01 липня 2021 року м. Дніпросправа № 280/7618/20
головуючий суддя І інстанції - Калашник Ю.В.
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді (доповідача) Іванова С.М.,
суддів: Панченко О.М., Чередниченка В.Є.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 14.01.2021 року в адміністративній справі №280/7618/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Запорізькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Шевченківський відділ державної виконавчої служби у м. Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Запорізькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Шевченківський відділ державної виконавчої служби у м. Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), в якому просила:
- визнати протиправною та скасувати податкову вимогу № Ф-13694-49 від 13.05.2019 року;
- зобов'язати відповідача відобразити в інтегрованій картці платника податку з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування скасовану суму недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску у розмірі 21030,90 грн.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 14.01.2021 року адміністративний позов ОСОБА_1 було задоволено частково.
Визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-13649-49 від 13.05.2019.
Зобов'язано Головне управління ДПС у Запорізькій області здійснити коригування індивідуальної картки платника податків ОСОБА_1 шляхом зменшення грошового зобов'язання з єдиного внеску, нарахованого відповідно до вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-13694-49 від 13.05.2019.
В задоволенні решти позовних вимог було відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДПС у Запорізькій області, звернулось з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначив, що фізичні особи-підприємці, які є одночасно найманими працівниками, не звільняються від сплати єдиного внеску та подання обов'язкової звітності за себе.
Відзив від позивача на адресу суду не надходив.
Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження на підставі ст. 311 КАС України.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Як встановлено судом першої інстанції, 13.05.2019, на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів та відповідно до статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року № 2464-VI ГУ ДФС у Запорізькій області позивачу сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-13694-49-У на загальну суму боргу 21030,90 грн., у т.ч.: недоїмка 21030,90 грн.
У Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань містяться записи: від 05.06.2006 № 21030000000008265 про державну реєстрацію ОСОБА_1 , як фізичної особи-підприємця; від 09.09.2020 №2001030060002008265 про припинення ОСОБА_1 підприємницької діяльності.
Не погодившись з обґрунтованістю прийняття наведеної вимоги, позивач звернулась до суду з метою захисту своїх порушених прав та інтересів.
Вирішуючи спір між сторонами та частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у відповідача не було правових підстав для нарахування ОСОБА_1 єдиного соціального внеску та відповідно, прийняття вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-13694-49 від 13.05.2019 року.
Суд апеляційної інстанції погоджується з зазначеними висновками, з огляду на наступні обставини.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно статті 2 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Відповідно до п.п. 4 п. 1 ч. 1 ст. 4, п.п. 2 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є: фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Зі змісту зазначених правових приписів вбачається, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове регулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
При цьому, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником.
Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 04.12.2019 року по справі № 440/2149/19, що враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.
Як свідчать встановлені обставини справи, заборгованість за спірною вимогою утворилась внаслідок щомісячного нарахування позивачу суми єдиного соціального внеску за 2017 рік, за 2018 рік та за 2019 рік у загальному розмірі 21030.90 грн.
Між тим, відповідно до витягу з індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_1 , за період з 2017 року по 2019 рік позивач була працевлаштована та за останню роботодавцем сплачувався єдиний соціальний внесок.
Відтак, з огляду на встановлені обставини справи та приписи чинного законодавства, податковим органом протиправно було нараховано єдиний внесок як фізичній особі-підприємцю за період з 2017 по 2019 рік, що свідчить про безпідставність спірної вимоги та необхідність її скасування, а відповідно і необхідність коригування індивідуальної картки платника податків, шляхом зменшення грошового зобов'язання з єдиного внеску.
Відтак, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316 КАС України суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області - залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 14.01.2021 року в адміністративній справі №280/7618/20 - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає за виключенням наявності підстав, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий - суддя С.М. Іванов
суддя О.М. Панченко
суддя В.Є. Чередниченко