79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
22.06.2021 справа № 914/3126/20
Господарський суд Львівської області у складі судді Гоменюк З.П., при секретарі судового засідання Юрків М.Г., розглянув матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Столична гідравліка», м.Львів
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Трассір УА», м.Львів
про стягнення 149263 грн
за участю представників:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився
Обставини розгляду справи.
На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Столична гідравліка» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Трассір УА» про стягнення 149263 грн.
Ухвалою суду від 04.12.2020 р. відкрито провадження у даній справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 11.01.2021 р.
16.02.2021 р. від позивача надійшло клопотання (вх.№3677/21) про слухання справи за відсутності його представника.
Ухвалами суду, занесеними до протоколів судового засідання, розгляд справи відкладався.
Ухвалою суду від 15.03.2021 р., занесеною до протоколу судового засідання від 15.03.2021 р., закрито підготовче провадження у справі.
В судові засідання з розгляду справи по суті сторони явку представників не забезпечили.
В матеріалах справи наявні рекомендовані поштові відправлення відповідачеві ухвал суду, надіслані на адресу, зазначену позивачем в позовній заяві: 79016, м.Львів, вул.Ярослава Мудрого, 10-А, які були повернені підприємством поштового зв'язку з зазначенням того, що причинами повернення є закінчення встановленого строку зберігання та відсутність адресата за вказаною адресою.
Крім того, ухвали суду, постановлені після відкриття провадження у справі, надсилалась також і на адресу нового зареєстрованого місцезнаходження відповідача, яке змінилось 30.12.2020 р.: 65005, м.Одеса, вул.Бугаївська, будинок 35. Поштові відправлення на цю адресу повернулись з причин закінчення терміну зберігання.
Суд вважає, що ним було виконано умови Господарського процесуального кодексу України стосовно належного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи, а відповідач мав достатньо часу для виконання вимог ухвал суду щодо встановленого строку на подання відзиву на позов, однак таким правом не скористався.
Відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Дослідивши наявні у справі докази, врахувавши, що сторони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, і взявши до уваги відсутність підстав для відкладення розгляду справи, суд дійшов висновку про необхідність прийняття рішення у справі та вийшов до нарадчої кімнати для ухвалення рішення.
В судовому засіданні в нарадчій кімнаті судом складено і підписано вступну та резолютивну частини рішення.
Суть спору та правова позиція учасників справи.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що між сторонами було укладено договір на виконання роботи, відповідно до якого позивач сплатив відповідачеві 140000 грн на підставі отриманого рахунку, однак відповідач не виконав своїх зобов'язань, а також не повернув кошти у відповідь на претензію позивача.
У зв'язку з цим, позивач просив суд стягнути з відповідача 140000 грн основного боргу, 1852,60 грн 3% річних та 7410,40 грн пені.
Розглянувши матеріали справи, повно та об'єктивно дослідивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.
04.05.2020 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Столична гідравліка» (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Трассір УА» (виконавець) укладено договір на виконання роботи №04/05/2020.
Відповідно до п.1.1. договору, виконавець зобов'язується виконати ремонтні роботи наданого замовником обладнання (далі іменована «обладнання»), а замовник зобов'язується прийняти та оплати виконані роботи відповідно до умов договору.
Згідно з п.1.2. договору, найменування обладнання, яке підлягає ремонту, його кількість, вид ремонту та вартість ремонту узгоджуються сторонами обумовлюються в рахунках на оплату до цього договору, які є невід'ємною його частиною.
Терміни виконання ремонту обладнання товару узгоджуються сторонами та вказуються у виставлених рахунках на оплату (п.1.3. договору).
За умовами п.1.4. договору, передання обладнання на ремонт здійснюється за актом приймання-передачі, з дати підписання якого обліковується термін виконання робіт.
У розділі 2 договору передбачено обов'язки сторін.
Так, виконавець зобов'язується: виконати роботи за договором якісно і в обумовлені терміни; надати наступний пакет документів на виконані роботи: рахунок, акт здачі-приймання робіт,податкова накладна складається та оформляється відповідно до вимог чинного законодавства України.
Замовник зобов'язується: здійснити оплату вартості робіт у термін, обумовлений у виставлених рахунках на оплату; доставити виконавцю в ремонт обладнання; при отриманні обладнання з ремонту замовник зобов'язаний підписати акт здачі-приймання робіт та повернути один примірник виконавцю.
У п.3.1. договору встановлено, що остаточна загальна сума договору визначається, як сума вартості всіх виконаних робіт, що зазначені в підписаних та погоджених сторонами актах виконаних робіт.
Умови оплати: попередня оплата 100%, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок виконавця (п.3.2. договору).
У п.5.1. договору сторони погодили, що поставка обладнання замовнику вказана на умовах EXW (Франко-завод - м.Львів), згідно правил Інкотермс 2010.
Відповідно до п.6.1. договору, прийом-передача обладнання здійснюється представниками сторін в пункті доставки в порядку, визначеному чинним законодавством України, та оформлюється шляхом підписання актів здачі-приймання робіт.
Згідно з п.6.2. договору, обов'язки виконавця з доставки обладнання вважаються виконаними з моменту передачі такого обладнання замовнику в місці, зазначеному в п.5.1.
За порушення термінів виконання робіт виконавець виплачує замовнику неустойку в розмірі 0,5% від вартості виконаних робіт за кожний календарний день прострочення (п.7.7. договору).
15.05.2020 р. ТзОВ «Трассір УА» склало для ТзОВ «Столична гідравліка» рахунок на оплату №171, в якому зазначено 20 найменувань робіт (ремонт, капітальний ремонт обладнання) на загальну суму 140000 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Столична гідравліка» сплатило Товариству з обмеженою відповідальністю «Трассір УА» 140000 грн платіжним дорученням №94 від 15.06.2020 р. з призначенням платежу «оплата за надані послуги згідно договору виконання роботи №04/05/2020 від 04.05.2020 р.»
У претензії №1509/01 від 15.09.2020 р. ТзОВ «Столична гідравліка» повідомило ТзОВ «Трассір УА» про те, що станом на 14.09.2020 р. останнє не виконало свої зобов'язання, встановлені договором, та вимагало повернути протягом трьох днів 140000 грн і неустойку в розмірі 0,5% за кожен календарний день прострочення згідно п.7.7 договору.
Згадана претензія надсилалася на адресу відповідача 15.09.2020 р., 22.10.2020 р., що підтверджується копіями фіскальних чеків, накладних та описів вкладення АТ «Укрпошта» з відбитком штампу поштового відділення. Поштові відправлення повернулись відправнику за закінченням терміну зберігання.
При прийнятті рішення суд виходив з такого.
Згідно зі ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до ст.11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є, зокрема, договори та інші правочини.
Як передбачено ст.174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать.
Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 ЦК України).
Укладений сторонами договір за своєю правовою природою є договором підряду.
Як встановлено ч.ч.1, 2 ст.837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Згідно зі ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Як передбачено ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов'язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов'язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту (ст.846 ЦК України).
За нормами ч.1 ст.851 ЦК України, підрядник має право не розпочинати роботу, а розпочату роботу зупинити, якщо замовник не надав матеріалу, устаткування або річ, що підлягає переробці, і цим створив неможливість виконання договору підрядником.
За умовами ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст.612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Зі змісту умов договору, зокрема пунктів 1.1., 1.4. та 2.2. договору випливає, що замовник зобов'язаний передати (доставити) виконавцю обладнання для здійснення його ремонту, що оформлюється відповідним актом приймання-передачі такого обладнання, і саме з моменту підписання даного акту розпочинає спливати строк, наданий виконавцю для виконання робіт. При цьому, пункт 1.3. договору встановлює, що терміни виконання ремонту обладнання узгоджуються сторонами та вказуються у виставлених рахунках на оплату.
Ні умови договору, ані виставлений рахунок на оплату не містили згадки про строк виконання робіт з ремонту обладнання, відтак, в даному випадку можливим було би застосування положень статті 846 ЦК України стосовно того, що підрядник зобов'язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки.
Разом з тим, в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що замовник виконав свій обов'язок і надав виконавцю обладнання для здійснення ремонту, адже позивач не представив суду відповідного акту приймання-передачі обладнання, з підписанням якого, власне, і пов'язується початок перебігу строку виконання робіт. У виставленому відповідачем рахунку на оплату перелічено найменування робіт та зазначено їх вартість, що жодним чином не свідчить про те, що виконавець прийняв на ремонт вказане в рахунку обладнання. Укладений договір передбачає складення таких окремих документів як рахунок на оплату, в якому сторони погоджують найменування обладнання, що підлягає ремонту, його кількість, вид, вартість і терміни виконання ремонту, та акт приймання-передачі обладнання на ремонт, за яким замовник передає виконавцю необхідне для виконання робіт обладнання.
Враховуючи те, що позивачем не доведено факту надання відповідачеві речей, що підлягають ремонту, а строк виконання робіт за договором починає спливати саме з моменту передачі обладнання, в суду відсутні підстави вважати, що строк здійснення ремонтних робіт взагалі розпочався, а відповідач будь-яким чином прострочив виконання свого обов'язку.
Відповідно до ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
У разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом.
Внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов'язання або воно припиняється (ч.ч.1,3 ст.615 ЦК України).
Згідно зі ст.623 ЦК України, боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (ч.3 ст.651 ЦК України).
Статтею 849 ЦК України передбачено права замовника під час виконання роботи.
Так, якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків (ч.2 статті).
Якщо під час виконання роботи стане очевидним, що вона не буде виконана належним чином, замовник має право призначити підрядникові строк для усунення недоліків, а в разі невиконання підрядником цієї вимоги - відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення роботи іншій особі за рахунок підрядника (ч.3 статті).
Замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору (ч.4 статті).
Розірвання господарського договору може бути вчинено як за згодою сторін, так і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом, розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору.
Повноваження сторони на одностороннє розірвання договору можуть бути передбачені законом або безпосередньо у договорі та можуть бути узалежнені від вчинення/невчинення сторонами договору певних дій, так і без будь-яких додаткових умов (безумовне право сторони на відмову від договору). Одностороння відмова від договору не потребує узгодження та як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання. У випадках, коли права на односторонню відмову у сторони немає, намір розірвати договір може бути реалізований лише за погодженням з іншою стороною, оскільки одностороннє розірвання договору не допускається, а в разі недосягнення сторонами домовленості щодо розірвання договору - за судовим рішенням на вимогу однієї із сторін.
У статті 849 Цивільного кодексу України передбачено три окремі (самостійні) підстави для відмови замовника від договору підряду, а саме: підрядник несвоєчасно розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим (частина 2); очевидність для замовника невиконання роботи належним чином та невиконання підрядником у визначений замовником строк вимоги про усунення недоліків (частина 3); відмова замовника від договору до закінчення робіт з виплатою підрядникові плати за виконану частину робіт та відшкодуванням збитків, завданих розірванням договору (частина 4).
Відповідно, правові наслідки відмови замовника від договору підряду на підставі статті 849 Цивільного кодексу України є різними.
Згідно з усталеною позицією Верховного Суду, наведеною, зокрема, у постанові від 13.09.2019 р. у справі № 911/1433/18, від 16.03.2020 р. у справі №910/2051/19, законність відмови замовника від договору підряду на підставі частини 2 статті 849 Цивільного кодексу України у разі недоведення порушень умов договору підряду з боку підрядника не може буде виправдана безумовним правом замовника відмовитися від договору підряду на підставі частини 4 цієї норми.
Позивач не довів того, що договір на виконання робіт було розірвано за згодою сторін чи визнано недійсним судом, а також того, що він як замовник відмовився від цього договору в односторонньому порядку на підставі будь-якої частини вищезгаданої статті 849 ЦК України, що могло би призвести до виникнення у відповідача обов'язку повернути сплачений йому аванс - у випадку використання замовником права на відмову від договору із загальних підстав (ч.4 статті) або ж відшкодувати сплачені йому кошти як збитки - у випадку відмови від договору з підстав неналежного виконання підрядником договору (ч.ч.2, 3 статті).
Посилання позивача в позовній заяві на те, що він, пред'явивши претензію від 15.09.2020 р., фактично розірвав договір (відмовився від нього) та просив повернути кошти не спростовують вказаних вище висновків, оскільки претензія про повернення сплаченого авансу (з урахуванням встановлених судом обставин справи) не може розцінюватись як пропозиція розірвання договору чи як заява про відмову від договору, адже така вимога повинна бути заявлена чітко, тобто таким чином, щоб однозначно сприймалась іншими особами, в тому числі і іншою стороною договору, якій вона адресована.
Схожа правова позиція щодо необхідності однозначного висловлення намірів відмовитись від договору для можливості повернення авансу наведена Верховним Судом в постановах від 17.02.2020 р. у справі №916/1701/18, від 30.03.2020 р. у справі №752/16304/18.
Відповідно до статті 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з приписами ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Зазначене свідчить про те, що саме учасник судового процесу має займати активну позицію у висловленні та доведенні відповідними доказами своїх доводів та заперечень щодо суті спору.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з ч.1 ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Разом з цим докази, які подаються до господарського суду, підлягають оцінці відповідно до статті 86 ГПК України, за якою суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Позивач, звертаючись до суду з позовом, самостійно визначає, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
Суд зазначає, що обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Всебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
З'ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності.
У пункті першому частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
Слід зауважити, що Верховний Суд неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони та одночасно не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі №917/2101/17, постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 р. у справі №129/1033/13-ц).
Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. Інакше кажучи, концепція негативного доказу сама по собі порушує принцип змагальності, оскільки допускає можливість вважати доведеним твердження позивача через відсутність спростування цього твердження відповідачем.
Так, у даній справі суд не може побудувати аргументацію на підтвердження отримання відповідачем обладнання на ремонт або ж на підтвердження відмови позивача від договору, зокрема, на тому, що відповідач в процесі вирішення спору не заперечував ці обставини і не надав доказів на їх спростування.
Наведені позивачем у позовній заяві твердження не зобов'язують суд вважати доведеними та встановленими такі обставини, якщо висновок про їх відсутність (з врахуванням наявних в матеріалах справи доказів) видається суду більш вірогідним.
Отже, слід вважати, що позивачем не доведено факт отримання відповідачем обладнання та факт відмови позивача від договору.
Зі змісту статті 80 ГПК України вбачається, що учасники справи повинні подавати докази до суду разом із поданням заяв по суті (позову, відзиву на позов, письмових пояснень) або у строк, встановлений судом для їх подання.
Водночас процесуальний закон також надає можливість особі подати докази поза межами встановленого законом або судом строку, але тільки за умови, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у зазначений строк з причин, що не залежали від неї.
Отже, суд може прийняти до розгляду докази, подані стороною на стадії розгляду справи по суті, коли встановить, що сторона не мала можливості подати їх у визначений законом або судом строк з причин, що не залежали від неї.
При цьому необхідно враховувати, що чинний ГПК України має на меті забезпечити своєчасний розгляд справ і правову визначеність, унеможливити зловживання процесуальними правами та підвищити ефективність судочинства в цілому, для чого встановлено точний порядок та присічні строки вчинення процесуальних дій, визначено стадії судового процесу, запроваджено розумні обмеження, у тому числі щодо подання доказів. Саме тому всі процесуальні дії суду та учасників процесу повинні вчинятися своєчасно для того, щоб під час підготовки справи до розгляду не залишилося невирішених питань, які можуть затримати розгляд справи по суті.
Аналіз положень ч.8 ст.80, ч.2 ст.232 ГПК України дає підстави для висновку, що у разі подання учасниками справи доказів із пропуском встановленого строку, без клопотання про визнання причин неможливості подати такі докази відповідним учасником справи такими, що не залежали від нього, або залишення такого клопотання без задоволення суд долучає відповідні документи (докази) до матеріалів справи, проте не приймає їх до розгляду, про що постановляє відповідну ухвалу.
Так само не приймає до розгляду та не оцінює докази і апеляційний суд, встановивши, що учасник справи в порушення вимог ст.ст.80 та 269 ГПК України, не подав такі докази до суду першої інстанції без поважних на це причин (правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 р. у справі № 922/3412/17).
У даній справі позивач долучив всі докази, які вважав за необхідне надати суду, до позовної заяви, і в подальшому не повідомляв про бажання подати будь-які інші докази чи про неможливість їх подання у встановлений строк з об'єктивних причин, а суд не визнавав поважними причин неподання позивачем доказів у встановлений процесуальним законом строк та не встановлював йому додатковий строк для подання доказів.
Як передбачено положеннями ч.1 ст.81 ГПК України, учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
Стаття 14 ГПК України стосується принципу диспозитивності господарського судочинства - суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (ч.4 ст.74 ГПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
У ст.3 ЦК України добросовісність визначено як одну із загальних засад цивільного законодавства.
Отже, зловживання тими чи іншими процесуальними правами є недобросовісним здійсненням таких процесуальних прав.
В процесі розгляду справи позивач не подавав клопотань про витребування доказів судом у зв'язку з неможливістю самостійно надати докази, а суд не використовував своїх повноважень щодо витребування доказів з власної ініціативи, оскільки не мав обґрунтованих підстав сумніватись у добросовісному здійсненні позивачем процесуальних прав і виконанні обов'язків щодо доказів.
Враховуючи наведене, а також з огляду на те, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій, як це встановлено частиною четвертою статті 13 ГПК України, суд здійснив розгляд справи за наявними в ній доказами, внаслідок чого встановив, що такі докази за своєю належністю, допустимістю, достовірністю кожного з них, а також вірогідністю і взаємним зв'язком - у їх сукупності не дозволяють вважати доведеними раніше згадані обставини, що входять до предмету доказування у справі.
Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно зі ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною другою статті 4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Отже, з позовом може звертатися особа за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів.
Разом із цим, вирішуючи спір, суд має перевірити наявність в особи, яка звертається з позовом, порушеного права чи охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано цей позов, з'ясувати, у чому полягає порушення цих прав та інтересів. При цьому відсутність факту порушення права особи є підставою для відмови в позові, оскільки саме порушене (оспорюване) право та інтерес підлягають захисту.
Враховуючи все викладене, суд дійшов висновку, що відповідач на даний момент не є таким, що прострочив виконання своїх зобов'язань за договором, оскільки в нього не виникло обов'язку здійснити ремонтні роботи через непередання йому необхідного обладнання. Також позовні вимоги є передчасними і у зв'язку з тим, що позивач не відмовився від договору в односторонньому порядку, тому зобов'язання за договором не припинені, а підстави для повернення сплачених коштів - відсутні.
Вимоги про стягнення трьох відсотків річних та пені, які є похідними від вимог про стягнення суми авансу, аналогічно, не можуть вважатись підставними.
Отже, права позивача не були порушені, у зв'язку з чим в задоволенні позову слід відмовити.
Вказане, проте, не позбавляє позивача права в подальшому передати обладнання відповідачеві для виконання робіт та вимагати їх проведення або ж відмовитися від договору шляхом направлення підряднику односторонньої заяви про це і звертатися за поверненням сплачених коштів.
Як передбачено п.2 ч.5 ст.238 ГПК України, в резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.
За умовами ч.ч.1, 4 ст.129 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог; інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладаються на позивача.
Оскільки в позові відмовлено, судові витрати відповідно до вищенаведених норм необхідно залишити за позивачем.
Керуючись ст.ст.4, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 165, 233, 236, 237, 238, 241, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд
В задоволенні позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя З.П. Гоменюк