05 липня 2021 року місто Київ
єдиний унікальний номер справи: 521/21393/19
номер провадження: 22-ц/824/400/2021
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач), суддів: Мережко М.В., Савченка С.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами апеляційну скаргу Міністерства оборони Українина рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2020 року у складі судді Жовноватюк В.С., у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про відшкодування упущеної вигоди за несвоєчасну виплату одноразової грошової допомоги,
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України про відшкодування упущеної вигоди за несвоєчасну виплату одноразової грошової допомоги.
Позовна заява мотивована тим, що 11 липня 2014 року при виконанні ним бойового завдання в зоні проведення антитерористичної операції (далі - АТО) на території Донецької та Луганської областей він отримав травму. 30 листопада 2018 року військово-лікарською комісією військово-медичного клінічного центру Південного регіону встановлено, що отримана позивачем травма пов'язана із захистом Батьківщини. Позивач вказував, що 10 грудня 2018 року під час його первинного огляду органами МСЕК йому встановлено 2 групу інвалідності.
Зазначав, що він звернувся до Міністерства оборони України із заявою про виплату одноразової грошової допомоги відповідно до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975. Проте рішенням комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 22 березня 2019 року №37 позивачу було відмовлено у призначені та виплаті такої допомоги.
Вказував, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 04 червня 2019 року у справі №420/2244/19 визнано протиправним та скасовано пункт 75 протоколу засідання комісії Міністерства оброни України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 22 березня 2019 року № 37 та зобов'язано Міністерство оборони України прийняти рішення про призначення та виплату йому одноразової грошової допомоги у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого Законом для працездатних осіб на 01 січня 2018 року. Зазначав, що 20 листопада 2019 року на виконання рішення суду Міністерство оборони України виплатило йому одноразову грошову допомогу у сумі 511 548 грн 00 коп.
Посилаючись на те, що відповідач прострочив виплату одноразової грошової допомоги, позивач просив застосувати до відповідача правові наслідки порушення грошового зобов'язання, передбачені ч.2 ст.625 ЦК України, та стягнути з відповідача на свою користь інфляційні втрати за період з 23 березня 2019 року по 20 листопада 2019 року у розмірі 13 370 грн 61 коп. та три проценти річних за вказаний період у розмірі 10 216 грн 94 коп.
Також зазначав, що у зв'язку з неправомірною відмовою відповідача у виплаті одноразовоїгрошовоїдопомоги, йому завдана моральна шкода, яка полягає у його душевних стражданнях, він був позбавлений доходу, що змусило його прикладати додаткові зусилля для відновлення своїх порушених прав. Розмір моральної шкоди позивач оцінив у сумі 100 000 грн 00 коп.
З урахуванням наведеного, позивач просив стягнути з Міністерства оборони України на свою користь інфляційні втрати у розмірі 13 370 грн 61 коп., три проценти річних від простроченої суми у розмірі 10 216 грн 94 коп.та моральну шкоду у розмірі 100 000 грн 00 коп.
РішеннямСолом'янського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 три проценти річних у розмірі 10 216 грн 94 коп. та інфляційні втрати у розмірі 13 370 грн 61 коп.
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Стягнуто з Міністерства оборони України на користь держави судовий збір в розмірі 768 грн 40 коп.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що днем виникнення права у позивача на отримання одноразової грошової допомоги є 22 березня 2019 року, а тому саме з цієї дати у відповідача виник обов'язок щодо сплати позивачу суми одноразової грошової допомоги. У зв'язку з несвоєчасним виконанням грошового зобов'язання з відповідача підлягає стягненню на користь позивача три проценти річних та інфляційні втрати за весь період прострочення відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, Міністерство оборони України подало апеляційну скаргу, в якійпросить його скасувати в цій частині та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що між позивачем та відповідачем зобов'язальних правовідносин не існувало, угода про призначення одноразової грошової допомоги між сторонами не укладалась. Виплата одноразової грошової допомоги на користь позивача здійснюється у разі прийняття позитивного рішення відповідачем. Вказує, що між сторонами не виникло цивільних правовідносин ані на підставі постанови Кабінету Міністрів України №975 від 25 грудня 2013 року, ані на підставі заяви позивача про виплату йому одноразової грошової допомоги, ані на підставі рішення суду від 04 червня 2019 року. Зазначає, що спірні правовідносини стосуються сфери публічної служби і позивач не мав цивільно - правового договору з відповідачем, тому вважає, що положення ст.625 ЦК України до них не застосовуються. Вказує, що положення ст.625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а ст.11 ЦК України не дає підстави для застосування положень ст.625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов'язальних правовідносин. Також вказує, що суд дійшов висновку, що до зобов'язань, які засновані на рішенні суду, застосовується ст.625 ЦК України, але при цьому суд ухвалив рішення про стягнення сум, нарахованих до моменту ухвалення рішення.
Позивач не скористався своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направив.
Згідно ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Оскільки в даній справі ціна позову становить 123 587 грн 55 коп., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму, і дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.
Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Згідно з вимогами ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Оскаржуване рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам закону не відповідає.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 22 березня 2019 року ОСОБА_1 було відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги, що підтверджується витягом з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 04 червня 2019 року у справі №420/2244/19, залишеного без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2019 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправним та скасовано пункт 75 протоколу засідання комісії Міністерства оброни України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 22 березня 2019 року № 37, яким відмовлено ОСОБА_1 у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги. Зобов'язано Міністерство оборони України прийняти рішення про призначення та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого Законом для працездатних осіб на 01 січня 2018 року з урахуваннмя висновків суду. Судами встановлено, що 11 липня 2014 року в зоні проведення АТО в результаті близького вибуху снаряду ОСОБА_1 отримав удар вибуховою хвилею та травму, пов'язану із захистом Батьківщини, і відповідно до довідки МСЕК від 10 грудня 2018 року внаслідок первинного огляду отримав другу групу інвалідності у зв'язку з травмою, пов'язаною із захистом Батьківщини. Відповідно до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженої постановою Кабінетом Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975, ОСОБА_1 передбачалась виплата одноразової грошової допомоги, проте Міністерством оборони України відмовлено у її виплаті (а.с.11-22).
Судом першої інстанції встановлено, що згідно наказу Міністерства оборони України від 19 листопада 2019 № 241 ОСОБА_1 була призначена виплата одноразової грошової допомоги у розмірі 511 548 грн 00 коп., яку він отримав 20 листопада 2019 року.
Правовідносини, права та обов'язки з питань виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві врегулювані Законами України «Про військовий обов'язок і військову службу», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», відбуваються за участю суб'єкта владних повноважень під час реалізації ним державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантій військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносини у цій галузі, а отже мають публічно-правовий характер.
Відповідно до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09 лютого 2021 року у справі №520/17342/18 (провадження №14-158цс20) щодо спору, який виник у зв'язку із невиконанням Відділенням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві рішення суду, ухваленим в порядку адміністративного судочинства, про визнання протиправною бездіяльності та призначення страхових виплат у зв'язку із смертю члена родини, сформулювала такі висновки щодо юрисдикції спору під час розгляду вимог, заснованих на ст.625 ЦК України, а також вимог про відшкодування моральної шкоди.
Велика Палата Верховного Суду з посиланням на свою ж постанову від 07 квітня 2020 року у справі №910/4590/19 (провадження № 12-189гс19), в якій, аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень ст.625 ЦК України, дійшла до висновку про те, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю, а тому спори про відшкодування передбачених ними грошових сум, з огляду на їх похідний характер від основного спору, підлягають розгляду за правилами тієї юрисдикції, за правилами якої підлягає розгляду основний спір (пункти 7.53-7.56 постанови).
Обставини справи №520/17342/18, у якій Великою Палатою Верховного Суду сформульовані наведені вище висновки, є подібними даній справі, оскільки стосуються питань відповідальності суб'єкта владних повноважень за зобов'язаннями, які підтверджені судовим рішенням, ухваленим за наслідками розгляду публічно-правового спору.
Згідно з ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Відповідно до ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Таким чином колегія суддів приходить до висновку, що у даній справі, враховуючи акцесорний характер визначених ст.625 ЦК України зобов'язань, спір про відшкодування передбачених цією правовою нормою сум, з огляду на їх похідний характер від основного спору, підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, тобто за правилами тієї юрисдикції, за правилами якої підлягає розгляду основний спір.
Вказані висновки апеляційного суду також узгоджується з постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 02 вересня 2020 року у справі №802/1349/17-а (провадження №К/9901/43259/18), в якій за аналогічних обставин справи було розглянуто спір в порядку адміністративного судочинства.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09 лютого 2021 року у справі №520/17342/18 (провадження №14-158цс20) зазначила про те, що, якщо позов про відшкодування моральної шкоди пред'явлено в одному провадженні з позовними вимогами про стягнення грошових коштів за аксесорним? публічно-правовим зобов'язанням, то такі позовні вимоги підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства (пункт 7.70 постанови).
Вирішуючи спір по суті позовних вимог, суд першої інстанції на наведене уваги не звернув уваги і належним чином не дослідивши питання юрисдикційності спору, помилково розглянув справу по суті в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до вимог ч.ч.1, 2 ст.377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.
Згідно з п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
За таких обставин, суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, а тому рішення суду підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі з підстав, передбачених п.1 ч.1 ст.255, ч.ч.1,2 ст.377 ЦПК України, оскільки заявлені позовні вимоги мають розглядатися за правилами адміністративного, а не цивільного судочинства.
На виконання вимог ч.1 ст.256 ЦПК України суд апеляційної інстанції вважає за необхідне роз'яснити позивачу, що оскільки розгляд справи віднесено до юрисдикції адміністративного суду, протягом десяти днів з дня отримання відповідної постанови він може звернутися до Київського апеляційного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
Керуючись ст.ст.374, 377, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити частково.
Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2020 року скасувати.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про відшкодування упущеної вигоди за несвоєчасну виплату одноразової грошової допомоги- закрити.
Роз'яснитиОСОБА_1 , що розгляд зазначеної справи віднесено до юрисдикції адміністративного суду та, що протягом десяти днів з дня отримання копії цієї постанови він може звернутися до Київського апеляційного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 05 липня 2021 року.
Головуючий
Судді: