Справа № 203/88/21
Провадження № 2/0203/465/2021
14.06.2021 року Кіровський районний суд м. Дніпропетровська в залі суду в м. Дніпрі у складі:
головуючого судді - Ханієвої Ф.М.,
за участю секретаря судового засідання - Мурадли Ф.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
11.01.2021 року до Кіровського районного суду міста Дніпропетровська звернулось Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») з позовом до ОСОБА_1 , в якому позивач просить суд:
- стягнути зі ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг № б/н від 11.05.2010 року у загальному розмірі 12834,54 грн станом на 10.11.2020 року, яка складається з: 10028,35 грн - заборгованість за тілом кредиту, в тому числі 10028,35 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 2806,24 грн - заборгованість за простроченими відсотками та судові витрати у розмірі 2102,00 грн.
І. Стислий виклад позиції учасників справи.
В обґрунтування своїх позовних вимог Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» зазначило, що відповідно до підписаної 11.05.2010 року заяви № б/н, ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг. У зв'язку з порушенням зобов'язань за кредитним договором та з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості, відповідач станом на 10.11.2020 року має заборгованість у загальному розмірі 12834,54 грн, яка складається з: 10028,30 грн - заборгованість за тілом кредиту, в тому числі 10028,30 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 2806,24 грн - заборгованість за простроченими відсотками. Вказані суми АТ КБ «ПриватБанк» просить суд стягнути з відповідача на свою користь.
Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимоги, надав суду заяву про застосування строку позовної давності від 05.05.2021 року, в обґрунтування якої він зазначив, що письмовий кредитний договір з ним не укладався, терміни повернення платежів не зазначені, тож відносно повернення коштів, за картковими рахунками із терміном дії, що сплинув, та операції по яким клієнтом не виконувались протягом трьох років, до дня звернення банку до суду. Тому відповідач вважає, що слід застосувати давність вимог банку за картковими рахунками, термін дії яких сплинув чи відсутні операції протягом трьох років до дня звернення до суду, а щодо інших карток - відсутній письмовий кредитний договір.
Також відповідач надав суду письмові пояснення по справі в порядку ст. 43 ЦПК України від 10.06.2021 року, в яких він зазначив, що відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем АТ КБ «ПриватБанк» дотримався вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження з споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності, уможливив покладення на слабшу сторону - споживача невиправданого тягаря з'ясування змісту кредитного договору. Відповідач зазначив, що АТ КБ «ПриватБанк» стягує заборгованість по тілу кредиту, нараховані на основну заборгованість відсотки, заборгованість по комісії за користування кредитом, з 2010 року. Адже кошти, що були надані банком, не можна вважати такими, що надані на умовах кредитного договору, то нарахування боргу є безпідставним, а до нарахованих до сплати сум слід застосувати загальні строки позовної давності. При цьому, як зазначив відповідач, автоматичне нарахування та списання банком коштів з карток відповідача не можуть бути доказом користування кредитними коштами на умовах кредитного договору, доказів перевипуску карток банк не надав. Тому автоматичне перенесення банком вхідного залишку коштів (чи боргу) на рахунку клієнта є таким, що не відповідає вимогам Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті чи договором між сторонами.
Відповідач просить суд врахувати його пояснення по суті спору та відмовити у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» у повному обсязі.
Позивач надав суду відзив на заяву про застосування строку позовної давності від 14.06.2021 року, в якому зазначив, що банком надано всю необхідну інформацію щодо факту підписання кредитного договору, а кредитні кошти надавалися у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Як зазначив позивач, в анкеті-заяві відповідач підтвердив, що він був ознайомлений з умовами кредитування та погодився з ними, що засвідчив своїм підписом. Також банк зазначив, що ним було надано до суду виписку по картковому рахунку, яка є підтвердженням того, що відповідачу було видано платіжну картку та відкрито картковий рахунок, на який встановлено кредитний ліміт, з чого видно, що відповідач користувався грошима, отримував кошти через банкомат, здійснював розрахунки в терміналах, касах магазинах із застосуванням кредитної картки «Універсальна». При цьому відповідач частково сплачував заборгованість за договором. Також позивач зазначив, що він звернувся до суду в межах строку позовної давності - 29.12.2020 року.
Тому позивач просить суд задовольнити позовні вимоги банку у повному обсязі.
ІІ. Заяви, клопотання. Інші процесуальні дії у справі.
Ухвалою суду від 01.02.2021 року було відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи.
Ухвалою суду від 05.04.2021 року було відмовлено у задоволенні заяви відповідача про продовження процесуальних строків в цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості; зустрічний позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «ПриватБанк» про застосування наслідків нікчемного правочину в цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - повернуто заявнику; копію зустрічного позову долучено до матеріалів цивільної справи № 203/88/21.
Ухвалою суду від 05.05.2021 року було повернуто позивачу без розгляду клопотання позивача про продовження процесуального строку на подання відзиву на зустрічний позов, відзив на зустрічний позов та заяву про застосування наслідків пропуску строку позовної давності на подання зустрічного позову в цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, проте разом з позовною заявою подав суду клопотання про розгляд справи за його відсутності, проти заочного розгляду справи не заперечував.
Відповідач у судове засідання не з'явився, проте надав суду письмову заяву про розгляд справи за його відсутності, в якій зазначив, що заперечує проти задоволення позовних вимог у повному обсязі.
З огляду на положення ст.ст. 211, 223 ЦПК України, суд розглянув справу за відсутності учасників справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Під час розгляду справи судом були досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, що містяться в матеріалах справи.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 11.05.2010 року між Публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» (правонаступником якого є Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк») та ОСОБА_1 було укладено договір про надання банківських послуг № б/н (кредитний договір), оформлений у формі послуги - ідентифікація за паспортом, за умовами якого позивач надав відповідачу банківські послуги шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у АТ КБ «ПриватБанку» (а.с.35-36 Том І).
В анкеті-заяві зазначено, що відповідач ОСОБА_1 згоден з тим, що Анкета-заява разом з Пам'яткою клієнта, «Умовами та правилами надання банківських послуг» і «Тарифами» становлять між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також про те, що він ознайомився та погодився з «Умовами та правилами надання банківських послуг», а також з Тарифами банка, які були йому надані у письмовому вигляді. Також відповідач підтвердив, що він зобов'язується виконувати вимоги Умов та правил надання банківських послуг, а також регулярно ознайомлюватися з їх змінами на сайті ПриватБанку: www.privatbank.ua (а.с.36 Том І).
До кредитного договору банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT», «Універсальна GOLD» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку (а.с.37-87 Том І).
Згідно з довідкою між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 був підписаний кредитний договір № б/н, за яким були надані кредитні картки суцільно у період з 24.05.2007 року по 08.11.2019 року, термін дії останньої картки - 09/23 (а.с.33 Том І).
Згідно з довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої щодо відповідача у період з 24.05.2007 року по 01.07.2020 року, кредитний ліміт змінювався поступово, а саме зменшувався та, зокрема, станом на 22.06.2020 року становив 10104,29 грн (а.с.34 Том І).
Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № б/н від 11.05.2010 року станом на 10.11.2020 року загалом становить 12834,54 грн і складається із: заборгованості за тілом кредиту, в тому числі заборгованість за простроченим тілом кредиту - 10028,30 грн; заборгованості за простроченими відсотками - 2806,24 грн (а.с.8-32 Том І).
З матеріалів справи видно, що банком на підтвердження обґрунтування позову, крім розрахунку заборгованості, надано суду також і виписку за договором по картковому рахунку, яка має статус первинного документа. Це підтверджується Переліком типових документів, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 12 квітня 2012 року № 578/5. Зазначена виписка є належним та допустимим доказом отримання та користування відповідачем кредитними коштами, у ній зазначені всі операції з часу активації першої кредитної картки за картковим рахунком зі зняття грошових коштів, погашення заборгованості, що відповідачем не спростовано, контррозрахунок суду не наданий (а.с.104-223 Том І). Суд враховує те, що за відомостями з виписки, станом на 11.05.2010 року відповідач вже користувався кредитною карткою, а за анкетою-заявою від 11.05.2010 року ним була отримана банківська послуга ідентифікації за паспортом. Тобто кредитні відносини між позивачем та відповідачем не були припинені. Крім того, в порушення вимог ст. 81 ЦПК України, відповідачем на підтвердження своєї позиції не надано суду належних та допустимих доказів того, що кредитні кошти не були отримані ним, що відображено у виписці банку, не надано суду належних та допустимих доказів відсутності відповідного карткового рахунку, відповідно до договору про надання банківських послуг, оформленого анкетою-заявою віл 11.05.2010 року. Тому твердження відповідача з цього приводу є безпідставними та спростовуються наявними матеріалами справи.
Спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу несплати відповідачем заборгованості за договором про надання банківських послуг № б/н від 11.05.2010 року у загальному розмірі 12834,54 грн станом на 10.11.2020 року.
ІV. Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного представником позивача, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування. Докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення.
Відповідно до ч. 1 ст. 14 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним ст. 1055 ЦК України.
Згідно з ч. 1 ст. 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією зі сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Суд зазначає, що умови договору приєднання розробляються банком - АТ КБ «ПриватБанк», тому повинні бути зрозумілими усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку з чим, банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому, з огляду на зміст ст.ст. 633, 634 ЦК України, другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом ст. 1056-1 ЦК України, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами 1 та 2 ст. 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Аналіз викладених вище норм вказує, що у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Водночас суд бере до уваги те, що в Анкеті-заяві позичальника від 11.05.2010 року процентна ставка не зазначена. Крім того, в цій Анкеті-заяві, підписаній обома сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Проте, позивач, заявляючи позовну вимоги про погашення кредиту, просить суд, у тому числі, крім тіла кредиту у розмірі 10028,30 грн (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути з відповідача і заборгованість по простроченим відсоткам у розмірі 2806,24 грн.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самих розрахунків кредитної заборгованості за кредитним договором, посилається на «Умови та правила надання банківських послуг» і «Тарифи», що викладені на сайті за посиланням: www.privatbank.ua, які є невід'ємними частинами договору про надання банківських послуг. Проте, матеріали справи не містять доказів того, що саме з цими Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами Банку був ознайомився відповідач та погодився з ними, підписуючи Анкету-заяву про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку. Також позивачем не надано суду доказів того, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів він був ознайомлений та погодився з умовами, зокрема, щодо сплати процентів за користування кредитними коштами у зазначеному в цих документах розмірах і порядку їх нарахування (постанова Верховного Суду України від 11.03.2015 року, провадження № 6-16цс15), чого не спростовано і самим позивачем.
Таким чином, суд зазначає, що на спірні правовідносини не поширюються правила ч. 1 ст. 634 ЦК України, за змістом якої, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період з часу виникнення спірних правовідносин (11.05.2010 року) до моменту звернення до суду з позовом (11.01.2021 року).
Тому суд не бере до уваги посилання позивача на Умови і Правила надання банківських послуг в частині, що стосуються нарахованих відсотків за користування кредитними коштами. За таких обставин, суд доходить висновку, що без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність в Анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, що встановлена до укладеного позивачем з відповідачем кредитного договору, не можуть достовірно підтверджувати вищенаведене.
Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Тому, з огляду на викладене, надані позивачем Правила надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк», не можуть вважатися складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку в Анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, що викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Тому суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Також суд зазначає, що в частинах 1, 3 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (ч. 1 ст. 11 Закону України від 12.05.1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-XII).
Тому у суду відсутні правові підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем АТ КБ «ПриватБанк» були дотримані вимоги, передбачені ч. 2 ст. 11 Закону № 1023-XII, щодо повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які він вважав узгодженими. Тобто сторони договору про надання банківських послуг (кредитного договору) не обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Відтак, враховуючи вищенаведене, підстави для задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь банку заборгованості за простроченими відсотками в розмірі 2806,24 грн - відсутні, а тому в цій частині позову слід відмовити.
Разом з цим, відповідно до ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.
Отже, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також з огляду на вимоги ч. 2 ст. 530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 10028,30 грн - заборгованість за тілом кредиту, а в іншій частині позовних вимог - відмовити.
З приводу заяви позивача про застосування строків позовної давності суд зазначає наступне.
Згідно зі ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтерес.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Статтею 260 ЦК України, позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
Після переривання перебіг позовної давності починається заново.
Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Аналіз викладених вище норм вказує, що до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, може, з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу.
При цьому, якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.
Як встановлено судом, з цивільним позовом позивач звернувся до суду 11.01.2021 року, зазначивши, що станом на 10.11.2020 року загальна сума заборгованості відповідача становить 12834,54 грн. При цьому з виписки, яка міститься в матеріалах справи, видно, що відповідач періодично сплачував заборгованість за договором, що свідчить про, те що перебіг позовної давності по пред'явленим позовним вимогам переривався. При цьому протилежного відповідачем не зазначено та не надано доказів. Таким чином, суд доходить висновку, що позивач звернувся до суду в межах строку позовної давності, тому заява відповідача про застосування строків позовної давності задоволенню не підлягає та наслідки пропуску строку позовної давності не підлягають застосуванню.
V. Висновки суду за результатами розгляду позовної заяви та вирішення питання про розподіл судових витрат.
Суд, враховуючи вищевикладені норми чинного законодавства, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази, доходить висновку, що позовні вимоги Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості підлягають частковому задоволенню, а саме: позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача суми заборгованості за тілом кредиту, відповідно до договору про надання банківських послуг № б/н від 11.05.2010 року у розмірі 10028,30 грн, а у задоволенні іншої частини позовних вимог - слід відмовити.
З приводу розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, відповідно до положень ст.ст. 133, 141 ЦПК України, з урахуванням часткового задоволення позовних вимог, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору пропорційно задоволеної частини позовних вимог у розмірі (10028,35 грн х 2102 грн : 12834,54 грн = 1642,21 грн).
Керуючись статтями 5, 7, 10-13, 19, 23, 76-81, 89, 209, 210, 213, 228, 229, 258, 259, 263-265, 274, 275, 279 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
Позов Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (місцезнаходження: 01001, місто Київ, вулиця Грушевського, 1Д, код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за тілом кредиту станом на 10.11.2020 року, відповідно до договору про надання банківських послуг № б/н від 11.05.2010 року у розмірі 10028,35 грн (десять тисяч двадцять вісім гривень 35 копійок).
У задоволенні іншої частини позовних вимог, а саме: щодо стягнення із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» заборгованості за простроченими відсотками у розмірі 2806,24 грн, відповідно до договору про надання банківських послуг № б/н від 11.05.2010 року - відмовити.
Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (місцезнаходження: 01001, місто Київ, вулиця Грушевського, 1Д, код ЄДРПОУ 14360570) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1642,21 грн (одна тисяча шістсот сорок дві гривні 21 копійка).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду, що відповідає приписам підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Ф.М. Ханієва