Україна
Донецький окружний адміністративний суд
08 липня 2021 р. Справа№200/5388/21
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Загацької Т.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області (84313, Донецька обл., м. Краматорськ, бул.Машинобудівників, 16, код ЄДРПОУ 39767332) про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області про визнання дій Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області в частині відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність площею 2,0 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають на території Нікольської селищної громади (раніше - Малоянісольської сільської ради Нікольського району Донецької області) за межами населених пунктів для ведення особистого селянського господарства незаконними; зобов'язання Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність площею 2,0 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають на території Нікольської селищної громади (раніше - Малоянісольської сільської ради Нікольського району Донецької області) за межами населених пунктів для ведення особистого селянського господарства.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач звернувся до відповідача із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення безоплатно земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, додавши усі необхідні документи. Проте відповідач відмовив у наданні такого дозволу, зазначивши, що подані матеріали не відповідають вимогам законів, при цьому не вказавши, в чому саме подані матеріали не відповідають вимогам ст.118 Земельного Кодексу України, якою встановлено виключний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою.
Відповідач позов не визнав, надав відзив на адміністративний позов, у якому вказав, що вказана у спірному наказі підстава відмови у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою встановлена законодавством. Зазначає, що графічні матеріали, що подаються громадянами для безоплатного отримання у власність земельних ділянок, мають ґрунтуватись на даних Державного земельного кадастру. Оскільки в поданих графічних матеріалах нечітко відображено місце розташування бажаної земельної ділянки, тому прийняття позитивного рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою позивачу було б незаконним та прийнятим в порушення норм чинного законодавства. Стосовно зобов'язання надати дозвіл на розробку проекту землеустрою відповідач вказав, що з дня набрання чинності Законом України від 28.04.2021 №1423-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, Головне управління - орган виконавчої влади, який здійснював розпорядження земельними ділянками державної власності, втратило права щодо розпорядження такими землями. У задоволені позову просив відмовити.
Ухвалою суду від 07.05.2021 справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою суду від 01.07.2021 витребувано у відповідача додаткові докази по справі.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 КАС України, суд встановив таке.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни учасників бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серія НОМЕР_1 від 22.12.2017.
Як зазначено позивачем та не заперечується відповідачем по справі, ОСОБА_1 у вересні 2020 року звернувся з клопотанням до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області стосовно надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність площею 2,0 га із земель, що перебувають у запасі на території Малоянісольської сільської ради Нікольського району Донецької області для ведення особистого селянського господарства.
До заяви було додано викопіювання з публічної кадастрової карти України 1421784400:04:000.
Наказом Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 17.11.2021 №761-УБД ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою (а.с. 5).
Підставою відмови вказано, що подані матеріали не відповідають вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, у відповідності до ст.118 Земельного кодексу України.
З метою скасування наказу та вирішення питання щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.
Положеннями ст.3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відповідно до ст.116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Пунктом "б" ч.1 ст.121 ЗК України визначено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в розмірі не більше 2,0 гектара для ведення особистого селянського господарства.
Відповідно до ч.6 ст.118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 вказаного Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 вказаного Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені зазначеною статтею.
Частиною 7 ст.118 ЗК України встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 ЗК України, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою для відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Тобто, у разі надання органом виконавчої влади відмови особі у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою обов'язковим є зазначення конкретної підстави для такої відмови, що визначені у ч.7 ст.118 ЗК України.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.
Визначена законом процедура є способом дій відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування у відповідь на звернення громадян щодо того чи іншого земельного питання. Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України дотримання відповідним органом встановленої законом процедури є обов'язковим.
Проте, відмовляючи позивачу в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність відповідачем у спірному наказі не було конкретизовано в чому саме полягає невідповідність поданих позивачем графічних матеріалів вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, затверджених у встановленому законом порядку.
Стосовно тверджень відповідача щодо нечіткого відображення у поданих позивачем графічних матеріалах місця розташування бажано земельної ділянки, суд зазначає наступне.
Так, ч.1 ст.79 Земельного кодексу України визначено, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Відповідно до п.1.3 "Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками", затвердженої наказом Держземагентства України від 18.05.2010 №376, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 16.06.2010 №391/17686, межа земельної ділянки це сукупність ліній, що утворюють замкнений контур і розмежовують земельні ділянки.
Бажане місце розташування земельної ділянки з її орієнтовними розмірами зазначається заявником на фрагментах планово - картографічних матеріалів, які надають можливість правильно визначити місце розташування земельної ділянки, на яку претендує особа, яка звернулась з клопотанням з метою безоплатного отримання земельної ділянки у власність.
Тобто, графічні матеріали, які додаються до заяви, повинні бути такими, обсяг даних яких дозволяє чітко ідентифікувати бажане місце розташування земельної ділянки відносно інших землевласників та землекористувачів, а бажана земельна ділянка має бути максимально конкретизованою, що б давало можливість відповідачу насамперед встановити зазначене місце розташування, перевірити відповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів та, у передбачених земельним законодавством випадках, надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо чітко визначеної земельної ділянки.
Так з наданих суду графічних матеріалів вбачається, що за кадастровим номером 1421784400:04:000:0680 знаходиться земельна ділянка, де чітко відображено межі бажаної земельної ділянки.
Таким чином, суд вважає, що додані позивачем до заяви викопіювання слід розцінювати, як належні графічні матеріали в розумінні ч.6 ст.118 ЗК України.
При цьому слід вказати, що відповідач, користуючись своїми повноваженнями держателя Державного земельного кадастру, на якого покладено обов'язки надання викопіювання з кадастрової карти (плану) фізичним та юридичним особам, мав можливість визначити розташування бажаної земельної ділянки відповідно до вимог Порядку ведення Державного земельного кадастру.
Аналіз наведених правових норм дає змогу дійти висновку, що перелік земельних ділянок державної чи комунальної власності та/або прав на них, які виставляються на земельні торги, серед іншого, в обов'язковому порядку має містити кадастровий номер відповідної земельної ділянки.
Натомість, відповідач відмовив позивачу у наданні дозволу відповідно до положень ст.118 ЗК України, з підстав того, що подані матеріали не відповідають вимогам законів, прийнятих відповідно до них матеріально-правових актів.
Таким чином, суд вважає, що в порушення зазначених норм Земельного кодексу України, відповідач протиправно відмовив позивачу в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із зазначених підстав, а тому наказ 17.11.2020 №761-УБД є протиправним та підлягає скасуванню.
Стосовно позовних вимог в частині зобов'язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою, суд зазначає наступне.
27.05.2021 набрав чинності Закон України від 28.04.2021 №1423-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" (далі - Закон №1423-ІХ) згідно з яким землі державної власності за межами населених пунктів (крім земель, які потрібні державі для виконання її функцій) передані до комунальної власності сільських, селищних, міських рад.
Так, розділ X "Перехідні положення" Земельного кодексу України доповнено п.24 такого змісту:
"З дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель:
а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук);
б) оборони;
в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об'єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення;
г) зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;
г) під будівлями, спорудами, іншими об'єктами нерухомого майна державної власності;
д) під об'єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності;
е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, дерйсавним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.
Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.
Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом. <..>
З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.
Тобто, з дня набрання чинності Законом №1423-ІХ до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад відповідач, як орган виконавчої влади, який здійснював розпорядження земельними ділянками державної власності, втратив права щодо розпорядження такими земельними ділянками.
З огляду на те, що судом встановлено, що Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області не має владних повноважень щодо розпорядження спірною земельною ділянкою на момент прийняття рішення судом, тому відсутні законні підстави для зобов'язання відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення бажаної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 .
Суд зазначає, що відповідно до ч.2 ст.9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше, як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, у межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 06.09.1978 у справі Класс та інші проти Німеччини , із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури.
Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб'єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту.
Щодо вимоги позивача про визнання дій Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області в частині відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність площею 2,0 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають на території Нікольської селищної громади (раніше - Малоянісольської сільської ради Нікольського району Донецької області) за межами населених пунктів для ведення особистого селянського господарства незаконними, на думку суду, дії відповідача самі по собі прав позивача не порушувала, оскільки знайшли своє вираження у відповідному наказі відповідача від 17.11.2020 №761-УБД, скасування якого буде належним та достатнім способом захисту порушених прав позивача.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно ч.ч.1 та 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до п.58 рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010, заява № 4909/04, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п.29).
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Відповідно до вимог ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 2, 6-11, 14, 77, 139, 243-246, 250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області (84313, Донецька обл., м. Краматорськ, бул. Машинобудівників, 16, код ЄДРПОУ 39767332) про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 17.11.2020 №761-УБД про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою ОСОБА_1 .
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Повне судове рішення складено 08.07.2021.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя Т.В.Загацька