ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/1122/20
провадження № 2/753/4219/20
"07" липня 2021 р. Дарницький районний суд міста Києва в складі:
головуючого - судді Коренюк А.М.
при секретарі Сердюковій Г.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до територіальної громади Дарницького району міста Києва в особі Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, територіальної громади міста Бобровиці Чернігівської області в особі Бобровицької міської ради Бобровицького району Чернігівської області, треті особи: Сьома київська державна нотаріальна контора, Бобровицька районна державна нотаріальна контора Чернігівської області, про визнання права власності на спадкове майно у порядку спадкування за законом, суд -
ОСОБА_1 у січні 2020 року звернувся до суду з позовом до територіальної громади Дарницького району міста Києва в особі Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, територіальної громади міста Бобровиці Чернігівської області в особі Бобровицької міської ради Бобровицького району Чернігівської області, треті особи: Сьома київська державна нотаріальна контора, Бобровицька районна державна нотаріальна контора Чернігівської області, про визнання права власності на спадкове майно у порядку спадкування за законом.Мотивуючи свої вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його рідний брат (по матері) ОСОБА_3 після смерті якого залишилось спадкове майно, яке складається із квартири АДРЕСА_1 та житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, земельної ділянки, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 . На даний час в провадженні нотаріуса Сьомої київської державної нотаріальної контори перебуває спадкова справа, відкрита по смерті ОСОБА_3 , проте рішення нотаріусом про видачу свідоцтва про право на спадщину не прийнято. Вважає, що оскільки нотаріус Бобровицької районної державної нотаріальної контори Чернігівської області не визнає за ним право власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом й своїми діями перешкоджає позивачу у оформленні спадщини, яка відкрилась по смерті його рідного брата та отриманні свідоцтва про право на спадщину за законом, чим порушує його законні права, у зв'язку із чим просить визнати за ним право власності на вказане спадкове майно, що й стало підставою звернення до суду з даним позовом.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_4 позовні вимоги підтримав з тих же підстав та просив їх задовольнити.
Відповідачі в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені згідно чинного законодавства належним чином - рекомендованою поштою з повідомленням про вручення, розміщеним повідомленням на офіційному сайті судової влади (суду), звернулись до суду із повідомленням про розгляд справи за відсутності їх представників та проханням прийняття рішення згідно чинного законодавства.
Водночас відповідач в особі Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації надав відзив на позов від 20 березня 2020 року (а.с. 71-72), у якому просив відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, зважаючи на те, що позивачем не вірно визначена особа відповідача.
Вважає, що Дарницька районна в місті Києві державна адміністрація не може бути належним відповідачем, зважаючи на таке.
Рішенням Київської міської ради від 09.09.2010 року № 7/4819 «Про вирішення питання організації управління районами в місті Києві» було вирішено припинити з 31 жовтня 2010 року шляхом ліквідації районні місті Києві ради та їх виконавчі ороани, в тому числі й Дарницьку районну в місті Києві раду та її виконавчий орган - Дарницьку районної у місті Києві державну адміністрацію.
Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 30.09.2010 року № 787 «Про організаційно-правові заходи, пов'язані з виконанням рішення Київської міської ради від 09.09.2010 року № 7/4819 «Про вирішення питання організації управління районами в місті Києві» була утворена Дарницька районна в місті Києві державна адміністрація, яка підпорядкова Київській міській державній адміністрації.
Місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні відповідним радам у частині повноважень, делегованих їм відповідним радам.
У місті Києві діють представницькі орани місцевого самоврядування - Київська міська рада, районні в місті Києві ради, які є юридичними особами.
У зв'язку із припиненням діяльності Дарницької районної у місті Києві ради шляхом ліквідації з 31 жовтня 2010 року, єдиним представницьким органом міста Києва є Київська міська рада, яка представляє інтереси територіальної громади міста Києва, а тому Дарницька районна в місті Києві державна адміністрація не є належним відповідачем у справі.
Відповідачем в особі Бобровицької міської ради Бобровицького району Чернігівської областівідзив на позов не наданий.
Треті особи в судове засідання не з"явились, належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи - рекомендованим листом з повідомленням про вручення, звернулися до суду із відповідними заявами про розгляд справи за відсутності їх представників.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що ніщо не перешкоджає особі добровільно відмовитись від гарантій справедливого судового розгляду у однозначний або у мовчазний спосіб. Проте для того, щоб стати чинною з точки зору Конвенції, відмова від права брати участь у судовому засіданні повинна бути зроблена у однозначний спосіб і має супроводжуватись необхідним мінімальним рівнем гарантій, що відповідають серйозності такої відмови. До того ж, вона не повинна суперечити жодному важливому громадському інтересу рішення ЄСПЛ (Hermi проти Італії, § 73; Sejdovic проти Італії § 86).
Окрім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини- в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (Рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України»).
За таких підстав судом визнано за можливе розглядати справу за відсутності відповідачів, третіх осіб на підставі доказів, наявних у матеріалах справі, та за погодженням сторін, третіх осіб й згідно поданих ними заяв.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIIІ від 03 жовтня 2017 року, яким зокрема Цивільний процесуальний кодекс викладений в новій редакції.
Відповідно до п. 9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).
Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до ст. 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Способи захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України.
Справа розглядалась у порядку загального позовного провадження із проведеним підготовчим судовм засіданням.
Спадкові відносини в Україні регулюються Цивільним кодексом України, 2003 року, законами України "Про нотаріат", "Про міжнародне приватне право", іншими законами та підзаконними нормативними актами, як нормами матеріального та процесуального права, крім того, у судовій практиці застосовується постанова Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 N 7 "Про судову практику у справах про спадкування" та іншими нормативно-правовими актами.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер рідний брат позивача (по матері) ОСОБА_3 у віці 27 року (а.с. 24) після смерті якого залишилось спадкове майно.
В провадженні нотаріуса Сьомої київської державної нотаріальної контори перебувала спадкова справа, відкрита по смерті ОСОБА_3 за заявою позивача від 21 жовтня 2017 року (матеріали спадкової справи).
Так, позивач звернувся до нотаріуса Сьомої київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті його брата ОСОБА_3 .
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (ст. 1261 ЦК України).
Відповідно до ст. 1262 ЦК України у другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ст. 1217 ЦК України).
В основі спадкування за законом знаходиться принципі черговості, який полягає у встановленні пріоритету прав одних спадкоємців за законом перед іншими. Кожна черга - це визначене коло осіб, з урахуванням ступеня їх близькості спадкодавцеві, яке встановлене законом на підставі припущення про те, що спадкодавець залишив би своє майно найближчим родичам, членам сім'ї, утриманцям і (або) іншим родичам до шостого ступеня споріднення.
Спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України). Відповідно до частин першої, другої статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).
Стаття 1218 ЦК України визначає, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) - стаття 1216 ЦК України. Спадкодавець - це фізична особа, права та обов'язки якої після смерті переходять до інших осіб. Спадкоємці - це особи, що набувають право на спадщину (особи, які є живими на момент відкриття спадщини, особи, що були зачаті за життя спадкодавця і народилися після відкриття спадщини, а також юридичні особи та держава). Право спадкування тісно пов'язане з правом власності, оскільки спадкування є одним із засобів набуття права власності.
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно встановлених правовідносин та з урахуванням постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про спадкування", належним відповідачем в даній категорії справ, відповідно, й по даній справі є держава в особі територіальної громади - Київської міської ради, а не Дарницька районна в місті Києві державна адміністрація, Бобровицька міська рада Бобровицького району Чернігівської області, як визначено позивачем.
Відповідно, позивачем не обґрунтовано пред'явлено позов до Дарницької районої в місті Києві державної адміністрації, Бобровицької міської ради Бобровицького району Чернігівської області.
Київська міська рада представляє інтереси територіальної громади міста Києва.
Так, Рішенням Київської міської ради від 09.09.2010 року № 7/4819 «Про вирішення питання організації управління районами в місті Києві» було вирішено припинити з 31 жовтня 2010 року шляхом ліквідації районні місті Києві ради та їх виконавчі ороани, в тому числі й Дарницьку районну в місті Києві раду та її виконавчий орган - Дарницьку районної у місті Києві державну адміністрацію.
Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 30.09.2010 року № 787 «Про організаційно-правові заходи, пов'язані з виконанням рішення Київської міської ради від 09.09.2010 року № 7/4819 «Про вирішення питання організації управління районами в місті Києві» була утворена Дарницька районна в місті Києві державна адміністрація, яка підпорядкова Київській міській державній адміністрації.
Місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні відповідним радам у частині повноважень, делегованих їм відповідним радам.
У місті Києві діють представницькі орани місцевого самоврядування - Київська міська рада, районні в місті Києві ради, які є юридичними особами. У зв'язку із припиненням діяльності Дарницької районної у місті Києві ради шляхом ліквідації з 31 жовтня 2010 року, єдиним представницьким органом міста Києва є Київська міська рада, яка представляє інтереси територіальної громади міста Києва, а тому Дарницька районна в місті Києві державна адміністрація не є належним відповідачем у справі.
Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (п.4 ч.5 ст. 12 ЦПК України), й, зважаючи на спірні правовідносини, склад їх учасників, у межах підготовчого судового засідання, оскільки справа розгладається у порядку загального позовного провадження, з'ясовував питання щодо належної особи відповідача, проте позивач погодив правильність визначеної ним особи відповідача.
Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі (ч.2 ст. 51 ЦПК України).
На підставі вимог ст. 51 ЦПК України, суд за відсутності умов, передбачених вказаною нормою за власної ініціативи не вправі проводити заміну неналежного відповідача на належного або залучати до участі у справі іншу особу як співвідповідача. Право визначення особи відповідача покладено на позивача, суд не вправі втручатися у визначення позивачем особи відповідача.
Згідно листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2013 року № 24-753/0/4-13 "Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування", у разі пред'явлення позову до неналежного відповідача суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача (ст. 33 ЦПК України). Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача, суд повинен відмовляти у задоволенні позову.
Враховуючи той фактор, що позивачем пред"явлено позов до неналежного відповідача, суд приходить до висновку про необхідність ухвалення рішення про відмову у задоволенні такого позову.
Позов, пред"явлений позивачем до неналежного відповідача, підлягає відмові у його задоволенні.
Окрім того, на час звернення позивача до суду в провадженні нотаріуса Сьомої київської державної нотаріальної контори перебувала спадкова справа, відкрита по смерті ОСОБА_3 , рішення по якій нотаріусом не було прийнято.
На час розгляду судом справи 02 липня 2020 року державним нотаріусом Сьомої київської державної нотаріальної контори позивачу видано свідоцтво про право на спадщину на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 (матеріали спадкової справи).
У решті спадкового майна рішення нотаріусом за заявою позивача не прийнято, як немає й рішення про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину, що підтверджується витребуваними судом матеріалами спадових справ.
Так, відповідно до Листа від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13 Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» суди при розгляді справ даної категорії мають звертати увагу на наявність у матеріалах справи обґрунтованої постанови про відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, зокрема, відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 10 березня 2021 року витребувано у нотаріуса Бобровицької районної державної нотаріальної контори Чернігівської області копії матеріалів спадкової справи № 450/2017, відкритої після смерті ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , а також у нотаріуса Сьомої київської державної нотаріальної контори копії матеріалів спадкових справ: № 1165/2009, відкритої після смерті ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , № 493/2017, й відкритої після смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_7 , які стали предметом дослідження в ході розгляду даної судової справи, й з метою перевірки обставини наявності у матеріалах нотаріальної справи обґрунтованої постанови нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії, зокрема, відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину.
Й, зважаючи на той фактор, що позивачем подано позов до суду за відсутності у матеріалах спадкової справи обґрунтованої постанови нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії, зокрема, відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину, що також є підставою для відмови у задоволенні позову.
Інші доводи позивача, які наведені у позові, не впливають на висновку суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.
Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ("Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно, з урахуванням визначених підстав, правові підстави для задоволення цього позову уцілому відсутні.
Позивач при зверненні до суду звільнений від сплати судового збору на підставі Закону України «Про судовий збір».
За таких підстав, приймаючи до уваги предмет даного спору, наслідки його розгляду судом, суд вважає за необхідне застосувати положення ч.6 ст.141 ЦПК України, й судові витрати (судовий збір) компенсовати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Так, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
На підставі вищевикладеного, з урахуванням постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про спадкування", Листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2013 року № 24-753/0/4-13 "Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування", п. 9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України, ст.ст. 3, 4, 5, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 17, 43, 49, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 258, 262, 264, 265, 268, 273, 352 ЦПК України, суд -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до територіальної громади Дарницького району міста Києва в особі Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, територіальної громади міста Бобровиці Чернігівської області в особі Бобровицької міської ради Бобровицького району Чернігівської області, треті особи: Сьома київська державна нотаріальна контора, Бобровицька районна державна нотаріальна контора Чернігівської області, про визнання права власності на спадкове майно у порядку спадкування за законом, - відмовити.
Судові витрати коменсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Каьінетом Міністрів України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду протягом п'ятнадцять днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Відповідно до ст.355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Однак відповідно до пп. 15.5 п. 15 розділу «Перехідні положення» ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система починає функціонувати через 90 днів з дня опублікування Державною судовою адміністрацією України у газеті «Голос України» та на веб-порталі судової влади оголошення про створення та забезпечення функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.
Згідно ч.1 ст.354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.
Отже, строки оскарження судових рішень в апеляційному порядку складають 30 календарних днів - для рішень і 15 календарних днів - для ухвал, однак апеляційна скарга подається за старими правилами - через суд першої інстанції.