06 липня 2021 року справа №200/208/21-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: судді-доповідача Гаврищук Т.Г., суддів: Блохіна А.А., Сіваченка І.В.,
при секретарі судового засідання Сізонова Є.С.,
за участю відповідача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 12 березня 2021 року у справі №200/208/21-а (головуючий І інстанції Дмитрієв В.С., текст рішення складено у приміщенні суду за адресою: вул. Добровольського, 1, м. Слов'янськ Донецької області) за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,-
В січні 2021 року ОСОБА_2 (далі-позивач, ОСОБА_2 ) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Донецькій області (далі-відповідач) в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність щодо нездійснення нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2016, 2017, 2018, 2019 роки;
- зобов'язати здійснити нарахування та виплату грошової компенсації, за невикористані календарні дні додаткової відпустки, загальній кількості 70 діб, як учаснику бойових дій, за 2016, 2017, 2018, 2019 роки;
- зобов'язати нарахувати та виплатити суму середнього заробітку за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2016, 2017, 2018, 2019 роки.
Разом з позовними вимогами заявлено клопотання про стягнення коштів витрачених на правову допомогу.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що проходив службу в ОВС та Національній поліції України, в період часу з 7 листопада 2015 року по 30 квітня 2018 року приймав безпосередню участь в антитерористичній операції, має статус учасника бойових дій. Проте, відповідач всупереч Закону України “Про відпустки”, Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” не провів усіх необхідних розрахунків при звільненні, а саме: не здійснив виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, що зумовило звернення до суду.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 12 березня 2021 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькі області щодо не здійснення нарахування та не виплати ОСОБА_2 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2016, 2017, 2018, 2019 роки. Зобов'язано Головне управління Національної поліції в Донецькі області нарахувати та виплатити ОСОБА_2 компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2016, 2017, 2018, 2019 роки в кількості 56 днів, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення встановленого на день звільнення із служби. Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Донецькі області на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2016, 2017, 2018, 2019 роки у сумі 2000 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Донецькі області на користь ОСОБА_2 судові витрати на правничу допомогу в розмірі 1000 грн.
Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що нормами спеціального законодавства визначено, що грошова компенсація за невикористані дні відпустки не відноситься до видів грошового забезпечення поліцейських. Вважає, що позивач обмежений правом на звернення до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час звернення до суду та грошової компенсації за невикористані дні відпустки, яка не відноситься до грошового забезпечення поліцейських, місячним строком з дня проведення з позивачем остаточного розрахунку, яке відбулось у травні 2020 року. Також зазначив, що копію договору про надання правової допомоги від 05.01.2021 року відповідачу направлено не було, що в свою чергу обмежує апелянта у ознайомленні зі змістом договору. У акті здійснення розрахунку за надані юридичні послуги від 06.01.2021 року наявні відомості, що позивач вже сплатив послуги адвоката у сумі 4500,00грн., проте, відповідачу не надано жодного доказу фактичного понесення позивачем зазначених витрат.
Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, розглядаючи апеляційну скаргу в межах викладених доводів, встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 7 листопада 2015 року по 12 червня 2020 року проходив службу в Головному управлінні Національної поліції в Донецькій області, що підтверджується послужним списком позивача. Рішенням комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни поліцейських, держаних службовців та інших працівників Національної поліції України від 28 жовтня 2016 року №6/І/V/243 ОСОБА_2 надано статус учасника бойових дій (а.с. 9).
Позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням серія НОМЕР_1 від 17 листопада 2016 року (а.с. 7). Довідкою відповідача від 9 червня 2020 року №2140/12/03-2020 підтверджено, що позивач у період з 7 листопада 2015 року по 30 квітня 2018 року був зарахований до складу сил та засобів, які беруть безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції.
Наказом начальника Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 12 червня 2020 року № 246 о/с звільнено зі служби в поліції за п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України “Про Національну поліцію” (за власним бажанням) старшого сержанта поліції ОСОБА_2 , поліцейського-водія сектору логістики та матеріального-технічного забезпечення Слов'янського відділу поліції з 12 червня 2020 року. При цьому визначено невикористані дні відпустки за 2015 рік у кількості 03 діб, за 2020 рік у кількості 02 діб (а.с. 10).
Додаткова відпустка,учаснику бойових дій була надана позивачу з 06 до 19 січня 2020 року, що підтверджується копією наказу від 17 грудня 2019 року №539 о/с.
Разом з тим, під час проходження служби ОСОБА_2 додаткову відпустку учасника бойових дій за період з 2016 по 2019 роки не використовував, грошову компенсацію не отримував, що сторонами не заперечується.
6 листопада 2020 року позивач звернувся до відповідача із заявою щодо нарахування та виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій.
Листом від 27 листопада 2020 року відповідач повідомив ОСОБА_2 , що оскільки у 2016-2019 роки він не звертався з рапортами щодо надання такої відпустки, законні підстави для здійснення обрахування компенсації за невикористану щорічну відпустку та додаткову відпустку учаснику бойових дій неможливо, оскільки додаткова відпустка, як учаснику бойових дій, не переноситься на інший період (продовжується) у разі хвороби працівника, не переноситься на наступний календарний рік, не ділиться на частини та не замінюється грошовою компенсацією.
Вважаючи, що відповідач протиправно не виплатив грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, позивач звернувся з адміністративним позовом до суду.
Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, які регулюють спірні правовідносини, суд вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII (далі - Закон № 3551-XII) учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Положеннями статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» встановлено, що учасниками бойових дій визнаються військовослужбовці (резервісти, військовозобов'язані) Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовці військових прокуратур, особи рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейські, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів.
Відповідно до статті 12 Закону № 3551-XII учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Частиною 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» від 2 липня 2015 року № 580-VIII (далі - Закон № 580) встановлено, що поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється: 1) у зв'язку із закінченням строку контракту; 2) через хворобу - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції; 3) за віком - у разі досягнення встановленого для нього цим Законом граничного віку перебування на службі в поліції; 4) у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів; 5) через службову невідповідність; 6) у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України; 7) за власним бажанням; 8) у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій); 9) у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі; 10) у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією, або кримінального правопорушення; 11) у зв'язку з набуттям громадянства або підданства іншої держави.
Згідно з частиною 2 статті 92 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Відповідно до положень статті 93 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.
Згідно з абзацом 8 пункту 8 Розділу III Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України 6 квітня 2016 року № 260 (далі - Порядок № 260) виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
У частині десятій статті 93 Закону № 580 та абзаці 8 пункту 8 Розділу III Порядку № 260 йдеться про «невикористану в році звільнення відпустку» без вказівки на її вид (основна чи додаткова).
Відповідно до частини 1, 2 статті 94 Закон № 580 поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Положеннями статті 162 Закону № 580 встановлено, що учасникам бойових дій, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Закон України «Про відпустки» (далі - Закону № 504/96-ВР) встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону № 504/96-ВР, установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Згідно зі статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Таким чином, у випадку звільнення поліцейських-учасників бойових дій - їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та статтею 12 Закону № 3551-ХІІ.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 4 квітня 2018 року у справі № 805/5111/15-а.
Також, при вирішені справи суд враховує висновки викладені в рішенні Європейського суду з прав людини від 30 квітня 2013 року у справі «Тимошенко проти України» (заява № 49872/11) щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту «законності», передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).
Принципом, який визначає зміст правовідносин людини із суб'єктом владних повноважень, є принцип верховенства права, який полягає у підпорядкуванні діяльності усіх публічних інститутів потребам реалізації та захисту прав людини, утвердження їх пріоритету перед усіма іншими цінностями демократичної, соціальної, правової держави.
Принцип верховенства права є складною конструкцією, яка містить ряд обов'язкових елементів, зокрема: законність; юридичну визначеність; заборону свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами; дотримання прав людини; заборону дискримінації та рівність перед законом. Недотримання хоча б одного з названих елементів публічною адміністрацією означатиме порушення нею принципу верховенства права.
Будь-який необґрунтований неоднаковий підхід законом заборонений, і всі особи мають гарантоване право на рівний та ефективний захист від дискримінації за будь-якою ознакою - раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, власності, народження чи іншого статусу.
Норми Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки.
З огляду на не врегулювання положеннями Закону № 580 та Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантів вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, що затверджений наказом МВС України від 6 квітня 2016 року № 260, питання компенсації не відбутої частини відпустки поліцейському за минулі роки, при вирішенні вказаного питання підлягають застосуванню положення Кодексу законів про працю України, Закону України «Про відпустки», Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 23 жовтня 2019 року в справі № 826/8185/18.
Відповідно до ч. 1 статті 83 Кодексу законів про працю України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Положеннями статті 24 Закону України «Про відпустки» встановлено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Відповідно до статті 4 Закону України «Про відпустки» до щорічних відпусток належать додаткові відпустки, передбачені законодавством, зокрема додаткова відпустка учасникам бойових дій із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік. В разі невикористання такої відпустки особою, яка має право на таку відпустку, їй повинна виплачуватися грошова компенсація.
Згідно Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій (стаття 1).
Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію», затвердженого Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», припиняється.
Водночас, норми Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Крім того, на позивача поширюється дія Закону України «Про Національну поліцію», який містить в собі аналогічні норми законодавства щодо виплати грошової компенсації у разі звільнення зі служби в Національній поліції.
Таким чином, оскільки під час проходження служби позивач додаткову відпустку учасника бойових дій за 2016, 2017, 2018, 2019 роки не використовував, грошову компенсацію не отримував, тому, на час прийняття наказу про звільнення позивача, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2016, 2017, 2018, 2019 роки.
Суд при розгляді даної справи враховує висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 10 лютого 2021 року у справі 200/12427/19-а, від 23 жовтня 2019 року у справі № 826/8185/18, від 04 квітня 2018 року у справі № 805/5111/15-а та Великої Палати Верховного Суду в постанові від 19 січня 2021 року у справі № 160/10875/19.
Колегія суддів відхиляє довід апелянта щодо пропуску позивачем місячного строку звернення до суду з вимогою про стягнення компенсації за невикористану відпустку як учаснику бойових дій, оскільки на такі вимоги не поширюється строк звернення до суду згідно ст. 233 КЗпП України, тобто у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Щодо доводу апелянта про понесені позивачем судові витрати апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За подання даного позову позивачем судовий збір не сплачено, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 13 частини 1 статті 5 Закону України “Про судовий збір”.
При цьому позивачем заявлено клопотання про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу в розмірі 7500 грн.
Так, положеннями частини 2 ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 3 ст.134 КАС України).
Частинами 4, 5, 6 статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Як убачається з матеріалів справи, судові витрати складаються з витрат на правничу допомогу, що підтверджується договором про надання юридичних (адвокатських) послуг від 5 січня 2021 року, укладеного між позивачем та адвокатом Овчаренком О.О., актом здійснення розрахунку за надання юридичної (адвокатської) послуги за вказаним договором.
Так, згідно з актом здійснення розрахунку за надані юридичні (адвокатські) послуги сума гонорару (винагороди) за надання адвокатом правничої допомоги визначена у розмірі 4500 грн. та складається з: ознайомлення з документами - 2 год., вартість 1500 грн.; складання позовної заяви - 4 год., 3000 грн.
Колегія суддів зазначає, що для включення усього розміру гонорару до суму, що підлягає стягненню на користь позивача за рахунок відповідача у разі задоволення позову, судом має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий.
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Отже, ураховуючи складність справи та обсяг наданих послуг адвокатом, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції щодо співмірності розміру витрат на правничу допомогу в сумі 1000 грн., що підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача.
Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому при таких обставинах апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення а рішення суду без змін.
Отже, спір за суттю вимог судом першої інстанції вирішений правильно, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, внаслідок чого відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду.
Керуючись ст. ст. 250, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 12 березня 2021 року у справі №200/208/21-а - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 12 березня 2021 року у справі № 200/208/21-а - залишити без змін.
Повний текст постанови складений 07 липня 2021 року.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати прийняття та відповідно до ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя: Т.Г. Гаврищук
Судді: А.А. Блохін
І.В. Сіваченко