1Справа № 335/11049/20 2/335/983/2021
29 червня 2021 року м. Запоріжжя
Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Гашук К.В., за участю секретаря судового засідання Жукової В.Е., позивача ОСОБА_1 , представника позивача - адвоката Хмарського Р.Б., представника відповідача - адвоката Василеги І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , 3-тя особа: ОСОБА_3 про стягнення витрат з оплати житлово-комунальних послуг,
24.12.2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , 3-тя особа: ОСОБА_3 про стягнення витрат з оплати житлово-комунальних послуг, який був уточнений до початку розгляду справи по суті.
В обґрунтування уточненої позовної заяви зазначив наступне. З 27.08.2003 року по 02.10.2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі.
У період шлюбу, 26.08.2005 року, на підставі договору купівлі - продажу, сторони придбали нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 .
Крім того, 30.05.2007 року на підставі договору купівлі - продажу сторонами по справі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 придбано квартиру АДРЕСА_2 , таким чином, з 31.05.2017 року сторони по справі є співвласниками зазначеної квартири, і їм належить по 1/3 частині цієї квартири.
Рішенням суду від 19.09.2017 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.
Рішенням суду від 14.05.2018 року, яке набрало законної сили 19.02.2019 року, за відповідачем визнано право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , таким чином, з 19.02.2019 року сторони ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є співвласниками квартири АДРЕСА_1 .
Позивач вимушений сплачувати платежі за житлово-комунальні послуги за нерухоме майно, яке перебуває у спільній частковій власності сторін у справі. Так, за період з 19.02.2019 року по 28.02.2021 року позивач сплатив за житлово-комунальні послуги по квартирі АДРЕСА_1 - 14 826.29 грн., з них за утримання будинку у розмірі 3 660,38 грн., за централізоване опалення у розмірі 11 165,91 грн.
Таким чином, 1/2 частка оплати вказаних комунальних платежів, що припадає на відповідача складає 7 413,45 грн. (14 826,29 : 2 = 7 413,45).
З період з січня 2018 року по лютий 2021 року позивач сплатив за житлово-комунальні послуги по квартирі АДРЕСА_2 - 24 288.05 грн., з них за утримання будинку у розмірі 7 603,14 грн., за централізоване опалення у розмірі 16 684,91 грн.
Таким чином, 1/3 частка оплати вказаних комунальних платежів, що припадає на відповідача складає 8 096,02 грн. (24 288,05: 3= 8 096,02).
Посилаючись на вказані обставини, позивач просить стягнути з відповідача на його користь у порядку регресу пропорційну частину понесених витрат за житлово - комунальні послуги по квартирі АДРЕСА_1 у розмірі 7 413,45 грн., по квартирі АДРЕСА_2 у розмірі 8 096,02 грн., а всього 15 509,47 грн., а також стягнути понесені ним судові витрати у виді судового збору у розмірі 840,80 грн., та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1600 грн.
Ухвалою суду від 15.01.2021 року прийнято до провадження за правилами спрощеного позовного провадження позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , 3-тя особа: ОСОБА_3 про стягнення витрат з оплати житлово-комунальних послуг, та відкрито провадження у справі (а.с. 56).
19.04.2021 року представником відповідача подано відзив на позовну заяву про стягнення витрат з оплати житлово - комунальних послуг, в якому відповідач зазначає, що вона стала власником 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 на підставі рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 14.05.2018 року, яке набрало законної сили 19.02.2019 року, проте позивач, у своєму позові посилається на те, що він з січня 2018 року по листопад 2020 року сплатив за комунальні послуги за квартиру АДРЕСА_1 у розмірі 16 408 грн. 14 коп., з яких: за утримання будинку - 5853 грн. 01 коп., за опалення квартири - 10755 грн. 15 коп., тому, за період з січня 2018 року по листопад 2020 року вона відмовляється повернути 1/2 частину сплаченої ним суми за комунальні послуги, а саме 8 204 грн. 07 коп., оскільки позивач намагається стягнути з неї кошти за час, коли рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 14.05.2018 року, ще не набуло законної сили, а відтак вона стала власником 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 лише 19.02.2019 року, тому вважає, що позивач неправильно врахував час з якого вона стала його співвласником.
Також зазначила, що поки вона проживала з позивачем однією сім'єю разом у квартирі АДРЕСА_2 , власниками якої є позивач, вона та третя особа ОСОБА_3 (мати позивача), було вирішено, що третя особа, будучи зареєстрованою в належній їй з позивачем квартирі АДРЕСА_1 та проживає одна в ній, самостійно сплачує усі комунальні платежі по її утриманню, оскільки вона має достатній дохід, отримує пенсію та продовжує працювати бухгалтером, тобто її місячний дохід дорівнював більш 20000,0 грн.
Також зазначила, що після того, як в них народилася спільна дитина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відношення подружжя почали погіршуватися, і вона змушена була через деякий час вийти на роботу, через що позивач її разом з дитиною вигнав з належної їм квартири АДРЕСА_2 . У зв'язку з цими обставинами, вона була змушена переїхати разом з дитиною до своєї матері - ОСОБА_5 , у квартиру АДРЕСА_3 , в якій проживає до теперішнього часу, та за яку особисто та в повному обсязі сплачує комунальні послуги.
Крім того вказала, що з позивача на її користь стягнуто аліменти на утримання спільної доньки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проте, позивач має заборгованість по сплаті аліментів на дитину у сумі 88 219 грн., та за період з 07.06.2018 року по 31.03.2021 року позивач сплатив лише три платежі на утримання доньки, таким чином, дитина перебуває на її повному утриманні.
Комунальні платежі за квартири позивач не оплачував, їх сплачувала спочатку вона, а потім його мати, оскільки позивач, як він зазначає, не має місце роботи, не має доходів, не утримує дитину, проживає один без сім'ї.
У своєму відзиві відповідач також зауважила, що вона працює в АТ КБ «Приватбанк» з 26.02.2001 року по теперішній час, її місячна заробітна плата становить 14952 грн., проте, на її повному утриманні знаходиться спільна з позивачем донька, оскільки позивач два з половиною роки взагалі аліментів на сплачує, дитина потребує матеріальної підтримки, крім того вона має щомісячні розходи.
Відповідач посилаючись на те, що позивач будь-яких інших доказів на підтвердження сплати саме ним комунальних послуг за утримання квартири АДРЕСА_2 та квартири АДРЕСА_1 не надав, просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі (а.с. 101-158).
27.04.2021 року представником позивача подано відповідь на відзив, в якому останній зазначив, що наведені відповідачем у відзиві дані щодо невизначеності порядку користування квартирою АДРЕСА_2 , співвласниками якої є сторони, наявності заборгованості по сплаті аліментів з боку позивача, сумніви відповідача щодо наявності у позивача місця роботи та доходів, інформація про власні витрати відповідач на життя та припущення щодо можливого обміну часток у вказаних квартирах, не мають прямого відношення до суті даної справи, адже не спростовують обов'язку відповідача приймати участь в утриманні належних їй на праві приватної власності відповідних часток нерухомого майна.
Твердження відповідача про те, що комунальні послуги за вищевказані квартири сплачує мати позивача, тобто ОСОБА_3 за власні кошти, а позивач цих витрат фактично не поніс, не в повній мірі відповідає дійсності. ОСОБА_3 дійсно надає позивачу, як своєму сину, допомогу по сплаті житлово - комунальних послуг по вказаних квартирах, оскільки є бухгалтером за фахом, та перебуваючи на пенсії має вільний час і фізичну можливість це робити, але ця допомога полягає у тому, що вона слідкує за своєчасністю сплати і інколи може сплачувати кошти, надані їй позивачем, від імені останнього, через касу ПрАТ «Запоріжзв'язоксервіс» на відповідні рахунки комунальних підприємств, постачальників житлово-комунальних послуг (зокрема, концерну «МТМ» та ТОВ «Мрія»), що у повному обсязі підтверджується доданими до матеріалів справи копіями заяв - квитанцій у касі ПрАТ «Запоріжзв'язоксервіс» за спірний період, у яких платником зазначений саме « ОСОБА_1 », а тому вважає, що твердження відповідача щодо відсутності доказів на підтвердження сплати комунальних послуг саме позивачем не відповідає дійсності.
Крім того, відповідачем не надано разом з відзивом жодної квитанції або іншого розрахункового документу, який підтверджував би сплату нею житлово-комунальних послуг по вказаних квартирах за спірний період.
Посилаючись на викладене, сторона позивача вважає, що наведені у відзиві на позовну заяву аргументи не спростовують обґрунтованості заявлених позовних вимог (в редакції від 09.04.2021 року), а додані відповідачем копії документів, не є належними і допустимими доказами для вирішення цього спору по суті, просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали у повному обсязі, просили їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.
Представник відповідача у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.
Третя особа в судове засідання не з'явилася, подала через канцелярію суду заяву про розгляд справи за її відсутності.
Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши та проаналізувавши надані письмові докази, суд встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Так, судом встановлено, що з 27.06.2003 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про шлюб НОМЕР_1 (а.с. 154). Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 19.09.2017 року шлюб між сторонами було розірвано.
За час шлюбу, 26.08.2005 року, сторонами у справі придбано квартиру АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу від 26.08.2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Нечипуренко Г.Ф., витягом з Державного реєстру правочинів, витягом про реєстрацію права власності нерухомого майна, технічним паспортом та встановлено судовими рішеннями (а.с. 20-32).
31.01.2011 року між позивачем та Концерном «Міські теплові мережі» укладено договір про надання послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_4 (а.с. 8-9).
30.05.2007 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 придбано у власність квартиру АДРЕСА_2 , що підтверджується договором купівлі - продажу від 30.05.2007 року, який посвідчено приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Несмашною О.С., витягом з Державного реєстру правочинів, витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, технічним паспортом на нерухоме майно (а.с. 33-37).
01.09.2010 року між позивачем та Концерном «Міські теплові мережі» укладено договір про надання послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_5 (а.с. 38-39).
Заочним рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 14.05.2018 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Публічне акціонерне товариство «ПриватБанк» про поділ спільного майна подружжя, задоволено.
Поділено між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 майно, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.
Виділено ОСОБА_2 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 (а.с. 25-27).
Постановою Запорізького апеляційного суду від 19.02.2019 року, за апеляційною скаргою АТ «Акцент-Банк», заочне рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 14.05.2018 року у цій справі змінено шляхом виключення із мотивувальної частини наступних абзаців:
«За період з 26.08.2005 року по 19.09.2017 рік за рахунок спільних коштів подружжя було сплачено за кредитом 216 946,08 грн. (12 років х 12 місяців х1506,57 грн. щомісячний платіж).
Враховуючи те, що вартість спірної квартири за договором купівлі-продажу складає 106 050,00 грн., відповідно вартість 1/2 частини буде складати 53025,00 грн., й ця частка вже сплачена позивачкою».
В іншій частині рішення суду залишено без змін (а.с. 28-32).
Із наданих позивачем суду квитанцій встановлено, що за період з 19.02.2019 року по 28.02.2021 року позивачем сплачено у якості витрат за житлово-комунальні послуги, які надавались у квартиру АДРЕСА_1 , у загальному розмірі 14 826,29 грн., із них: за утримання будинку - 3 660,38 грн., за централізоване опалення - 11 165,91 грн., що підтверджується первинними квитанціями ПрАТ «Запоріжзв'язоксервіс», які додані до первісного позову та до уточненого позову, інформацією Концерну «МТМ» від 17.02.2021 року (а.с. 10-19, 85-86, 89, 91).
У період з січня 2018 року по лютий 2021 року позивач поніс витрати за житлово-комунальні послуги, які надавались у квартиру АДРЕСА_2 у загальному розмірі 24 288,05 грн., із них: за утримання будинку - 7 603,14 грн., за централізоване опалення у розмірі 16 684,91 грн., що підтверджується первинними квитанціями ПрАТ «Запоріжзв'язоксервіс», які долучені до матеріалів справи та інформацією Концерну «МТМ» від 17.02.2021 року, інформацією ОСББ «Перемога 115» (а.с. 40-51, 87-90, 92).
Так, між сторонами виникли правовідносини з приводу відшкодування витрат щодо оплати житлово-комунальних послуг, які регулюються нормами ЦК України, ЖК України і Законом України «Про житлово-комунальні послуги».
Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом. Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства (ст.ст. 11 ч. 1, 12 ч. 1,2, 14 ч. 1 ЦК України).
Громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей. Громадяни, які мають в приватній власності жилий будинок (квартиру) зобов'язані забезпечувати його схоронність, провадити за свій рахунок поточний та капітальний ремонт, утримувати в порядку прибудинкову територію (ст. ст. 150 ч. 1, 151 ч. 1 ЖК України).
Плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін. Плата за комунальні послуги береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. Строки внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою сторін. Наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги (ст. 162 ЖК України).
У частині першій статті 322 ЦК України визначено, що власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Статтею 360 ЦК України передбачено, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.
Боржник, який виконав солідарний обов'язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього (частини четверта статті 544 ЦК України).
Тлумачення наведених норм права дає підстави зробити висновок, що кожен співвласник зобов'язаний брати участь у витратах щодо утримання майна, що є у спільній частковій власності, незалежно від того, хто здійснює фактичні дії, спрямовані на утримання спільного майна.
Співвласник, який виконав солідарний обов'язок щодо сплати необхідних витрат на утримання майна, має право вимагати від іншого співвласника їх відшкодування (право зворотної вимоги - регрес).
Якщо хтось із співвласників відмовляється брати участь у витратах, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно і вимагати від цього співвласника відшкодування понесених витрат у судовому порядку або ж безпосередньо звернутись до суду з позовом про примусове стягнення з співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна, коштів для цієї мети.
Аналогічний правовий висновок висловлено Верховним Судом у постановах від 13 березня 2019 року у справі № 521/3743/17-ц і від 19 серпня 2020 року у справі № 703/2200/15-ц.
Право на відшкодування витрат за оплату комунальних послуг у позивача виникає у разі фактичного здійснення господарських операцій, підтвердження первинними документами здійснення таких операцій та наявності належним чином оформлених квитанцій про сплату таких послуг.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.
Позивачем до позовної заяви надано та судом прийнято в якості доказів понесених витрат на житлово-комунальні послуги квитанції про сплату таких послуг, в яких чітко зазначені всі необхідні реквізити, передбачені п. 2.4. «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88. Також на підтвердження понесених позивачем витрат на оплату житлово-комунальних послуг, в якості доказу, крім квитанцій, додані інформаційний лист Концерну «МТМ» від 17.02.2021 року, інформаційний лист ОСББ «Перемога 115» (а.с. 89-92).
Доводи відповідача та її представника про те, що позивач не працює, доходів не має, а тому не мав можливості здійснити оплату житлово-комунальних послуг, і що ці послуги оплатила його мати, є лише припущеннями сторони відповідача, вказані доводи не підтверджені належними та допустимими доказами, і залучена до участі у справі в якості третьої особи мати позивача - ОСОБА_3 будь-яких заперечень проти позову суду не надавала, і на такі обставини не посилалась.
Таким чином, позивач, сплативши кошти за надані житлово-комунальні послуги у період з 19.02.2019 року по 28.02.2021 року по квартирі АДРЕСА_1 , а також у період з січня 2018 року по лютий 2021 року по квартирі АДРЕСА_2 , виконав солідарний обов'язок щодо оплати житлово-комунальних послуг, зокрема і за відповідача, має право вимагати стягнення частини вартості витрат, понесених ним на утримання спільного майна, яка відповідає частині у праві власності на нерухоме майно ОСОБА_2 .
Посилання відповідача на наявність у позивача ОСОБА_1 заборгованості по сплаті аліментів, невеликого доходу та щомісячних витрат на утримання дитини та її потреби, не мають прямого відношення по суті даної справи, та не звільняють відповідача від обов'язку приймати участь в утриманні належної їй на праві приватної власності частині нерухомого майна.
Доводи ОСОБА_2 та її представника про безпідставність позовних вимог з тих підстав, що відповідач у вказаних квартирах не проживає, суд вважає неспроможними, оскільки позивачем заявлено вимоги про стягнення частини житлово-комунальних послуг з теплопостачання та утримання будинку, вартість яких залежить від площі квартири, а не від кількості осіб, які ними користуються, а тому оплата вказаних послуг повинна здійснюватися усіма співвласниками квартири, незалежно від їх проживання у ній.
За таких обставин, з врахуванням наявних у справі належних і допустимих доказів щодо розміру витрат, понесених позивачем, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Крім того, згідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ст. 137 ЦПК України, передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Матеріали справи містять докази понесення позивачем на правничу допомогу адвоката витрат у розмірі 1 600 грн.
На підтвердження цих обставин позивачем надано договір про надання правової допомоги № 16 від 01.04.2021 року (а.с. 94), розрахунок № 1 витрат на правову допомогу за Договором № 16 про надання правової допомоги від 01.04.2021 року від 09.04.2021 року (а.с. 97), оригінал квитанції до прибуткового касового ордера № 17 від 09.04.2021 року на суму 1600 грн. (а.с. 99-в).
Відповідачем по справі не було надано суду жодних клопотань чи заперечень щодо розміру витрат на правничу допомогу відповідно до частин 5 та 6 ст. 137 ЦПК України.
Оскільки позовні вимоги позивача задоволені у повному обсязі, понесені позивачем витрати пов'язані з наданням правничої допомоги мають бути стягнуті з відповідача по справі.
Крім того, частиною першою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до пункту 2 частини 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач просить стягнути з відповідача витрати пов'язані зі сплатою судового збору при звернені до суду з даним позовом у розмірі 840,80 грн. (а.с.1).
Оскільки позовні вимоги позивача задоволені, понесені позивачем судові витрати зі сплатою судового збору також мають бути стягнуті з відповідача по справі.
За таких обставин, суд вважає необхідним стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 840,80 грн. та витрат на професійну правничу допомогу адвоката у сумі 1 600 грн.
Керуючись ст. ст. 3, 12, 13, 76-83, 89, 137, 141, 258-259, 263-265 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , 3-тя особа: ОСОБА_3 про стягнення витрат з оплати житлово-комунальних послуг - задовольнити.
Стягнути із ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_5 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_6 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_5 ) витрати по сплаті житлово-комунальних послуг у загальній сумі 15 509 (п'ятнадцять тисяч п'ятсот дев'ять) гривень 47 копійок.
Стягнути із ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_5 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_6 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_5 ) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок та витрати на професійну правничу допомогу адвоката у сумі 1 600 (одна тисяча шістсот) гривень, а всього стягнути судові витрати у розмірі 2 440 (дві тисячі чотириста сорок) гривень 80 копійок.
Рішення може бути оскаржено до Запорізького апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Вступна та резолютивна частини рішення виготовлені у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 29 червня 2021 року.
Повне судове рішення складено 05 липня 2021 року.
Суддя К.В. Гашук