Апеляційне провадження: Доповідач - Кулікова С.В.
№ 22-ц/824/8813/2021
м. Київ Справа № 372/1109/21
01 липня 2021 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Кулікової С.В.
суддів - Заришняк Г.М.
- Рубан С.М.
при секретарі - Климчук Т.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 01 квітня 2021 року, поставлену під головуванням судді Потабенко Л.В., у цивільній справі за скаргою ОСОБА_1 на рішення та дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Єжова Максима Валерійовича, заінтересована особа: ОСОБА_2 ,-
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з скаргою рішення та дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Єжова Максима Валерійовича, в якій просила визнати незаконними та неправомірними дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Єжова Максима Валерійовича щодо винесення постанови про повернення виконавчого документу стягувачу у ВП № 60870656; скасувати постанову про повернення дублікату виконавчого листа № 2-105/11, виданого 11.12.2019 року Обухівським районним судом Київської області, стягувачу ОСОБА_1 від 10.03.2021 року у ВП № 60870656.
Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 01 квітня 2021 року скаргу ОСОБА_1 на рішення та дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Єжова Максима Валерійовича, заінтересована особа: ОСОБА_2 повернуто заявнику без розгляду.
Не погоджуючись з такою ухвалою суду, ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 01 квітня 2021 року та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Апеляційну скаргу обґрунтовувала тим, що ухвала суду постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначала, що повертаючи скаржнику скаргу на дії державного виконавця застосував до спірних правовідносин положення ст.. 183 ЦПК України, яка не регулює дані спірні правовідносини. Суд не звернув уваги на те, що вимоги ч. 2 ст. 183 ЦПК України поширюються виключно на заяви (клопотання, заперечення), подані до суду без дотримання вимог ч. 1 або ч. 2 цієї статті. Звертала увагу на те, що розділ VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень» - є окремим видом судового провадження, який містить у собі окремий процесуальний порядок розгляду справ.
В судове засідання учасники справи не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належно, ОСОБА_1 надіслала до суду клопотання про розгляд апеляційної скарги без її участі.
Колегія суддів вважала можливим проводити розгляд справи за відсутності учасників справи, неявки яких не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді Кулікової С.В., з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з частинами першою, другою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Зазначеним вимогам закону ухвала суду першої інстанціїне відповідає.
Повертаючи скаргу без розгляду на підставі ч. 4 ст. 183 ЦПК України, суд першої інстанції виходив з того, що подана скарга не відповідає вимогам ч. 2 ст. 183 ЦПК України, оскільки не подано до суду докази направлення копії такої скарги іншим учасникам справи, натомість до суду подано скаргу та додані до неї документи у кількості учасників судового розгляду.
Суд повертаючи заявнику скаргу на дії державного виконавця застосував до спірних правовідносин вимоги статті 183 ЦПК України, яка не регулює спірні правовідносини.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та у статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною 17 липня 1997 року.
За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду (рішення Європейського суду з прав людини у справах: «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року; «Беллет проти Франції» від 04 грудня 1995 року).
Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.
Тобто, Україна, як учасниця Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.
Розділ VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень» передбачає можливість звернення сторін виконавчого провадження до суду, який видав виконавчий документ зі скаргою на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення.
Відповідно до положень статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 року № 14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» судам роз'яснено, що скарги мають відповідати загальним вимогам щодо форми та змісту позовної заяви, передбачених положеннями ЦПК України і ГПК України та містити відомості, перелічені у частині четвертій статті 74 Закону «Про виконавче провадження».
Відповідно до частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Згідно з частиною четвертою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» скарга у виконавчому провадженні подається виключно у письмовій формі та має містити: найменування органу державної виконавчої служби, до якого вона подається; повне найменування (прізвище, ім'я та по батькові) стягувача та боржника, їхні місця проживання чи перебування (для фізичних осіб) або місцезнаходження (для юридичних осіб), а також найменування (прізвище, ім'я та по батькові) представника сторони виконавчого провадження, якщо скарга подається представником; реквізити виконавчого документа (вид документа, найменування органу, що його видав, день видачі та номер документа, його резолютивна частина); зміст оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності та посилання на порушену норму закону; викладення обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги; підпис скаржника або його представника із зазначенням дня подання скарги.
Ураховуючи викладене, судпершої інстанціїу порушення вищевказаних вимог процесуального законодавства не звернув уваги на те, що вимоги частини другої статті 183 Розділу 2 «Заяви з процесуальних питань» ЦПК України не регулюють спірні процесуальні правовідносини, тому не підлягають застосуванню у цій справі, оскільки вказана норма процесуального права поширюється виключно на заяви (клопотання, заперечення), подані до суду без дотримання вимог частин першої або другої цієї статті.
При цьому, апеляційний судзвертає увагу на те, що розділ VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень» це окремий вид судового провадження, який містить у собі окремий процесуальний режим розгляду справ.
Крім того, виконання судових рішень є завершальною стадією судового процесу. Саме такий принцип застосовує Європейський суд з прав людини у своїй сталій практиці, зазначаючи, що виконання судових рішень є невід'ємною частиною судового процесу, оскільки без цієї стадії судового процесу сам факт прийняття будь якого рішення суду втрачає сенс. Саме на цій стадії судового процесу завершується відновлення порушених прав особи.
Відповідно до ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала Обухівського районного суду Київської області від 01 квітня 2021 року постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права тому підлягає скасуванню, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 379, 381-384, 389 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 01 квітня 2021 рокускасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає.
Повний текст постанови складено 02 липня 2021 року.
Головуючий Судді: