справа № 489/4267/21
провадження №2-з/489/92/21
про забезпечення позову
06 липня 2021 року м. Миколаїв
Ленінський районний суд міста Миколаєва у складі головуючого судді Коваленка І.В., розглянувши в письмову провадженні заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Нікітіна С.В. про забезпечення позову по справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Преміум Лігал Колекш» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Нерухомість - Закон та Порядок», третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пономарьова Дар'я Володимирівна, про визнання договору купівлі-продажу недійсним та скасування реєстрації права власності,
встановив:
В червні 2021 року позивач, через свого представника - адвоката Нікітіна С.В., звернувся до суду з позовом в якому просить визнати договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений між відповідачами, недійсним; витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю «Нерухомість - Закон та Порядок» із незаконного володіння спірну квартиру та визнати за ним право власності на останню.
Того ж дня представник позивача звернувся до суду з заявою в якій просить здійснити забезпечення позову, шляхом заборони Товариству з обмеженою відповідальністю «Нерухомість - Закон та Порядок», державному реєстратору, іншим особам, уповноваженим здійснювати реєстраційні дії, вчиняти дії, пов'язані з відчуженням спірної квартири до розгляду справи по суті.
Заява мотивована тим, що на даний час позивачем подано позов до відповідачів, про визнання договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладеного між відповідачами, недійсним. Позивач наполягає на тому, що реалізація вказаної вище квартири відбулась без її відома та згоди, тому вважає спірний договір незаконним. Товариство з обмеженою відповідальністю «Нерухомість - Закон та Порядок» без жодного рішення суду про виселення та попередження, протиправно замінило вхідні замки, що унеможливлює особам, що займають квартиру попасти в приміщення та забрати свої речі. На даний час в вищезазначеній квартирі перебувають особисті речі позивача та родичів, проте доступ до них відсутній. На даний час існують всі підстави вважати, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Нерухомість - Закон та Порядок» може відчужити спірне нерухоме майно, що в подальшому, у разі задоволення вимог позивача, зробить неможливим або утруднить виконання рішення суду.
Відповідно до частини першої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачені статтею 150 цього Кодексу заходи забезпечення позову.
Відповідно до частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
За змістом даних норм, забезпечення позову - це заходи щодо охорони матеріально правових інтересів позивача проти несумлінних дій відповідача, який за час розгляду справи може сховати майно, продати, знищити або знецінити його, що гарантує реальне виконання позитивно прийнятого рішення. Підставою забезпечення позову є обґрунтоване припущення заявника, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Види забезпечення позову передбачені частиною першою статті 150 ЦПК України. Позов забезпечується, зокрема зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку.
Співмірність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників процесу.
Цивільний процесуальний закон не зобов'язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.
Наявність чи відсутність підстав для забезпечення позову оцінюється судом в залежності від кожного конкретного випадку, з урахуванням фактичних обставин справи і змісту позовних вимог.
Пунктами 2 та 4 частини першої статті 150 ЦПК України передбачено, що позов забезпечується забороною вчиняти певні дії, забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання.
За змістом частини третьої статті 150 цього Кодексу, заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Частина восьма статті 153 ЦПК України передбачає, що в ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову.
Пункт 4 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22.12.2006 «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» зобов'язує суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, тільки пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, а також з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача та відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Тобто, вирішуючи дане питання суд повинен враховувати інтереси всіх учасників процесу, в тому числі позивача і відповідача.
Європейський суд з прав людини нагадує, що стаття 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує наявність на національному рівні засобу правового захисту для реалізації прав і свобод, визначених у Конвенції, у якій би формі вони не забезпечувались у національному правовому полі.
Сфера зобов'язань Договірних держав за статтею 13 Конвенції коливається в залежності від природи скарги заявника; проте засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути ефективним, як на практиці, так і за законом (Кудла проти Польщі, №30210/96, пункт 157, ECHR 2000-XI). Існування такого засобу повинно бути достатнім не тільки в теорії, але й на практиці, без чого йому бракуватиме необхідної доступності та ефективності (див., крім іншого, Міфсуд проти Франції, №57220/00, ECHR 2002-VIII) (Рішення від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України», заява №11901/02 Страсбург).
У рішенні від 31.07.2003 у справі (Дорани проти Ірландії) Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При цьому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів» ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008), Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Предметом позову є, зокрема, визнання договору купівлі-продажу недійсним та скасування реєстрації права власності.
Судом встановлено наявність спору між сторонами, та при вирішенні питання щодо забезпечення позову, береться до уваги можливість виконання судового рішення у разі задоволення позову.
Приймаючи до уваги наведені норми процесуального законодавства, з врахуванням роз'яснення Верховного Суду України, виходячи з оцінки обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову, суд вважає, що заява про забезпечення позову підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 149, 150, 153 ЦПК України, суд
ухвалив:
Заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Нікітіна С.В. про забезпечення позову задовольнити.
Заборонити Товариству з обмеженою відповідальністю «Нерухомість - Закон та Порядок», державному реєстратору, іншим особам, уповноваженим здійснювати реєстраційні дії, вчиняти дії, пов'язані з відчуженням квартири АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2321373748101).
Встановленні цією ухвалою забезпечення позову діють до набранням судовим рішенням законної сили.
Копію ухвали направити сторонам для відома та до Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради для виконання.
Ухвала підлягає негайному виконанню, оскарження ухвали не зупиняє її виконання.
Ухвала може бути оскаржена до Миколаївського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Повний текст ухвали складено 06.07.2021.
Суддя І.В.Коваленко