виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, та як наслідок виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.07.2020 у справі №260/81/19, який враховується судом в силу положень частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Оскільки позивач у період 2017-2020 роки не мав статусу фізичної особи-підприємця, суд вважає, що самостійне визначення контролюючим органом форми діяльності позивача як особи, яка займається підприємницькою діяльністю, а також нарахування на цій підставі єдиного внеску, є протиправним.
За таких підстав суд дійшов висновку, що оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) є протиправною та підлягає скасуванню.
При цьому суд не надає оцінку аргументам позивача про те, що недотримання контролюючим органом строків прийняття оскаржуваного рішення призвело до покладення на нього надмірного тягаря зі сплати єдиного внеску, а також стосовно того, що у період, за який нарахована недоїмка, він працював найманим працівником, оскільки в межах розгляду даної справи встановлено відсутність у позивача статусу фізичної особи-підприємця, та, як наслідок, відсутність обов'язку сплати єдиного внеску за таким статусом, що є визначальним у спірних правовідносинах та достатнім для висновку про протиправність оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки).
Щодо позовних вимог про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, суд зазначає таке.
Відповідно до частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Частиною 2 даної статті визначено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, не є належним способом захисту порушеного права з огляду на вищенаведені положення процесуального закону, а також не має ознак ефективності, оскільки за правовими наслідками повністю охоплюється таким способом захисту порушеного права, як скасування оскаржуваної вимоги про сплату богу (недоїмки). Тому вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження поданими до матеріалів справи письмовими доказами, є частково обґрунтованими, а тому позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з того, що відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як встановлено з матеріалів справи, позивач при зверненні до суду поніс судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви в сумі 908,00 грн. та за подання заяви про забезпечення позову в сумі 681,00 грн. Інших судових витрат у справі не заявлено.
Отже, понесені позивачем витрати на оплату судового збору в розмірі 1589,00 грн. підлягаю стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст.2, 5, 9, 77, 132, 139, 143, 243-246, 255, 295 КАС України, суд -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13 листопада 2020 року №Ф-18995-13-У, складену Головним управлінням ДПС у Запорізькій області.
В іншій частині в задоволенні позову відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1589,00 грн. (одна тисяча п'ятсот вісімдесят дев'ять гривень 00 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга може бути подана до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд.
Повне найменування сторін та інших учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач - Головне управління ДПС у Запорізькій області, місцезнаходження: 69107, м.Запоріжжя, пр.Соборний, буд.166; код ЄДРПОУ ВП: 44118663.
Повне судове рішення складено 07.07.2021.
Суддя М.О. Семененко