ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
06 липня 2021 року м. Київ №640/982/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Шейко Т.І.,
розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
до Національної служби здоров'я України
провизнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі
встановив:
15.01.2021 до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 з позовом до Національної служби здоров'я України, в якому просила:
- визнати незаконним і скасувати наказ Національної служби здоров'я України від 23.06.2020 №152 про скасування надбавки головному спеціалісту відділу будівництва та нерухомості управління адміністративного департаменту ОСОБА_1 ;
- визнати незаконним і скасувати наказ Національної служби здоров'я України від 25.06.2020 №189-к про звільнення ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста відділу будівництва та нерухомості управління адміністративного департаменту;
- поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу будівництва та нерухомості управління адміністративного департаменту Національної служби охорони здоров'я України з 07.07.2020;
- відповідно до частини сьомої статті 235 КЗпП України та пункту 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України допустити негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу будівництва та нерухомості управління адміністративного департаменту Національної служби охорони здоров'я України.
Ухвалою суду від 18.01.2021 позовну заяву залишено без руху, позивачці встановлено строк для усунення її недоліків.
Ухвалою від 11.02.2021 суд відкрив провадження в адміністративній справі, розгляд якої вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Позовні вимоги вмотивовані протиправністю оскаржуваних наказів. Зокрема, позивачка стверджує про необґрунтоване позбавлення її надбавки за інтенсивність праці, оскільки дійною причиною її скасування слугувало упереджене ставлення керівництва до позивачки, зокрема, у зв'язку з не підписанням актів виконаних будівельних робіт, складених з порушенням ціноутворення будівництва чи невідповідності до СТУ Б Д.1.1-1:2013. У подальшому через ті ж причини позивачка була змушена під тиском написати заяву про звільнення з роботи. Видання відповідачем протиправних наказів призвело до порушення права позивачки на працю та відповідний рівень її оплати.
Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у її задоволенні з огляду на необґрунтованість. Зазначив, що виплата надбавки за інтенсивність праці не є безумовною та не може пов'язуватися лише із фактом перебування на посаді державної служби в державному органі та залежить від ефективності виконання посадових обов'язків. У разі неналежного виконання посадових обов'язків надбавка скасовується або її розмір зменшується. Беручи до уваги викладене у зв'язку з неналежним виконанням позивачкою посадових обов'язків їй обґрунтовано скасовано вищевказану надбавку.
Водночас відповідач зауважив, що доводи позивачки про здійснення щодо неї психологічного тиску не відповідають дійсності та не доведені. Заяву про звільнення позивачка написала власноруч, зазначивши у ній бажану дату звільнення, ознайомилась з наказом про звільнення та отримала трудову книжку при звільненні. При цьому жодних заперечень письмово вона при цьому не виклала, заяву про відкликання заяви про звільнення не подавала.
У відповіді на відзив позивачка виклала свої заперечення на відзив відповідача, стверджуючи, що усі доводи відповідача про неналежне виконання нею посадових обов'язків не підтверджені належним чином. Психологічний тиск, який вчинявся щодо неї, полягає у необґрунтованому звинуваченні в неналежному виконанні посадових обов'язків.
Відповідач надав суду заперечення на відзив, в якому більш детально висловив свої доводи про наявність підстав для скасування позивачці надбавки за інтенсивність праці та про відсутність будь-якого тиску при написанні заяви про звільнення.
Деталізуючи свої заперечення щодо позову, відповідач також надав суду письмові пояснення, на які позивачка надала заперечення.
Також позивачка звернулася до суду із заявою про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду із даним позовом, в якій просила визнати поважними причини пропуску строку та поновити цей строк, мотивуючи тим, що загальновідомими є обставини стосовно того, що упродовж 2020-2021 року в Україні має місце епідемія хвороби «COVID-19», внаслідок чого на державному рівні запроваджено низку карантинних обмежень, що негативно вплинуло на можливість доступу широких верств населення України до суду.
Відповідач у свою чергу звернувся до суду з клопотанням про залишення позовної заяви без розгляду у зв'язку із пропуском позивачкою строку звернення до суду.
Оцінюючи доводи сторін щодо поважності/неповажності причин пропуску позивачкою строку звернення до суду з даним позовом, суд виходить із наступного.
Частиною першою статті 118 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
За змістом цієї норми процесуальним строком є також строк звернення до суду, який, відповідно до частини другої статті 122 КАС України становить шість місяців, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини п'ятої статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Суд, за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Судом встановлено, що вперше до суду з позовом ОСОБА_1 звернулася 03.08.2020, який ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.08.2020 у справі №640/17844/20 повернуто позивачці на підставі пункту 3 частини четвертої статті 169 КАС України. Вдруге позивачка звернулася до суду з позовом 25.08.2020, який ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.09.2020 у справі №640/20029/20 залишено без руху, а в подальшому ухвалою від 24.12.2020 повернуто їй.
Таким чином, вперше позивачка 03.08.2020 звернулася до суду з позовом щодо оскарження наказу відповідача від 23.06.2020 №152 з дотриманням установленого шестимісячного строку. Щодо оскарження наказу від 25.06.2020 №189-к через п'ять днів після закінчення місячного строку, передбаченого для його оскарження, що свідчить про незначне пропущення установленого законодавством строку. У подальшому позивачка ще двічі зверталася до суду із вищевказаними позовними вимогами, що свідчить про її активні дії з метою захистити свої порушені права внаслідок видання відповідачем оскаржуваних наказів.
Окрім того, при вирішенні вищевказаного питання суд бере до уваги те, що 12.02.2020 ВООЗ оголосила про початок пандемії COVID-19 (http://www.euro.who.int/ru/health-topics/health-emergencies/coronavirus-covid19/news/news/2020/3/who-announces-covid-19-outbreak-a-pandemic).
13.03.2020 Генеральний директор ВООЗ на брифінгу для ЗМІ по COVID-19 оголосив, що в даний час Європа стала епіцентром пандемії, де реєструється більше випадків і смертей, ніж в решті світу, за винятком Китаю. В даний час щоденно реєструється більше випадків, ніж в Китаї в розпал епідемії.
Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19) з 19.12.2020 до 28.02.2021 на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», від 20.05.2020 №392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та від 22.07.2020 №641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
Такі протиепідеміологічні заходи запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19, на переконання суду, утруднили доступ громадян до правосуддя.
Згідно з пунктом 3 Прикінцевих положень КАС України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.
За наведених обставин суд дійшов висновку, що причини пропуску позивачкою строку звернення до суду з даним позовом є поважними, тому цей строк підлягає поновленню судом.
Ознайомившись із матеріалами справи, суд встановив, що позивачка ОСОБА_1 з 19.06.2019 проходила державну службу на посаді головного спеціаліста відділу будівництва та нерухомості господарського управління адміністративного департаменту Національної служби здоров'я України.
Наказом Національної служби здоров'я України від 29.01.2020 №15 головному спеціалісту відділу будівництва та нерухомості господарського управління Адміністративного департаменту ОСОБА_1 встановлено надбавку за інтенсивність праці в розмірі 25- відсотків посадового окладу з 01.01.2020.
Наказом Національної служби здоров'я України від 29.01.2020 №15 «Про скасування надбавки» з 23.06.2020 ОСОБА_1 скасовано надбавку за інтенсивність праці, встановлену відповідно до наказу від 29.01.2020 №15. З указаним наказом позивачка ознайомлена 24.06.2020, що підтверджується аркушем ознайомлення із цим наказом.
Відповідно до заяв ОСОБА_1 від 23.06.2020 про надання основної щорічної відпустки наказом Національної служби здоров'я України від 23.06.2020 №159-в їй надано основну щорічну відпустку тривалістю 8 календарних днів з 30.06.2020 по 07.07.2020.
За заявою позивачки від 23.06.2020 відповідно до наказу Національної служби здоров'я України від 26.06.2020 №158 їй надано матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі середньомісячної заробітної плати.
У подальшому наказом Національної служби здоров'я України від 25.06.2020 №189-к «Про звільнення ОСОБА_1 » ОСОБА_1 звільнено з посади головного спеціаліста відділу будівництва та нерухомості господарського управління адміністративного департаменту 07.07.2020 за взаємною домовленістю сторін з припиненням державної служби.
Підставою для видання наказу слугувала заява ОСОБА_1 від 25.06.2020 про звільнення за взаємною домовленістю відповідно до частини другої статті 86 Закону України «Про державну службу». З огляду на те, що у період з 30.06.2020 по 07.07.2020 позивачка перебувала у щорічній основній відпустці, днем звільнення вона просила вважати останній день відпустки.
Оцінюючи правомірність оскаржуваних наказів Національної служби здоров'я України, суд виходить із наступного.
За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Закон України «Про державну службу» визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях.
Відповідно до частини першої статті 3 названого Закону цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.
Статтею 5 Закону України «Про державну службу» визначено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Згідно з пунктом 7 частини першої статті 8 Закону України «Про державну службу» державний службовець зобов'язаний сумлінно і професійно виконувати свої посадові обов'язки та умови контракту про проходження державної служби (у разі укладення).
Частинами першою та другою статті 9 вищевказаного Закону визначено, що державний службовець під час виконання посадових обов'язків діє у межах повноважень, визначених законом, і підпорядковується своєму безпосередньому керівнику або особі, яка виконує його обов'язки, чи особі, визначеній у контракті про проходження державної служби (у разі укладення).
Державний службовець зобов'язаний виконувати накази (розпорядження), доручення керівника, видані в межах його повноважень, крім випадків, передбачених частиною шостою цієї статті.
Відповідно до частини першої-третьої статті 50 названого Закону держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців для професійного виконання посадових обов'язків, заохочує їх до результативної, ефективної, доброчесної та ініціативної роботи.
Заробітна плата державного службовця складається з: посадового окладу; надбавки за вислугу років; надбавки за ранг державного службовця; премії (у разі встановлення).
За результатами роботи та щорічного оцінювання службової діяльності державним службовцям можуть встановлюватися премії. До премій державного службовця належать: премія за результатами щорічного оцінювання службової діяльності; місячна або квартальна премія відповідно до особистого внеску державного службовця в загальний результат роботи державного органу; місячна або квартальна премія за належне виконання умов контракту про проходження державної служби (у разі укладення).
При цьому загальний розмір премій, передбачених пунктом 2 цієї частини, які може отримати державний службовець за рік, не може перевищувати 30 відсотків фонду його посадового окладу за рік.
Згідно з абзацом восьмим пункту 14 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» керівники державної служби протягом двох років з дня набрання чинності цим Законом у межах економії фонду оплати праці мають право встановлювати державним службовцям додаткові стимулюючі виплати відповідно до Положення про застосування стимулюючих виплат, що затверджується Кабінетом Міністрів України. При цьому установлено, що норми абзацу восьмого пункту 14 розділу XI застосовуються по 31.12.2021 року згідно із Законом від 19.09.2019 №117-IX.
Відповідно до пункту 2 та 3 Положення про застосування стимулюючих виплат державним службовцям, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.2016 №289, керівники державної служби в державному органі у межах економії фонду оплати праці мають право встановлювати державним службовцям додаткові стимулюючі виплати. До додаткових стимулюючих виплат державним службовцям належить, зокрема, надбавка за інтенсивність праці.
Пунктом 5 указаного Положення визначено, що надбавка за інтенсивність праці встановлюється державним службовцям з урахуванням таких критеріїв:
1) якість і складність підготовлених документів;
2) терміновість виконання завдань, опрацювання та підготовки документів;
3) ініціативність у роботі.
Відповідно до пункту 8 цього ж Положення у разі несвоєчасного виконання завдань, погіршення якості роботи і порушення трудової дисципліни надбавки скасовуються або їх розмір зменшується.
Як встановлено судом, наказом Національної служби здоров'я України від 29.01.2020 №15 «Про скасування надбавки» з 23.06.2020 ОСОБА_1 скасовано надбавку за інтенсивність праці, встановлену відповідно до наказу від 29.01.2020 №15. З указаним наказом позивачка ознайомлена 24.06.2020, що підтверджується аркушем ознайомлення із цим наказом.
Підставою для видання указаного наказу слугувало подання директора адміністративного департаменту Національної служби здоров'я України Свінтозельського В. від 03.06.2020, адресоване т.в.о. Голови Національної служби здоров'я України Мовчан О. , в якому пропонувалося зняти з ОСОБА_1 вищевказану надбавку у зв'язку з:
- невиконанням нею обсягів роботи, а саме не здійснення перевірки значної частини актів виконаних будівельних робіт за формою КБ-2в, КБ-3;
- постійним порушенням терміновості та якості виконання завдань, опрацювання та підготовки документів, а саме - несвоєчасна перевірка договірних цін, затягування перевірки змісту актів виконаних робіт;
- відсутністю ініціативності у роботі.
Згідно з пунктом 2.8 посадової інструкції до основних посадових обов'язків головного спеціаліста відділу будівництва та нерухомості господарського управління адміністративного департаменту Національної служби здоров'я України віднесено здійснення перевірки актів виконаних будівельних робіт за формою КБ-2в та КБ-3 відповідно до прийнятої/затвердженої проектної документації, договорів підряду.
У вищевказаному поданні директора адміністративного департаменту Національної служби здоров'я України Свінтозельського В. від 03.06.2020 викладено загальні обставини, які на думку останнього свідчать про погіршення якості роботи ОСОБА_1 . При цьому будь-які конкретні факти на підтвердження вказаних обставин та відповідні докази відповідач суду не надав та не вказав.
Разом з тим судом встановлено, що відповідно до посадових обов'язків позивачкою здійснювалася перевірка акту №10 за квітень 2020 на виконання робіт по опорядженню стін фасаду сонцезахисними алюмінієвими ламелями на суму 5 243 070,18 грн. з ПДВ.
У ході перевірки цього акту позивачка не мала можливості встановити дійсну ціну алюмінієвих ламелей, вартість яких підрядником без належного її підтвердження вказано в розмірі 380540,00 грн. При цьому підрядник наполягав на підписанні акту за неперевіреною ціною. Підписання акту без підтвердження дійсної вартості зазначених ламелей могло призвести до нецільового використання бюджетних коштів.
Про вказані обставини позивачка повідомила керівництво, що підтверджується її доповідними записками від 28.05.2020 та від 05.06.2020.
З огляду на викладене суд дійшов висновку, що позивачка на виконання своїх посадових обов'язків здійснювала перевірку, зокрема, вищевказаного акту, а наявність її зауважень до цього акту спростовує доводи відповідача про невиконання нею необхідних обсягів роботи, зокрема, щодо перевірки значної частини актів виконаних будівельних робіт за формою КБ-2в, КБ-3; про постійні порушення терміновості та якості виконання завдань, опрацювання та підготовки документів та несвоєчасну перевірку договірних цін, затягування перевірки змісту актів виконаних робіт та відсутність ініціативності у роботі.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. А частиною другою цієї статті визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Ураховуючи вказану норму процесуального закону, суд не бере до уваги інші докази, надані відповідачем на підтвердження наявності підстав для скасування позивачці вищевказаної надбавки, зокрема, доповідні записки начальника відділу будівництва та нерухомості господарського управління адміністративного департаменту Чернишева С.В. від 06.04.2020, від 22.05.2020, від 02.06.2020 та від 03.06.2020, адресовані директору адміністративного департаменту Свінтозельському В.О. , оскільки ці доповідні записки не слугували підставою для видання відповідачем оскаржуваного наказу про скасування позивачці надбавки за інтенсивність праці, а викладені в них обставини щодо неналежного виконання позивачкою посадових обов'язків не знайшли свого відображення в поданні директора адміністративного департаменту Свінтозельського В.О. від 03.06.2020, яке слугувало підставою для видання наказу про скасування цієї надбавки.
Ураховуючи викладене, суд уважає, що відповідач не довів наявність підстав для скасування позивачці надбавки за інтенсивність праці, тому оскаржуваний наказ від 23.06.2020 №152 «Про скасування надбавки» є протиправним, що зумовлює необхідність задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання його протиправним і скасування судом.
Водночас суд дійшов висновку про необґрунтованість позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправним і скасування оскаржуваного наказу про звільнення позивачки, що обґрунтовується наступним.
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 Кодексу законів про працю України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Як зазначено в частині першій статті 83 Закону України «Про державну службу» державна служба припиняється:
1) у разі втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 84 цього Закону);
2) у разі закінчення строку призначення на посаду державної служби (стаття 85 цього Закону);
3) за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону);
4) за ініціативою суб'єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону);
5) у разі настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін (стаття 88 цього Закону);
6) у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв'язку із зміною її істотних умов (стаття 43 цього Закону);
7) у разі досягнення державним службовцем 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом;
8) у разі застосування заборони, передбаченої Законом України «Про очищення влади»;
9) з підстав, передбачених контрактом про проходження державної служби (у разі укладення) (стаття 88-1 цього Закону).
Так, відповідно до статті 86 вищевказаного Закону державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб'єкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення.
Державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною першою цієї статті, в інший строк за взаємною домовленістю із суб'єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов'язків державним органом.
Суб'єкт призначення зобов'язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві, у випадках, передбачених законодавством про працю.
Як встановлено судом, наказ Національної служби здоров'я України від 25.06.2020 №189-к «Про звільнення ОСОБА_1 » виданий на підставі заяви ОСОБА_1 від 25.06.2020 про звільнення за взаємною домовленістю відповідно до частини другої статті 86 Закону України «Про державну службу». З огляду на те, що у період з 30.06.2020 по 07.07.2020 позивачка перебувала у щорічній основній відпустці, днем звільнення вона просила вважати останній день відпустки.
Зі змісту указаної заяви вбачається, що вона написана позивачкою власноруч, містить дату її написання та підпис позивачки.
Суд звертає увагу, що відповідно до норм Закону України «Про державну службу» та Кодексу законів про працю України позивачка не позбавлена права відкликати свою заяву про звільнення до винесення наказу про звільнення.
Частина друга статті 38 КЗпП України передбачає окремий спосіб дій працівника, який бажає залишитись на роботи після подання заяви про звільнення - у випадку, коли такий працівник вийшов на роботу та не вимагає розірвання трудового договору, його звільнення не допускається, крім випадку, коли на його місце вже запрошено іншого працівника, якому не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.
Однак, позивачка заяви про відкликання раніше поданої заяви про звільнення відповідачу не подала, на роботу після звільнення не вийшла. Окрім того, у день звільнення вона відповідно до статті 89 Закону України «Про державну службу» згідно з актом приймання-передачі справ та майна від 07.07.2020 передала своєму безпосередньому керівнику справи і майно та згідно з відміткою в журналі обліку трудових книжок працівників апарату Національної служби здоров'я України і вкладишів до них у зв'язку зі звільненням отримала трудову книжку, яка зберігалася у відповідача.
З матеріалів справи вбачається, що після звільнення з роботи позивачка, зокрема, зверталася до Національного агентства України з питань запобігання корупції та до Державної служби України з питань праці щодо здійснення на неї тиску, позбавлення надбавки, примусового звільнення та протиправних дій керівництва адміністративного департаменту Національної служби здоров'я України. Однак, сам по собі факт таких її звернень до вказаних органів не є доказом вчинення щодо неї психологічного тиску при написання заяви про звільнення.
У позовній заяві позивачка зазначила про свої наміри звернутися до суду з клопотанням про виклик в судове засідання свідків, список яких надасть суду додатково. Однак, які обставини можуть бути підтверджені показами свідків вона не вказала, список свідків суду не надала, з клопотанням про їх виклик в судове засідання до суду не звернулася.
Як зазначив Європейський суд з прав людини в рішенні від 15.11.2012 у справі «Єрохіна проти України», психологічний тиск має бути підтверджений документально.
Позивачка, на яку наразі відповідно до приписів частини першої статті 77 КАС України покладено обов'язок довести наявність обставин, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог щодо визнання протиправним наказу про звільнення, а саме щодо здійснення щодо неї тиску відповідачем при написанні заяви про звільнення, - не надала суду відповідних доказів на підтвердження цих обставин.
За таких обставин у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог про визнання протиправним і скасування наказу про звільнення позивачки, а також про її поновлення на роботі.
Така позиція суду у даній справі узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 07.02.2019 у справі №804/117/17.
Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо.
Відповідно до статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частини першої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог, що зумовлює необхідність їх часткового задоволення.
При зверненні до суду з даним позовом позивачка не сплачувала судовий збір на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».
Оскільки судом не встановлено статті понесених сторонами судових витрат, пов'язаних з судовим розглядом даної справи, підстави для розподілу судом судових витрат між ними відповідно до положень статті 139 КАС України - відсутні.
Керуючись статтями 2, 77, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України Окружний адміністративний суд міста Києва -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Національної служби здоров'я України задовольнити частково.
Визнати протиправним і скасувати наказ Національної служби здоров'я України від 23.06.2020 №152 про скасування надбавки головному спеціалісту відділу будівництва та нерухомості управління адміністративного департаменту ОСОБА_1 .
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач: Національна служба здоров'я України (04073, м. Київ, проспект Степана Бандери, 19, код ЄДРПОУ 42032422).
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, встановлені статтями 295- 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Т.І. Шейко