07 липня 2021 року справа №200/11211/20-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд колегією суддів у складі: судді-доповідача: Казначеєва Е.Г., суддів: Геращенка І.В., Міронової Г. М., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 04 лютого 2021 р. у справі № 200/11211/20-а (головуючий І інстанції Череповський Є.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання прийняти рішення,-
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Донецькій області (далі - відповідач, ГУ ДПС у Донецькій області), в якому просив: визнати протиправною бездіяльність Головного управління ДПС у Донецькій області, що полягає у неприйнятті рішення про списання недоїмки зі сплати ЄСВ за 2017-2018 роки; зобов'язати Головне управління ДПС у Донецькій області прийняти рішення про списання несплачених станом на день набрання чинності Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” щодо усунення дискримінації за колом платників” суми недоїмки з єдиного внеску, а також штрафні санкції та пені, нараховані на ці суми недоїмки за період з 01.01.2017 по 31.12.2018, які обліковуються за ОСОБА_1 .
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 04 лютого 2021 року позовні вимоги задоволено, а саме суд: визнав протиправною бездіяльність Головного управління ДПС у Донецькій області, що полягає у неприйнятті рішення про списання ОСОБА_1 недоїмки зі сплати ЄСВ за 2017-2018 роки; зобов'язав Головне управління ДПС у Донецькій області списати ОСОБА_1 несплачені станом на день набрання чинності Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” щодо усунення дискримінації за колом платників” суми недоїмки з єдиного внеску, а також штрафні санкції та пеню, нараховані на ці суми недоїмки як фізичній особі-підприємцю, за період з 01.01.2017 по 31.12.2018; стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Донецькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 840 грн. 80 коп.
Ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2021 року замінено в адміністративній справі № 200/11211/20-а відповідача - Головне управління ДПС у Донецькій області (код ЄДРПОУ 43142826) на Головне управління ДПС у Донецькій області (код ЄДРПОУ 44070187), як відокремлений підрозділ ДПС України.
Відповідач, не погодившись з таким рішенням, звернувся до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що управлінням не допущено бездіяльності, а вчинено відповідні дії за результатами розгляду заяви від 26.08.2020, проведено камеральну перевірку щодо недотримання платником вимог п. 9-15 розділу VIII Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI), про що складено висновок від 24.09.2020. Крім того, апелянт посилається на виключні повноваження відповідача щодо списання сум недоїмки - дискреційне повноваження.
Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.
ОСОБА_1 , до 19.11.2019 був зареєстрований фізичною особою - підприємцем, місце проживання позивача зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивач двічі 26.08.2020 та 07.10.2020 звернувся до контролюючого органу із заявою про списання суми недоїмки з єдиного внеску, а також штрафних санкцій та пені на цю суму за період з 01.01.2017 по день державної реєстрації припинення підприємницької діяльності.
Волноваським відділом податків і зборів фізичних осіб управління податкового адміністрування Головного управління ДПС у Донецькій області за результатами розгляду заяви позивача від 26.08.2020 проведено камеральну перевірку дотримання позивачем вимог п. 9-15 Закону України від 08.07.2010 №2464 "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
За наслідками перевірки складено Акт від 24.09.2020 №12/05-99-55-33/ НОМЕР_1 , у зв'язку з чим списано заборгованість з єдиного внеску за 2019 рік в сумі 10098,66 грн.
ГУ ДПС у Донецькій області листом від 12.11.2020 року № 83453/10/05-99-04-32-26 повідомило позивача, що згідно наданих останнім звітів про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2017 рік від 26.08.2020 № 9031 та 2018 рік від 26.08.2020 № 9033, зобов'язання щодо нарахування єдиного внеску виникли в інтегрованій картці платника після подання зазначеної звітності, а саме 26.08.2020 у сумі 8448 грн. за 2017 рік та у сумі 9828,72 грн. за 2018 рік, тобто після 3 червня 2020 року.
Також зазначено, що пунктом 9-15 розділу VIII “Прикінцеві та перехідні положення” Закону №2464 не визначено питання щодо можливості проведення списання заборгованості з єдиного внеску платникам, по яким заборгованість виникла після 03.06.2020.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, виходив з того, що на позивача поширюється дія пункту 9-15 Закону № 2464, відповідно до роз'яснень викладених у листі Міністерства фінансів України від 26.08.2020 № 11220-16-62/26150.
Суд апеляційної інстанції з зазначеним висновком суду першої інстанції погоджується, з наступних підстав.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Статтею 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення і виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.
Спірні правовідносини регулюються нормами Податкового кодексу України, Закону № 2464-VI та іншими нормативно-правовими актами стосовно спірних правовідносин.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону № 2464-VI, єдиний внесок - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно зі ст. 2 цього Закону його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI, платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.
Пунктом 1 частини 2 статті 6 Закону № 2464-VI, на платника єдиного внеску покладений обов'язок своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Порядок обчислення та строки сплати єдиного внеску передбачені статтею 9 Закону № 2464-VІ.
Частиною 8 зазначеної статті передбачено, що платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5-1 частини 1 статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.
Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини 1 статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.
Відповідно до п. 1 частини 10 статті 9 Закону № 2464-VI, днем сплати єдиного внеску у разі перерахування сум єдиного внеску з рахунку платника на відповідні рахунки органу доходів і зборів вважається день списання банком або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з рахунку платника незалежно від часу її зарахування на рахунок органу доходів і зборів.
Законом України «Про внесення змін до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" щодо усунення дискримінації за колом платників» 13 травня 2020 року № 592-IX (далі - Закон № 592-IX), який набрав чинності 03.06.2020, доповнено, зокрема, розділ VIII Закону № 2464-VI пунктом 9-15.
Відповідно до п. 9-15 розділу VIII Закону № 2464-VІ (у редакції, що була чинною в період подання позивачем заяви), підлягають списанню за заявою платника та у порядку, визначеному цим Законом, несплачені станом на 3 червня 2020 року з урахуванням особливостей, визначених цим пунктом, суми недоїмки, нараховані платникам єдиного внеску, зазначеним у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини 1 статті 4 цього Закону, за період з 1 січня 2017 року до 3 червня 2020 року, а також штрафи та пеня, нараховані на ці суми недоїмки, у разі якщо такими платниками не отримано дохід (прибуток) від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та за умови подання протягом 90 календарних днів з 3 червня 2020 року: а) платниками, зазначеними у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), - державному реєстратору за місцем знаходження реєстраційної справи фізичної особи - підприємця заяви про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності та до податкового органу - звітності відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону за період з 1 січня 2017 року до 3 червня 2020 року. Зазначена звітність подається платником виключно у випадку, якщо вона не була подана раніше; б) платниками, зазначеними у пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, - до податкового органу за основним місцем обліку заяви про зняття з обліку як платника єдиного внеску та звітності відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону за період з 1 січня 2017 року до 3 червня 2020 року. Зазначена звітність подається платником виключно у випадку, якщо вона не була подана раніше.
Після отримання у встановленому законом порядку відповідних відомостей від державного реєстратора або заяви про зняття з обліку як платника єдиного внеску та за умови подання платником єдиного внеску зазначеної звітності (якщо відповідна звітність не була подана раніше) податковий орган протягом 15 робочих днів проводить камеральну перевірку, за результатами якої приймає рішення про списання суми недоїмки, штрафних санкцій і пені або вмотивоване рішення про відмову списання суми недоїмки, штрафних санкцій і пені.
Податковим органом може бути прийнято рішення про відмову списання суми недоїмки, штрафних санкцій і пені, за умови якщо за результатами перевірки буде встановлено, що: 1) платник податків отримав дохід (прибуток) протягом періоду з 1 січня 2017 року до 3 червня 2020 року; 2) суми недоїмки, а також штрафи та пеня, нараховані на суми недоїмки, були в повному обсязі самостійно сплачені платником або стягнуті у порядку, передбаченому цим Законом.
У разі якщо суми недоїмки, а також штрафи та пеня, нараховані на суми недоїмки, були частково самостійно сплачені платником та/або стягнуті у порядку, передбаченому цим Законом, податковий орган приймає рішення про списання суми недоїмки, штрафних санкцій і пені у частині, що залишилася несплаченою.
Штрафні санкції до платника єдиного внеску, передбачені пунктом 7 частини одинадцятої статті 25 цього Закону, за наведених умов не застосовуються.
Вимога про сплату суми недоїмки, штрафних санкцій і пені вважається відкликаною у день прийняття податковим органом рішення про списання суми недоїмки, штрафних санкцій і пені.
Нараховані та сплачені або стягнуті за зазначений період суми недоїмки, штрафних санкцій і пені відповідно до цього Закону не підлягають поверненню.
Відповідно до роз'яснень викладених у листі Міністерства фінансів України від 26.08.2020 № 11220-16-62/26150, щодо порядку застосування дії пункту 9-15 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон N 2464) на фізичних осіб - підприємців, які перебували в стані припинення до набрання чинності пунктом 5 розділу I Закону України від 13.05.2020 № 592-IX "Про внесення змін до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" щодо усунення дискримінації за колом платників" (далі - Закон № 592), обов'язковою умовою для списання заборгованості зі сплати єдиного внеску за період з 1 січня 2017 року до 3 червня 2020 року є виконання вимог, встановлених пунктом 9-15 Закону N 2464, зокрема подання протягом 90 календарних днів з 3 червня 2020 року заяви про списання заборгованості, подання заяви державному реєстратору про припинення підприємницької діяльності або заяви до податкового органу про зняття з обліку, та подання звітності з єдиного внеску.
Таким чином, за заявою платника, за умови її подання протягом 90 календарних днів з дня набрання чинності Законом № 592-IX від 13.05.2020, тобто до 31 серпня 2020 року, підлягають списанню несплачені суми недоїмки, нараховані платникам єдиного внеску, за період з 01.01.2017 по 03.06.2020. При цьому, вказана норма містить виключний перелік обставин за якими податковий орган може прийняти рішення про відмову списання суми недоїмки, штрафних санкцій і пені.
Матеріали справи свідчать, що позивач з 01.01.2017 та за період нарахування заборгованості (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску був зареєстрований, як платник єдиного соціального внеску, мав статус фізичної особи - підприємця, а також дотримався умов, передбачених пунктом 9-15 Закону №2464.
Отже, на позивача поширюється дія пункту 9-15 Закону № 2464.
Відповідно до матеріалів справи, підставою для не списання заборгованість за період з 2017 по 2018 роки стало те, що зобов'язання щодо нарахування виникли в інтегрованій картці після 3 червня 2020 року.
Проте, як вірно зазначено судом першої інстанції зазначене не є однією з підстав передбачених п. 9-15 розділу VIII Закону № 2464-VI, для прийняття рішення про відмову списанні суми недоїмки, штрафних санкцій і пені.
Суд апеляційної інстанції зазначає, в межах розгляду цієї справи необхідно встановити чи допущено відповідачем протиправну бездіяльність. Одночасно дослідженню підлягають обставини, які підтверджують поважність причин його невиконання.
Як протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень треба розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов'язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Крім того, потрібно з'ясувати юридичний зміст, значимість, тривалість та межі протиправної бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість/протиправність бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.
Таким чином, суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що зважаючи на подання відповідної заяви до закінчення останнього дня строку визначеного п. 9-15 розділу VIII Закону № 2464-VІ, бездіяльність відповідача щодо не списання заборгованість є протиправною.
Щодо посилання апелянта на виключні повноваження відповідача щодо списання сум недоїмки - дискреційне повноваження, суд зазначає наступне.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 13.02.2018 року у справі № 361/7567/15-а, від 07.03.2018 року у справі № 569/15527/16-а, від 20.03.2018 року у справа № 461/2579/17, від 20.03.2018 року у справі № 820/4554/17, від 03.04.2018 року у справі № 569/16681/16-а та від 12.04.2018 року справа № 826/8803/15, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював позицію з цього питання, згідно якої національні суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об'єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (пункт 157 рішення у справі "Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру" (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); пункт 44 рішення у справі "Брайєн проти Об'єднаного Королівства" (Bryan v. the United Kingdom); пункти 156-157, 159 рішення у справі "Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру" (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); пункти 47-56 рішення у справі "Путтер проти Болгарії" (Putter v. Bulgaria № 38780/02).
Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, дискреційними повноваженнями є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".
Однак, у цій справі відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними, оскільки відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.
Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду, які регламентують спірні правовідносини.
Статтею 316 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, з повним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, у зв'язку з чим підстави для скасування або зміни рішення суду першої інстанції відсутні, тому, при таких обставинах, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін
Керуючись статями 309, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 04 лютого 2021 р. у справі № 200/11211/20-а - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 04 лютого 2021 р. у справі № 200/11211/20-а - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та відповідно до ст.328 та п. 3 Розділу VI Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дати складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено та підписано колегією суддів 07 липня 2021 року.
Суддя-доповідач: Е.Г. Казначеєв
Судді: І.В. Геращенко
Г.М. Міронова