Справа № 420/3130/21
05 липня 2021 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Білостоцького О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, визначеного ч. 5 ст. 262 КАС України, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Першого Малиновського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - публічне акціонерне товариство «МТБ Банк», приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Цинєв Андрій Олександрович про визнання протиправною та скасування постанови, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Першого Малиновського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - публічне акціонерне товариство «МТБ Банк», приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Цинєв Андрій Олександрович про визнання протиправною та скасування постанови про стягнення виконавчого збору у розмірі 21 117,77 грн. від 18.01.2021 року ВП№42571310.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем було безпідставно прийнято оскаржувану постанову, оскільки підставою для стягнення виконавчого збору в межах виконавчого провадження є здійснення державним виконавцем дій по фактичному стягненню з боржника на користь стягувача зазначених у виконавчому документі сум. При цьому виконавчий збір є своєрідною винагородою державному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи призвели до виконання рішення та виконавчий збір повинен обраховуватись виключно з розміру фактично стягнутих сум.
Оскільки за виконавчим провадженням №42571310 стягнення з ОСОБА_1 грошових коштів на користь публічного акціонерного товариства «МТБ Банк», на виконання судового рішення фактично не відбулось, стягнення виконавчого збору відповідачем спірною постановою є протиправним та незаконним.
05.04.2021 року ухвалою Одеського окружного адміністративного суду у справі №420/3130/21 було відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін в порядку ст. 262 ч. 5 КАС України за наявними у справі матеріалами з урахуванням особливостей розгляду справи, визначених ст. 287 КАС України. Відповідачу запропоновано в 5-денний строк з дня отримання ухвали суду про відкриття провадження у справі надати відзив на адміністративний позов.
Ухвалою суду від 06.04.2021 року провадження у справі було зупинено на підставі п.6 ч.2 ст. 236 КАС України та поновлено 01.07.2021 року.
16.06.2021 року відповідачем на адресу суду було надіслано матеріали виконавчого провадження ВП №42571310 (а.с. 67-104), разом з тим відзиву на адміністративним позов до суду надано не було.
Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - публічне акціонерне товариство «МТБ Банк», приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Цинєв Андрій Олександрович пояснень по суті спірних правовідносин не надали.
Судом у справі встановлено наступне.
Рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 08 листопада 2012 року по цивільній справі №1519/12567/2012 було частково задоволено позов ПАТ «Марфін Банк».
Стягнути солідарно з ФОП ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Марфін Банк» заборгованість за кредитним договором №2189/OF від 07.12.2006 року, яка станом на 05.07.2012 року складає: 138 110,00 гривень - поточна заборгованість за наданим кредитом; 45 200,78 гривень - заборгованість по сплаті відсотків; 18 767,59 гривень - заборгованість за пенею за несплату заборгованості за кредитом; 9 099,30 гривень - заборгованість за пенею за несплату процентів, а всього 211177 гривень 67 копійок.
20.08.2013 року Малиновським районним судом міста Одеси у цивільній справі №1519/12567/2012 було видано виконавчий лист (а.с. 67 зв. бік, 68).
20.03.2014 року головним державним виконавцем Першого Малиновського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції Галкіним Д.П. була прийнята постанова про відкриття виконавчого провадження (ВП №42571310) за виконавчим листом №1519/12567/2012 від 20.08.2013 року (а.с. 69).
26.06.2014 року головним державним виконавцем було винесено постанову про розшук майна боржника (а.с. 80).
Також відповідач звертався до Малиновського районного суду міста Одеси із поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзді за межі України (а.с. 74-75), здійснював виходи за місцем проживання ОСОБА_1 задля виявлення належного йому майна, про що складено відповідний акт від 20.05.2017 року (а.с. 89).
Разом з тим, 04.11.2020 року від публічного акціонерного товариства «МТБ Банк» (правонаступник ПАТ «Марфін Банк») на адресу Першого Малиновського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) надійшла заява про повернення виконавчого документу стягувачу (а.с. 91).
18.01.2021 року державним виконавцем Першого Малиновського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Малогою Д.А. на підставі п. 1 ч. 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» було прийнято постанову про повернення виконавчого документу стягувачу (ВП №42571310) (а.с. 98).
При цьому 18.01.2021 року відповідачем також було винесено постанову про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 21 117,77 грн. (а.с. 99 зв.бік - 100).
Не погоджуючись із винесенням оскаржуваної постанови від 18.01.2021 року та вважаючи її протиправною та незаконною, позивач звернувся до суду із позовом в адміністративній справі №420/3130/21.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України).
Дослідивши адміністративний позов та інші письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об'єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Статтею 18 частиною 1 Цивільного процесуального кодексу (далі ЦПК) України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом (ч. 2 ст. 18 ЦПК України).
Виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції (ч. 1 ст. 431 ЦПК України).
Відповідно до частини 1 статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України, учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Частиною 1 ст.74 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Разом з тим, рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом (ч. 2 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження»).
Так на момент винесення головним державним виконавцем Першого Малиновського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції Галкіним Д.П. постанови про відкриття виконавчого провадження від 20.03.2014 року ВП №42571310 був чинний Закон України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року №606-XIV (далі - Закону №606-XIV).
Так статтею 1 Закону №606-XIV (діючого на час винесення постанови про відкриття виконавчого провадження) визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно зі ст. 2 Закону №606-XIV примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.
Статтею 17 Закону №606-XIV передбачено, що підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи: ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, кримінальних провадженнях та справах про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.
Відповідно до ст. 32 Закону України "Про виконавче провадження" заходами примусового виконання рішень є:
1) звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб;
2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника;
3) вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні;
4) інші заходи, передбачені рішенням.
Відповідно до статті 28 Закону №606-XIV у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.
У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача.
Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.
Постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю. При наступних пред'явленнях до виконання виконавчого документа державному виконавцеві виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута при попередньому виконанні.
Розмір фактично стягнутого з боржника виконавчого збору державний виконавець зазначає у виконавчому документі.
У разі якщо стягнутої з боржника суми недостатньо для задоволення в повному обсязі вимог стягувача, виконавчий збір сплачується пропорційно до стягнутої суми.
У разі завершення виконавчого провадження з виконання рішення немайнового характеру та в разі закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених статтею 49 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня після завершення (закінчення) такого виконавчого провадження відкриває виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору.
В подальшому Закон №606-XIV втратив чинність у зв'язку із прийняттям Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII від 02.06.2016 року (далі Закон №1404- VIII).
Так, відповідно до ч.1 ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження" (у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваної постанови) виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
У статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" визначений виключний перелік підстав, за якими виконавчий збір не підлягає стягненню з боржника.
Так, виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень"; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом (ч. 5).
Відповідно до частини 6 статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" у разі наступних пред'явлень державному виконавцю до виконання виконавчого документа виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута під час попереднього виконання.
Виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження (ч. 9 ст. 27 Закону №1404-VIII).
З наведеного слідує, що за Законом України «Про виконавче провадження», який був чинний станом на час відкриття виконавчого провадження ВП №42571310, стягнення виконавчого збору пов'язувалось з моментом невиконання виконавчого документу у встановлений державний виконавцем строк. За Законом України «Про виконавче провадження» №1404-VIII від 02.06.2016 року державний виконавець має виносити постанову про стягнення виконавчого збору одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження. При цьому стягнення виконавчого збору є безумовною дією державного виконавця у межах виконавчого провадження та ефективним засобом стимулювання боржника до намагання виконати рішення суду самостійно до відкриття виконавчого провадження. Стягнення виконавчого збору є не правом, а обов'язком державного виконавця.
Судом встановлено, що 18.01.2021 року державним виконавцем Першого Малиновського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Малогою Д.А. на підставі п. 1 ч. 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» було прийнято постанову про повернення виконавчого документу стягувачу (ВП №42571310).
При цьому 18.01.2021 року відповідачем також було винесено постанову про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 21 117,77 грн.
На підставі вищезазначеного та враховуючи те, що виконавчий документ було повернуто за заявою стягувача та виконавчий збір не було стягнуто відповідачем, суд доходить висновку, що дії державного виконавця з винесення постанови по стягненню виконавчого збору в повній мірі відповідають приписам частини третьої статті 40 Закону №1404-VIII, отже є правомірними та такими, що вчинені на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
При цьому, суд вважає хибним твердження позивача, що умовами стягнення виконавчого збору є фактичне виконання виконавцем судового рішення, оскільки як на момент відкриття виконавчого провадження (2014 рік), так і на момент винесення державним виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору (2021 рік), законодавцем було передбачено обов'язок, а не право державного виконавця на стягнення виконавчого збору, відповідно до суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.
Крім того суд враховує, що відповідачем в межах виконавчого провадження ВП №42571310 вживались заходи з примусового виконання виконавчого листа №1519/12567/2012 від 20.08.2013 року, зокрема державним виконавцем було винесено постанови про розшук майна боржника, здійснено виходи за місцем проживання позивача, ініційовано звернення до суду із поданням про заборону боржнику виїзду за кордон.
Одночасно також слід зазначити й про те, що аналогічної правової позиції з цього спірного питання дотримується і Верховний Суд, зокрема, в своїх постановах від 05.02.2018 року у справі №816/823/17, від 22.02.2018 року у справі №816/823/17, від 19.04.2018 року у справі №825/739/17, від 30.05.2018 року у справі №808/3791/16, від 18.10.2018 року у справі №442/2670/17, від 15.11.2018 року у справі №820/5807/16, від 13.02.2019 року у справі №295/1399/16а.
При цьому суд відхиляє посилання представника позивача на висновки Верховного Суду, викладені у постановах Верховного Суду від 11.03.2020 року у справі №2540/3203/18, оскільки правовідносини у зазначених справах та даній справі не є подібними з огляду на відмінний об'єкт спору.
Так зазначена правова позиція Верховного Суду ґрунтувалась виключно на положеннях законодавства (на приписах ч.2 ст.27 Закону №1404-VIII у попередній редакції від 07.03.2018 року), яке на час прийняття оскаржуваної постанови державного виконавця від 07.10.2019 року суттєво змінилось, про що свідчить зміст Закону України від 03.07.2018 року №2475-VIII (який набрав чинності з 28.08.2018 року та в якому ч.2 ст.27 Закону №1404-VIII викладена в новій редакції).
Аналогічну правову позицію було викладено П'ятим апеляційним адміністративним судом у постанові від 18 лютого 2021 року по справі №420/10500/20.
Таким чином, враховуючи вищевикладені обставини справи та приймаючи до уваги вказані вище зміни нормативного регулювання спірних правовідносин, суд доходить висновку, що державним виконавцем, в даному випадку, було прийнято постанову від 18.01.2021 року ВП№42571310 про стягнення виконавчого збору саме на підставі чинного і діючого на той час законодавства, в межах наданих йому повноважень та у передбачений цим законодавством спосіб, у зв'язку з чим, адміністративний позов задоволенню не підлягає.
Виходячи з необхідності відмови судом у задоволенні позовних вимог позивача, у суду відсутні підстави, передбачені ст. 139 КАС України, для розподілу судових витрат у цій справі.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Керуючись вимогами ст.ст. 2, 6-11, 77, 241-246, 251, 255, 257-262, 268-269, 271, 272, 287, 293-295 КАС України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Першого Малиновського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) (65072, м. Одеса, вул. Генерала Петрова, 42), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - публічне акціонерне товариство «МТБ Банк» (65003, Одеська область, м.Чорноморськ, проспект Миру, 28), приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Цинєв Андрій Олександрович (65020, Одеська область, м. Одеса, вул. Асташкіна, 21, офіс 1) про визнання протиправною та скасування постанови - відмовити.
Розподіл судових витрат не проводити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 272 КАС України.
Рішення суду може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, встановлені статтями 287 ч. 6, 293, 295 та пп.15.5 п.15 ч.1 розділу VII Перехідних положень КАС України протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя О.В. Білостоцький
.