Справа № 420/8196/21
06 липня 2021 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Самойлюк Г.П., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83; код ЄДРПОУ 13901271) до товариства з обмеженою відповідальністю «Ексімер Одеса» (65063, м. Одеса, вул. Армійська, 8-В, оф. 1; код ЄДРПОУ 38643717) про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2020 році у розмірі 60052,37 грн.,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю «Ексімер Одеса» про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2020 році у розмірі 60052,37 грн.
Ухвалою від 24.05.2021 р. відкрито провадження по справі та визначено, що справа буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (ст. 262 КАС України); визначено, що справа буде розглянута судом на підставі ст.262 КАС України у межах строків, визначених ст.258 КАС України та з урахуванням встановлених сторонам строків для подання заяв по суті; зобов'язано Одеське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів та відповідача, Одеський міський центр зайнятості надати до Одеського окружного адміністративного суду у строк до 14.06.2021р. відомості щодо подання/неподання відповідачем звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» до центру зайнятості з наданням відповідних доказів.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ТОВ «Ексімер Одеса» в порушення вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», Інструкції зі статистики чисельності працівників, затвердженої наказом Державного комітету статистики України № 286 від 28.09.2005р., не виконано нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю протягом звітного 2020 р. У відповідності з нормативом місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, відповідач повинен був створити 2 робочі місця, проте створив тільки одне. З урахуванням наведеного відповідачем нараховано ТОВ «Ексімер» суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць призначених для працевлаштування інвалідів у 2020 році у розмірі 59741,67 грн. та пеню за порушення встановлених законодавством термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 310,70 грн.
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву від 09.06.2021 р. (вх. № 29891/21), в якому в обґрунтування правової позиції зазначено, що обов'язком роботодавця є створення робочих місць для осіб з інвалідністю, звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів та центром зайнятості щодо наявності вакантних робочих місць, працевлаштування осіб з інвалідністю, які звертаються безпосередньо до роботодавця або направляються для працевлаштування центром зайнятості. У 2021 р. відповідач у звіті за 2020 рік № 10-ПОІ «Звіт про зайнятість і працевлаштування оcіб з інвалідністю», вказав середньооблікову кількість штатних працівників облікового складу ТОВ «Ексімер Одеса» у кількості 48 осiб, а також кількість штатних працівників-інвалідів, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 р. № 875-XII становить 2 особи, фактично в ТОВ «Ексімер Одеса» в період з березня по вересень 2020 р. працював 1 осба з інвалідністю. Пiсля звільнення в лютому 2020 р. особи з інвалідністю, ТОВ «Ексімер Одеса» в вересні 2020 р. було працевлаштовано особу з інвалідністю, чим повністю виконані вимоги вищевказаного Закону. Перерву в працевлаштуванні особи з інвалідністю в період з березня по вересень 2020 р. позивач пояснює тим, що Кабінетом Міністрів України в березні 2020 р. був введений загальнонаціональний карантин. Відповідно до п.7 р. 1 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 17 березня 2020 року № 530-IX, було внесено зміни до ч. 2 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", а саме: карантин, встановлений Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин. Так, після введення в березні 2020 р. жорсткого карантину, ТОВ «Ексімер Одеса» фактично не працювало в період з березня по червень 2020 р. Після відновлення роботи в червні, працівники ТОВ «Ексімер Одеса» приступили до пошуку працівника-інваліду на вакантну посаду та протягом кількох місяців посаду було закрито. У зв'язку з чим відповідач вважає, що ним були вжиті всі необхідні заходи для виконання нормативу робочих місць із особи з інвалідністю на зайняття вакантної посади, тому протягом березня-вересня 2020 р. відповідач фактично не працевлаштував необхідну кількість інвалідів з поважних причин.
15.06.2021р. (вх. № ЕП/16341/21), 17.06.2021р. (вх. № 31748/21) від позивача надійшла відповідь на відзив.
24.06.2021р. (вх. №33072/21) від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно зі статтею 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Згідно ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про можливість розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд, -
У лютому 2021 р. ТОВ «Ексімер Одеса» подано до відділення Фонду соціального захисту інвалідів за місцем реєстрації звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2020 рік, з якого вбачається, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу у відповідача за 2020 рік склала 48 осіб та список працюючих інвалідів-штатних працівників, які мали інвалідність та були зайняті на підприємстві у 2020 році. (а.с. 4-5).
Так, в списку зазначено, що у ТОВ «Ексімер Одеса» у 2020 році працювали 2 особи з інвалідністю: ОСОБА_1 , 1697 р., РНКОПП НОМЕР_1 , номер довідки МСЕК серія 218 ОБ № 027231 від 27.09.2005 р., група інвалідності 3, відпрацювала у 2020 році 3 повних місяці, у яких має інвалідність та ОСОБА_2 , 1966 р., РНКОПП НОМЕР_2 , номер довідки МСЕК серія 2-18 №023852 від 01.03.2010р., група інвалідності 2, відпрацювала у 2020 році 12 повних місяців, у яких має інвалідність.
15.03.2021р. (вих. № 70/01) на підставі даних «Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2020 рік» Одеським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів складено розрахунок адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів за 2020 звітний рік у розмірі 59741,67 грн. (а.с. 6).
Станом на 11.05.2021 р. відповідач не сплатив суми боргу у розмірі 59741,67 грн. Крім адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі, у зв'язку з їх несплатою у термін, встановлений законодавством, позивачем нараховано пеню, виходячи з 120 % річних облікової ставки Національного банку України, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк. З урахуванням того, що відсоток ставки НБУ станом на 11.05.2021 р. становить 7,50 %, коефіцієнт ставки НБУ становить 0,02, розмір пені за 1 день становить 11,95 грн.; загальна сума пені за період з 16.04.2021 р. по 11.05.2021 р. складає 310,70 грн.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» № 875-XII від 21.03.1991р. (далі - Закон № 875-XII) визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.
Відповідно ч.1 ст.19 Закону № 875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Частиною 1 ст. 18 Закону № 875-XII встановлено, що забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Відповідно до ч.3 ст.18 Закону № 875-XII підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Норматив робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, порядок його встановлення визначаються виключно цим Законом. Якщо іншими законами встановлюються нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, або порядок їх встановлення, відмінні від зазначених у цьому Законі, застосовуються положення цього Закону (ч. 11 ст. 19 Закону № 875-XII).
Згідно ч.ч. 2-3, 9-10 зазначеної статті Закону № 875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю.
Керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативів робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, неподання Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю несуть відповідальність у встановленому законом порядку.
Про зайнятість та працевлаштування інвалідів роботодавець повідомляє територіальне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - відділення Фонду) шляхом подання не пізніше 1 березня, наступного після звітного періоду статистичної звітності передбаченої Наказом Міністерства праці та соціальної політики України №42 від 10.02.2007 р., а саме «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів» Форма №10-ПІ (річна).
Відповідно до п. 3.2.5 Інструкції зі статистики чисельності працівників, затвердженої наказом Державного комітету статистики України № 286 від 28.09.2005р., середньооблікова кількість штатних працівників за період з початку року (у тому числі за квартал, півріччя, 9 місяців, рік) обчислюється шляхом підсумовування середньооблікової кількості штатних працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за період з початку року до звітного місяця включно, та ділення одержаної суми на кількість місяців у цьому періоді, тобто відповідно на 2, 3, 4, ... 12.
Згідно п.3.4 Інструкції щодо заповнення форми N 10-ПІ (річна) "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів", затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України №42 від 10.02.2007 р., дані щодо середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу (рядок 01), середньооблікової кількості штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (рядок 02), та кількості інвалідів, які повинні працювати на робочих місцях (рядок 03), відображаються в цілих одиницях. Якщо при обчисленні виникає дробове число, його необхідно округлити до цілого (якщо після коми число 5 і більше, то воно округлюється в бік збільшення).
Зі звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2020 рік вбачається, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу у відповідача за 2020 рік склала 48 осіб.
Згідно відомостей списку працюючих інвалідів-штатних працівників, які мали інвалідність та були зайняті на підприємстві у 2020 році, їх чисельність складає 2 особи. З них ОСОБА_1 , яка відпрацювала у 2020 році 3 повних місяців, та ОСОБА_2 , яка відпрацювала у 2020 році 12 повних місяців.
Відповідно до листа № 1/6-172 від 26.03.2017 р. Мінсоцполітики норми щодо працевлаштування осіб з інвалідністю будуть вважатись виконаними, якщо інвалід працював на підприємстві 6 місяців звітного року, а дані табельного обліку використання робочого часу працівників відповідають цим шести місяцям звітного року з ч. 2 пункту 3, 2 Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої Наказом Держкомстату № 286 від 28.09.2015 р.
Отже, відповідно до чинного законодавства відповідач не виконав норматив робочих місць по працевлаштуванню осіб з інвалідністю протягом звітного 2020 року.
Відповідно до ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
У постанові Верховного Суду від 31.07.2019 р. по справі № 817/724/17 зроблено висновок, що передбачена ч. 1 ст.20 Закону № 875 міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов'язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або 1) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону № 875, а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або 2) у разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої та п'ятої статті 19 Закону № 875, що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.
Згідно з ч. 1 ст.217 Господарського кодексу України, господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, внаслідок застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.
Відповідно до ч.1 ст.218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною 2 цієї статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Таким чином, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб'єкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.
Отже, за умови виконання підприємством обов'язку щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, своєчасного інформування центру зайнятості про наявність вакантних посад, а також за відсутності даних про відмову інваліду у прийнятті на роботу, правові підстави для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій та пені відсутні.
Так, у відповідності з нормативом місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, відповідач повинен був створити 2 робочих місця, з яких одна особа повинна пропрацювати не менше 6 повних місяців.
З урахуванням наведеного, з огляду на зміст списку працюючих інвалідів-штатних працівників, які мали інвалідність та були зайняті на підприємстві, ТОВ «Ексімер Одеса» створено одне робоче місце замість двох.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач зазначив, що через введення загальнонаціонального карантину Кабінетом Міністрів України в березні 2020 р., ТОВ «Ексімер Одеса» фактично не працювало в період з березня по червень 2020 р. Після відновлення роботи в червні 2020 р., працівники ТОВ «Ексімер Одеса» приступили до пошуку працівника-інваліда на вакантну посаду та протягом кількох місяців посаду було закрито.
Відповідно до ст.ст. 73, 74 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження не здійснення своєї діяльності ТОВ «Ексімер Одеса» в період з березня 2020 р. по червень 2020 р. у зв'язку з запровадженням обмежувальних протиепідемічних заходів в березні 2020 р.
Як вбачається зі змісту листа Одеського міського центру зайнятості від 02.04.2021р. (вих. № 848/19/10), ТОВ «Ексімер Одеса» протягом 2020 року форму звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», із зазначенням інформації про наявність робочого місця для особи з інвалідністю не подавалось.
Враховуючи, що відповідачем не виконано норматив робочих місяць у 2020 році щодо працевлаштування осіб з інвалідністю, наявні підстави для стягнення адміністративно-господарської санкції за невиконання нормативу з працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік.
Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бендерський проти України" від 15 листопада 2007 року, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.
Згідно з статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
Згідно з ч. 2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 295, 297 КАС України, суд -
Позов Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83; код ЄДРПОУ 13901271) до товариства з обмеженою відповідальністю «Ексімер Одеса» (65063, м. Одеса, вул. Армійська, 8-В, оф. 1; код ЄДРПОУ 38643717) про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2020 році у розмірі 60052,37 грн.,- задовольнити.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Ексімер Одеса» (65063, м. Одеса, вул. Армійська, 8-В, офіс. 1, код ЄДРПОУ 38643717, МФО 380805, р/р НОМЕР_3 , Банк ПАТ «Райффайзен банк Аваль», телефон: (048) 707 00 37) на користь Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рахунок управління Державної казначейської служби України в Одеській області / Банк ГУ ДКСУ в Одеській області, Одержувач - Одеська міська ТГ/50070000, МФО 899998, р/р UA618999980313191230000015744, код ЄДРПОУ 23874629, Тел./факс: (048) 722-52-42, Е- mail: Odessa_fszi@ukr.net, суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць призначених для працевлаштування інвалідів у 2020 році у розмірі 59 741,67 грн. (п'ятдесят дев'ять тисяч сімсот сорок одна гривня 67 коп.) та пеню за порушення встановлених законодавством термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 310,70 грн. (триста десять гривень 70 коп.).
Рішення може бути оскаржено до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до п.15.5 ч.1 розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України через Одеський окружний адміністративний суд до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Г.П. Самойлюк