Дата документу 01.07.2021 Справа № 334/243/21
Є.У.№ 334/243/21 Головуючий у 1 інстанції: Турбіна Т.Ф.
№ 22-ц/807/1764/21 Суддя-доповідач: Крилова О.В.
01 липня 2021 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Крилової О.В.
суддів: Кухаря С.В.
Полякова О.З.
секретар: Бабенко Т.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє також в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 03 лютого 2021 року у справі за заявою ОСОБА_1 , яка діє також в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_2 , заінтересовані особи ОСОБА_3 , Служба (управління) у справах дітей Запорізької міської ради, про видачу обмежувального припису,
В січні 2021 року ОСОБА_1 , яка діє також в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_2 звернувся до суду з заявою про видачу обмежувального припису.
В обґрунтування заяви зазначала, що вона разом з малолітньою дитиною проживає за адресою АДРЕСА_1 .
Частка цієї квартири належить заявниці на праві приватної власності.
Співвласником квартири є ОСОБА_3 , яка також проживає за вказаною адресою.
Як зазначала заявник, сусідка ОСОБА_3 систематично чинить фізичне і психологічне насильство щодо заявників, створює конфліктні ситуації, проявляє відносно заявників агресію, словесно ображає їх, залякує, погрожує фізичною розправою.
Крім того, сусідка псує їх майно та місця загального користування, без згоди заявниці утримує в квартирі котів, не прибирає за ними.
Як зазначає заявник, такі дії сусідки викликали у заявників побоювання за свою безпеку, спричинили емоційну невпевненість та завдали шкоди психічному здоров'ю малолітньої дитини, що зумовило необхідність звернення за кваліфікованою медичною допомогою.
Заявник вказала, що неодноразово зверталась за захистом до поліції та інших уповноважених органів влади, проте це не дало жодного дієвого результату.
У зв'язку із вчиненням сусідкою домашнього насильства стосовно малолітньої дитини, останню взято на облік як таку, що опинилась у складних життєвих обставинах.
Враховуючи, що ОСОБА_3 допускала фізичне насильство: вдарила малолітню дитину дверима, побила обличчя матері дитини, а останнього разу взагалі напала на матір дитини з молотком, заявник просила застосувати положення закону з метою убезпечення її та дитини від протиправного насильства сусідки.
Посилаючись на зазначені обставини просила суд видати обмежувальний припис на строк 6 місяців, протягом якого заборонити ОСОБА_3 : перебувати в місці спільного проживання з ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 ; наближатися на відстань менше 500 метрів до місця проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 ; переслідувати ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та в будь-який спосіб спілкуватися з ними; вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 або контактувати з ними через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб.
Рішенням Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 03 лютого 2021 року у задоволенні заяви відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 , яка діє також в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким заяву повністю задовольнити.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Вирішуючи питання про можливість застосування обмежувального припису, суд першої інстанції виходив з наступних положень закону.
Відповідно до вимог ст. 350-2 ЦПК України, заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства або її представником у випадках, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
У ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», визначено, що домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Вказаною статтею також визначено, що кривдник - це особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі , а особа, яка постраждала від домашнього насильства (далі - постраждала особа), - це особа, яка зазнала домашнього насильства у будь-якій формі.
Суд першої інстанції констатував, що звертаючись до суду із заявою про застосування обмежувального припису, ОСОБА_1 вважає себе та свою малолітню дитину особами, які постраждали від домашнього насильства від кривдника ОСОБА_3 , яка згідно доводів заяви вчинила домашнє насильство відносно них.
Разом з тим, судом першої інстанції встановлено, що заявниця ОСОБА_1 є матір'ю малолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та згідно договору дарування частки квартири від 12.07.2020, ОСОБА_1 набула право власності на 21/50 частку квартири, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . В приватну власність ОСОБА_1 перейшла кімната №3 площею 13,4 кв.м., в загальному користуванні залишаються коридор №1, кладова №2, кухня №4, ванна кімната №5, туалет №6.
Інша частина квартири належить на праві власності ОСОБА_3 . Між заявницею та ОСОБА_5 існують неприязні стосунки, пов'язані з користуванням квартирою.
Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно пункту 3 вказаної частини, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За ст. 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом першої інстанції враховано, що за фактом спричинення 10.01.2021 заявниці ОСОБА_1 тілесних ушкоджень сусідкою ОСОБА_3 зареєстровано кримінальне провадження. Разом із тим суд зазначив, що це не є беззаперечним доказом того, що тілесні ушкодження нанесені заявнику заінтересованою особою, оскільки прийняття заяви про злочин і внесення відомостей до ЄРДР згідно ст. 214 КПК України, за наявності відповідної заяви, є обов'язком органу поліції. На час розгляду справи судом підозри у вказаному кримінальному провадженні не пред'явлено, вирок суду, яким би було визнано ту чи іншу особу винною у вчиненні кримінального правопорушення, відсутній, а особа вважається невинуватою, доки її вину не буде доведено у законному порядку і встановлено судом.
Відповідно до листа відділу Служби (управління) у справах дітей ЗМР по Дніпровському району від 06.11.2020, 16.10.2020 спеціалістом відділу разом з фахівцями Запорізького міського центру соціальних служб для дітей, сім'ї та молоді було відвідано родину ОСОБА_1 за місцем проживання та складено відповідний акт. За результатами проведеної роботи та зібраної інформації малолітню ОСОБА_2 взято на облік як дитину, що опинилася у складних життєвих обставинах, що також підтверджується копією відповідного наказу №910 від 04.11.2020.
На підтвердження психологічного насильства щодо дитини з боку заінтересованої особи надано запис медичного центру «Аструм» від 21.10.2020, згідно якого дитина ОСОБА_2 знаходилася на прийомі лікаря невролога і їй призначалося лікування, а також висновок психолога КНП «Обласний клінічний заклад з надання психіатричної допомоги» ЗОР, згідно якого за зверненням матері ОСОБА_1 було проведено обстеження малолітньої ОСОБА_2 , дослідженням виявлено порушення емоційно-вольової регуляції за нестійко-тривожним типом.
Згідно консультаційного висновку спеціаліста - дитячого лікаря-психіатра щодо пацієнта ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановлено діагноз тривожно-фабічний розлад дитячого віку, ситуаційно обумовлено.
Разом з тим зазначені докази не свідчать про те, що такий стан дитини обумовлений поведінкою особи, яку заявник вважає кривдником.
Як правильно зазначив суд першої інстанції, згідно п. 14 ст. 1 цього Закону психологічне насильство це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Надані суду докази не підтверджують вчинення психологічного насильства з боку ОСОБА_3 щодо малолітньої дитини ОСОБА_2 або заявника ОСОБА_1 .
Судом першої інстанції була допитана малолітня ОСОБА_2 , яка не надала жодних пояснень з приводу вчинення щодо неї фізичного або психологічного насильства з боку сусідки.
Судова колегія погоджується також з висновком суду першої інстанції про те, що Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» поширюється на взаємовідносини сусідів.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про запобіганню та протидію домашньому насильству» дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання поширюється на таких осіб: подружжя; колишнє подружжя; наречені; мати (батько) або діти одного з подружжя (колишнього подружжя) та інший з подружжя (колишнього подружжя); особи, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у шлюбі між собою, їхні батьки та діти; особи, які мають спільну дитину (дітей); батьки (мати, батько) і дитина (діти); дід (баба) та онук (онука); прадід (прабаба) та правнук (правнучка); вітчим (мачуха) та пасинок (падчерка); рідні брати і сестри; інші родичі: дядько (тітка) та племінник (племінниця), двоюрідні брати і сестри, двоюрідний дід (баба) та двоюрідний онук (онука); діти подружжя, колишнього подружжя, наречених, осіб, які мають спільну дитину (дітей), які не є спільними або всиновленими; опікуни, піклувальники, їхні діти та особи, які перебувають (перебували) під опікою, піклуванням; прийомні батьки, батьки-вихователі, патронатні вихователі, їхні діти та прийомні діти, діти-вихованці, діти, які проживають (проживали) в сім'ї патронатного вихователя.
Частиною 3 ст. 3 Закону України «Про запобіганню та протидію домашньому насильству» визначено, що дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству поширюється також на інших родичів, інших осіб, які пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки, за умови спільного проживання, а також на суб'єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству.
Заявник та ОСОБА_3 не пов'язані жодними родинними відносинами, спільним побутом, не мають взаємних прав та обов'язків.
Так, як правильно зазначив суд першої інстанції, ОСОБА_1 і ОСОБА_3 не входять у перелік осіб, визначених ст.3 Закону. Та обставина, що вони є співвласниками та мешканцями квартири спільного заселення, не свідчать, що вони проживають спільно, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Тож суд першої інстанції заробив правильний висновок, що у даному випадку заявниця не є особою, яка постраждала від домашнього насильства, а заінтересована особа ОСОБА_3 не є кривдником у розумінні цього Закону, що в свою чергу свідчить про те, що конфлікт, який виник між учасниками справи, не може розглядатися як домашнє н асильство.
Посилання у апеляційній сказі на те, що заявник пов'язана з сусідкою спільним побутом не є переконливими; зазначені особи не становлять сім'ю, а спільне користування ними загальними приміщеннями у квартирі не створює спільного побуту.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги про видачу обмежувального припису є такими, що не підлягають розгляду в обраному нею порядку та не регулюються положеннями глави 13 ЦПК України та Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Зазначене не перешкоджає заявниці звертатися до правоохоронних органів у разі будь-якої протиправної поведінки сусідки ОСОБА_3 з метою вжиття заходів впливу та притягнення до адміністративної чи кримінальної відповідальності.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 382 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє також в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 03 лютого 2021 року по цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 5 липня 2021 р.
Головуючий О.В. Крилова
Судді: С.В. Кухар
О.З. Поляков