справа№380/3647/21
29 червня 2021 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Потабенко В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Західного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 Західного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України, у якому просив стягнути з військової частини НОМЕР_1 Західного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України на свою користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 170379,29 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач при звільненні його з військової служби та виключенні зі списків особового складу не провів з ним повного розрахунку при звільненні, а саме не виплатив грошової компенсації вартості за неотримане речове майно. Наголосив, що на підставі рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23.12.2020 у справі №380/7698/20 йому було виплачено компенсацію вартості за неотримане речове майно у розмірі 28598,98 грн. Вказані кошти були виплачені позивачу 22.02.2021, шляхом зарахування на картковий рахунок. Таким чином, позивач зазначає, що періодом затримки розрахунку при звільненні є період з 17.04.2020 по 22.02.2021, що становить 263 календарних днів. У зв'язку з цим, звернувся з позовом до суду про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за вказаний період.
Ухвалою судді від 22.03.2021 залишено позовну заяву без руху.
Ухвалою судді від 12.04.2021 відкрито провадження у справі та вирішено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників сторін.
30.04.2021 відповідач подав відзив на позовну заяву (вх. №31053), в якому позов не визнає, просить відмовити у задоволенні позову повністю. Як на джерело свої позиції посилається на практику Верховного Суду. Зазначає про правову природу компенсації за неотримане речове майно. Також відповідач зазначає, у випадку задоволенні позову судом, просить врахувати принцип справедливості та співмірності щодо стягнення розміру середнього грошового забезпечення.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Оскільки відсутні клопотання будь-якої зі сторін про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі факти, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов до наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 до 16.04.2020 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Західного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України.
Згідно з витягом з наказу командира (по стройовій частині) військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 від 16.04.2020 №83 припинено (розірвано) контракт про проходження громадянами військової служби у Національній гвардії України та виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення старшого прапорщика ОСОБА_1 (Г-44664), який здав справи і обов'язки за посадою начальника військового наряду (головного сержанта) 3 патрульного взводу 6 патрульної роти 2 патрульного батальйону та звільненого відповідно до підпункту «а» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з військової служби у запас наказом начальника Західного територіального управління Національної гвардії України від 23.03.2020 №15 по особовому складу, у зв'язку із закінченням строку контракту.
На момент виключення зі списків особового складу з позивачем не було проведено повний розрахунок по грошовому забезпеченню, а саме не виплачено компенсації вартості за неотримане речове майно.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 23.12.2020 року у справі №380/7698/20 визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Західного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України щодо не проведення розрахунку при звільненні - невиплати ОСОБА_1 у день виключення зі списків частини грошової компенсації за неотримане речове майно станом на день звільнення з військової служби 16.04.2020; зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 Західного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за неотримане під час проходження військової служби речове майно у сумі 28598,98 грн., з проведенням передбачених законодавством відрахувань.
На виконання рішення суду, 22.02.2021 військовою частиною НОМЕР_2 Західного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України позивачу шляхом зарахування на картковий рахунок було виплачено компенсацію вартості за неотримане речове майно у розмірі 23872,87 грн., що підтверджується випискою по картковому рахунку.
Вважаючи, що непроведення повного розрахунку при звільненні дає позивачу право на стягнення в судовому порядку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до повного розрахунку, позивач звернувся з вказаним позовом до суду.
При вирішенні спору суд керувався наступним.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України
Однією із встановлених Державою гарантій права на своєчасне одержання винагороди за працю є передбачений Кодексом законів про працю України обов'язок роботодавця виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.
Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Постановою Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30 серпня 2017 року №704 регулюються правовідносини з приводу грошового забезпечення військовослужбовців.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ (надалі - Закон) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців базується на Конституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів. Цим Законом передбачено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військо військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Статтею 2 Закону №2011-ХІІ встановлено, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
Так, відповідно до частини 1 статті 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює за кріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно пунктів 2, 4 ст. 9 вищевказаного Закону визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Положеннями ч. 2 ст. 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України. З зазначеного вище слідує, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, зокрема щодо належного матеріального та побутового забезпечення, враховуючи особливості військової служби, з метою стимулювання досягнення високих результатів у службовій діяльності. Звільнена особа з військової служби на день виключення зі списків особового складу військової час тини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.
Згідно з нормами пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №807/3664/14, від 31 жовтня 2019 року у справа № 2340/4192/18.
Оскільки спеціальним законодавством не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд зазначає підставність застосування до спірних правовідносин норм КЗпП України.
Відтак, доводи відповідача щодо того, що питання проходження військової служби військовослужбовцями і виплата їм грошового забезпечення регулюються окремим законодавством і на них не поширюються норми статей 116 і 117 КЗпП та постанова Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" є безпідставними та не приймаються судом до уваги.
Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов'язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Визначаючись щодо розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача за несвоєчасне проведення розрахунку під час звільнення, суд зазначає таке.
Метою встановлення передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності роботодавця є захист майнових прав працівника (службовця) у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, немає на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку, законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
У вказаному рішенні також зазначено, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
При цьому Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновком Верховного Суду України, наведеними у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16, щодо того, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Крім того, у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду також окреслила зазначені вище критерії оцінки спірних сум середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні службовця незалежно від того, чи позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум підлягають задоволенню у повному обсязі чи частково.
Про допустимість зменшення розміру відшкодування середнього заробітку у правовідносинах щодо проходження військової служби вказав і Верховний Суд у постанові від 20.05.2020 (справа № 816/1640/17), зауваживши при цьому на обов'язок суду мотивувати прийняте рішення в частині підстав зменшення відшкодування.
Як вже зазначалося, основною метою покладення на роботодавця відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, є захист майнових прав працівника у зв'язку із його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне отримання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом для існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
В цьому контексті суд враховує, що позивача виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів грошового забезпечення 16.04.2020.
Саме в цей день (день звільнення, або день виключення зі списків) на підставі ст. 116 КЗпП України роботодавець повинен був виплатити звільненому працівнику всі суми, що належать йому від підприємства.
Компенсацію вартості за неотримане речове майно позивачу нараховано та виплачено 22.02.2021 у розмірі 23872,87 грн., що підтверджується даними виписки з карткового рахунку позивача про зарахування коштів.
Датою фактичного розрахунку із позивачем є 22.02.2021, оскільки саме в цей день відповідачем здійснено остаточну виплату всіх належних позивачу сум (компенсацію вартості за неотримане речове майно).
Таким чином, станом на день його звільнення з військової служби та виключення із списків особового складу позивачу не було проведено всіх розрахунків грошового забезпечення.
Суд не бере до уваги судження відповідача щодо компенсації вартості за неотримане речове майно, її правової природи, оскільки дане питання не є розглядом даної адміністративної справи.
Час затримки остаточного розрахунку з позивачем при його звільненні з військової служби включає період з 17.04.2020 (перший день після виключення позивача із списків особового складу частини) по 21.02.2021 (день, що передує повному розрахунку при звільненні), що становить 311 календарних днів.
Відповідно до п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати № 100 від 08.02.1995, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до абзацу 1 п. 2 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно картки особового рахунку на виплату грошового забезпечення, грошове забезпечення позивача за два останніх місяці перед звільненням з військової служби (лютий - березень 2020) складає 13609,30+13599,51=27208,81 грн.
Отже для обчислення середнього заробітку позивача слід застосовувати показник 453,48 грн. в день (27208,81 (заробіток за два останніх місяці)/ 60 календарних днів (29 календарних днів у лютому 2020 та 31 календарний день у березні 2020).
Відповідно, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в цьому разі становить 141032,28 грн. (453,48 грн. х 311 календарних днів).
Разом з тим суд звертає увагу на те, що при загальному розмірі несвоєчасно виплаченої компенсацій (23872,87 грн.) з відповідача не може бути стягнуто усю суму середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі 141032,28 грн., адже така значно перевищує розмір несвоєчасно виплачених сум.
У постанові від 18.07.2018 в справі № 825/325/16 Верховний Суд вказав на те, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку при звільненні необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, а також те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету.
Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності зазначена у постанові Верховного Суду від 04.04.2018 у справі №524/1714/16-а та постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, які мають враховуватись до спірних правовідносин на виконання вимог ст. 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів та ч. 5 ст. 242 КАС України.
Так, в постанові від 30.10.2019 у справі № 806/2473/18 (адміністративне провадження № К/9901/2118/19) Верховний Суд сформував правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.
Суд враховує зазначені висновки Верховного Суду при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку позивачу у цій справі.
Зокрема, при вирішенні справи суд з'ясував, що істотність частки невиплачених сум компенсацій (23872,87 грн.) у порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку за період з 17.04.2020 по 21.02.2021 становить 16,92 % (23872,87 грн. /141032,28 грн. х 100%).
Отже, сума, що підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 16,92 % розраховується наступним чином: 453,48 (середньоденний заробіток позивача) х 16,92% = 76,72 грн. ( середньоденна сума відшкодування з урахуванням істотності частки) х 311 (днів затримки розрахунку) = 23862,66 грн.
Таким чином, враховуючи очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд дійшов висновку про те, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку має бути перераховане та виплачене позивачу у розмірі 23 862,66 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 2 ст. 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору і такий фактично не сплачувався, відсутні підстави для вирішення питання про відшкодування судового збору.
Керуючись ст.ст. 2, 19-20, 22, 26-26, 73-77,139, 244- 246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -
адміністративний позов задовольнити частково.
Стягнути з військової частини НОМЕР_1 Західного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України (код ЄДРПОУ:14323385, місцезнаходження: 79026, м.Львів, вул. Стрийська, 146) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса: 81043, Львівська область, Яворівський район, с. Рогізно) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби в сумі 23862 (двадцять три тисячі вісімсот шістдесят дві) гривні 66 коп.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Судові витрати з сторін не стягувати.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом тридцяти днів з дня складення його повного тексту. Апеляційна скарга подається до суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який постановив рішення.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 05.07.2021
Суддя Потабенко В.А.