Постанова від 29.06.2021 по справі 904/2104/19

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.06.2021 року м.Дніпро Справа № 904/2104/19 (904/4251/20)

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Кузнецова В.О.,

суддів Коваль Л.А., Чередка А.Є.,

секретар судового засідання Крицька Я.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Управління громадського харчування та торгівлі" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.01.2021 (повне рішення складено 12.01.2021, суддя Владимиренко І.В.) у справі

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Управління громадського харчування та торгівлі", Донецька область, м. Маріуполь

до публічного акціонерного товариства "ДНІПРОВСЬКИЙ МЕТАЛУРГІЙНИЙ КОМБІНАТ", Дніпропетровська область, м. Кам'янське

про визнання пункту 5.3. договору оренди № 17-0454-01 нікчемним (недійсним)

ВСТАНОВИВ:

І. Короткий зміст і підстави позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "Управління громадського харчування і торгівлі" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до публічного акціонерного товариства "Дніпропетровській металургійний комбінат" про визнання пункту 5.3. договору оренди № 17-0454-01 нікчемним (недійсним).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що зміст п.5.3 договору суперечить вимогам ч.2 ст.549 Цивільного кодексу України, так як у відповідності до зазначеної норми, штраф та збиток заподіяний майну орендодавця не може вимірюватися у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

ІІ. Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 11.01.2021 у даній справі у задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано посиланням на відсутність встановлення судом порушення прав чи інтересів позивача.

ІІІ. Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи учасників справи

3.1 Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Товариство з обмеженою відповідальністю "Управління громадського харчування та торгівлі", не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду скасувати та прийняте нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Аргументуючи апеляційну скаргу, скаржник вказує, що розмір (сума) орендної плати, встановлений в п.3.1 договору згідно з додатками №1 та №2 до нього є загальним для 21 об'єта нерухомого майна та 157 одиниць рухомого майна. Орендна плата не розділена по об'єктам, таким чином визначити розмір орендної плати за об'єкт якому завдано збитків діями орендаря об'єктивно неможливо. Застосування до розрахунку штрафних санкцій, розміру оренди не за пошкоджений (знищений об'єкт), а загальний розмір орендної плати за 178 об'єктів - суперечить ст.231 Господарського кодексу України.

Судом не взяті до уваги доводи позивача про те, що п.5.3 договору порушує принципи сумлінності, розумності та справедливості, оскільки зазначені у позові та нібито належні до сплати штрафні санкції - надмірно великі порівняно із збитками кредитора, і є вкрай несправедливими.

За твердженням скаржника, неустойка визначена у п.5.3 договору має на меті не стимулювання орендаря до виконання основного зобов'язання, як це передбачено чинним законодавством, а є несправедливо непомірним тягарем, а також по факту джерелом отримання невиправданих прибутків для орендодавця.

3.2 Доводи інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення господарського суду залишити без змін.

Відповідач зазначає, що презумпція свободи договору є однією з загальних засад цивільного законодавства, відповідно до якої сторони мають право укласти договір, в якому врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Договір, який містить спірний п.5.3 укладений сторонами при повному розумінні його умов, наслідків його невиконання/неналежного виконання, що підтверджується підписами уповноважених осіб сторін договору.

При цьому відповідач зауважує, що статтею 204 Цивільного кодексу України проголошена презумпція правомірності правочину, відтак на ТОВ "УГХТ" покладений обов'язок доведення наявності обставин, на які він посилається, ігнорування останнім права сторін встановити розмір штрафних санкцій в договорі, не є належним обґрунтуванням його позиції в частині визнання п.5.3 договору недійсним (нікчемним).

ІV. Апеляційне провадження

4.1 Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді

Згідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 07.04.2021 для розгляду апеляційної скарги визначена колегія у складі: головуючий суддя Кузнецов В.О., судді Чередко А.Є., Коваль Л.А.

Ухвалою апеляційного господарського суду від 12.04.2020 поновлено товариству з обмеженою відповідальністю "Управління громадського харчування та торгівлі" пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.01.2021; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою; призначено справу до розгляду на 25.05.2021 на 11 годин 00 хвилин.

Ухвалою апеляційного господарського суду від 25.05.2021 розгляд справи відкладено до 29.06.2021 на 12:00 годин.

29.06.2021 у судове засідання з'явився представник відповідача, який надав відповідні пояснення.

Позивач наданим йому процесуальним правом не скористався та не забезпечив у судове засідання явку повноважного представника, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Колегія суддів вважає, що неявка представника скаржника не перешкоджає розгляду справи.

Окрім цього, суд вважає за необхідне зазначити, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь у справі на всіх етапах розгляду, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення Європейського суду прав людини від 07 липня 1989 року у справі "Юніон Аліментаріа проти Іспанії").

Як наголошує в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, позивач як сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки (рішення Європейського суду прав людини у справі "Каракуця проти України").

Сторони мають цікавитися станом відомих їм судових проваджень.

Інформація про стан судових справ є відкритою і кожна заінтересована особа може дізнатися про прийняті судом рішення за допомогою контакт-центру суду та/або за допомогою Єдиного державного реєстру судових рішень.

Таким чином, позивач не позбавлений був можливості прийняти участь у судовому засіданні, яке відбулося 29.06.2021.

29.06.2021 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови. 4.2 Стислий виклад обставин справи, встановлених судами

21.04.2017 між публічним акціонерним товариством «Дніпровський металургійний комбінат» (надалі - орендодавець, відповідач) та товариством з обмеженою відповідальністю «Управління громадського харчування та торгівлі» (надалі - орендар, позивач) укладений договір № 17-0454-01 (надалі - договір), за умовами п.1.2 якого орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове платне користування обладнання відповідно до актів приймання-передачі майна (додаток № 2 до договору, надалі об'єкти оренди).

Відповідно до п.5.3 договору за порушення орендарем будь-якого із зобов'язань, передбачених п.4.3 цього договору, орендар сплачує орендодавцеві штраф, в розмірі 50% орендної плати, зазначеної в п.3.1 цього договору за кожний окремий факт такого порушення.

22.04.2017 між сторонами підписані акти прийому-передачі майна в оренду.

Позивач стверджує, що пункт 5.3 договору, порушує принципи сумлінності, розумності та справедливості, оскільки встановлений ним розмір штрафу є надмірно великим порівняно із збитками кредитора і є вкрай несправедливим, що і стало предметом спору у даній справі.

4.3 Позиція апеляційного господарського суду у справі

Імперативними приписами статті 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи та надані заперечення, перевіривши встановлені на підставі фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Предметом спору в даній справі є вимога позивача про визнання пункту 5.3. договору оренди № 17-0454-01 нікчемним (недійсним).

За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Майже аналогічний за змістом перелік способів захисту передбачений у частині другій статті 20 Господарського кодексу України.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно з частиною першою статті 626 та частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 Цивільного кодексу України).

Частинами 1, 6 статті 283 Господарського кодексу України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ч.1 ст.759 Цивільного кодексу України).

Водночас згідно зі статтею 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до положень статті 3 Цивільного кодексу України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Частинами 2, 3 статті 6 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

За змістом частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

За змістом статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частин 1-5 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За приписами частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Тобто правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав та із застосуванням наслідків, передбачених законом. Отже, вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними, та настання відповідних наслідків.

Разом із тим, згідно зі статтею 217 Цивільного кодексу України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Під час вирішення спору господарський суд, дослідивши обставини і зібрані у справі докази, надавши оцінку спірному договору, обґрунтовано визнав недоведеною позивачем невідповідність умов пункту 5.3 договору вимогам закону та загальним засадам цивільного законодавства.

Так, сторони спірного договору, врегульовуючи між собою правовідносини щодо оренди спірного майна, досягли згоди щодо його умов, тобто вільно, на власний розсуд визначили та погодили умови договору, підписавши його.

Судом першої інстанції аргументовано відхилено доводи позивача про те, що п.5.3 договору є нікчемним (недійсним) з мотивів суперечливості його Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, тому позовні вимоги задоволенню не підлягають, враховуючи таке.

Відповідно до змісту статті 3 Конституції України поняття «інтереси держави та суспільства» охоплює такі соціальні цінності, як життя та здоров'я людини, її честь і гідність, недоторканість і безпека, права і свободи людини та їх гарантії, максимальне забезпечення інтересів всіх соціальних груп для досягнення в суспільстві справедливості як найвищого блага.

Згідно із положеннями Закону України «Про захист суспільної моралі» правові засади України щодо захисту суспільної моралі складає Конституція України, цей Закон, інші закони та нормативно-правові акти щодо захисту суспільної моралі, загальновизнані норми і принципи міжнародного права і міжнародних договорів України.

Зміст ст. 2 Закону України «Про захист суспільної моралі» свідчить про те, що це поняття охоплює заборону пропаганди війни, національної та релігійної ворожнечі, фашизму та неофашизму, неповагу до національних та релігійних святинь, неповагу до батьків, наркоманії, токсикоманії, алкоголізму, заклики до зміни шляхом насильства конституційного ладу або територіальної цілісності України.

Згідно до статті 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Параграфом 1 глави 49 Цивільного кодексу України неустойка (штраф, пеня) віднесені до видів забезпечення виконання зобов'язання (стаття 546 Цивільного кодексу України).

Положеннями статті 549 Цивільного кодексу України унормовано, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Статтею 551 Цивільного кодексу України передбачено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Поняття господарських санкцій міститься в статті 217 Господарського кодексу України. Так, господарськими санкціями (відшкодування збитків, штрафні санкції, оперативно-господарські санкції) визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, застосування яких, відповідно до статті 216 Господарського кодексу України повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний, сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтею 231 Господарського кодексу України унормовано, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Із системного застосування наведених вище норм Цивільного та Господарського кодексів України колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав вважати, що п.5.3 договору суперечить приписам цивільного та господарського законодавства в частині визначення сторонами розміру штрафу на власний розсуд.

Стосовно понять «інтереси держави і суспільства», які містить ч.1 ст. 203 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 3 Конституції України це поняття охоплює, такі соціальні цінності, як життя та здоров'я людини, її честь і гідність, недоторканість і безпека, права і свободи людини та їх гарантії, максимальне забезпечення інтересів всіх соціальних груп для досягнення в суспільстві справедливості як найвищого блага.

Зі змісту пункту 5.3 договору не вбачається порушення інтересів держави і суспільства, його моральних засад.

Приймаючи до уваги невстановлення факту порушення прав чи інтересів позивача, господарський суд дійшов вмотивованого висновку про відсутність правових підстав визнання недійсним (нікчемним) п.5.3 договору № 17-0454-01 від 21.04.2017, укладеного між позивачем та відповідачем.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи скаржника, що застосування до розрахунку штрафних санкцій, розміру оренди не за пошкоджений (знищений об'єкт), а загальний розмір орендної плати за 178 об'єктів - суперечить ст.231 Господарського кодексу України, оскільки заявником не надано доказів, що під час укладення договору позивач пропонував інші умови у частині відповідальності за порушення договірних зобов'язань. Протокол розбіжностей стосовно застосування до орендаря відповідальності у виді нарахування штрафних санкцій у разі порушення договірних зобов'язань, передбачених п.5.3 договору, позивач (якщо мав відповідні заперечення) не склав.

Щодо посилання скаржника рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013 та правову позицію, викладену у постанову Верховного Суду від 15.02.2018 у справі №467/1346/15-ц, оскільки правовідносини у вказаних справах та у справі, що переглядається не є тотожними.

Так, у наведених рішеннях зазначено про можливість зменшення штрафних санкцій судом при належному доведенні стороною-порушником відповідних обставин. Вказані обставини не є підставою для визнання п.5.3 договору недійсним (нікчемним).

За твердженням скаржника, неустойка визначена у п.5.3 договору має на меті не стимулювання орендаря до виконання основного зобов'язання, як це передбачено чинним законодавством, а є несправедливо непомірним тягарем, а також по факту джерелом отримання невиправданих прибутків для орендодавця.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновку Європейського Суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції.

4.4 Висновки апеляційного господарського суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права під час ухвалення рішення в оскаржуваній частині судом апеляційної інстанції не встановлено. В зв'язку з цим апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції має бути залишене без змін.

4.5. Розподіл судових витрат

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на особу, яка подала апеляційну скаргу.

Керуючись ст.ст.269,275,276,281-283 Господарського процесуального кодексу України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Управління громадського харчування та торгівлі" відмовити.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.01.2021 у справі №904/2104/19 (904/4251/20) залишити без змін.

Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Постанова складена у повному обсязі 07.07.2021.

Головуючий суддя В.О. Кузнецов

Суддя Л.А.Коваль

Суддя А.Є.Чередко