вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
07.07.2021м. ДніпроСправа № 904/4182/21
за позовом Фізичної особи-підприємця Попудренко Анатолія Володимировича, м. Дніпро
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДНІПРОМОТОР", м. Дніпро
про стягнення заборгованості у розмірі 653 301,16 грн
Суддя Золотарьова Я.С.
Без участі представників сторін.
Фізична особа-підприємець Попудренко Анатолій Володимирович звернувся до господарського суду Дніпропетровської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДНІПРОМОТОР" та просить суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 653 301,16 грн, з яких: 176 278,00 грн - основний борг, 3 771,88 грн - 3 % річних, 13 828,86 грн - інфляційні втрати, 459 422,42 грн - пеня.
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 16.04.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
17.05.2021 представник відповідача подав відзив на позов.
09.06.2021 представник позивача подав клопотання, в якому просить суд здійснювати розгляд справи у розумні строки, для надання можливості подати відповідь на відзив.
16.06.2021 представник позивача подав відповідь на відзив, в якій просить суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 279 595,14 грн, з яких: 126 278,00 грн - основний борг, 3 771,88 грн - 3 % річних, 13 828,86 грн - інфляційні втрати, 135 716,40 грн - пеня.
Суд розцінює відповідь на відзив як заяву про зменшення розміру позовних вимог, тому приймає її до розгляду.
05.07.2021 представник відповідача подав заперечення та заяву про застосування строків позовної давності.
Судом враховано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно частини 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
У пункті 3 постанови № 11 від 17.10.2014 пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення" визначено, що розумним, зокрема вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс Проти Греції" від 05.02.2004).
При цьому, згідно з практикою Європейського суду з прав людини щодо тлумачення положення "розумний строк" вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ. Критеріями оцінки розумності строку є, зокрема складність справи та поведінка заявників.
Так, у справі "Хосце проти Нідерландів" 1998 суд вирішив, що тривалість у 8,5 років є розумною у контексті ст. 6 Конвенції, у зв'язку зі складністю справи, а у справі "Чірікоста і Віола проти Італії", 15-річний строк розгляду визнано Європейським судом з прав людини виправданим, у зв'язку з поведінкою заявників.
З огляду на викладене, з метою дотримання принципів господарського судочинства, суд розглянув справу в межах розумного строку.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України, суд прийняв рішення по справі у нарадчій кімнаті.
Позиція позивача, викладена у позові, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог
Позивач вказує на неналежне виконання відповідачем умов договору суборенди № 1-с/2019 від 19.08.2019. Так, відповідач лише частково оплатив суборендні платежі, у зв'язку з чим заборгованість становить 126 278,00 грн.
Позивачем за неналежне виконання відповідачем договору суборенди нараховано пеню у розмірі 135 716,40 грн, 3% річних у розмірі 3 771,88 грн, інфляційні втрати у розмірі 13 828,86 грн.
Позивач ґрунтує свої вимоги на статтях 509, 525-526, 530, 549, 612, 625, 629, 762 Цивільного кодексу України.
Позиція відповідача, викладена у відзиві на позов та запереченнях
Відповідач визнає позовні вимоги в частині суми основного боргу у розмірі 126 278,00 грн.
Щодо нарахування пені відповідач заперечує та зазначає, що пеню нараховано більше ніж за 6 місяців, що суперечить пункту 6 статті 232 Господарського кодексу країни. Відповідач зазначає, що умовами договору визначено такі умови сплати орендної плати:
- 5.1. Місячна суборендна плата за передане в суборенду Майно встановлюється Сторонами в сумі 40 00 грн.
- 5.2. Суборендна плата починає нараховуватися з 16.09.2019 року. Суборендар сплачує Суборендодавцю плату, визначену п. 5.1 Договору, в строк до 10-го числа місяця за який сплачується суборендна плата. В перший місяць суборенди Суборендр сплачує суборенду за перший і останній місяці суборенди.
Відповідач зазначає, що ним було оплачено суборендну плату за вересень 2019 лише 20 000,00 грн, тобто в перший місяць суборенди було допущене порушення грошового зобов'язання (умов договору) на 60 000,00 грн.
Відповідач вважає, що період початку порушення грошового зобов'язання за умовами договору, починається з вересня 2019 року. Тому, саме вказаний період часу (вересень 2019 року) повинен враховуватися, як початок нарахуванні пені, в контексті вимог ч. 6 ст. 232 ГК України.
Також, відповідач заявляє строк спеціальної позовної давності щодо нарахування пені.
Позиція позивача, викладена у відповіді на відзив
Позивач зазначає, що відповідно до Акту звіряння взаємних розрахунків, станом на січень 2020 року, відповідачем здійснено розрахунок за попередні періоди. До квітня місяця 2020 відповідач не допускав заборгованості за вказаним договором, а позивач не мав майнових претензій до відповідача стосовно договору суборенди. Лише починаючи з 11 квітня 2020 року у відповідача перед позивачем утворилася заборгованість, розмір якої кожного місяця збільшувався. У зв'язку з цим, посилання представника відповідача на той факт, що періодом початку порушення грошового зобов'язання слід вважати вересень 2019 року є безпідставним.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУТЬ
19.08.2019 між Фізичною особою-підприємцем Попудренком Анатолієм Володимировичем (суборендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДНІПРОМОТОР" (суборендар) було укладено договір суборенди № 1-с/2019 (арк.с.24).
Відповідно до пункту 1.1 договору, суборендодавець передає, а суборендар приймає у строкове платне користування приміщення нежилого фонду, площею 290,0 кв.м., які розташовані за адресою: м. Дніпро, вул. Сірко, 140 на умовах цього договору.
Згідно пункту 3.1 договору, передача майна в суборенду здійснюється представниками сторін по акту приймання-передачі.
Відповідно до акту приймання-передачі майна від 19.08.2019, позивачем було передано в суборенду майно відповідно до пункту 1.1 договору (арк.с.29).
Пунктом 4.1 договору встановлено, що право суборенди виникає в суборендаря з 19.08.2019.
Згідно пункту 5.1 договору, місячна суборендна плата за передане в суборенду майно встановлюється сторонами в сумі 40 000,00 грн.
Пунктом 5.2 договору встановлено, що суборендна плата починає нараховуватись з 16.09.2019. Суборендар сплачує суборендарю суборенду плату, визначену пунктом 5.1 договору, в строк до 10-го числа місяця, за який сплачується суборендна плата. В перший місяць суборенди суборендар сплачує суборендну плату за першій та останній місяць суборенди.
Згідно пункту 5.4 договору суборендна плата підлягає щорічній індексації відповідно до офіційно встановленого індексу інфляції. Тобто щорічно, з 01 січня кожного року, сума щомісячної орендної плати вказаної в п. 5.1 договору змінюється відповідно до річного індексу інфляції за попередній рік.
Термін суборенди складає до 31.12.2021 (пункт 4.2 договору)
09.02.2021 між Фізичною особою-підприємцем Попудренком Анатолієм Володимировичем (суборендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДНІПРОМОТОР" (суборендар) було укладено угоду про розірвання договору суборенди № 1-с/2019 від 19.08.2019 (арк.с.52).
Пунктом 2 угоди передбачено, що сторони узгодили встановити дату розірвання договору - 10.03.2021.
Згідно пункту 3 угоди, всі вимоги договору без виключень діють до моменту його розірвання, тобто до 10.03.2021.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем не оплачено суборендну плату у розмірі 176 278,00 грн, що підтверджується підписаним обома сторонами актом звіряння взаємних розрахунків за період з 01.09.2019 по 07.04.2021 (арк.с.50).
В ході сдового розгляду, відповідачем було частково оплачено суму основного боргу у розмірі 50 000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 4085 від 28.04.2021 (арк.с.51).
На час прийняття рішення, доказів оплати суброрендної плати у повному обсязі сторонами до матеріалів справи не надано.
Відтак, несплачена відповідачем сума становить 126 278,00 грн.
ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ СТОРІН, ВИСНОВКИ СУДУ
Щодо правовідносин сторін
Згідно частини 1 статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Відповідно до частини 1 статті 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Частинами 1 та 3 статті 774 Цивільного кодексу України передбачено, що передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. До договору піднайму застосовуються положення про договір найму.
З огляду на наявний в матеріалах справи договір, між сторонами склались правовідносини піднайму (суборенди) приміщення.
Щодо суми основного боргу
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Умовами договору передбачено строки, розмір та порядок оплати суборендних платежів.
Пунктом 5.2 договору встановлено, що суборендна плата починає нараховуватись з 16.09.2019. Суборендар сплачує суборендарю суборенду плату, визначену пунктом 5.1 договору, в строк до 10-го числа місяця, за який сплачується суборендна плата. В перший місяць суборенди суборендар сплачує суборендну плату за першій та останній місяць суборенди.
Тобто, за вказаним договором кожного 10-го числа кожного місяця виникає окреме грошове зобов'язання по суборнендній платі за певний місяць.
Відповідно до Акту звіряння взаємних розрахунків, станом на січень 2020 відповідачем здійснено розрахунок за попередні періоди. До квітня місяця 2020 відповідач не допускав заборгованостей за вказаним договором, а позивач не мав майнових претензій до відповідача стосовно договору суборенди. Починаючи з 11 квітня 2020 року у відповідача перед позивачем утворилася заборгованість.
У зв'язку з цим, посилання представника відповідача на той факт, що періодом початку порушення грошового зобов'язання слід вважати вересень 2019 року є безпідставним.
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України зазначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова вiд зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином вiдповiдно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до частини 1 статті 191 Господарського процесуального кодексу України, позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
Відповідно до частини 4 статті 191 Господарського процесуального кодексу України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач визнав позовні вимоги в частині суми основного боргу у розмірі 126 278,00 грн.
Станом на час розгляду справи доказів сплати заборгованості у повному обсязі від представників сторін не надійшло.
Враховуючи викладене, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 126 278,00 грн підлягають задоволенню у повному обсязі.
Щодо суми пені
Відповідно до положень статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань").
Відповідно до пункту 8.2 договору, у випадку прострочення по сплаті суборендних платежів, суборендодавець має право вимагати від суборендаря сплати пені в розмірі 1% від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу, про що повинен повідомити суборендаря письмово.
У зв'язку з несвоєчасним виконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати суборендних платежів, позивачем останньому нараховано пеню у розмірі 135 716,40 грн за період з 15.04.2020 по 15.10.2020
Враховуючи те, що факт порушення зобов'язання підтверджений належними та достатніми доказами, а також враховуючи, що сторони у договорі передбачили стягнення пені у разі прострочення сплати суборендних платежів, суд доходить висновку про обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення пені.
Суд перевіривши розрахунок пені, зазначає що він є невірним та перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України, що суперечить статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".
Також, відповідачем було подано клопотання про застосування строку спеціальної позовної давності щодо пені.
Згідно пункту 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Частинами 3 та 4 статті 267 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленої до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 Цивільного кодексу України.
Суд зазначає, що прострочення оплати суборендних платежів відбулось з 11.04.2020 (за квітень 2020). Натомість, позивач звернувся до суду із позовом про стягнення пені лише 15.04.2021.
Відтак, позивачем пропущено спеціальний строк позовної давності по пені за квітень 2020.
Здійснивши перерахунок, судом встановлено, що сума пені, яка підлягає задоволенню за період з 11.05.2020 по 15.10.2020 становить 4 492,40 грн.
Щодо суми 3% річних та інфляційних втрат
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивач заявив вимогу про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 3 771,88 грн за період з 14.10.2020 по 14.04.2021 та інфляційних втрат у розмірі 13 828,86 грн за період жовтень 2020 - лютий 2021.
Суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок, приходить до висновку, що позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 3 771,88 грн та інфляційних втрат у розмірі 13 828,86 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Згідно пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Тому судовий збір у розмірі 2 225,57 грн слід покласти на відповідача.
Пунктом 5 статті 7 Закону України "Про судовий збір" визначено, що судовий збір повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду, в тому числі, у разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Суд вважає за необхідне роз'яснити, що сума сплаченого судового збору у справі може бути повернута з Державного бюджету України за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду.
Керуючись статтями 2, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДНІПРОМОТОР" (49000, м. Дніпро, вул. Толстого, буд. 9, кв. 2; ідентифікаційний код 32988496) на користь Фізичної особи-підприємця Попудренка Анатолія Володимировича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) основний борг у розмірі 126 278,00 грн, 3% річних у розмірі 3 771,88 грн, інфляційні втрати у розмірі 13 828,86 грн, пеню у розмірі 4 492,40 грн та судовий збір у розмірі 2 225,57 грн.
В іншій частині позову - відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Центрального апеляційного господарського суду.
Оскільки Єдина судова інформаційно-телекомунікаційної система не почала функціонувати, відповідно до підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги подаються учасниками справи до господарського суду Дніпропетровської області.
Суддя Я.С. Золотарьова