Справа № 161/8305/21
Провадження № 2/161/2645/21
(заочне)
25 червня 2021 року Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:
головуючого судді - Крупінської С.С.
при секретарі - Остимчук О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Луцька цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, -
ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя. Свої вимоги обґрунтовує тим, що з відповідачем перебувала у шлюбі з 20.04.1991 року. Станом на день розгляду справи неповнолітніх дітей у сторін немає. 06.04.2021 шлюб між сторонами розірвано, про що Луцьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) складено відповідний актовий запис.
Під час перебування в шлюбі сторонами спільно придбано квартиру, що за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на яку зареєстровано лише за ОСОБА_2 .
Просить суд визнати ОСОБА_1 право власності на Ѕ частини квартири за адресою: АДРЕСА_1 , та судові витрати у справі.
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилася, однак подала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності та не заперечувала проти заочного розгляду справи.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання повторно не з'явився, хоча особисто належним чином був повідомлений секретарем судових засідань про день і час слухання справи.
Згідно ухвали суду від 17.05.2021, справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Відповідачу було надано термін (п'ятнадцять днів) для подачі відзиву на позовну заяву та надання доказів по справі у разі заперечення заявлених вимог.
Однак, відповідач не скористався таким правом , не подав відзиву, хоча з моменту отримання матеріалів позовної заяви пройшло більше п'ятнадцяти днів, що стверджується відміткою відповідача у рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення (а.с.30).
Тому, за згодою позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає вимогам ст. 280 ч. 1 п. 2 ЦПК України.
У відповідності до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши та оцінивши представлені по справі докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов підставний та підлягає до задоволення.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі з 20.04.1991 року, що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу (а.с. 13).
Від спільного шлюбу у сторін двоє дітей, які станом на день звернення до суду із позовом є повнолітніми - ОСОБА_3 , 1995 р.н., та ОСОБА_4 , 1998 р.н. (а.с. 10).
Згідно копії свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 , 06.04.2021 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано (актовий запис №41) Луцьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Львів) (а.с.14).
На підставі договору-купівлі продажу (№1341591) від 31.05.2006, ОСОБА_2 придбано квартиру за АДРЕСА_2 (а.с.15, 21-22).
З копії Витягу про реєстрацію права власності №10834618 від 02.06.2006, за вищевказаним договором купівлі-продажу ОСОБА_2 набув у приватну власність 1/1 частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.16).
Відповідно до статті 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу).
Стаття 63 СК України, передбачає, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено за домовленістю між ними.
Відповідно до статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.
Право подружжя на розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя передбачені статтею 65 СК України.
Відповідно до частини 2 статті 65 СК України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя, однак дружина або чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.
Частиною 4 статті 65 СК України передбачено, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
У відповідності до частини 3 статті 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та використовуються подружжям спільно на підставі рівних прав на володіння, користування і розпоряджання відповідним майном.
Отже, один із подружжя може вимагати від іншого із подружжя половину вартості спільного майна, якщо один із них здійснив його відчуження проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби.
Частина 1 статті 369 ЦК України визначає, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно.
Відповідно до частин першої, другої статті 364 ЦК України кожен із співвласників спільної часткової власності має право на виділ у натурі належної йому частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.
У випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
Частиною 1 ст.61 СК України встановлено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Частиною 1 ст.69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Суб'єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.
Частинами 1, 2 ст.70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сімї.
Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.
Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власністьконкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися обставинами, що мають істотне значення, якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім'ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 р. N 11).
Зі змісту п.п.23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від21.12.2007№11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
У відповідності до п.п. 4 п. 30 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», при вирішенні спору про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами 2, 3 ст. 70 СК в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї, але і випадки коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (ч. 1 ст. 60 СК).
Зважаючи на те, не подано суду достатніх доказів, які б свідчили про підстави для відступу від засади рівності часток подружжя ( недостатність утримання спільної дитини , витрати майна на шкоду інтересам сім'ї тощо) в розумінні ст. 70 СК України, а також , що жодна із сторін не заявила вимог про реальний поділ спільного майна, відсутність даних про технічну можливість такого поділу, суд приходить до висновку, що таке майно слід поділити в межах заявлених вимог, визначивши за кожним із сторін по рівній частці у спільній власності, а саме по 1/2 частці у праві спільної власності на вказану квартиру.
Частиною 3 ст. 372 ЦК України встановлено, що у разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Таким чином, враховуючи, що набута сторонами в період шлюбу квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, суд дійшов висновку про її поділ між сторонами, виходячи з правил рівності часток подружжя в спільному майні, визнавши за позивачем і відповідачем право власності - в розмірі 1/2 частини вказаного майна та змінивши таким чином режим спільної сумісної власності подружжя на цей об'єкт на режим спільної часткової власності.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем при зверненні до суду з позовом сплачено судовий збір в розмірі 4 596,61 грн. (а.с.1), а тому вимога щодо стягнення з відповідача даних витрат підлягає до задоволення.
Керуючись ст. ст. 4, 10, 12, 18, 19, 42, 81, 82, 263-265, 280-282 ЦПК України, ст. ст.ст. 60, 69, 70 СК України, ст.ст. 15, 372,378 ЦК України, суд , -
Позов задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) право власності на Ѕ частки квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна 11305979).
Стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 4 596 (чотири тисячі п'ятсот дев'яносто шість) гривень 61 коп.
Заочне рішення може бути переглянуте Луцьким міськрайонним судом за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Волинського апеляційного суду через Луцький міськрайонний суд Волинської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Повний текст рішення суду буде виготовлено 30.06.2021.
Суддя Луцького міськрайонного суду С.С.Крупінська