Єдиний унікальний номер №943/459/21
Провадження № 2/943/946/2021
05 липня 2021 року
Буський районний суд Львівської області у складі:
головуючого-судді - Кос І.Б.,
за участю секретаря - Дутки С.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Буську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Буської міської ради Золочівського району Львівської області, третя особа: Головне управління Держгеокадастру в Львівській області про визнання права власності на спадкове майно, -
позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із указаним позовом до суду. Просить визнати за ним право власності на середню земельну частку (пай) розміром 2,69 умовних кадастрових гектари, з них 1,59 га ріллі та 1,10 га кормових угідь, розташованих на території Соколянської сільської ради Буського району Львівської області, в порядку спадкування за законом після смерті його батька ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обгрунтування заявлених вимог позивач покликається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_2 , після смерті якого відкрилась спадщина на належну спадкодавцю земельну частку (пай). Позивач являється єдиним спадкоємцем померлого батька, який прийняв спадщину в Буській державній нотаріальній конторі, отримавши Свідоцтво про право на спадщину за законом лише на грошові вклади без земельної частки (паю), оскільки Сертифікат на право приватної власності на землю (середню земельну частку) було втрачено. Відтак позивач вважає, що він прийняв спадщину після смерті батька, але не може оформити своїх спадкових прав через втрату оригіналу сертифіката на право приватної власності на спадкове майно (земельний пай), а тому просить позов задовольнити.
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, направивши до суду письмову заяву, в якій просить справу розглянути у його відсутності, позов підтримує та просить його задовольнити.
Відповідач Буська міська рада Золочівського району Львівської області явку свого повноважного представника до суду не забезпечила, хоча була належним чином повідомлена про час і місце судового засідання, направивши письмові заперечення на позовну заяву (лист №618 від 28.04.2021), у якій проти задоволення заявленого позову заперечують, оскільки є підстави для застосування строку позовної давності. Зокрема, позивач у 2008 році звернувся до нотаріуса про прийняття спадщини, 25.02.2008 року він отримав у нотаріальній конторі свідоцтво про право на спадщину, а тому чітко знав про належні спадкодавцю права набагато раніше, у своїй позовній заяві він підтверджує це, що дане свідоцтво отримав лише на грошові вклади, оскільки втрачений Сертифікат на середню земельну частку (пай). Відтак представник відповідача просить відмовити в задоволенні цього позову за наслідками пропущення строку позовної давності.
Третя особа Головне управління Держгеокадастру в Львівській області явку свого представника до суду не забезпечила, хоча належним чином була повідомлена про час і місце розгляду справи.
У відповідності до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали та з'ясувавши дійсні обставини справи, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Як передбачено частиною першою статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У силу вимог статті 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.
Згідно частини першої та другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частинами п'ятою - сьомою статті 81 цього Кодексу передбачено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Судом встановлено, що на ім'я спадкодавця ОСОБА_2 був зареєстрований сертифікат на право на земельну частку (пай) серії ЛВ №4209 від 23.05.1997 року із земель ім. Л. Українки та племстанції Соколянської сільської ради на підставі розпорядження голови Буської райдержадміністрації №172 від 21.05.1997 року загальною площею 3,20 умовних кадастрових га. Проте, беручи до уваги розпорядження голови Буської райдержадміністрації №132 від 16.03.2000 року «Про затвердження технічної документації про внесення змін до проекту роздержавлення та приватизації земель» на спадкодавця розрахована частка розміром 2,69 умовних кадастрових гектари, з них 1,59 га ріллі та 1,10 га кормових угідь, про що вбачається із листа Відділу Держгеокадастру в Буському районі Львівської області від 11.02.2021.
ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в АДРЕСА_2, що підтверджується свідоцтвом про його смерть серії НОМЕР_1 від 16.02.2021.
Як убачається із матеріалів справи та не оспорюється відповідачем, що позивач ОСОБА_1 є сином спадкодавця ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Оскільки спірні правовідносини виникли у 1994 році (момент відкриття спадщини), тобто до набрання чинності Цивільним Кодексом України у редакції 2003 року, а тому регулюються нормами ЦК УРСР у редакції 1963 року.
Відповідно до вимог статей 527, 529 ЦК УРСР передбачено, що спадкоємцями можуть бути особи, що були живими на момент смерті спадкодавця, а також діти померлого, зачаті при його житті і народженні після його смерті. При спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.
Згідно вимог статті 548 УРСР для прийняття спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв.
Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини (ст. 549 УРСР).
Спадкоємці, закликані до спадкоємства, можуть одержати в державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини свідоцтво про право на спадщину (ст. 560 ЦК УРСР).
Як убачається із матеріалів справи, що позивач ОСОБА_1 прийняв спадщину за законом після смерті батька ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що отримав свідоцтво про право на спадщину за законом від 25.02.2008 року на спадкове майно (грошові вклади).
Відтак, суд вважає, що позивачем ОСОБА_1 доведено факт прийняття ним спадщини за законом після смерті свого батька ОСОБА_2 , а тому заявлений позов є обгрунтованим у цій частині.
Разом із тим, судом встановлено, що позивачкою пропущено строк позовної давності при зверненні з даним позовом до суду, на застосуванні якого наполягає відповідач.
Так, оскільки спірні правовідносини виникли у 1994 році (момент відкриття спадщини), тобто до набрання чинності Цивільним Кодексом України у редакції 2003 року, а тому регулюються нормами ЦК УРСР у редакції 1963 року.
Статтею 71 ЦК УРСР передбачено, що загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін (ст. 75 ЦК УРСР).
Згідно статті 76 ЦК УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові (ст. 80 ЦК УРСР).
В силу чинної на даний час норми статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
Порівняльний аналіз термінів «дізналася» та «повинна була дізнатися», що містяться у статті 76 ЦК УРСР, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 81 ЦПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, яка викладена у постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року № 487/10132/14-ц.
Виходячи із наведених вище фактичних обставин спору, суд вважає, що позивач ОСОБА_1 знав про порушення своїх спадкових прав на спірну земельну частку (пай) ще у 2008 році, отримавши у Буській державній нотаріальній конторі свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті свого батька, зазначивши у своїй позовній заяві про отримання ним свідоцтва лише на грошові вклади, оскільки втрачений Сертифікат на середню земельну частку (пай). Натомість до суду із цим позовом ОСОБА_1 звернувся лише 12 березня 2021 року. Відтак, суд погоджується із доводами сторони відповідача у письмових запереченнях на позовну заяву (лист № 618 від 28.04.2021) про те, що позивач пропустив трирічний строк позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позову.
Отже, суд приходить до висновку, що у задоволенні заявлених позовних вимог слід відмовити за спливом позовної давності, ураховуючи заяву представника відповідача, зроблену ним у письмових запереченнях на позовну заяву (лист №618 від 28.04.2021), подану до ухвалення судового рішення.
Крім того, в силу вимог пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України судові витрати сплачений позивачем ОСОБА_1 судовий збір за подання ним позовної заяви в сумі 908,00 грн. (а.с. 1) покладаються на нього, ураховуючи відмову в задоволенні позову.
Ураховуючи наведене та керуючись статтями 1, 2, 4, 8, 10, 11, 12, 13, 76, 77, 78, 81, 82, 83, 84, 141, 259, 263, 264, 265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд, -
у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Буський районний суд Львівської області.
Апеляційна скарга на рішення суду подається шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного тексту рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ).
Відповідач: Буська міська рада Львівської області (80500, м. Буськ, вул. 900-річчя Буська, 1, код ЄДРПОУ 26307575).
Третя особа: Головне управління Держгеокадастру в Львівській області (79019, м. Львів, проспект В. Чорновола, 4; код ЄДРПОУ 39769942).
Повний текст рішення виготовлено: 05.07.2021 року.
Суддя: І. Б. Кос