Справа №:755/11031/21
Провадження №: 1-кс/755/2937/21
"07" липня 2021 р. м. Київ
Дніпровський районний суд м. Києва в складі:
слідчого судді ОСОБА_1 ,
при секретарі ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві скаргу адвоката ОСОБА_3 , який діє в інтересах ТОВ «ТММ ЕКСПРЕС», на бездіяльність слідчого, яка полягає у неповерненні тимчасово вилученого майна,
Адвокат ОСОБА_3 в інтересах ТОВ «ТММ ЕКСПРЕС» звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва зі скаргою на бездіяльність слідчого, яка полягає у неповерненні тимчасово вилученого майна.
Скарга мотивована тим, що 14.06.2021 року близько 21:00 водій ОСОБА_4 на службовому автомобілі «Volkswagen Caddy», 2013 р.в., н/з НОМЕР_1 , номер шасі НОМЕР_2 , який згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 на праві приватної власності належить ТОВ «ТММ ЕКСПРЕС» рухався у м. Києві по пр. Визволителів у напрямку вул. Будівельників. У цей час в тому напрямку рухався велосипедист, який здійснив маневр з порушенням Правил дорожнього руху. Внаслідок чого відбулося зіткнення, велосипедист отримав ушкодження, від госпіталізації та медичної допомоги відмовився. На місце події прибула слідчо-оперативна група, де слідчий Дніпровського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_5 провів огляд місця події, в ході якого вилучив автомобіль. 01.07.2021 року адвокат ОСОБА_3 прибув до Дніпровського УП ГУНП у м. Києві для подання клопотань у кримінальному провадженні та ознайомлення з його матеріалами, однак йому було повідомлено, що відомості про вище вказану подію до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено не було, а на вилучене майно арешт не накладався.
У зв'язку з чим, адвокат ОСОБА_3 просить повернути тимчасово вилучений автомобіль власнику.
Представник власника майна ОСОБА_3 в судове засідання не зявився, подав до суду клопотання про розгляд скарги без його участі.
Особи, бездіяльність яких оскаржується, в судове засідання не з'явилися, хоча матеріали провадження за скаргою містять дані про виклик уповноважених осіб у судове засідання. Їх неявка, відповідно до ч. 3 ст. 306 КПК України, не перешкоджає розгляду даної скарги.
Статтею 22 КПК України передбачено, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
У відповідності до положень ч. 1 ст. 26 КПК України, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та спосіб, передбачених цим Кодексом.
Частиною 3 статті 306 КПК України передбачено, що відсутність слідчого чи прокурора не є перешкодою для розгляду скарги.
Зважаючи на ці положення закону та враховуючи принцип диспозитивності, суд визнав можливим прийняти рішення по суті скарги у відсутність осіб, які не з'явились, на підставі наданих доказів.
Дослідивши матеріали заяви, слідчий суддя за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що 14.06.2021 року слідчим Дніпровського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_5 під час огляду місця події, був вилучений службовий автомобіль «Volkswagen Caddy», 2013 р.в., н/з НОМЕР_1 , номер шасі НОМЕР_2 , який згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 на праві приватної власності належить ТОВ «ТММ ЕКСПРЕС», який був під керуванням водієм ОСОБА_4 .
Адвокат ОСОБА_3 зазначає, що відомості про вище вказану подію до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено не було, а на вилучене майно арешт не накладався. Стаття 167 КПК України, встановлює, що тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває зазначене у частині другій цієї статті майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення.
Відповідно до ст. 169 КПК України вилучене майно є тимчасово вилученим та має бути повернуте особі, у якої воно вилучено у випадках, передбачених ч. 5 ст. 171 та ч. 6 ст. 173 КПК України, а саме: за клопотанням слідчого, прокурора про арешт тимчасово вилученого майна повинно бути подано протягом 48 годин після вилучення майна, в іншому випадку вилучене майно має бути негайно повернуте особі, у якої воно було вилучено.
Майнові права захищаються в Україні, як Конституцією, так і іншими нормативно-правовими актами, зокрема частиною 1 і 5 статті 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути позбавлений права власності. Право власності є непорушним. Дана стаття Конституції України визначає, що конфіскація майна може бути заснована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
Разом з цим, статтями 7, 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченим цим Кодексом.
Згідно ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Разом з тим, слідчий суддя при вирішенні даної скарги, враховує приписи статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Така позиція також узгоджується із частиною 5 статті 9 КПК України, відповідно до якої кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Так, згідно з усталеною практикою ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див., серед інших джерел, рішення у справах «Іммобіліаре Саффі проти Італії» (Immobiliare Saffi v. Italy) [ВП], заява № 22774/93, п. 44, ECHR 1999-V, та «Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії» (<...>) [ВП], заява № 71243/01, п. 93, від 25 жовтня 2012 року).
ЄСПЛ наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece) [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії» (Kushoglu v. Bulgaria), заява № 48191/99, пп. 49-62, від 10 травня 2007 року).
У своєму рішенні від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (Заява № 19336/04) ЄСПЛ також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льон рот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden), пп. 69 і 73, Series A № 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» (James and Others v. the United Kingdom), п. 50, Series A № 98).
Так, при винесенні даного рішення, слідчий суддя приймає до уваги, що обов'язок доведення існування тієї обставини, яка вказує на відповідність вилученого майна критеріям, визначеним ч. 2 ст. 167 КПК України, КПК України покладає на слідчого та/або прокурора, а обов'язок перевірки цих обставин - на слідчого суддю при розгляді відповідного клопотання чи скарги, а також враховуючи ту обставину, що однією з засад кримінального провадження є принцип змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом та принципу диспозитивності кримінального провадження, відповідно до якого сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом, а слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом, слідчий суддя приходить до висновку про відсутність в матеріалах судового провадження за скаргою даних, які б виправдовували подальше втручання держави у право на мирне володіння власником належним йому майном.
Крім цього, слідчий в судове засідання не з'явився, чим позбавив суд можливості дізнатися чи внесенні відомості про кримінальне правопорушення Єдиного реєстру досудових розслідувань, чи накладався арешт на вилучений автомобіль та чи визнано автомобіль речовим доказом. Керуючись ст. ст. 100, 169-170, 303, 305, 306, 307, 309 КПК України, слідчий суддя,-
Скаргу адвоката адвоката ОСОБА_3 , який діє в інтересах ТОВ «ТММ ЕКСПРЕС», на бездіяльність слідчого, яка полягає у неповерненні тимчасово вилученого майна - задовольнити.
Зобов'язати слідчого Дніпровського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_5 , керівника органу досудового розслідування - начальника СВ Дніпровського УП ГУНП у м. Києві повернути тимчасово вилучене майно, власнику ТОВ «ТММ ЕКСПРЕС» (код ЄДРПОЙ 35712122, місце знаходження: 04073, м. Київ, пр. Степана Бандери, 9), що були вилученні під час проведення обшуку, а саме: автомобіль «Volkswagen Caddy», 2013 р.в., д/н НОМЕР_1 , номер шасі НОМЕР_2 .
Ухвала оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1