Справа № 420/3250/20
05 липня 2021 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Потоцької Н.В.
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) заяву позивача в порядку ст. 383 КАС України, за вхід. № 33564/21 по справі № 420/3250/20,
До Одеського окружного адміністративного суду надійшла заява в порядку ст. 383 КАС України по справі № 420/3250/20, в якій заявник просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут щодо неврахування січня 2008 року як місяця за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 в період з 01.12.2015 року по 31.12.2015 року при виконанні рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12; серпня 2020 року у справі №420/3250/20;
- визнати протиправними дії Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут щодо застосування січня 2016 року як місяця за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 в період з 01.01.2016 року по 07.12.2016 року при виконанні рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2020 року у справі №420/3250/20;
- зобов'язати Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут провести перерахунок і доплату на користь ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 07.12.2016 року включно із застосуванням місяця за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року.
Заява обґрунтована наступним.
Військовим інститутом телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут при розрахунку позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 07.12.02016 року було застосовано базовий місяць січень 2016 року та (на думку позивача) грудень 2014 року для виплати індексації за грудень 2015 року і виплачено індексацію грошового забезпечення за визначений період в загальній сумі:
544,94 грн. + 491,10 грн. = 1036,04 грн.
При застосуванні базовим місяцем січня 2008 року для нарахування індексації грошового забезпечення в період з 01.12.2015 року по 07.12.2016 року сума індексації складає 31199,40 грн.(Додаток №5 до заяви).
Сума недоплати складає: 31199,40 грн. - 1036,04 грн. = 30163,36 грн.
Так відповідачем визначено базовий місяць в порушення пунктів 5, 10-2 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 “Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення” (далі - Постанова №1078), що призвело до виплати позивачу індексації грошового забезпечення у значно меншому розмірі.
Пунктом 10-2 Постанови №1078 визначено:
“Для працівників, яких переведено на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також: переведено на роботу на інше підприємство, в установу або організацію або в іншу місцевість та у зв 'язку із змінами в організації виробництва і праці у разі продовження такими працівниками роботи, для новоприйнятих працівників, а також для працівників, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати, передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу), за посадою. яку займає працівник”.
За посадами на яких позивач проходив військову службу посадові оклади військовослужбовців за рішенням Уряду в період з 01.01.2008 року по 28.02.2018 року не підвищувались. Підвищення проводились відповідно до Постанови №1294 від 07.11.2007 року та Постанови №704 від 30.08.2017 року станом на 01.01.2008 року та 01.03.2018 року.
Постанови є загальнодоступними на сайті zakon.rada.gov.ua.
Базовий місяць для військовослужбовців починаючи з 01.12.2015 року не змінюється, що підтверджено 3 листами Міністерства соціальної політики - єдиного в Україні органу який має право роз'яснювати порядок нарахування індексації грошових доходів. Верховним Судом у постановах від 22.07.2020 року у справі №400/3017/19 та від 10.09.2020 року у справі №200/9297/19-а, а також самим Міністерством оборони України у листі від 16.11.2020 року №7159/з/3.
Базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення в період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року є січень 2008 року. Такий правий висновок міститься у постановах:
Першого апеляційного адміністративного суду від 07.04.2021 року у справі №200/7501/20-а, від 19.04.2021 року у справі №200/1073 1/20-а;
Другого апеляційного адміністративного суду від 25.03.2021 року у справі №520/12852/2020, від 09.03.2021 року у справі №480/4656/20;
Третього апеляційного адміністративного суду від 09.02.2021 року у справі №160/4862/20, від 18.03.2021 року у справі №160/8350/20;
П'ятого апеляційного адміністративного суду від 08.09.2020 року у справі №420/1595/20, постанові від 24.11.2020 року у справі №420/5082/20;
Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.12.2020 року у справі №580/2709/20, постанові від 12.04.2021 року у справі №320/7843/20;
Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02.06.2020 року у справі №120/310/20-а, від 14.04.2020 року у справі №240/11489/19;
Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22.12.2020 року у справі №380/6221/20, від 09.02.2021 року у справі №380/7601/20.
Верховним Судом у постанові від 10 вересня 2020 року по справі №200/9297/19-а наведено правову позицію щодо визначення базового місяцю для розрахунку індексації грошового забезпечення військовослужбовців:
“23. Як встановлено судом апеляційної інстанції, у заяві про роз'яснення судового рішення заявник просить роз'яснити постанову суду апеляційної інстанції:
23.1. в частині визначення базового місяця нарахування індексації грошового забезпечення, а саме з серпня 2015 року до грудня 2015 року при розрахунку індексації грошового забезпечення має застосовуватись базовий місяць прийняття на військову службу - серпень 2015 року, а з 01.12.2015 - базовий місяць січень 2008 року відповідно до п. 10-1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення М1078;
25. Як слідує зі змісту постанови Першого апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2020 року ...на час призову позивача на військову службу у серпні 2015 року діяв абзац 3 п. 10-1 Порядку № 1078, за правилами якого обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації заробітної тати новоприйнятих працівників здійснюється з місяця прийняття працівника на роботу.
Тому первісно з серпня 2015 року відповідач мав право встановити базовим саме цей місяць.
... саме з грудня 2015 року (а не з серпня, як він зазначав в позові) ОСОБА 1 має право на проведення індексації його грошових доходів, виходячи з базового місяця січня 2008 року.
37. З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом апеляційної інстанції винесено законне і обґрунтоване рішення, постановлене з дотриманням норм процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні ”.
Враховуючи вищезазначене відносити питання розрахунку належної позивачу суми індексації грошового забезпечення до дискреційних повноважень військової частини НОМЕР_1 є неможливим та створює необхідність повторних звернень до суду.
Окрім цього, за усталеною судовою практикою дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № Я (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980р. на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 року у справі Волохи проти України (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є передбачуваною , якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. ... надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання .
Тобто, дискреційним є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова “може”.
Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду у постанові від 24.12.2019 року по справі №823/59/17:
“Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку. ”
У справі, що розглядається конкретними фактичними обставинами є підвищення посадових окладів військовослужбовцям в січні 2008 року та березні 2018 року відповідно до рішення Уряду, що підтверджується висновком Верховного Суду у постанові від 10 вересня 2020 року по справі №200/9297/19-а.
Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі Hasan and Chaush v. Bulgaria № 30985/96).
Враховуючи правову позицію викладену у постанові Верховного Суду від 14 серпня 2018 року (справа №815/1048/16) спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії, чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду.
Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.
Відповідно до статті 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки.
Відтак дії посадових осіб військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут є направленими на умисне невиконання рішення суду, що набрало законної сили.
Відповідачем нараховано суму належної позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 07.12.2016 року включно на власний розсуд, що доводить, що самостійно посадові особи Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут не можуть розрахувати суму індексації грошового забезпечення, а надання останньому право на розрахунок суми індексації є неефективним захистом прав позивачів та спричиняє необхідність повторних звернень до суду.
Суд, розглянувши заяву за вхід. № 33564/21 від 25.06.2021 р. по справі № 420/3250/20, виходить з наступного.
Згідно ч.2 ст.14 КАС України судові рішення, які набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами, та їх об'єднаннями на всій території України.
Відповідно до статті 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність встановлену законом.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях по справах «Іммобільяре Саффі проти Італії», «Горнсбі проти Греції», «Жовнер проти України», «Бурдов проти Росії», «Ясіун'єне проти Литви», «Руйану проти Румунії» наголошує на тому, що право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін. Виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатись як невід'ємна частина "судового процесу" для цілей статті 6.
При цьому, Європейський суд з прав людини зазначає, що адміністративні органи є складовою держави, яка керується принципом верховенства права, а відтак інтереси цих органів збігаються з необхідністю належного здійснення правосуддя. Якщо адміністративні органи відмовляються або неспроможні виконати рішення суду, чи навіть зволікають з його виконанням, то гарантії, надані статтею 6 стороні на судовому етапі, втрачають свою мету.
Відповідно до ч.ч. 2,4 ст. 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.
Невиконання рішення суду на протязі тривалого часу є порушенням права на справедливий судовий розгляд, що є порушенням Конвенції по правам людини.
Згідно з ч.1 ст.383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
За відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача, суд залишає заяву без задоволення. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу (ч.6 ст.383 КАС України).
Судом встановлено, що Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2020 року у справі №420/3250/20:
- визнано протиправною бездіяльність Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01.12.2015 по 07.12.2016;
- зобов'язано Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з 01.12.2015 по 07.12.2016.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення по справі набрало законної сили 14.09.2020 року.
25.09.2020 року видано виконавчий лист по справі, який пред'явлено до Печерського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).
04.02.2021 року відкрито виконавче провадження №63882502.
29.05.2021 року відповідачем виплачено індексацію грошового забезпечення на користь позивача в сумі 491,10 грн. із застосуванням базового місяця січень 2016 року.
Також відповідачем зазначено, що за грудень 2015 року відповідачем виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення в сумі 544,94 грн. в грудні 2015 року.
31.05.2021 року виконавче провадження №63882502 закінчено.
13.06.2021 року позивачем отримано постанову про закінчення виконавчого провадження № 63882502.
Отже, рішення по справі № 420/3250/20 виконано 12.08.2020 р. (нараховано та виплачено ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з 01.12.2015 по 07.12.2016).
Окремо суд звертає увагу позивача:
Приписами ч. 1 ст. 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:
1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;
6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Судовому захисту підлягає тільки порушене право. (правова позиція Постанова ВС КАС від 16.12.2020 р.). Рішенням по справі №420/3250/20, яке набрало законної сили 14.09.2020 року відновлене порушене право ОСОБА_1 шляхом нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 01.12.2015 по 07.12.2016.
Суд не приймає доводи позивача щодо застосування базового місяця січень 2008 року, оскільки вказане питання не було предметом дослідження під час розгляду справи по суті.
Також слід зазначити, що особа звертається до суду з метою захистити у судовому порядку свого порушеного права або інтересу, які охороняються законом, при цьому вона повинна використовувати адекватний засіб захисту своїх прав, тобто такий засіб, який призведе до відновлення (захисту) порушеного права або інтересу.
Конституція України (в редакції станом на 30.09.2016 року) містить статтю 124 «…Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.», яка визначає можливість судового захисту за наявності юридичного спору.
Юридичний спір - це юридичний конфлікт між учасниками правовідносин, у якому кожен з учасників правовідносин захищає свої суб'єктивні права. Правові спори виникають внаслідок порушення суб'єктивних прав у результаті протиправних дій, а також у разі невизнання або оспорювання суб'єктивних прав.
Кожен юридичний конфлікт має зовнішні прояви, до яких належать правовий спір і правопорушення.
При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні правовідносини.
Представник позивача звернувся із заявою в порядку ст. 383 КАСУ.
Приписами ч. 1 ст. 383 КАС України встановлено, що особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
З огляду на вказане та з урахуванням того, що рішення по справі №420/291/20 виконано 22.04.2020 р. (проведено перерахунок) відсутні підстави для задоволення поданої заяви.
Керуючись ст.ст. 2-9, 248, 256, 295, 297, 383 КАС України, суд,
В задоволенні заяви позивача в порядку ст. 383 КАС України, за вхід. № 33564/21 по справі № 420/3250/20- відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги до Одеського окружного адміністративного суду.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Потоцька Н.В.