07 липня 2021 р.Справа № 520/13913/2020
Другий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,
Суддів: П'янової Я.В. , Спаскіна О.А. ,
за участю секретаря судового засідання Мироненко А.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 30.10.2020 р. (постановлену суддею Бабаєвим А.І.) по справі № 520/13913/2020
за позовом ОСОБА_1
до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків)
про визнання протиправною та скасування постанови,
ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківські області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Харків), в якому просила: визнати протиправною та незаконною постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківські області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Харків) Пікули В.Ю. від 15.09.2020 р. у виконавчому провадженні № 60278181 про закінчення виконавчого провадження; скасувати постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківські області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Харків) Пікули В.Ю. від 15.09.2020 р. у виконавчому провадженні № 60278181 про закінчення виконавчого провадження.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 16.10.2020 р. позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та позивачці надано строк для усунення недоліків адміністративного позову шляхом: надання до суду копії постанови державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківські області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Харків) Пікули В.Ю. від 15.09.2020 р. у виконавчому провадженні № 60278181 про закінчення виконавчого провадження або клопотання про її витребування; уточнену позовну заяву, в якій зазначити місце проживання чи перебування позивача та власне письмове підтвердження про те, що позивачем не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав; документ про сплату судового збору на суму 840,80 грн.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 30.10.2020 р. адміністративний позов повернуто позивачці, оскільки нею не усунуті недоліки позовної заяви.
Позивачка, не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 30.10.2020 р. та передати справу на розгляд до суду першої інстанції.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянтка посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме: Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи, оскільки позивачка не має документів, які посвідчують її особу та ідентифікаційний номер, у зв'язку з чим у неї відсутня можливість отримати відомості про доходи у строк, встановлений ухвалою суду першої інстанції про залишення її позовної заяви без руху, а суд першої інстанції її заяву про продовження строку для усунення недоліків позовної заяви не розглянув.
Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг.
Повертаючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою не усунені недоліки позовної заяви, у строк, встановлений ухвалою суду першої інстанції про залишення позовної заяви без руху.
Суд апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Згідно із ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України, в позовній заяві, зокрема, зазначається місце проживання чи перебування (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи.
Згідно із п. 11 ч. 5 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України, в позовній заяві, зокрема, зазначається власне письмове підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
До позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону (ч. 3 ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до ч. 7 ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України, до заяви про визнання індивідуального акта протиправним чи адміністративного договору недійсним додається також оригінал або копія оспорюваного акта чи договору або засвідчений витяг з нього, а у разі відсутності акта чи договору у позивача - клопотання про його витребування.
Суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху (ч. 1 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до ч. 2 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України, в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Згідно із п. 1 ч. 4 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України, позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Аналіз вищевказаних норм вказує, що ухвала про залишення апеляційної скарги без руху має містити не лише виявлені недоліки, але й спосіб їх усунення. Невиконання належним чином вмотивованої ухвали у спосіб визначений судом тягне за собою наслідок у вигляді повернення такої скарги.
Судовим розглядом встановлено, що 28.10.2020 р. позивачка подала до суду першої інстанції заяву про продовження строку для усунення недоліків позовної заяви до отримання від органів Державної податкової служби України офіційної інформації про отримані нею доходи та утримані з неї податки за період з 01.01.2019 р.
Як вбачається з ухвали суду про повернення позовної заяви, суд першої інстанції зазначає, що ОСОБА_1 не надано доказів сплати судового збору за подання позовної заяви, не надано копії постанови державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківські області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Харків) Пікули В.Ю. від 15.09.2020 р. у виконавчому провадженні № 60278181 про закінчення виконавчого провадження або клопотання про її витребування та уточненої позовної заяви із зазначенням місця проживання чи перебування позивача та власного письмового підтвердження про те, що позивачем не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що мета встановлення судового збору за подання апеляційної скарги не зводиться до переслідування фінансових цілей - наповнення дохідної частини Державного бюджету України, а передбачає запобігання поданню безпідставних і очевидно необґрунтованих скарг. Коло осіб, які користуються пільгами щодо сплати судового збору у вигляді звільнення від його сплати, визначено законом.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних із розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати й повернення судового збору врегульовані Законом України «Про судовий збір».
Згідно із ч. 1 ст. 2 Закону України «Про судовий збір», платники судового збору - громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.
Відповідно до п. 3 ч. 2 «Про судовий збір», судовий збір за подання позову до адміністративного суду немайнового характеру, який подано фізичною особою підлягає сплаті в розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» встановлено, що з 1 січня 2020 р. прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць становить 2102 гривні.
Право на суд, аспектом якого є доступ до суду, є однією із гарантій основоположного права на справедливий суд. За усталеною практикою Європейського суду з прав людини рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Отже, як свідчить позиція Суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитися правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 05 квітня 2018 року (справа "Зубац проти Хорватії" (Zubac v.Croatia), №40160/12) вказав, що право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, і таке регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб (див. "Станєв проти Болгарії" (Stanev v. Bulgaria) [ВП], №36760/06, п. 230, ЄСПЛ 2012) (пункт 78). Спосіб застосування пункту 1 статті 6 Конвенції до апеляційних та касаційних судів залежить від особливостей судового провадження, про яке йдеться, і необхідно враховувати всю сукупність процесуальних дій, проведених в рамках національного правопорядку, а також роль судів касаційної інстанції в них; умови прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги (пункт 82).
Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України" від 21 грудня 2010 року, заява № 45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності.
У той же час за усталеною практикою Європейського суду з прав людини сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету.
У рішенні у справі "Креуз проти Польщі" від 19.06. 2001 р. ЄСПЛ констатує, що сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдавати шкоди суті цього права, та має переслідувати законну мету.
У рішенні у справі "Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії" від 13.01.2000 р. ЕСПЛ зазначив, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Частиною 1 статті 133 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.
Аналіз вищевказаної норми законодавства вказує, що визначення майнового стану сторони є оціночним і залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень майнового стану сторони. Якщо залежно від рівня майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини є підставою на відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони від сплати.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про судовий збір», суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою: відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше, ніж до ухвалення судового рішення у справі; зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати.
Тобто, держава визначилась із засобом, який може використовуватись для доступу до суду шляхом подачі позову без оплати його судовим збором.
Водночас, підставою для вчинення судом зазначених у цій нормі дій є врахування ним майнового стану сторони. Обґрунтування пов'язаних з цим обставин, які свідчать про неможливість або утруднення в здійсненні оплати судового збору у встановлених законом розмірах і в строки, покладається на заінтересовану сторону.
Визначальним чинником, який дає підстави для застосування статті 8 законодавець пов'язав із поняттям "майнового стану сторони".
Проте, в такій редакції поняття "майнового стану сторони" є оціночним в кожній окремій справі.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору в цій справі є оскарження позивачкою дій державного виконавця щодо закриття виконавчого провадження з виконання рішення суду в справі № 520/155/19, яким зобов'язано Головне управління Державної міграційної служби у Харківській області прийняти й розглянути заяву ОСОБА_1 про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням.
Таким чином, позивачка не є громадянкою України, та в неї відсутні документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України.
Згідно із пунктом 63.5 статті 63 Податкового кодексу України, всі фізичні, особи - платники податків та зборів реєструються у контролюючих органах шляхом включення відомостей про них до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків у порядку, визначеному цим Кодексом.
Порядок реєстрації фізичних осіб у Державному реєстрі регулюється Положенням про реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 29 вересня 2017 року № 822.
Відповідно до пункту 1 розділу VII Положення, фізична особа незалежно від віку (як резидент, так і нерезидент), яка не включена до Державного реєстру, зобов'язана особисто або через представника подати до відповідного контролюючого органу облікову картку фізичної особи - платника податків за формою № 1ДР (далі - Облікова картка № 1ДР) (додаток 2), яка є водночас заявою для реєстрації у Державному реєстрі, та пред'явити документ, що посвідчує особу, який містить необхідні для реєстрації реквізити (прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), дату народження, місце народження, місце проживання, громадянство).
Іноземці та особи без громадянства для реєстрації додають до Облікової картки документ, що посвідчує особу іноземця чи особу без громадянства, та засвідчений в установленому законодавством порядку його переклад українською мовою (після пред'явлення повертається) і копію такого перекладу (крім осіб, які мають посвідки на постійне проживання або посвідки на тимчасове проживання в Україні).
Таким чином, оскільки у позивачки відсутній документ, що посвідчує її особу та підтверджує її спеціальний статус, то вона не має можливості зареєструватись у контролюючих органах і отримати відповідну інформацію з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків інформації про суми виплачених доходів та утриманих податків.
В постанові Верховного Суду в цій справі за результатами перегляду в касаційному порядку ухвали Другого апеляційного адміністративного суду від 19.02.2021 р. зроблено висновок, що, приймаючи до уваги важливість спору для ОСОБА_1 , який пов'язаний з визнанням протиправних дій державного виконавця під час виконання судового рішення, яким вирішено спір про зобов'язання суб'єкта владних повноважень здійснити заходи щодо набуття позивачкою громадянства України, у суду апеляційної інстанції наявні підстави для звільнення позивачки від сплати судового збору, розмір якого, виходячи із оцінки її складної життєвої ситуації та скрутного матеріального становища є надмірним тягарем для неї.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для звільнення позивачки від сплати судового збору.
Щодо інших підстав залишення позовної заяви без руху, зазначених в ухвалі суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Згідно із ч. 4 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
Відповідно до правової позиції, викладеної в рішеннях Європейського Суду з прав людини від 13.01.2000 р. по справі "Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії" та від 28.10.1998 р. по справі "Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії", надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми може призвести до позбавлення заявників права доступу до суду і завадити розгляду їхніх позовних вимог, що є порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно із ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що суд першої інстанції не позбавлений можливості з'ясувати наявність чи відсутність інших позовів поданих до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав та витребувати необхідні для розгляду справи докази за власною ініціативою.
Крім того, суд апеляційної інстанції вважає, що не зазначення позивачкою її місця проживання чи перебування, враховуючи предмет позову, з яким ОСОБА_1 звернулася до суду, не може бути безумовною підставою для повернення позовної заяви.
Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції про повернення позовної заяви.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а ухвала Харківського окружного адміністративного суд від 30.10.2020 р. скасуванню, оскільки судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали порушені норми процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, що відповідно до ст. 320 Кодексу адміністративного судочинства України, є підставою для скасування ухвали суду першої інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направленню справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 312, 320, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 30.10.2020 по справі № 520/13913/2020 скасувати.
Справу № 520/13913/2020 за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про визнання протиправною та скасування постанови, направити до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя О.В. Присяжнюк
Судді Я.В. П'янова О.А. Спаскін