Справа № 359/2380/21
Провадження № 2/359/1962/2021
Іменем України
07 липня 2021 року суддя Бориспільського міськрайонного суду Київської області Яковлєва Л.В., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, -
16 березня 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, яким просить суд : розірвати шлюб між ним та ОСОБА_2 , зареєстрований 10.11.2017 року; понесені судові витрати покласти на нього.
На підставі ч.1 ст. 185 ЦПК України ухвалою суду від 24 березня 2021 року позовну заяву залишено без руху та надано строк - 10 днів з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків вказаних в ухвалі, а також роз'яснено, що у разі не усунення зазначених недоліків, заява буде вважатись не поданою та повернута позивачу.
Копію ухвали суду від 24 березня 2021 року ОСОБА_1 не отримав, що підтверджується конвертами, які повернулися на адресу суду із зазначенням - «за закінченням терміну зберігання» (№ НОМЕР_1 , №0830104963547).
Відповідно ч. 3 ст. 185 ЦПК України встановлено, що якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
Згідно даних автоматизованої служби діловодства суду станом на 07 липня 2021 року, заяв або клопотань позивача по вказаній справі до суду не находило.
Також, будь-яких повідомлень щодо неможливості виконання ухвали суду від 24 березня 2021 року у строки, встановлені судом, від позивача також не надійшло.
Так, статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини гарантовано право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Між тим, згідно позиції Європейського суду з прав людини, яка викладена в рішенні від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнова проти України», нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст. 6 даної Конвенції.
Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
При цьому, як неодноразово наголошував в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, позивач, як сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) виходить з того, що реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950) щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. З приводу цього прецедентним є рішення ЄСПЛ у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28 жовтня 1998 року та «Круз проти Польщі» від 19 червня 2001 року. У вказаних рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним; воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує врегулюванню з боку держави.
Таким чином, враховуючи вищенаведені положення законодавства та беручи до уваги ті обставини, що позивач за спливом тривалого проміжку часу не цікавиться рухом своєї справи та не реалізував своїх процесуальних обов'язків належним чином, в той час як суд здійснив всі можливі спроби для її повідомлення про наявність відповідної ухвали про залишення позовної заяви без руху, суд приходить висновку, що позивачем у встановлений строк не усунуто недоліків, вказаних в ухвалі від 24 березня 2021 року.
Згідно ч. 7 ст. 185 Цивільного процесуального кодексу України повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.
Повернення позовної заяви не перешкоджає ОСОБА_1 звернутися з заявою, оформленою відповідно вимог ст.ст.175, 177 ЦПК України, після усунення недоліків визначених в ухвалі суду від 24 березня 2021 року.
У зв'язку з наведеним, повернення позовної заяви не є порушенням права на справедливий судовий захист та не може вважатися обмеженням права доступу до суду, оскільки після усунення вказаних невідповідностей вимогам закону, позивач має право повторного звернення до суду із заявою.
З урахуванням викладеного та керуючись ст. 185, 353 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
ухвалив:
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу- вважати не поданою та повернути позивачу.
Роз'яснити позивачу, що повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із такою самою заявою до суду.
Ухвала суду може бути оскаржена до Київського апеляційного суду через Бориспільський міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги на ухвалу суду протягом 15 днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Л.В. Яковлєва