Іменем України
05 липня 2021 рокуСєвєродонецькСправа № 360/2033/21
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Пляшкова К.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом адвоката Солодовнікова Олександра Петровича в інтересах ОСОБА_1 до Управління поліції охорони в Луганській області про стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні,
До Луганського окружного адміністративного суду 15 квітня 2021 року надійшов позов адвоката Солодовнікова Олександра Петровича в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач) до Управління поліції охорони в Луганській області (далі - відповідач, УПО в Луганській області), в якому позивачем заявлено вимоги про:
1) стягнення з відповідача на користь позивача середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 24 червня 2020 року по 24 березня 2021 року включно на загальну суму 87000,48 грн;
2) стягнення з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу в сумі 3000,00 грн та судові витрати в сумі 908,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходив службу у відповідача з 07.11.2015 по 23.06.2020.
Відповідачем в день звільнення не виплачено позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні, за нарахуванням та виплатою якої останній був змушений звернутися до суду з адміністративним позовом. Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2021 року по справі № 360/2845/20, яке набрало законної сили 12 березня 2021 року, серед іншого зобов'язано УПО в Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільнені за власним бажанням в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за 23 повних календарних років служби». Відповідну виплату здійснено відповідачем 24 березня 2021 року на картковий рахунок позивача шляхом зарахування грошових коштів в сумі 8908,45 грн та 39834,38 грн.
Тобто остаточний розрахунок з позивачем здійснений тільки 24 березня 2021 року. Виходячи із зазначеного, на підставі частини першої статті 117 КЗпП України, позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по момент фактичного розрахунку, тобто за період часу з 24 червня 2020 року по 24 березня 2021 року, що становить 274 календарних дні затримки.
За наведеним у позовній заяві розрахунком середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, виходячи з положень Порядку № 100, довідки без номера та дати про грошове забезпечення позивача за період з 01 січня 2020 року по 23 червня 2020 року, відповідно до якої позивачем за останні 2 календарні місяці роботи перед звільненням отримано грошове забезпечення 19368,68 грн, кількість відпрацьованих позивачем календарних днів - 61, середньоденне грошове забезпечення складає 317,52 грн, середнє грошове забезпечення за період затримки розрахунку при звільненні з 24 червня 2020 року по 24 березня 2021 року (274 дні) становить 87000,48 грн.
Крім того, представник позивача зазначає, що предмет спору в даній справі пов'язаний з правом позивача на виплату, яке походить безпосередньо з чинного та передбачуваного положення національного законодавства - статті 117 Кодексу законів про працю України, яке по суті захищається статтею 1 Першого протоколу. Оскільки стаття 117 КЗпП України не встановлює принципу співмірності та можливості суду як органу, який вирішує спір, зменшити розмір такого відшкодування, втручання у право власності позивача шляхом визначення розміру відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку позивач мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи не буде законним та становитиме порушення державою статті 1 Першого протоколу.
З урахуванням зазначеного, позивач просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Ухвалою від 20 квітня 2021 року позовну заяву залишено без руху (арк. спр. 49).
Ухвалою від 11 травня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду після усунення її недоліків та відкрито провадження у справі, визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (арк. спр. 56-57).
Від представника УПО в Луганській області 17 травня 2020 року надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник заперечує проти задоволення позовних вимог з таких підстав (арк. спр. 61-66).
На виконання рішення суду у справі № 360/2845/20, 24 березня 2021 року ОСОБА_1 виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні в сумі 48742,83 грн.
Однак, про порушене право позивач дізнався у день звільнення, а саме 23 червня 2020 року, не отримавши одноразову грошову допомогу при звільненні. До суду звернувся 15 квітня 2021 року, отже строк звернення до суду є пропущеним. До стягнення ОСОБА_1 заявлено суму 87000,48 грн, що майже вдвічі є більшою суми виплат за судовим рішенням в справі № 360/2845/20.
Відповідач також зазначив, що заявлений до стягнення позивачем розмір компенсаційних виплат є несправедливим, як по відношенню до УПО в Луганській області, так і до третіх осіб, оскільки майновий тягар цієї виплати в певній мірі унеможливить виконання УПО в Луганській області, зокрема з виплати грошового забезпечення іншим співробітникам, тобто цей тягар може стати невиправдано обтяжливим. З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього грошового забезпечення зі встановленим судовими рішеннями розміром сум, що були виплачені позивачу, характером цих виплат, діями позивача та відповідача, відповідач просив при вирішенні спору врахувати правові висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року в справі № 761/9584/15-ц, і аналогічний правовий висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року в справі № 821/1083/17.
Інших заяв по суті справи від сторін не надходило.
Від відповідача 17 травня 2021 року надійшло клопотання про залишення позовної заяви без розгляду та застосування позовної давності, в задоволення кого відмовлено ухвалою від 05 липня 2021 року (арк. спр. 61-66, 75-76).
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд встановив таке.
Згідно з копіями паспорта громадянина України, картки фізичної особи - платника податків встановлено такі дані про позивача: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 (арк. спр. 22, 23).
Позивач проходив службу в Управлінні Державної служби охорони при УМВС України в Луганській області з 01 лютого 2001 року по 06 листопада 2015 року, в УПО в Луганській області з 07 листопада 2015 року по 23 червня 2020 року, що підтверджено трудовою книжкою від 02 жовтня 1998 року серії НОМЕР_2 (арк. спр. 25).
За наказом від 23 червня 2020 року № 55 о/с на підставі рапорту від 07 червня 2020 року позивач звільнений зі служби в УПО в Луганській області відповідно до пункту 7 частини першої статті 77 Закону України «Про національну поліцію» з 23 червня 2020 року (арк. спр. 24).
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2021 року, яке набрало законної сили 12 березня 2021 року, визнано протиправною бездіяльність УПО в Луганській області щодо непроведення нарахування та виплати в день звільнення 23 червня 2020 року, ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні за власним бажанням в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за 23 повних календарних роки служби; зобов'язано УПО в Луганській області внести зміни до наказу від 23 червня 2020 року № 55 о/с відносно ОСОБА_1 щодо нарахування та виплати йому одноразової грошової допомоги при звільненні за власним бажанням в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за 23 повних календарних рок служби; зобов'язано УПО в Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні за власним бажанням в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за 23 повних календарних роки служби (арк. спр. 26-29).
Згідно з випискою по картковому рахунку ОСОБА_1 за період з 22 березня 2021 року по 27 квітня 2021 року на картковий рахунок позивача відбулося безготівкове зарахування згідно з рішенням суду від 09 лютого 2021 року в справі № 360/2845/20 в сумі 39840,58 грн (виплата одноразової грошової допомоги при звільненні) та 8908,45 грн (компенсації ПДФО з одноразової грошової допомоги при звільненні) (арк. спр. 52).
Дослідженням розрахункових листків за квітень-травень 2020 року судом встановлено, що ОСОБА_1 нараховано таке грошове забезпечення:
за квітень 2020 року: посадовий оклад - 1800,00 грн, оклад за спеціальним званням - 1000,00 грн, надбавка за стаж служби в поліції (45 %) - 1260,00 грн, доплата за роботу в нічний час за березень 2020 року (35 %) - 262,50 грн, індексація - 569,64 грн, премія (120 %) - 4872,00 грн, одноразове підвищення щомісячної премії - 487,20 грн, а всього - 10251,34 грн (арк. спр. 40);
за травень 2020 року: посадовий оклад - 1800,00 грн, оклад за спеціальним званням - 1000,00 грн, надбавка за стаж служби в поліції (45 %) - 1260,00 грн, доплата за роботу в нічний час за квітень 2020 року (35 %) - 271,62 грн, індексація - 569,64 грн, премія (129 %) - 5237,40 грн, одноразове підвищення щомісячної премії - 609,00 грн, а всього - 10747,66 грн (арк. спр. 40).
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України від 02.07.2015 № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VIII).
Відповідно до частин першої та другої статті 94 Закону № 580-VIII поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.
Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260 затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання (далі - Порядок № 260).
Згідно з пунктом 3 розділу І Порядку № 260 грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання.
До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до пункту 11 розділу І Порядку № 260 грошове забезпечення, виплачене поліцейському несвоєчасно або в меншому розмірі, ніж належало, виплачується за весь період, протягом якого поліцейський мав на нього право, але не більше ніж за три роки, що передували зверненню за одержанням грошового забезпечення.
Виплата одноразових додаткових видів грошового забезпечення здійснюється, якщо звернення про їх отримання надійшли до закінчення трьох років з дня виникнення права на їх отримання.
Пунктом 15 розділу І Порядку № 260 при прийнятті на службу до Національної поліції грошове забезпечення поліцейським нараховується з дня призначення на посаду. У разі звільнення зі служби грошове забезпечення поліцейським виплачується по день їх звільнення зі служби в поліції включно.
Згідно з пунктом 23 розділу І Порядку № 260 встановлено, що поліцейським, які звільняються зі служби в поліції та в установленому порядку мають право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні, нарахування такої допомоги здійснюється з розрахунку місячного грошового забезпечення з урахуванням щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, що мають постійний характер, та премій, установлених на день звільнення.
При цьому до розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні не включається винагорода за безпосередню участь у воєнних конфліктах, антитерористичних операціях та інших заходах в умовах особливого періоду.
Днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення.
День звільнення вважається останнім днем служби.
Абзацом 8 пункту 8 розділу ІІІ Порядку № 260 передбачено, що виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
Згідно з пунктом 1 розділу IV Порядку № 260 у разі переміщення по службі (переведення, відрядження, переходу), а також звільнення поліцейського зі служби в поліції фінансовий підрозділ зобов'язаний виплатити йому належні види грошового забезпечення, про що зробити відповідні записи в грошовому атестаті за формою, визначеною у додатку 2 до цих Порядку та умов.
Суд вважає за необхідне зауважити, що зазначені правові норми є нормами спеціального законодавства і підлягають застосуванню при визначенні структури, порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейських та у випадку виникнення спорів з цього приводу.
Нерозповсюдження на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ норм Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) стосується тільки норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати.
Однак, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні поліцейських зі служби в поліції, зокрема, за затримку виплати індексації грошового забезпечення, - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
За правилами частини шостої статті 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).
Таким чином, суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин субсидіарно мають застосовуватися положення Кодексу законів про працю України.
Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). За приписами частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ.
Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.
ЄСПЛ трактує поняття «якість закону» таким чином, а саме - національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (рішення ЄСПЛ у справах «C.G. та інші проти Болгарії» («C. G. and Others v. Bulgaria», заява №1365/07, 24 April 2008, § 39), «Олександр Волков проти України» («Oleksandr Volkov v. Ukraine», заява № 21722/11, § 170).
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
Аналогічний правовий висновок сформований в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17.
Верховним Судом у постанові від 18 липня 2018 року по справі № 825/325/16 вказано, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин.
У постанові від 30 жовтня 2019 року у справі № 806/2473/18 Верховний Суд сформував правову позицію щодо врахування істотної частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100), який застосовується у випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати (підпункт «л» пункту 1 Порядку № 100).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
Абзацами першим, третім пункту 3 Порядку № 100 врегульовано, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Відповідно до пункту 5 Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (абзац перший пункту 8 Порядку № 100).
При цьому, спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює обчислення середньоденного розміру грошового забезпечення є Порядок № 260, абзацом 8 пункту 8 розділу ІІІ якого, серед іншого, визначено, що одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів.
З системного аналізу вищенаведених норм Порядку № 100 та Порядку № 260 можна дійти висновку, що згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні поліцейським проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період. Нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні здійснюється з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); премії.
З вищеописаних доказів судом встановлено, що у день звільнення позивача зі служби в поліції - 23 червня 2020 року йому не виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні за власним баханням в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за 23 повних календарних роки служби, право на яку підтверджено рішенням від 09 лютого 2021 року в справі № 360/2845/20, яке набрало законної сили 12 березня 2021 року. Виплата цієї допомоги відбулась 24 березня 2021 року. Затримка у розрахунку при звільненні становить 274 календарних дні з 24 червня 2020 року (наступний день після звільнення зі служби) по 24 березня 2021 року (день виплати) включно.
Тобто, за цей період затримки до відповідача має бути застосована відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.
Згідно з вищевказаними розрахунковими листками позивачем у квітні-травні 2021 року отримано грошове забезпечення в загальній сумі 20999,00 грн.
Однак розрахунок середньоденного грошового забезпечення суд, керуючись положеннями пункту 3 Порядку № 100, вважає за необхідне здійснити з отриманого позивачем у квітні-травні грошового забезпечення за виключенням одноразового підвищення щомісячної премії в загальній сумі 1096,20 грн, у тому числі за квітень - 487,20 грн, за травень - 609,00 грн, тобто з 19902,80 грн.
У вказаному періоді 61 календарний день (квітень - 30 календарних днів, травень - 31 календарний день), відповідно, середньоденне грошове забезпечення позивача складає 326,28 грн (19902,80 грн : 61 календарний день).
Відповідно, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні в арифметичному обчисленні складає 89400,72 грн (середньоденне грошове забезпечення 326,28 грн х 274 календарні дні).
З урахуванням вказаних правових позицій Верховного Суду, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, зважаючи на розмір грошового забезпечення позивача, виплаченого із затримкою, а також виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд вважає за необхідне зменшити розмір відшкодування, передбачений статтею 117 КЗпП України, та стягнути з відповідача на користь позивача середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 2000,00 грн.
Відповідно до пункту 171.1 статті 171 Податкового кодексу України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.
Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (підпункт 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України).
Оскільки справляння і сплата податку з доходів громадян є відповідно обов'язком роботодавця, а не працівника, то сума середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні визначена судом без утримання такого податку та інших обов'язкових платежів, які повинен утримати та сплатити за працівника роботодавець.
Твердження представника позивача, що оскільки справляння і сплата податку з доходів громадян є відповідно обов'язком роботодавця, а не працівника, то сума середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за вказаний період має бути без утримання такого податку та інших обов'язкових платежів з працівника, які повинен утримати та сплатити за працівника роботодавець, суд відхиляє як такі, що суперечать положенням підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України.
Що стосується тверджень представника позивача щодо неможливості застосування вищевказаних правових висновків Верховного Суду, як таких, що порушують право позивача мирно володіти належним йому майном, та необхідності застосування інших правових позицій Верховного Суду, викладених в постановах від 18 грудня 2018 року в справі № 820/4619/16, від 30 січня 2019 року в справі № 806/2164/16, від 30 січня 2019 року в справі № 806/217/17, від 20 лютого 2019 року в справі № 814/1735/16, від 16 грудня 2019 року в справі № 806/2954/17, від 29 січня 2020 року в справі № 440/4332/18, від 29 січня 2020 року в справі № 320/6808/18, суд зазначає, що відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Разом з тим, у разі наявності рішень Верховного Суду, в яких викладена різна правова позиція, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року в справі № 755/10947/17).
За таких обставин суд відхиляє посилання відповідача на правову позицію, викладену Верховним Судом у вищевказаних постановах.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09 грудня 1994 року, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За таких обставин, з врахуванням вказаних правових позицій Верховного Суду, суд дійшов висновку, що позивач частково довів позовні вимоги, а суб'єкт владних повноважень, який заперечує проти позову, не довів правомірності невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тому позов задовольняється частково.
Що стосується розподілу понесених позивачем судових витрат, суд зазначає таке.
Частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до положень пунктів 1, 4 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів.
За змістом статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Частиною першою статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розмір витрат, пов'язаних з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів та вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою справи до розгляду, встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.
Відповідно до частин першої, третьої, восьмої, дев'ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн, що підтверджено квитанцією від 12 квітня 2021 року (арк. спр. 21).
Зважаючи, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, суд керуючись положеннями частини восьмої статті 139 КАС України вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору повністю.
Що стосується витрат позивача на професійну правничу допомогу, суд зазначає таке.
З системного аналізу вищевказаних положень Кодексу адміністративного судочинства України суд дійшов висновку, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Такі документи повинні містити відомості, що безперечно свідчать про здійснення позивачем відповідних витрат, пов'язаних із розглядом в суді даної справи. Витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги, мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Разом з позовною заявою представником позивача подано договір про надання правової допомоги від 24 червня 2020 року б/н, додаток № 1 до договору про надання правової допомоги від 24 червня 2020 року, акт приймання-передачі наданих послуг від 12 квітня 2021 року № 17 до договору про надання правової допомоги від 24 червня 2020 року б/н, квитанцію від 12 квітня 2021 року № 17 (арк. спр. 41-44).
Дослідженням договору про надання правової допомоги від 24 червня 2020 року б/н встановлено, що: за правову допомогу, передбачену підпунктом 1.2 Договору Замовник сплачує адвокату винагороду в розмірі визначеному додатком № 1 до цього Договору (підпункт 3.1); в ціну Договору не включені фактичні витрати щодо виконання Адвокатом зобов'язань за Договором (підпункт 3.2); розмір оплати праці Адвоката при наданні правової допомоги, а також умови та порядок розрахунків, визначаються Сторонами в додатках до цього договору (пункт 4.1); за домовленістю Сторін, оплата правової допомоги може здійснюватися також у вигляді передплати або авансу (пункт 4.2).
Згідно з додатком № 1 до договору за правову допомогу, передбачену в пункті 1.2 Договору, Замовник сплачує Адвокату винагороду в розмірі 3000,00 грн, про що додатково складається акт прийому передачі наданих послуг з зазначенням підстав та прийняття наданих послуг з виданням квитанції про отримання адвокатом грошових коштів від замовника.
Акт приймання-передачі наданих послуг від 12 квітня 2021 року № 17 та квитанція від 12 квітня 2021 року № 17 свідчать, що позивач отримав та сплатив за такі послуги адвоката: консультація, збір доказів, складання позову - 2500,00 грн; вартість подальшого супроводу при розгляді справи - 500,00 грн.
Згідно з частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що представником позивача належними та допустимими доказами підтверджено понесені позивачем витрати на правову допомогу.
Від відповідача клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу адвоката не надходило.
За таких обставин, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати позивача на правничу допомогу в сумі 3000,00 грн.
Керуючись статтями 72-77, 90, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов адвоката Солодовнікова Олександра Петровича в інтересах ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Управління поліції охорони в Луганській області (місцезнаходження: 93404, Луганська область, місто Сєвєродонецьк, вулиця Партизанська, будинок 27, код за ЄДРПОУ 40109152) про стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити частково.
Стягнути з Управління поліції охорони в Луганській області на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 24 червня 2020 року по 24 березня 2021 року в сумі 2000,00 грн (дві тисячі гривень).
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління поліції охорони в Луганській області на користь ОСОБА_1 судові витрати на правничу допомогу в сумі 3000,00 грн (три тисячі гривень) та судовий збір в сумі 908,00 грн (дев'ятсот вісім гривень).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя К.О. Пляшкова