29 червня 2021 року справа №380/847/21
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Сакалоша В.М.,
секретаря судового засідання Наум'як Х.О.;
сторони не прибули,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області про стягнення середнього заробітку за весь час затримки,-
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області (далі - ГУ МІС у Львівській області. відповідач) з вимогою:
- стягнути з Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області (79007, м. Львів, пл. Генерала Григоренка, 3, код ЄДРПОУ 08592247) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 12.04.2016 року по 24.12.2020 року включно у сумі - 307 845,84 грн. урахування обов'язкових платежів та податків.
Заявлені вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем порушено строки розрахунку при звільненні позивача і тому на переконання позивача він має право на стягнення середнього заробітку за весь час затримки такого розрахунку.
Провадження у справі суд відкрив ухвалою від 26.01.2021.
Відповідач надав відзив на позов. Вказує, що жодних письмових вимог ОСОБА_1 до ГУ МВС України у Львівській області не пред'являв, в тому норми ст. 117 КЗпП, якими передбачено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні застосуванню не підлягають. Крім того наведена позивачем сума компенсації є істотно більшою від виплаченої в грудні 2021 року суми.
В судове засідання по розгляду справи сторони не прибули, належним чином повідомлялися про дату .час та місце його проведення.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Всебічно та повно з'ясувавши обставини справи та дослідивши наявні докази суд встановив.
Відповідно до наказу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області №848 о/с від 06.11.2015 «По особовому складу» згідно з п. 10 та 11 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ звільнено у запас Збройних Сил за п. 64 «г» (через скорочення штатів) підполковника міліції ОСОБА_1 .
У вказаному наказі зазначено про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку в період роботи з 01.01.2016 по 06 листопада 2015 у кількості 34 календарних дні /а.с.42/.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 19.07.2017 у справі №813/1721/17 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, Головного управління Національної поліції у Львівській області про визнання протиправним та скасування наказу поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, позов задоволено частково, однак позивача поновлено в органах внутрішніх справ на посаді.
Вказана постанова набрала законної сили 17.10.2017.
Наказом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області №1083о/с «Про виконання рішення суду» від 08.09.2017 поновлено ОСОБА_1 в органах внутрішніх справ на посаді заступника начальника районного відділу - начальника відділу у Львівській області з 12.04.2017.
Однак вже наказом №1083о/с від 08.09.2017 «Про звільнення», відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних сил за п. 64 «г» /через скорочення штатів/ начальника районного відділу - начальника відділу кримінальної міліції Пустомитівського районного відділу ГУМВС України у Львівській області, з 12.04.2017.
Згідно з наказом №162 о/с Головного управління Національної поліції у Львівській області відповідно до п. 9 та 12 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» призначено із присвоєнням спеціального звання поліції, з 13.04.2017 ОСОБА_1 .
Надалі позивач звертався до відповідача стосовно нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні відпусток, їх кількість, а також щодо питання чи така за ним зберігається.
Листом від 25.10.2019 №Л-138/Зі/05/13/24-2019 позивача повідомлено, що відповідно до записів особових карток позивача на грошове забезпечення, кількість днів невикористаної відпустки в 1999 - 0, 2000 - 30, 2001 - 0, 2002 - 0, 2006 - 0, 2007 - 0, 2008 - 4, 2009 - 0, 2010 - 0, 2011 - 0, 2012 - 0, 2013 - 39, 2014 - 10, 2015 - 0. Поінформовано також, що особові картки на грошове забезпечення, за час проходження позивачем служби в підрозділах УДАІ ГУ МВС України у Львівській області в архіві ГУ МВС України у Львівській області - відсутні, а тому надати інформацію про кількість невідбутих днів відпустки за 2003-2005 роки неможливо.
Згідно з листами №Л-145/Зі;146/Зі/13/24-2019 від 13.09.2019 поінформовано, що відповідно до наказу ГУ МВС України у Львівській області від 06.11.2015 №848 о/с, при звільненні зі служби позивачу виплачено грошову компенсацію за невикористану відпустку в період роботи з 01 січня до 06.11.2015 в кількості 34 календарні дні.
Вважаючи означені дії протиправними, ОСОБА_1 звернувся до суду.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 27.05.2020 зобов'язано Ліквідаційну комісію Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні відпустки за 2000, 2008, 2013, 2014, 2016 роки.
На виконання рішення суду, 24.12.2020 виплачено позивачу компенсацію за невикористану відпустку в сумі 5492,03 грн.
У зв'язку із затримкою у виплаті компенсації , вважаючи що він має прави на стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.
Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Так, основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Слід зауважити, що непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Спеціальним законодавством щодо порядку та умов виплати грошового забезпечення військовослужбовцям не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, у зв'язку з чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи ст. ст. 116, 117 КЗпП України, що не заборонено спеціальним законодавством.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 31.01.2019 по справі №823/2249/18.
Так, ч. 1 ст. 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відтак, враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд вважає за можливе застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Вказане узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 30.01.2019 у справі № 805/4523/16-а, від 10.05.2019 у справі №805/416/16-а, від 31.10.2019 у справі №2340/4192/18 та від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17.
Відповідно до ч. 5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Щодо дати з якої відповідачем здійснено остаточний розрахунок при звільненні суд зауважує, про наступне.
Як слідує із матеріалів справи, та не спростовується сторонами у грудні.2020 позивачу здійснено виплату компенсації за невикористані дні відпустки в сумі 5492,03 грн. (з відповідними відрахуванням).
Тобто враховуючи те, що останнім робочим днем позивача було 12.04.2017, а остаточний розрахунок належного при звільненні грошового забезпечення здійснено 24.12.2020, відповідачем допущено бездіяльність, яка порушила право позивача.
В той же час, визначаючись щодо розміру середнього заробітку, який підлягає виплаті позивачу за несвоєчасне проведення розрахунку під час звільнення, суд виходив із наступного.
Так, метою встановлення відповідальності роботодавця за порушення строків розрахунків при звільненні є захист майнових прав працівника (службовця) у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 зазначила, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Зазначено також, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
Крім того у вищевказаній постанові зазначено, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Велика Палата у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц теж окреслила зазначені вище критерії оцінки спірних сум середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні службовця незалежно від того, чи позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум підлягають задоволенню у повному обсязі чи частково.
Про допустимість зменшення розміру відшкодування середнього заробітку у правовідносинах щодо проходження військової служби вказав Верховний Суд у постанові від 20.05.2020 (справа № 816/1640/17), зазначивши про обов'язок суду мотивувати прийняте рішення в частині підстав зменшення відшкодування.
Як вже зазначалося судом, основна мета покладення на роботодавця відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України є захист майнових прав працівника у зв'язку із його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне отримання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом для існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Як вбачається із матеріалів справи загальний розмір виплаченої заборгованості у вигляді компенсації за дні невикористаної додаткової відпустки становить 5492,03 грн.
Визначаючись щодо розміру середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні суд враховує, що позивач є менш захищеною по відношенню до відповідача, стороною відносин публічної служби. Водночас у вказаних відносинах і позивач має діяти добросовісно щодо реалізації свої прав, а інтереси іншої сторони також мають бути враховані.
Враховуючи наведе слід зазначити, що відносини публічної служби як різновид трудових відносин повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у позивача можливості стягувати із відповідача надмірні грошові суми як відповідальність за несвоєчасний розрахунок під час звільнення спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання роботодавця виконувати зобов'язання середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати, перетворюється на несправедливо непомірний тягар та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків службовцем.
Аналізуючи обставини справи і такий критерій для зменшення розміру середнього заробітку, як ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, суд зазначає таке.
Відповідно до п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 08 лютого 1995 року №100 передбачено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 19.02.2018 у справі №813/6223/15 встановлено, що середньоденна заробітна плата позивача за останні два календарні місяці роботи складала 233,04 грн.
За період з 12.04.2017 по 24.12.2020 було 1321 календарний день, а тому, середній заробіток за час затримки виплати позивачеві при звільненні зі служби, який підлягає стягненню на користь позивача, складає 307845,84 грн. (233,04 х 1321).
Водночас, суд вважає, що в порівнянні із виплаченою сумою компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій в загальному розмірі 5492,03 грн., суму 307845,84 грн. не можна вважати співмірною, оскільки вона значно перевищує суму такої компенсації.
Зокрема, істотність частки складових грошового забезпечення в порівнянні із середнім грошовим забезпеченням за час затримки розрахунку складає 5492,03 / 307845,84 грн.= 0,018. Сума, яка підлягає відшкодуванню становить: 233,04 грн. (середнє грошове забезпечення позивача за один робочий день) х 0,018 х 1321 (день затримки розрахунку) = 5541,22 грн.
Отже, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд дійшов висновку, що середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку має бути перераховане та виплачене позивачу у розмірі 5541,22 грн. з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім грошовим забезпеченням працівника.
Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності до подібних правовідносин викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року по справі № 806/345/16, від 18 липня 2018 року у справі № 825/325/16, від 04.04.2018 року у справі №524/1714/16-а, у постанові Верховного Суду України від 24.10.2011 року у справі №6-39цс11.
За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц, вираховуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
При вирішенні розміру середнього заробітку (середнього грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні працівника суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
З урахуванням встановлених обставин справи, наведених норм чинного законодавства України, виходячи із наданих частиною другою статті 245 КАС України суду повноважень, суд у даній справі дійшов висновку, що порушене право позивача підлягає судовому захисту шляхом стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за затримку повного розрахунку при звільненні (невиплати одноразової грошової допомоги ) за період із з 12.04.2016 року по 24.12.2020 року включно у сумі - 5541,22 грн.
Окрім того, суд зазначає, що згідно п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 № 44, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Зазначена в абзаці першому цього пункту грошова компенсація також виплачується іноземцям та особам без громадянства, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
З огляду на вищевикладене суд дійшов висновку, що військовослужбовцям, звільненим з військової служби гарантується право на виплату грошового забезпечення у розмірі та порядку, визначеному чинним законодавством, при цьому утримані з грошового забезпечення суми податку на доходи фізичних осіб мають компенсаторний характер та підлягають поверненню у розмірі, рівноцінному втратам доходів цієї категорії громадян, одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги належить задовольнити частково.
Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення частково.
Судові витрати відповідно до ст.139 КАС України стягненню зі сторін не підлягають.
Керуючись ст.ст.77, 90, 139, 243-246, 255, 293, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Стягнути з Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області (код ЄДРПОУ 08592247) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 12.04.2016 року по 24.12.2020 року включно у сумі - 5541,22 грн. урахування обов'язкових платежів та податків.
В задоволенні інших вимог відмовити.
Судові витрати не стягувати.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст складений 05.07.2021.
Суддя В.М. Сакалош