07 липня 2021 року справа №236/3402/17
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: судді-доповідача Казначеєва Е.Г., суддів Геращенко І.В., Міронової Г.М., секретаря судового засідання Ашумова Т.Е., за участю позивача ОСОБА_1 , представника позивача Гудко Я.Ю., представників відповідача ОСОБА_2., Нівєдрова Д.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області на ухвалу Краснолиманського міського суду Донецької області від 29 березня 2021 р. у справі № 236/3402/17 (головуючий І інстанції Бєлоусов А.Є.) за позовом ОСОБА_1 до Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання дій відповідача протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,-
Рішенням Краснолиманського міського суду Донецької області від 15.01.2018 позовні вимоги задоволено частково, а саме судом: визнано дії відповідача щодо обмежень права позивача на отримання пенсійних виплат протиправними, зобов'язано Управління Пенсійного фонду України у м. Красний Лиман Донецької області нарахувати ОСОБА_1 , як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (2 категорії)державну пенсію згідно із ст. 49 Закону України від 28.02.1991 № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а також додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, згідно із ст. 51 Закону України від 28.02.1991 № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»,з урахуванням заробітку для призначення пенсії за березень-квітень 1987 року, починаючи з дня виникнення права на пенсійне забезпечення, тобто з 06.12.2013, здійснити індексацію такої пенсії та виплатити позивачу недоплачену різницю у пенсійному забезпеченні (з урахуванням раніше здійснених виплат). Також відповідача зобов'язано згідно зі ст. 56 Закону України від 28.02.1991 року № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 06.12.2013 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 збільшення пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений законом 20-річний стаж роботи для чоловіків.
Ухвалою Краснолиманського міського суду Донецької області від 09.09.2019 замінено боржника Управління Пенсійного фонду України у м. Красний Лиман Донецької області на його правонаступника Бахмутсько-Лиманське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області.
Ухвалою Краснолиманського міського суду Донецької області від 06.10.2020 встановлено судовий контроль за виконанням рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 15.01.2018 року в адміністративній справі № 236/3402/17 та зобов'язано Бахмутсько-Лиманське об'єднане управління Пенсійного фонду України у строк до 16.11.2020 року подати звіт про виконання рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 15.01.2018 року в адміністративній справі № 236/3402/17 та надати документи на підтвердження такого виконання.
06.01.2021 до Краснолиманського міського суду Донецької області надійшло клопотання позивача про накладення штрафу на керівника Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України, або на його правонаступника, відповідального за виконанням рішення суду та зобов'язання Бахмутсько-Лиманське об'єднане управління Пенсійного фонду України у місячний строк подати звіт про виконання рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 15.01.2018 року в адміністративній справі № 236/3402/17 з надання документів на підтвердження такого виконання.
Ухвалою Краснолиманського міського суду Донецької області від 29 березня 2021 року задоволено клопотання позивача (стягувача) ОСОБА_1 , про накладення штрафу , накладено на керівника Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області ОСОБА_2 (юридична адреса: 84500, Донецька область, м. Бахмут, вул. Миру, буд. 35; ідентифікаційний код за Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 42172734) ОСОБА_2 штраф у розмірі 20 (двадцяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що в грошовому вираженні становить 45400 (сорок п'ять тисяч чотириста) гривень 00 копійок за невиконання рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 15.01.2018 року в адміністративній справі № 236/3402/17 про визнання дій Управління Пенсійного фонду України у м. Красний Лиман Донецької області щодо обмежень права позивача на отримання пенсійних виплат протиправними, зобов'язання вчинити в інтересах ОСОБА_1 певні дії.
Суд також зазначив, що половину накладеного штрафу у розмірі 22700 гривень 00 копійок стягнути на користь ОСОБА_1 ; другу половину накладеного штрафу в розмірі 22700 гривень 00 копійок гривень стягнути на користь Державного бюджету України.
Попереджено керівника Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області ОСОБА_2 про те, що з наступного дня після набрання даним судовим рішенням законної сили на суму заборгованості без додаткового рішення суду нараховується пеня у розмірі трьох відсотків річних з урахуванням індексу інфляції (ч.6 ст. 382 КАС України). Сплата штрафу не звільняє від обов'язку виконати рішення суду і подати звіт про його виконання (ч.7 ст. 382 КАС України).
Відповідач, з ухвалою суду першої інстанції не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просив скасувати ухвалу суду першої інстанції, прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволені заяви. В обґрунтування скарги зазначено, що Управління в межах своєї компетенції відповідно до покладених судом зобов'язань виконано рішення суду в повному обсязі. На виконання судового рішення розмір пенсії позивача з 06.12.2013 обчислено відповідно до ч.2 ст.27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058) по 2-ч складовій формулі. При цьому, для розрахунку частини пенсії за страховий стаж до 01.01.2004 враховано заробітну плату визначену за березень-квітень 1987р. із застосуванням коефіцієнтів згідно Постанови КМУ від 13.07.1993 № 16 та Указу Президента України від 27.12.1991 № 20. Застосування будь-яких інших «інфляційних» коефіцієнтів при обчисленні заробітку для призначення пенсії діючим пенсійним законодавством не передбачено. Також, апелянт зазначає, що розрахунок пенсії здійснено з урахуванням збільшення пенсії на один процент заробітку за кожний повний рік роботи понад 20 років. Апелянт зазначає, що рішення суду не визначає окремого порядку розрахунку індексації пенсії, отже розрахунок здійснено відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03 липня 1991 року № 1282-XII (далі - Закон № 1282) та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. N 1078 (далі - Порядок № 1078), отже, оскільки розмір пенсії визначено від прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, що втратили працездатність., пенсія індексації не підлягає. Також. апелянт зазначає, що буд який перерахунок пенсії проводиться автоматично та виключає втручання начальника органу Пенсійного фонду. Апелянт також, зазначив, що суд накладаючи штраф, не дослідив усі наявні додаткові відомості. Крім того, апелянт зазначає, що на момент надходження рішення суду та його відпрацювання ОСОБА_2 не була начальником Управління Пенсійного фонду України в м.Красний Лиман Донецької області. Крім того, апелянт посилається на передчасність винесення оскаржуваної ухвали, оскільки наданий час відкрито виконавче провадження щодо виконання вказаного судового рішення, отже позивач має право вимагати від державного виконавця винесення рішення щодо застосування штрафу, а не суд. Також, апелянт зазначив, що ним було подано звіт про повне виконання рішення суду в строк визначений судом до 16.11.2020, проте судом будь-яких процесуальних заходів примусу, продовження строку для надання звіту або накладення штрафу, не приймалось, отже звіт вважається таким що був прийнятий.
Позивач та його представник в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечували.
Представники відповідача в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримали.
Суд, заслухавши суддю-доповідача, сторін, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.
Згідно із статтею 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Частинами 1, 2, 4 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII визначено, що судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.
Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Вказаною нормою законодавець встановив обов'язок учасників справи щодо обов'язкового виконання рішень суду та їх відповідальність за невиконання таких рішень. Зазначена норма не передбачає будь-яких припущень або виключень щодо виконання частини судового рішення, не визначає яку частину рішення сторона повинна виконати обов'язково, а яку може не виконувати за наявності будь-яких причин.
Європейський Суд з прав людини звертає увагу на те, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні (рішення у справі «Скордіно проти Італії». Таким чином, виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом (рішення у справі «Сіка проти Словаччини»).
Обов'язковість судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтями 129, 129-1 Конституції України, статтями 2, 14, 370 КАС України та статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Обов'язковість судового рішення означає, що таке рішення буде виконано своєчасно (у розумні строки), належним чином (у спосіб, визначений судом) та у повному обсязі (у точній відповідності до приписів мотивувальної та резолютивної частин рішення).
В адміністративному судочинстві обов'язковість виконання судового рішення має особливо важливе значення, оскільки, виходячи із завдань адміністративного судочинства щодо ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, судовий захист може вважатися ефективним лише за умови своєчасного та належного виконання судового рішення, зазвичай, боржником в яких є держава в особі її компетентних органів, а тому, адміністративні суди, які, здійснюючи судовий контроль та застосовуючи інші пов'язані процесуальні засоби, повинні максимально сприяти реалізації конституційної засади обов'язковості судового рішення.
Суд зазначає, що з метою забезпечення права особи на ефективний судовий захист в адміністративному судочинстві існує інститут судового контролю за виконанням судового рішення.
Судовий контроль - це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такої постанови суду та відновленню порушених прав особи-позивача.
Суд зазначає, що судовий контроль за виконанням судового рішення полягає у перевірці судом належного, точного та своєчасного виконання судового рішення у спосіб отримання звіту про таке виконання або спонукання до виконання судового рішення через визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення у справі; наявність судового контролю за виконанням судового рішення передбачає безпосереднє виконання останнього та виключає можливості подання окремого позову, предметом якого є протиправні дії або бездіяльність суб'єкта, який має виконати таке рішення
Питання, пов'язані із здійсненням судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах врегульовані статтею 382 КАС України.
Відповідно до частини 1 статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Згідно з частинами 2-3 статті 382 КАС України за наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Половина суми штрафу стягується на користь позивача, інша половина - до Державного бюджету України.
Частиною 4 статті 382 КАС України передбачено, що питання про накладення штрафу вирішується за клопотанням позивача або за ініціативою судді у судовому засіданні з повідомленням сторін. Неприбуття у судове засідання сторін, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду цього питання.
Частиною 7 вищевказаної норми процесуального закону передбачено, що сплата штрафу не звільняє від обов'язку виконати рішення суду і подати звіт про його виконання. Повторне невиконання цього обов'язку тягне за собою застосування наслідків, установлених частинами першою і другою цієї статті, але розмір нового штрафу при цьому збільшується на суму штрафу, який було або мало бути сплачено за попередньою ухвалою.
Верховний Суд у постанові від 20 лютого 2019 року у справі № 806/2143/15 звертав увагу на те, що застосування статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України має на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставою її застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи - позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Конституційний Суд України у Рішенні від 30.06.2009р. №16-рп/2009 зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абз. 1 пп. 3.2 п. 3, абз. 2 п. 4 мотивувальної частини).
Тобто, судом можуть бути вжиті заходи реагування судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах у формі встановлення нового строку для подачі звіту та накладення штрафу на особу відповідальну за виконання рішення суду.
Аналіз зазначеного дає підстави для висновку, що КАС України регламентовано наслідки неподання суб'єктом владних повноважень звіту про виконання судового рішення у вигляді встановлення нового строку подання звіту або накладення на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення суду, штрафу в сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
При цьому, як випливає з диспозиції частин 2, 7 статті 382 КАС України, відповідальність у вигляді накладення штрафу, передбаченого цією нормою, настає за невиконання (повторне невиконання) судового рішення і так само за неподання (повторне неподання) відповідачем - суб'єктом владних повноважень звіту про виконання такого судового акту.
Суд зазначає, що накладення на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання постанови, штрафу є мірою покарання, а тому можливість суду накласти такий штраф може бути реалізована лише за умови встановлення судом обставин, які свідчать про умисне невиконання рішення суду, недобросовісність у діях суб'єкта владних повноважень, які свідчать про ухилення останнього від виконання рішення суду.
Матеріали справи свідчать, що судом першої інстанції був встановлений судовий контроль за виконанням рішення суду до 16.11.2020.
Відповідачем на виконання рішення суду першої інстанції подано звіт про виконання судового рішення, який прийнятий судом першої інстанції.
Рішенням Краснолиманського міського суду Донецької області від 15.01.2018 зокрема, зобов'язано відповідача нарахувати ОСОБА_1 , як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (2 категорії) державну пенсію згідно із ст. 49 Закону України від 28.02.1991 № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а також додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, згідно із ст. 51 Закону України від 28.02.1991 № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»,з урахуванням заробітку для призначення пенсії за березень-квітень 1987 року, починаючи з дня виникнення права на пенсійне забезпечення, тобто з 06.12.2013, здійснити індексацію такої пенсії та виплатити позивачу недоплачену різницю у пенсійному забезпеченні (з урахуванням раніше здійснених виплат); зобов'язано відповідача згідно зі ст. 56 Закону України від 28.02.1991 року № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 06.12.2013 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 збільшення пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений законом 20-річний стаж роботи для чоловіків.
Суд зазначає, що в резолютивній та мотивувальній частині рішення суду не було зазначено порядку і способу виконання цього рішення (розрахунку та застосування показників), не йдеться про одноразову виплату (стягнення) заборгованості з пенсії,
Зі звіту Бахмутсько-Лиманським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Донецької області від 16.11.2020 щодо виконання рішення суду від 15.01.2018 в адміністративній справі № 236/3402/17, вбачається, що розмір пенсії позивача з 06.12.2015 обчислено відповідно до ст.27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Для розрахунку 1-ї складової пенсії позивача заробітна плата за період з 01.03.1987 по 30.04.1987 визначена к середньомісячна заробітна плата за березень та квітень 1987 року із застосуванням коефіцієнтів (згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 13.01.1993 № 16 та Указом Президента України від 27.12.1991 № 20) і складає 0,01831 грн. Також, зі змісту звіту вбачається, що розмір пенсії визначено від прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, що втратили працездатність, тому відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, пенсія індексації не підлягає. Також, зазначено про застосування норм щодо збільшення пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений законом 20-річний стаж роботи.
Тобто, відповідачем при виконанні рішення було застосовано чинні нормативно-правові акти та підзаконні нормативно-правові акти, які визначають порядок перерахування пенсії, в межах спірних правовідносин, а рішенням суду застосування або не застосування вимог вищевказаних норм не визначалось.
Отже, відповідач подав до суду звіт про повне виконання судового рішення.
В оскаржуваній ухвалі судом першої інстанції було зазначено, що використаний для обчислення державної пенсії позивача суб'єктом владних повноважень розрахунок не відповідатиме коефіцієнтам, визначеним згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 13.01.1993 № 16 та Указом Президента України від 27.12.1991 № 20. Також, зазначено, що визначений у п. 3 Порядку перелік соціальних виплати, які визначаються залежно від прожиткового мінімуму, і не підлягають індексації, не містить вказівки на державні пенсії, призначені згідно із ст. 49 Закону України від 28.02.1991 року № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а також на додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, призначену згідно із ст. 51 Закону України від 28.02.1991 року № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Також, до звіту про виконання рішення суб'єктом владних повноважень додані лише документи, котрі підтверджують нарахування позивачеві коштів пенсійного забезпечення, фактична виплата позивачу цих коштів суб'єктом владних повноважень підтверджена не була.
Тобто,оскаржуваним судовим рішенням фактично надано оцінку та досліджено обставини, які не досліджувались судом при ухваленні рішення по суті та не було предметом судового розгляду, що суперечить меті судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, які врегульовані статтею 382 КАС України.
Крім того, на виконання рішення суду, як вірно зазначено судом першої інстанції додані документи котрі підтверджують нарахування позивачеві пенсійного забезпечення, але фактично виплата цих коштів е було підтверджено відповідачем. Разом з цим, суд першої інстанції зазначивши в своєму рішенні про не підтвердження виплати коштів позивачеві на виконання рішення суду, не перевірив цю обставину та за наявності цього не встановив причину не виплати.
Суд наголошує, що підставою для накладення штрафу є саме достовірно встановлене судом в ході судового засідання порушення законності та правопорядку, та лише за умови, що судове рішення не виконано без поважних причин, коли боржник мав реальну можливість виконати таке судове рішення, проте не зробив цього. При цьому, визначальною ознакою є саме не виконання рішення суду без поважних причин. Поважними можуть вважатися об'єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення божником, та які не залежали від його волевиявлення.
Аналіз наведеного дає підстави для висновку про відсутність в діях управління Пенсійного фонду та його голови ознак вини та умислу щодо невиконання у повному обсязі судового рішення, як умови притягнення особи до відповідальності.
Таким чином, з поданням відповідачем до суду звіту про повне виконання судового рішення та наявністю у матеріалах справи доказів на вжиття відповідачем дій, спрямованих на виконання рішення суду, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку щодо відсутності підстав для накладення штрафу на керівника відповідача - суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення.
Таким чином, судом першої інстанції неправомірно задоволено заяву позивача про накладення штрафу за невиконання судового рішення.
Відповідно до ст. 317 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала суду першої інстанції прийнята передчасно, а отже підлягає скасуванню, з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст. 310, 315, 317, 321, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області на ухвалу Краснолиманського міського суду Донецької області від 29 березня 2021 р. у справі № 236/3402/17 - задовольнити.
Ухвалу Краснолиманського міського суду Донецької області від 29 березня 2021 р. у справі № 236/3402/17 - скасувати.
Відмовити в задоволені клопотання ОСОБА_1 про накладення штрафу на керівника Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України, або на його правонаступника, відповідального за виконанням рішення суду та зобов'язання Бахмутсько-Лиманське об'єднане управління Пенсійного фонду України у місячний строк подати звіт про виконання рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 15.01.2018 року в адміністративній справі № 236/3402/17.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та відповідно до ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена у касаційному порядку до Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду.
Повне судове рішення складено та підписано 07 липня 2021 року
Суддя-доповідач Е.Г. Казначеєв
Судді І.В. Геращенко
Г.М. Міронова