Справа № 420/7631/21
05 липня 2021 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Самойлюк Г.П., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83; код ЄДРПОУ 20987385) про визнання протиправними дій щодо відмови у нарахуванні та виплаті суми компенсації втрати частини доходів, зобов'язання вчинити певні дії, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - ГУ ПФУ в Одеській області), в якому позивач просить:
визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Одеській області з відмови, листом №5872-5634/Н-02/8-1500/20 від 13.04.2021 р. ОСОБА_1 , у нарахуванні та виплаті суми компенсації втрати частини доходів, за період з 20.07.2010 р. по 30.10.2020 р., у зв'язку з порушенням строків виплати суми недоотриманої пенсії в розмірі 54226,50 грн.;
зобов'язати ГУ ПФУ в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , суму компенсації втрати частини доходів, за період з 20.07.2010 р. по 30.10.2020 р, у зв'язку з порушенням строків виплати суми недоотриманої пенсії в розмірі 54226,50 грн.
Ухвалою від 14.05.2021р. відкрито провадження по справі та визначено, що справа буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (ст. 262 КАС України); встановлено, що справа буде розглянута судом на підставі ст.262 КАС України у межах строків, визначених ст.258 КАС України та з урахуванням встановлених сторонам строків для подання заяв по суті.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що на виконання постанови Київського районного суду м. Одеси від 18.05.2011р. у справі №2-а-847/11 ГУ ПФУ в Одеській області 26.11.2020р. виплачено донараховану за період з 20.07.2010 р. по 18.05.2011р. суму недоотриманої пенсії інваліда 2-ї групи учасника ліквідації аварії на ЧАЕС 1-ї категорії у розмірі 54226,50 грн. Тобто фактичну виплату недоотриманої пенсії відповідач здійснив лише 26.11.2020р. та з порушенням термінів її виплати. Позивач у березні 2021 року звернувся із заявою до відповідача про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії, у задоволенні якої листом відповідача від 13.04.2021р. протиправно відмовлено.
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 28411/21 від 02.06.2021р.), в якому в обґрунтування правової позиції зазначено, що на виконання постанови Київського районного суду м. Одеси від 18.05.2011р. у справі №2-а-847/11, ГУ ПФУ в Одеській області позивачу здійснено перерахунок пенсії за період з 20.07.2010р. по 18.05.2011р. Доплату по перерахунку за період з 20.07.2010р. по 18.05.2011р. включено в додаткові відомості на виплату пенсій за судовим рішенням в листопаді 2020 року в сумі 35321,62 грн. та виплачено у грудні 2020р. З урахуванням наведеного, нарахування та виплата сум пенсії проведені ГУ ПФУ в Одеській області в межах наданих повноважень, без порушень умов та термінів виплати, визначених ст. 63 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», ч. 2 ст. 72 та ст. 73 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», постановою Кабінету Міністрів України №649 від 22.08.2018р., тому відсутні підстави для нарахування та виплати компенсації за втрату частини доходу у зв'язку з порушенням термінів їх виплати. Крім того, нарахування та виплата компенсації втрати частини доходу не було предметом судового розгляду у справі 2-а-847/11, а тому вчинення таких дій ГУ ПФУ в Одеській області виходитиме за межі зобов'язань, покладених постановою Київського районного суду м. Одеси.
За приписами ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Відповідно до п.10 ч.1 ст.4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відтак, справу розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд,-
Постановою Київського районного суду м. Одеси від 18.05.2011р. у справі №2-а-847/11 визнано протиправними дії Управління Пенсійного Фонду України в Київському районі м.Одеси з відмови у проведенні ОСОБА_1 перерахунку раніше призначеної пенсії за період з 18 серпня 2010 року по 18 лютого 2011 року; зобов'язано Управління Пенсійного Фонду України в Київському районі м. Одеси здійснити перерахунок ОСОБА_1 державної та додаткової пенсії як інваліду 2-ї групи з 18 серпня 2010 року по 18 лютого 2011 року відповідно до ст.ст. 50, ч. 4 ст. 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи з розміру державної пенсії в вісім мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком та забезпечити відповідні виплати з врахуванням виплачених сум, в іншій частині відмовити.
На виконання постанови Київського районного суду м. Одеси від 18.05.2011р. у справі №2-а-847/11, ГУ ПФУ в Одеській області 26.11.2020р. виплачено донараховану за період з 20.07.2010 р. по 18.05.2011р. суму недоотриманої пенсії інваліда 2-ї групи учасника ліквідації аварії на ЧАЕС 1-ї категорії у розмірі 54226,50 грн.
Позивач у 29.03.2021 р. звернувся із заявою до відповідача про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії (а.с.8).
Листом від 13.04.2021р. (вих. №5872-5634/Н-02/8-1500/21) на звернення позивача про компенсацію втрати частини доходів, відповідач повідомив, що ГУ ПФУ в Одеській області нарахована доплата на виконання рішення суду виплачена відповідно до чинного законодавства, підстави для виплати компенсації у ГУ ПФУ в Одеській області відсутні (а.с. 9).
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зазначені критерії є вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускає бездіяльність.
Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Згідно з ч.1 ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, (елементами якого є законність, юридична визначеність, заборона свавільності, доступ до правосуддя в незалежних і безсторонніх судах, повага до прав людини, недискримінаційність та рівність перед законом).
За змістом ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Згідно ст. 43 Конституції України Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовано Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21.02.2001 р. (далі - Порядок № 159).
Згідно ст. 1 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
За приписами ст. 2 Закону № 2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Згідно приписів ст.ст. 3, 4 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Згідно п.1 Порядку № 159 дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року (п.2 Порядку № 159).
За змістом п.3 Порядку № 159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, пенсія (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).
Згідно п. 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом. Приклади обчислення суми компенсації наведено у додатку.
Дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата). При цьому право на компенсацію частини доходів у громадянина пов'язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.
Компенсація за порушення строків виплати доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у даному випадку - органом прокуратури) добровільно чи на виконання судового рішення.
Отже, основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої ст. 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у т. ч. пенсії). Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, в т. ч. пенсія (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат), у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер.
Також, дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи, організації всіх форм власності і господарювання застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (зокрема, пенсії).
Виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Аналогічний підхід до застосування вказаних норм викладено Верховним Судом у постановах від 15.04.2019 р. (справа № 727/7818/16-а), від 20.02.2018 р. (справа №336/4675/17), від 14.05.2019 р. (справа № 804/2994/18), від 12.06.2019 р. (справа № 425/38/17), від 21.06.2018 р. (справа №523/1124/17) та від 03.07.2018 р. (справа №521/940/17).
Відповідно до ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Статтею 4 Закону № 2050-ІІІ встановлено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Отже, компенсація втрати частини доходів нараховується лише на нараховані та фактично виплачені доходи.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, відповідач на виконання постанови Київського районного суду м. Одеси від 18.05.2011р. у справі №2-а-847/11 провів виплату пенсії лише 26.11.2020р. (а.с. 12).
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Для зупинення виконання судових рішень, яке допускається як виняток, повинні бути вагомі причини.
Згідно ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Згідно з ч. 3 ст. 14 КАС України, невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
За нормами ст. 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Обов'язковість рішень суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства, а тому, з огляду на принцип загальнообов'язковості судових рішень судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов'язковими для виконання, зокрема, посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням.
Правова природа діяльності органів державної виконавчої служби та її основне призначення полягає саме в примусовому виконанні рішень суду, які набрали законної сили, що і є підставою для негайного їх виконання.
Добровільне виконання рішення суду боржником це його законодавчо встановлений обов'язок. Зокрема, зазначений обов'язок не залежить від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі. У таких випадках держава в особі органу державної виконавчої служби несе відповідальність за виконання остаточних судових рішень.
Суд також звертає увагу на пілотне рішення Європейського суду з прав людини від 15.10.2009 у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04), де в пунктах 46, 48, 51, 53, 54 зазначено, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. Відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. Заявникові не можна дорікати за неподання до державної виконавчої служби заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження. Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.
За приписами ч.2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду України від 11.07.2017 р. № 2а-1102/09/2670, коли суми нараховуються за рішенням суду, то підстава для виплати компенсації виникає у зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення суду. А отже, визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів, оскільки основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої статтею 2 Закону № 2050-III є порушення встановлених строків саме виплати нарахованих доходів.
За таких обставин, право на компенсацію позивач набуває після набрання законної сили судовим рішенням та у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі цього рішення.
Підсумовуючи вищевикладене, суд зазначає, що у розумінні Закону № 2050 пенсія є доходом громадянина, вона не носить разового характеру навіть у випадку її присудження за рішенням суду, і порушення строків її виплати означає втрату громадянином частини свого доходу.
Отже позивач має право на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушення строків виплати пенсії за період з 20.07.2010 р. по 26.11.2020р.
Зазначений висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 23.12.2020 р. по справі №640/7975/15-а.
З урахуванням наведених приписів чинного законодавства та встановлених обставин, суд дійшов висновку, що за період з 20.07.2010 р. по 26.11.2020р. з вини відповідача позивачу не нараховано і не виплачено доходи, на які він мав право з урахуванням п. 4 Порядку № 159.
Суд акцентує увагу, що у Законі № 2050-III та Порядку № 159 закріплено чітку формулу обчислення суми компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, а саме (добуток - присуджена сума) х (величина приросту споживчих цін за період, яка визначається шляхом множення між собою місячних індексів, які множаться на 100 та з отриманої суми віднімається 100 відсотків):100).
Таким чином, виходячи з наведеного, суд вважає, що позивачу підлягає нарахуванню сума компенсації втрати частини доходів за несвоєчасну виплату пенсії за період з 20.07.2010 р. по 26.11.2020р.
Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до статті 13 "Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод", ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зважує на його ефективність з точки зору статті 13 "Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод" та враховує положення "Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень", прийняті Комітетом Міністрів 11.03.1980, а саме суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Разом з тим, п. 4 ч. 1 ст. 5 КАС України передбачено, що адміністративний позов може містити вимоги про зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії.
Відповідно до п. 4 ч.2 ст. 245 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.
Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов'язання відповідача прийняти (вчинити) певні дії, і це прямо вбачається з п. 4 ч. 1 ст. 5 та п.4 ч. 2 ст. 245 КАС України.
Згідно з ч. 2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного суб'єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.
Визначаючись щодо способу захисту порушеного права позивача, суд враховує в тому числі правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 07.05.2020 р. у справі № 420/703/19.
На підставі вищевикладеного, розглянувши справу на підставі наданих доказів, суд дійшов до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню шляхом визнання протиправними дій ГУ ПФУ в Одеській області щодо відмови ОСОБА_1 у компенсації втрати частини грошових доходів за період з 20.07.2010 р. по 26.11.2020р. у зв'язку з порушенням термінів виплати сум, присуджених постановою Київського районного суду м. Одеси від 18.05.2011р. у справі №2-а-847/11; зобов'язання ГУ ПФУ в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів за період з 20.07.2010 р. по 26.11.2020р. у зв'язку з порушенням термінів виплати сум, присуджених постановою Київського районного суду м. Одеси від 18.05.2011р. у справі №2-а-847/11, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21.02.2001 р., з урахування висновків суду.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 10 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83; код ЄДРПОУ 20987385) про визнання протиправними дій щодо відмови у нарахуванні та виплаті суми компенсації втрати частини доходів, зобов'язання вчинити певні дії,- задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови ОСОБА_1 у компенсації втрати частини грошових доходів за період з 20.07.2010р. по 18.05.2011р. у зв'язку з порушенням термінів виплати сум, присуджених постановою Київського районного суду м. Одеси від 18.05.2011р. у справі №2-а-847/11.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів за період з 20.07.2010р. по 18.05.2011р. у зв'язку з порушенням термінів виплати сум, присуджених постановою Київського районного суду м. Одеси від 18.05.2011р. у справі №2-а-847/11 відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21.02.2001 р., з урахування висновків суду.
Рішення може бути оскаржено до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до п.15.5 ч.1 розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України через Одеський окружний адміністративний суд до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Суддя: Г.П. Самойлюк