30 червня 2021 року м. Львів справа №380/12400/20
Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Карп'як О.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії ,-
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП - НОМЕР_1 ) (надалі - позивач) звернувся з вказаним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_2 ) (надалі - відповідач) в якому просить:
-визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_3 ) щодо не нарахування та не виплату ОСОБА_1 , всіх сум, що належить йому до виплати в день виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_3 , а саме: 1) індексації грошового забезпечення за період часу з липня 2015 року по 12 лютого 2018 року; 2) грошової допомоги на оздоровлення за 2016, 2017, 2018 роки, яка передбачена п.1 ст.10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ, «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» з урахуванням попередньо виплаченої суми; 3) одноразової грошової допомоги передбаченої ч. 2 ст. 15 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011 -ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», з урахуванням попередньо виплаченої суми;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , середній розмір грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, а саме не виплата всіх сум, що належали ОСОБА_1 , для виплати: індексації грошового забезпечення за період часу з липня 2015 року по 12 лютого 2018 року; 2) грошової допомоги на оздоровлення за 2016, 2017, 2018 роки, яка передбачена п.1 ст.10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ, «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» з урахуванням попередньо виплаченої суми; 3) одноразової грошової допомоги передбаченої ч. 2 ст. 15 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011 -ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», з урахуванням попередньо виплаченої суми із розрахунку 36 242, 40 грн., із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу затвердженого Постановою КМУ від 15.01.2004 № 44.
За результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено головуючого суддю Карп'як О.О.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не здійснив своєчасний розрахунок при звільненні, а тому позивач вважає, що має право на нарахування та виплату середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України.
Відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_3 ) позов не визнає. У відзиві на позовну заяву представник відповідача зазначає, що на день виключення зі списку особового складу загону та всіх видів забезпечення спору між позивачем та відповідачем щодо зазначених в позовній заяві вимог не було. Оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу належних при звільненні сум був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування положень ст. 117 КЗпП України відсутні.
Представник позивача 31.03.2021 подав до суду відповідь на відзив, обґрунтовану тими ж аргументами, що й позовна заяв та судовою практикою.
ІНФОРМАЦІЯ_2 на адресу суду відзиву на позовну заяву не подав.
Частиною шостою статті 162 КАС України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 246 КАС України, суд зазначає, що ухвалою судді від 28 грудня 2020 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення сторін.
Ухвалою від 12 квітня 2021 року судом здійснено заміну відповідача у справі № 380/12400/20 ІНФОРМАЦІЯ_2 на правонаступника ІНФОРМАЦІЯ_3 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - 14321653) .розгляд справи розпочато спочатку.
Суд, з'ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив наступне.
Наказом начальника НОМЕР_4 прикордонного загону (І категорія) Західного регіонального управління (І категорія) Державної прикордонної служби України від 12.02.2018 року № 41-ос виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 12 лютого 2018 року старшого прапорщика ОСОБА_1 , інспектора прикордонної служби 1 категорії - начальника 2 групи молодших інспекторів прикордонної служби відділення інспекторів прикордонної служби (місце дислокації н.п. Циків) відділу прикордонної служби «Шегині» І категорії (тип Б).
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2018 року у справі №380/5130/20 позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 при звільненні з військової служби, індексації грошового забезпечення за період з липня 2015 року по 12 лютого 2018 року. Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з липня 2015 року по 12 лютого 2018 року у сумі 10 877,47 грн. Визнано протиправною бездіяльність Мостиського прикордонного загону (військова частина НОМЕР_3 ) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України в частині виплати позивачу грошової допомоги на оздоровлення у 2016, 2017, 2018 році, що передбачена п. 1 ст. 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011- XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовці в та членів їх сімей» без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справах осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій». Зобов' язано Мостиський прикордонний загін (військова частина 1494) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити позивачу грошову допомогу на оздоровлення за 2016, 2017, 2018 рік, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справах осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій», із урахуванням раніше виплачених сум грошової допомоги на оздоровлення. Визнано протиправною бездіяльність Мостиського прикордонного загону (військова частина 1494) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України в частині виплати позивачу одноразової грошово допомоги передбачену ч. 2 ст. 15 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України ві 22.09.2010 № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовці Збройних сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішні справах осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерств надзвичайних ситуацій». Зобов'язано Мостиський прикордонний загін (військова частина 1494) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу передбачену ч. 2 ст. 15 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справах осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій», із урахуванням раніше виплачених сум одноразової грошової допомоги. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2020 року у справі № 380/5130/20 (пров. № А/857/11135/20), апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_3 ) залишено без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2020 року у справі № 380/5130/20 - без змін.
На виконання вказаного судового рішення 30.11.2020 відповідачем на картковий рахунок позивача було нараховано кошти, а саме заборгованість з індексації грошового забезпечення за період з липня 2015 року по 12 лютого 2018 року, одноразової грошової допомоги, а також допомоги на оздоровлення за 2016, 2017, 2018 року в сумі 36 530, 64 грн.
Представник позивача в позовній заяві покликається на те, період затримки розрахунку при звільненні тривав з 13 лютого 2018 року (наступний день після звільнення, виключення зі списків частини) по 30.11.2020 року (день фактичної виплати).
Стверджують, що позивач має право на отримання грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Вирішуючи даний спір, суд застосовує такі норми права та виходить з таких мотивів.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституцій України).
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначаються Законом України № 2011-ХІІ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 (далі - Закон № 2011-ХІІ).
Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Підстави виникнення, проходження і припинення служби визначені не трудовим, а спеціальним законодавством, за приписами якого повинні розглядатися спори з участю публічних службовців. У разі відсутності відповідних положень у конституційному або адміністративному законодавстві суд може додатково застосувати трудове законодавство, якщо така можливість передбачена у спеціальному законі.
У разі, коли така можливість застосування трудового права у спеціальному законі не передбачена, то за правилами частини 6 статті 7 КАС України суд застосовує закон, який регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), навівши у рішенні відповідні доводи.
Так, як нормами спеціальних законів, які стосуються проходження військової служби, не врегульовані питання строків при розрахунку, відповідальності за затримку розрахунку при звільненні (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати індексації грошового забезпечення) апеляційний суд згідно з положеннями статті 9 КАС України вправі застосувати до спірних правовідносин положення КЗпП України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі №806/1899/17 та постановах Верховного Суду від 31 травня 2018 року у справі №823/1023/16, від 30 квітня 2020 року у справі №140/2006/19, від 04 вересня 2020 року у справі № 120/2005/19-а. Відповідно до приписів ст. 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану суму.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби в Державній прикордонній службі України. Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 13 травня 2020 року Справа № 810/451/17 Провадження № 11-1210апп19 зазначила, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 під “належними звільненому працівникові сумами” необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). За приписами частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ.
Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.
ЄСПЛ тлумачить поняття “якість закону” так: національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (рішення ЄСПЛ у справах “C.G. та інші проти Болгарії” (“C. G. аnd Others v. Bulgaria”) від 24 липня 2008 року, заява № 1365/07, п. 39, “Олександр Волков проти України” від 29 січня 2013 року, заява № 21722/11, п. 170).
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі, тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. А роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення ЄСПЛ у справах “Кантоні проти Франції” (“Cantoni v. France”) від 11 листопада 1996 року, заява № 17862/91, п. 31-32, “Вєренцов проти України” від 11 квітня 2013 року, заява № 20372/11, п. 65).
Як зазначалось раніше, на переконання Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, висновок, викладений у рішенні ЄСПЛ від 08 квітня 2010 року у справі “Меньшакова проти України”, а саме у пункті 57 цього рішення, не узгоджується та суперечить практиці Верховного Суду України, за яким після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум (постанова від 15 вересня 2015 року провадження № 21-1765а15).
Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, що правовий висновок Верховного Суду України у справі № 21-1765а15 є застосовним до спірних правовідносин.
Як свідчить зміст рішення у справі “Меньшакова проти України”, позовні вимоги у спорі, який передано на розгляд Суду, ґрунтувались на тому, що стаття 117 КЗпП України надавала заявниці право на отримання компенсації за несвоєчасну виплату заборгованості із заробітної плати до дня її фактичної виплати, навіть за періоди невиконання рішення, якими присуджувалась така виплата.
Однак доводи заявниці не прийняли суди. Зокрема, рішення суду від 15 червня 1999 року та 26 листопада 2003 року щодо відмови в задоволенні позовних вимог заявниці ґрунтувалися на тому, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 КЗпП України могла вимагатись заявницею лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати рішеннями від 08 липня 1997 року та 25 травня 1998 року, та що тримісячний строк для вчинення процесуальних дій розпочався з цих дат. З прийняттям цих рішень статті 116 та 117 КЗпП України більше не застосовуються у справі заявниці, а зобов'язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію було замінено на зобов'язання виконати судові рішення на користь заявниці, що не регулюється матеріальними нормами трудового права.
Разом з тим у своєму рішенні ЄСПЛ не вирішував питання щодо необхідності застосування тієї чи іншої норми права національного законодавства та її тлумачення, а констатував, що застосування процесуальних обмежень у справі заявниці значною мірою залежало від тлумачень матеріальних норм Кодексу законів про працю України. Звернув увагу на те, що частина друга статті 117 КЗпП України, яка встановлює право на отримання компенсації у випадку постановлення судом рішення щодо суми такої заборгованості та є застосовною у справі заявниці, не передбачає виплати компенсації за період до фактичного розрахунку по заборгованості, на відміну від частини першої статті 117 КЗпП України.
Аналізуючи застосування судами статей 116 та 117 КЗпП України, ЄСПЛ у рішенні “Меньшакова проти України” вказав, що обґрунтуванню, наведеному судами, не вистачає чіткості і ясності, оскільки суди детально не розглянули двояку дію статті 117 КЗпП України, однак це не свідчить про жодні прояви несправедливості чи свавілля, і процесуальні обмеження доступу заявниці до суду не застосовувались непропорційно.
Крім того, у пункті 58 рішення ЄСПЛ вкотре наголосив, що він не є апеляційним судом для оскарження рішень національних судів та, як правило, саме національні суди повинні тлумачити національне законодавство та оцінювати надані їм докази (рішення у справі “Waiteand Kennedy v. Germany”, заява № 26083/94, п. 54).
Тому за висновком ЄСПЛ не було порушення статті 6 Конвенції щодо скарги заявниці на відсутність доступу до суду (п. 59 рішення).
За таких обставин Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що немає жодних підстав вважати, що ЄСПЛ надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП України всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15 вересня 2015 року, провадження № 21-1765а15). Вказане рішення ЄСПЛ не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15 вересня 2015 року у справі № 21-1765а15.
Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17. Разом з тим статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення (висновок Великої Палати Верховного Суду у вказаній Постанові від 13 травня 2020 року Справа № 810/451/17 Провадження № 11-1210апп19).
З урахуванням таких висновків Великої Палати Верховного Суду викладених у вказаній Постанові від 13 травня 2020 року Справа № 810/451/17 Провадження № 11-1210апп19, суд зазначає, що стаття 117 КЗпП України розповсюджується і на правовідносини, що виникають після судового рішення про присудження виплати індексації заробітної плати.
Судом встановлено, що відповідачем при виключенні ОСОБА_1 з 12 лютого 2018 року із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення останньому не виплачено всіх належних сум, адже при розрахунку таких сум відповідачем не було виплачено грошову компенсацію за індексацію грошового забезпечення, грошову допомогу на оздоровлення за 2016, 2017, 2018 роки, яку передбачено п.1 ст.10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ, «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», одноразову грошову допомогу передбачену ч. 2 ст. 15 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011 -ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», оскільки такі виплачені лише 30 листопада 2020 року на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2020 року у справі №380/5130/20 .
Як вже встановлено судом, кошти в сумі 36 530, 64 грн., перераховані та зараховані на картковий рахунок позивача 30.11.2020 року, що підтверджується випискою по банківському рахунку та не заперечується відповідачем.
Частиною четвертою статті 78 КАС України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відтак, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача слід вираховувати, починаючи з 13 лютого 2018 року (наступного дня після виключення позивача із списків особового складу та всіх видів забезпечення) по 30 листопада 2020 року включно (день виплати грошової компенсації за індексацію грошового забезпечення, грошову допомогу на оздоровлення за 2016, 2017, 2018 роки, яка передбачена п.1 ст.10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ, «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та одноразову грошову допомогу передбачену ч. 2 ст. 15 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011 -ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» ).
Відповідно до частини 1 статті 27 Закону України “Про оплату праці” порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (надалі - Порядок).
Абзацом 3 пункту 2 вказаного Порядку передбачено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Пунктом 3 Порядку визначено складові, які враховуються при обчисленні середньої заробітної плати. Натомість, у пункті 4 Порядку йдеться про виплати, що не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати.
Особливості обрахунку розміру середньої заробітної плати за останні два місяці роботи наведено у пункті 8 Порядку, згідно із яким нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
В позовній заяві представник позивача покликається на те, що середньоденне грошове забезпечення (середньоденний заробіток) ОСОБА_1 , становить 322, 70 грн., (9887,23 +9797, 55 =19 684,78 грн.,/61 =322,70).
Судом не береться до уваги розрахунок представника позивача стосовно суми середньоденного грошового забезпечення позивача, яка була обрахована у відповідності до кількості календарних днів, а саме 61 календарний день, тобто за два останні календарні місяці роботи, що передували виключенню позивача зі списків особового складу (військової частини НОМЕР_3 ), з огляду на наступне.
Згідно картки грошового забезпечення ОСОБА_1 , вбачається, підтверджується те, що у грудні 2017 та у січня 2018 року (два останні календарні місяці роботи, що передували виключенню позивача зі списків особового складу (військової частини НОМЕР_3 ) йому нараховано 9797,55 грн., та 9887, 23 грн., за кожен місяць, а кількість відпрацьованих робочих днів позивача у ці місяці становила по 31 та 31 днів.
Отже, даний розрахунок середньоденного грошового забезпечення (середньоденний заробіток) ОСОБА_1 , слід обраховувати з кількості відпрацьованих календарних днів позивача, за два останні календарні місяці роботи, що передували виключенню позивача зі списків особового складу (військової частини НОМЕР_3 ), а саме 62 робочих днів.
З урахуванням приписів пункту 8 Порядку середньоденний розмір заробітної плати позивача становить 317,49 гривень (9797,55 гривень + 9887,23 гривень: 62 робочих днів у грудні 2017 року та у січні 2018 року), а середня заробітна плата за час затримки розрахунку при звільненні складає 324 157, 29 грн (317,49 *1021 робочих днів за період з 13 лютого 2018 року по 30 листопада 2020 року).
Однак, на переконання суду, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що належить виплаті ОСОБА_1 , у порівнянні із виплаченою сумою грошового забезпечення в розмірі 36 242, 40 грн., не можна вважати співмірною, оскільки вона значно перевищує суму такої компенсації.
Так, на необхідності застосування судом критеріїв зменшення розміру середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні йдеться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц.
За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені у вказаній постанові, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
При вирішенні даного питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Вказаний підхід застосований Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 30 жовтня 2019 року у справі №806/2473/18 та від 12 серпня 2020 року у справі №400/3151/19.
За приписами частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Зокрема, істотність частки суми невиплаченого грошового забезпечення в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 36 242, 40 грн/324 157, 29 грн., (сума грошового забезпечення/середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,11.
Сума, яка підлягає відшкодуванню становить: 317,49 грн (середня заробітна плата позивача за один робочий день) х 0,11 х 1021 (днів затримки розрахунку) = 35 657,30 гривень.
Отже, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 35 657, 30 грн., з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком позивача.
З огляду на викладені обставини, суд дійшов висновку про протиправність бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати при звільненні ОСОБА_1 грошової компенсації за індексацію грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення за 2016, 2017, 2018 роки, яка передбачена п.1 ст.10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ, «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», одноразової грошової допомоги передбаченої ч. 2 ст. 15 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011 -ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Згідно із частиною першою статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Судом встановлено, що наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 24.03.2021 №21 “Про завершення заходів з припинення діяльності військової частини НОМЕР_3 ” затверджено передавальний акт військової частини НОМЕР_3 до правонаступника військової частини НОМЕР_5 .
Пунктом 3 вказаного наказу визначено військову частину НОМЕР_5 правонаступником всіх активів і зобов'язань військової частини НОМЕР_3 .
Враховуючи вищезазначене, у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань внесено запис про припинення юридичної особи військової частини НОМЕР_3 .
Отже, відповідача по справі ліквідовано, а його правонаступником визначено ІНФОРМАЦІЯ_4 (військова частина НОМЕР_5 ) (код ЄДРПОУ 14321653, місцезнаходження: АДРЕСА_3 ).
За таких обставин, на переконання суду, з метою ефективного захисту порушеного права позивача, належить зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_4 (військову частину НОМЕР_5 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 35 657, 30 грн.
Щодо вимоги позивача про компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримується з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затверджених постановою КМУ від 15.01.2004 року № 44 (далі Порядок) суд зазначає наступне.
Вказана компенсація відповідно до п.2 Порядку виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Компенсація середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні є компенсаційною виплатою за порушення роботодавцем вимог чинного законодавства, проте не є виплатою, право на яку особи набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Суду не надано доказів, що разом з виплатою грошового забезпечення компенсація сум податку з доходів фізичних осіб не була виплачена позивачу.
Виплата ж компенсації сум податку з доходів фізичних осіб при виплаті середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні законодавством не передбачена, а тому в такій вимозі позивача слід відмовити.
Аналогічної позиції дотримується Восьмий апеляційний адміністративний суд (постанова від 03.02.2021 справа № 300/2469/20 пров. № А/857/194/21).
Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
У розумінні ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Керуючись ст.ст. 72,77,90, 94, 241 -246, 262, 295 КАС України , суд -
позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність відповдіача щодо не нарахування та не виплати при звільненні ОСОБА_1 грошової компенсації за індексацію грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення за 2016, 2017, 2018 роки, яка передбачена п.1 ст.10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ, «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», одноразової грошової допомоги передбаченої ч. 2 ст. 15 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011 -ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_4 (військову частину НОМЕР_5 ) Західного регіональне управління Державної прикордонної служби України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - 14321653) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП - НОМЕР_1 ) середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 35 657, 30 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити повністю.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_5 (військова частина НОМЕР_5 ) ( АДРЕСА_4 ; код ЄДРПОУ - НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань в користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП - НОМЕР_1 ) 420 (чотириста двадцять) гривень 40 копійок сплаченого судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 05.07.2021 року.
Суддя Карп'як Оксана Орестівна