справа № 757/45741/20-ц
провадження № 22-ц/824/8842/2021
05 липня 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:
судді - доповідача Кирилюк Г. М.
суддів: Рейнарт І. М., Семенюк Т. А.,
розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Інформаційні судові системи» про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Озюменка Євгена Юрійовичана рішення Печерського районного суду міста Києва від 26 березня 2021 року у складі судді Волкової С.Я.,
встановив:
15.10.2020 ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом, в якому просила стягнути з Державного підприємства «Інформаційні судові системи» ( далі- ДП «Інформаційні судові системи») середньомісячний заробіток за весь час затримки виплати вихідної допомоги з 15.05.2020 по 28.07.2020 на підставі ст.117 КЗпП України, що складає 72 474,06 грн. Стягнути з відповідача судові витрати у розмірі сплати судового збору 878,80 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що наказом ДП «Інформаційні судові системи» №79-к від 15.05.2020 позивач була звільнена з займаної посади за власним бажанням на підставі ч.3 ст. 38 КЗпП України, з виплатою вихідної допомоги у розмірі тримісячного середнього заробітку, ст. 44 КЗпП України.
Натомість виплата вихідної допомоги була здійснена лише 28 липня 2020 року із затримкою розрахунку на 51 робочий день, що підтверджується копією виписки з карткового рахунку позивача , чим порушив приписи, передбачені ст. 43 Конституції України, ст. 44, 47, 49, 116 КЗпП України.
Оскільки позивачу не було виплачено вихідну допомогу в день її звільнення з вини відповідача, наявні підстави для покладення на останнього відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, у виді стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Виходячи з того, що середньоденна заробітна плата позивача за останні повні два місяці складає 1 421,06 грн в день, із розрахунку : 30 884,57 грн у березні 2020 року за 21 робочий день; 28 800 грн у квітні 2020 року за 20 робочих днів, а всього 59 684,57 грн /42 робочих дні = 1421,06 грн, а час розрахунку при звільненні, враховуючи межі заявлених позовних вимог, слід рахувати з 15 травня 2020 року по 28 липня 2020 року (день здійснення виплати вихідної допомоги), що становить 51 робочий день, середній заробіток за весь час затримки виплати вихідної допомоги становить 72 474,06 грн (1 421,06 х51).
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 26 березня 2021 року в задоволенні вказаного позову відмовлено.
У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Озюменко Є. Ю. просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позов про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги задовольнити повністю та стягнути середній заробіток у розмірі 72 474,06 грн.
Стягнути з ДП «Інформаційні судові системи» на користь позивача суми судових витрат, які були понесені у зв'язку з розглядом справи: на професійну правничу допомогу у розмірі 45 000 грн, судовий збір за подання апеляційної скарги.
Свої доводи мотивує тим, що встановивши обставину здійснення виплати вихідної допомоги позивачу лише 28 липня 2020 року з затримкою її виплати на 51 робочий день, суд першої інстанції зробив лише висновок про те, що відповідачем здійснено повний розрахунок з позивачем.
Фактично суд першої інстанції самоусунувся від встановлення очевидної обставини, що між датою звільнення позивача та датою фактичної виплати вихідної допомоги існує часовий проміжок у 51 робочий день, що і є часом затримки виплати вихідної допомоги, та уникнув висновку про те, що відповідальність за порушення строків виплати всіх належних працівникові сум, в тому числі вихідної допомоги, передбачена статтею 117 КЗпП України.
Під час ухвалення оскаржуваного судового рішення судом першої інстанції не застосовано норми закону, які підлягали застосуванню, а саме ст.38, 44, 47, 116, 117 КЗпП України, рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/201, не враховано висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №711/4010/13-ц, від 30.01.2019 у справі №910/4518/16, постановах Верховного Суду від 30.11.2020 у справі №480/3105/19, від 17.06.2020 у справі № 753/8961/17.
Звертає увагу, що вимогу щодо стягнення з відповідача на підставі Закону України « Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», компенсації за несвоєчасно виплачену вихідну допомогу та/або компенсації за несвоєчасно виплачений середній заробіток позивач у своєму позові не ставить, а тому посилання в судовому рішенні на пункт 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №711/4010/13-ц, як на правове обґрунтування судового рішення, є некоректним.
У відзиві на апеляційну скаргу ДП «Інформаційні судові системи» просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Вважає, що судом першої інстанції було чітко визначено та застосовано до спірних правовідносин закон, що підлягав застосуванню, та висновки щодо відповідних спірних правовідносин, викладені в рішеннях Конституційного Суду України та Великої Палати Верховного Суду.
Вказує, що вихідна допомога та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (зокрема, і за час затримки виплати такої допомоги) не належить до структури заробітної плати, тобто не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є іншою заохочувальною чи компенсаційною виплатою, що входить до такої структури (близькі за змістом висновки висловлені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 711/4010/13-ц (пункт 53).
Як вихідна допомога, так і середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні мають разовий характер, а тому до таких виплат згідно з ч.2 статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» гарантії цього Закону незастосовні.
Оскільки вихідна допомога не є складовою середнього заробітку/заробітної плати, а тому на суму вихідної допомоги не розповсюджуються вимоги статей 116, 117 КЗпП України.
Просить відмовити у задоволенні вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 45 000 грн, оскільки відповідна вимога не була предметом розгляду в суді першої інстанції, позивачем не подано жодного обґрунтування понесених витрат (звіт, акт, розрахунок, платіжне доручення тощо).
Зазначає, що до апеляційної скарги було додано ордер, який не містить прізвище, ім'я, по батькові адвоката, який надає правову допомогу позивачу в Київському апеляційному суді, тобто вбачається відсутність підтвердження правових підстав для представлення інтересів позивача адвокатом Озюменком Є. Ю.
Відповідно до положень частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 10.09.2019 працювала в ДП «Інформаційні судові системи» на посаді прес-секретаря (на правах начальника відділу) відділу з питань взаємодії із засобами масової інформації.
Наказом № 79-к від 15.05.2020 ОСОБА_1 , прес-секретар (на правах начальника відділу), 15 травня 2020 року звільнена з ДП «Інформаційні судові системи» за власним бажанням у зв'язку з невиконанням власником або уповноваженим органом законодавства про працю, ч. 3 ст. 38 КЗпП України, з виплатою вихідної допомоги у розмірі тримісячного середнього заробітку, ст. 44 КЗпП України (а.с. 91).
ДП «Інформаційні судові системи» виплату вихідної допомоги в сумі 69 552,08 грн здійснило 28.07.2020 (а.с. 65-66).
Відмовляючи у задоволенні позову про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги на підставі ст. 117 КЗпП України, суд першої інстанції виходив з того, що вихідна допомога та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не належить до структури заробітної плати, мають разовий характер , а тому до таких виплат згідно з ч. 2 статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» гарантії цього закону не застосовані.
Апеляційний суд не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він не відповідає обставинам справи та вимогам закону.
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. При невиконанні такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Невиплата працівникові при звільненні всіх належних йому сум є триваючим правопорушенням, а тому працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 20 постанови від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у терміни, зазначені у статті 116 КЗпП України, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховують у розмірі середнього заробітку і який спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом термін винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №711/4010/13-ц, постанові Верховного Суду від 09 червня 2021 року у справі № 569/11319/19.
З огляду на доведеність тієї обставини, що здійснення виплати вихідної допомоги в сумі 69 552,08 грн було здійснено відповідачем лише 28 липня 2020 року, наявні правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі ст. 117 КЗпП України.
З огляду на те, що позовних вимог про стягнення компенсації за невчасно виплачену вихідну допомогу та компенсації за невчасно виплачений середній заробіток за час затримки виплати такої допомоги відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» по справі заявлено не було, вказані вимоги та вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ( ст. 117 КЗпП України) мають різну правову природу і походять з різних обов'язків роботодавця, а тому мають різне правове регулювання, посилання суду першої інстанції на пункт 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №711/4010/13-ц, як на правове обґрунтування підстав для відмови в задоволенні позову, є помилковим.
Апеляційний суд погоджується з розрахунком позивача, який зроблено відповідно до положень «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08 лютого 1995 року.
Відповідно до вказаного розрахунку розмір середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку при звільненні з 15 травня 2020 року по 28 липня 2020 року становить 72 474,06 грн ( 1 421,06 грн в день, із розрахунку : 30 884,57 грн у березні 2020 року за 21 робочий день; 28 800 грн у квітні 2020 року за 21 робочий день, а всього 59 684,57 грн /42 робочих дні = 1 421,06 грн; 1 421,06 грн х51 день =72 474,06 грн).
Вказаний розмір середнього заробітку згідно роз'яснень п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24 грудня 1993 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», визначається без утримання податків та інших обов'язкових платежів.
Відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, з урахуванням конкретних обставин справи суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
З огляду на розмір суми невиплаченої вихідної допомоги при звільненні, характер цієї заборгованості, період затримки (прострочення) такої виплати, ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, з метою запобігання можливості невиконання роботодавцем своїх зобов'язань з виплати заробітної плати іншим працівникам, апеляційний суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідає обставинам цієї справи розмір відповідальності відповідача за прострочення сплати належних при звільненні позивача виплат в сумі 30 000 грн.
Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було б передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.
Наведене узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у вищезгаданій постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
З огляду на те, що вихідна допомога була виплачена позивачу 28.07.2020 року, а з позовом до суду про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні позивач звернулась 15.10.2020, тобто в межах тримісячного строку, передбаченого ст. 233 КЗпП України, доводи відповідача про пропуск звернення до суду з даним позовом є необґрунтованими.
Доводи відповідача в тій частині, що ордер серії ДН №019048, який додано до апеляційної скарги, не містить у відповідній графі зазначення прізвище, ім'я, по батькові адвоката, який надає правову допомогу позивачу в Київському апеляційному суді, відповідають обставинам справи.
Разом з тим, враховуючи те, що ордер містить посилання на свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №4639 від 03.09.2013, копія якого долучена до матеріалів справи та містить прізвище особи, якій воно видано - Озюменко Є.Ю. , печатку з прізвищем Озюменко Є.Ю. та підпис вказаної особи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що вказаний ордер є належним доказом на підтвердження повноважень вказаної особи на представлення інтересів позивача в суді апеляційної інстанції, а інший висновок міг би свідчити про прояв надмірного формалізму та порушення права заявника на апеляційне оскарження судового рішення як складової частини права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів вважає, що судом неповно з'ясовані обставини справи, порушено норми процесуального права, неправильно застосовані норми матеріального права, тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Згідно з частинами першою, тринадцятою статі 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Позивачем заявлено позов про відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 72 474,07 грн.
З огляду на те, що апеляційний суд дійшов висновку про стягнення такого заробітку в розмірі 30 000 грн, що становить 41,39%, за подання позовної заяви судовий збір підлягав сплаті в розмірі 840,80 грн, за подання апеляційної скарги - 1 261, 20 грн, всього 2 102 грн. 41,49 % від цієї суми становить 872,12 грн, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Відповідно до частин першої та другої статті 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи.
У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач разом з першою заявою по суті спору не подала суду попереднього (орієнтовного) розрахунку суми витрат, які вона очікує понести у зв'язку з розглядом справи.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правової допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При цьому, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Зазначена правова позиція викладена зокрема у постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 199/3939/18-ц.
Позивачем не надано договір про надання правової допомоги, документів, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги, а тому вимоги позивача про їх відшкодування задоволенню не підлягають.
Керуючись ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Озюменка Євгена Юрійовича задовольнити частково.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 26 березня 2021 року скасувати.
Ухвалити нове судове рішення.
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства «Інформаційні судові системи» (м. Київ, вул. Липська, 18/5; код ЄДРПОУ: 34614292) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки виплати вихідної допомоги в сумі 30 000 (тридцять тисяч) грн.
Вказана сума зазначена без утримання податків та інших обов'язкових платежів.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з Державного підприємства «Інформаційні судові системи на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в сумі 872,12 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Суддя-доповідач: Г. М. Кирилюк
Судді: І. М. Рейнарт
Т. А. Семенюк