ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/4387/19
провадження № 2/753/4161/21
"07" липня 2021 р. Дарницький районний суд міста Києва в складі:
головуючого - судді Коренюк А.М.
при секретарі Сердюковій Г.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, суд -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Мотивуючи свої вимоги тим, що 08 грудня 2017 року о 10 годині 40 хвилин на вулиці Княжий Затон в місті Києві сталася дорожньо-транспорта пригода, при якій ОСОБА_2 , як водій, відчинила двері автомобіля «Субару», державний номерний знак НОМЕР_1 , який перебував у нерухомому стані, будучи припаркованим на першій смузі, призначеній для руху в напрямку вулиці Ревуцького в м. Києві, не переконавшись, що це буде безпечним і не створить перешкод іншим учасникам дорожнього руху, допустила порушення п.15.13, 2.3 «б» ПДР України, внаслідок чого автомобіль «Хонда», державний номерний знак НОМЕР_2 , належний позивачу й під його керуванням зазнав зіткнення, що призвело до пошкодження належного позивачу автомобіля. Постановою Дарницького районного суду м. Києві від 23 лютого 2018 року, яка набула чинності, ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КпАП України, із накладенням адміністративного стягнення - штрафу. На час дорожньо-транспортної пригоди цивільна відповідальність власника автомобіля «Субару», державний номерний знак НОМЕР_1 , була за страхована в ПрАТ «УПСК» відповідно до полісу АК 5688491 обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів, й з метою визначення розміру збитку, завданого пошкодженому транспортному засобу внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди, ПрАТ «УПСК», зважаючи на звернення позивача про виплату страхового відшкодування, відшкодувало йому 11 059 грн. 97 коп. Водночас, ним понесені витрати на відновлення (ремонт) пошкодженого автомобіля у сумі 21 007 грн. 03 коп. відповідно до калькуляції ремонтно-відновлювальних робіт. Також за складання калькуляції ним понесені витрати в сумі 208 грн. 74 коп. Всього ним понесено витрат в сумі 21 215 грн. 77 коп. Й оскільки цивільно-правова відповідальність власника автомобіля «Субару», державний номерний знак НОМЕР_1 , була за страхована в ПрАТ «УПСК», яке виплатило за його зверненням страхове відшкодування в сумі 11 059 грн. 97 коп., просить стягнути з відповідача, як заподіювача збитків, різницю між визначеним (понесеним) розміром збитків - 21 007 грн. 03 коп. та виплаченою ПрАТ «УПСК» сумою страхового відшкодування - 11 059 грн. 97 коп., що становить 9 947 грн. 06 коп. (21 215 грн. 77 коп. - 11 059 грн. 97 коп. = 9 947 грн. 06 коп.).
В судовому засіданні представник позивача адвокат Коробко Д.В., діючий на підставі довіреності від 20 жовтня 2018 року (а.с.21, 21), позовні вимоги підтримав з тих же підстав та просив їх задовольнити: стягнути з відповідача, як винуватця дорожньо-транспортої пригоди, різницю між визначеним (понесеним) розміром збитків - 21 007 грн. 03 коп. та виплаченою ПрАТ «УПСК» сумою страхового відшкодування - 11 059 грн. 97 коп., що становить 9 947 грн. 06 коп. (21 215 грн. 77 коп. - 11 059 грн. 97 коп. = 9 947 грн. 06 коп.). Також просив стягнути понесені позивачем витрати за проведену оцінку пошкодження транспортного знобу (калькуляція) в сумі 208 грн. 74 коп., 4 000 грн. - витрати на автотехнічне дослідження, 10 000 грн. витрат на правову допомогу, а всього - 24 155 грн. 80 коп. (в прохальній частині вимог зазначив - 22 155 грн. 80 коп.).
Представник відповідача Наугольна О.В., діюча на підставі ордера адвоката про надання правової допомоги від 07 липня 2021 року, позовні вимоги не визнала та просила відмовити у їх задоволенні за недоведеністю таких вимог, вважаючи, що саме страховик відповідача - ПрАТ «УПСК» має відшкодувати завдані відповідачем майну позивача збитки в межах ліміту цивільно - правової відповідальності, який ПрАТ «УПСК» при його оцінці й виплаті не перевищував такий ліміт. Окрім того, оскільки позивач не звертався до ПрАТ «УПСК» із заявою про понесені витрати, є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Відповідачем надано відзив на позов без дати, який надійшов до суду 11 грудня 2019 року (а.с. 39 - 45) та свої доводи, викладені у ньому, будує на вказаних підставах.
Позивачем відповідь на відзив не надано.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIIІ від 03 жовтня 2017 року, яким зокрема Цивільний процесуальний кодекс викладений в новій редакції.
Відповідно до п. 9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з ч.ч. 5,6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, с обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-прівовнй акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Розгляд справи відбувся порядку спрощеного позовного провадження (а.с. 23).
Так, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі (ч.1 ст. 279 ЦПК України)
Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін (ч.5 ст. 279 ЦПК України).
Вислухавши пояснення сторін, їх доводи та заперечення, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню із наступних підстав.
Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).
Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені (ст. 3 ЦПК України).
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).
Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
Судом встановлено, що 08 грудня 2017 року о 10 годині 40 хвилин на вулиці Княжий Затон в місті Києві сталася дорожньо-транспорта пригода, при якій ОСОБА_2 , як водій, відчинила двері автомобіля «Субару», державний номерний знак НОМЕР_1 , який перебував у нерухомому стані, будучи припаркованим на першій смузі, призначеній для руху в напрямку вулиці Ревуцького в м. Києві, не переконавшись, що це буде безпечним і не створить перешкод іншим учасникам дорожнього руху, допустила порушення п.15.13, 2.3 «б» ПДР України, внаслідок чого автомобіль «Хонда», державний номерний знак НОМЕР_2 , належний позивачу й під його керуванням зазнав зіткнення, що призвело до пошкодження належного позивачу автомобіля (а.с. 8 - 9, 10, 11 - 12).
Постановою Дарницького районного суду м. Києві від 23 лютого 2018 року, яка набула чинності, ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КпАП України, із накладенням адміністративного стягнення - штрафу (а.с. 8 - 9).
Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.
Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалено вирок, ухвала або постанова суду лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
На час дорожньо-транспортної пригоди цивільна відповідальність власника автомобіля «Субару», державний номерний знак НОМЕР_1 , була за страхована в ПрАТ «УПСК» відповідно до полісу АК 5688491 обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів, й з метою визначення розміру збитку, завданого пошкодженому транспортному засобу внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди, ПрАТ «УПСК», зважаючи на звернення позивача про виплату страхового відшкодування, відшкодувало позивачу 11 059 грн. 97 коп. (а.с.16), що визнається й не спростовується сторонами.
Водночас, позивачем понесені витрати на відновлення (ремонт) пошкодженого належного йому на праві власності автомобіля «Хонда», державний номерний знак НОМЕР_2 , у сумі 21 007 грн. 03 коп. відповідно до калькуляції ремонтно-відновлювальних робіт (а.с. 11 - 12, 13, 14).
Й оскільки цивільно-правова відповідальність власника автомобіля «Субару», державний номерний знак НОМЕР_1 , була за страхована в ПрАТ «УПСК», яке виплатило позивачу за його зверненням страхове відшкодування в сумі 11 059 грн. 97 коп., з відповідача, як заподіювача збитків, на користь позивача підлягає стягненню різниця між визначеним (понесеним) розміром збитків - 21 007 грн. 03 коп. та виплаченою ПрАТ «УПСК» сумою страхового відшкодування - 11 059 грн. 97 коп., що становить 9 947 грн. 06 коп. (21 215 грн. 77 коп. - 11 059 грн. 97 коп. = 9 947 грн. 06 коп.).
Відповідно до ст. 8 Закону № 85/96-ВР страховий випадок - це подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
У разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи (ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Оскільки відповідач не спростовує оцінену позивачем суму матеріальних збитків, завданих дорожньо-транспортною пригодою, й, вирішуючи питання про відшкодування матеріальних збитків, завданих дорожньо-транспортною пригодою, судом взято за основу калькуляцію вартості ремонтно-відновлювальних робіт, які визначені (оцінені) за замовленням позивача в сумі 21 007 грн. 03 коп. (а.с.13, 14, 15).
Статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
Відповідно до частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Проте частиною 3 зазначеної статті визначено, що збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. За таких правових підстав, суд застосовує спеціальну норму, регулюючу дані правовідносини - статтю 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» за наслідками вимог частини 3 статті 22 ЦК України.
Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (ч. 1 ст. 22 ЦК України).
Відповідно до частин 1 та 2 статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної чи юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Відповідно до ч.1, 2, 5 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правові підставі володіє транспортним засобом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Автомобіль відповідно до ч.1 ст. 1187 ЦК України - є джерелом підвищеної небезпеки. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Окрім того, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) (ст.1194 ЦК України).
Так, Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 20 січня 2016 року розглянув справу № 6 - 2808 цс 15, предметом якої був спір про відшкодування шкоди.
При розгляді цієї справи Верховний Суд України зробив правовий висновок, відповідно до якого право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована. У разі задоволення такого позову заподіювач шкоди не позбавлений можливості пред'явити майнові вимоги до страхової компанії, з якою ним укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (п.1 ч.1 ст. 1188 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст. 1166 ЦК України шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: витрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодження речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) (п.1 ч.2, ч.1 ст. 22 ЦК України).
Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (ч.3 ст.22 ЦК України).
Отже, відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить: наявність шкоди, протиправну поведінку заподіювача шкоди, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача шкоди, вину. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.
За таких правових підстав та наданих сторнами доказів позов в частині про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є обґрунтованим, доведеним й таким, що підлягає задоволенню, підстав для відмови судом не встановлено.
Судом надана правова оцінка заперечень відповідача проти позову, та вважає, що останні не заслуговують на увагу та розцінюються судом як такі, що спрямовані на уникнення від виконання зобов"язання по відшкодуванню матеріальних збитків, тому такі заперечення не можуть бути прийняті судом та покладені в основу рішення як такі, що спростовуються доказами, наданими позивачем по справі, адже право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована.
Водночас, суд вважає, що вимога позивача про понесені ним витрати за проведену оцінку пошкодження транспортного знобу (калькуляція) в сумі 208 грн. 74 коп. підлягає відшкодуванню в сумі 194 грн. 12 коп., а не 208 грн. 74 коп., як просить позивач, відповідно до акту виконаних робіт та гарантійного талона № 399к від 24.03.2018 року (а.с.15), а вимога про понесені таким позивачем витрати в сумі 4 000 грн. на автотехнічне дослідження, підлягає відмові у задоволенні за недоведеністю, зважаючи на надану платіжну квитанцію до прибуткового касового ордера № 3 від 25.11.2018 року, підстава а/т дослідження (а.с. 17), яке не надано позивачем, як при подачі позовної заяви, так й не доповнено в ході розгляду такої справи. Відповідно суд не може надати оцінку, за яке а/т дослідження позивачем понесені витрати в сумі 4 000 грн., що підлягає відмові у його задоволенні.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст.81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.43 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу, якщо про це не звертаються сторони.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доспупності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, у тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Інші доводи сторін, які наведені у позові та відзиві до позову, в межах наданих сторонами доказів, не впливають на висновку суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.
Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ("Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Приймаючи до уваги предмет даного спору, наслідки його розгляду судом, суд вважає за необхідне застосувати положення п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України.
Так, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.1 ст. 141 ЦПК України).
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.2 ст. 141 ЦПК України).
Позивачем при подачі позову до суду сплачено судовий збір за вимогу майного характеру в сумі 768 грн. 400 коп., який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Водночас, вимога позивача про відшкодування понесених ним витрат на правову допомогу в сумі 10 000 грн. 00 коп. задоволенню не підлягає, оскільки позивачем не надано документів (плітажної квитанції) про понесені ним витрати у такій сумі, окрім того відсутній детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Так, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч.1 ст. 137 ЦПК України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.4 ст. 137 ЦПК України).
За результатами розгляду справи, відповідно до п. 2 ч.2 ст. 137 ЦПК України, витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат, серед іншого - розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.3 ст. 137 ЦПК України).
Окрім того, відповідно до п. 2 ч.3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Європейський суд з прав людини при визначенні розміру справедливої компенсації потерпілій стороні на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначив підхід вислітлений у рішеннях ЄСПЛ від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (§80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (§34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (§95).
Хоча чинне процесуальне законодавство не обмежує сторін спору жодними нормативними рамками у контексті очікуваного розміру компенсації їхніх витрат, пов'язаних із правничою допомогою адвоката, однак, беручи до уваги принцип співмірності, слід враховувати, що свобода сторін у визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу не є абсолютною та безумовною навіть у разі їхньої повної документальної доведеності.
Рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998 року та «Круз проти Польщі» від 19 червня 2001 року. У вказаних Рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.
На підставі вищевикладеного, ст.ст. 22, 1166, 1187 ЦК України, Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», з урахуванням постанови Пленуму Верховного Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», керуючись ст. ст. 3, 4, 5, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 17, 43, 49, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 141, 258, 262, 264, 265, 268, 273, 352 ЦПК України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 , ідентифікаційний код платника податків - НОМЕР_3 , на користь ОСОБА_1 , ідентифікаційний код платника податків - НОМЕР_4 , 9 947 грн. 06 коп. - збитків, завданих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, 194 грн. 12 коп. - витрат, понесених за проведення оцінки пошкодженого майна, 768 грн. 40 коп. - судового збору, а всього - 10 909 (десять тисяч дев'ятсот дев'ять) грн. 58 (п'ятдесят вісім).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду протягом п'ятнадцять днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Відповідно до ст.355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Однак відповідно до пп. 15.5 п. 15 розділу «Перехідні положення» ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система починає функціонувати через 90 днів з дня опублікування Державною судовою адміністрацією України у газеті «Голос України» та на веб-порталі судової влади оголошення про створення та забезпечення функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.
Згідно ч.1 ст.354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.
Отже, строки оскарження судових рішень в апеляційному порядку складають 30 календарних днів - для рішень і 15 календарних днів - для ухвал, однак апеляційна скарга подається за старими правилами - через суд першої інстанції.