про залишення позовної заяви без розгляду
30 червня 2021 року м. Кропивницький Справа № 340/2008/21
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Черниш О.А.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса для листування: АДРЕСА_2 )
відповідач: військова частина НОМЕР_2 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 )
про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 , через адвоката Гулого А.В., звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії.
Позов ОСОБА_1 мотивовано тим, що він проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 Міністерства оборони України. Наказом командира військової частини НОМЕР_2 №242 від 08.09.2017 року його виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення. Проте в день звільнення з ним не було проведено остаточного розрахунку, оскільки не виплачено грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 - 2017 роки. Лише 26.02.2021 року на виконання рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду 17.12.2020 року у справі №340/2640/20 позивачу виплачено таку грошову компенсацію. Представник позивача стверджує, що відповідач має нести відповідальність, передбачену статтею 117 КЗпП України, за затримку розрахунку при звільненні, а тому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_4 Міністерства оборони України щодо невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з дня звільнення (08.09.2017 року) по день фактичного розрахунку (26.02.2021 року);
- зобов'язати військову частину НОМЕР_4 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з дня звільнення (08.09.2017 року) по день фактичного розрахунку (26.02.2021 року).
Ухвалою судді від 30.04.2021 року відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву із запереченнями проти позову, мотивованими тим, що стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати. Також вказував, що вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за період з дня звільнення до 15.12.2020 року були предметом розгляду в адміністративній справі №340/5961/20. Стверджуючи, що відповідач виконав свої зобов'язання, виконавши рішення суду про нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки, заперечуючи бездіяльність відповідача у спірних правовідносинах, його представник просив суд у задоволенні позову відмовити.
Розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження, суд установив такі обставини та дійшов до таких висновків.
ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах України у складі військової частини НОМЕР_2 на посаді водія-електрика відділення управління реактивної артилерійської батареї реактивного артилерійського дивізіону.
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) №34-рс від 08.09.2017 року позивача звільнено з військової служби у запас за пунктом "ї" частини 8 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу". Наказом командира військової частини НОМЕР_2 №242 від 08.09.2017 року ОСОБА_1 з 08.09.2017 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. (а.с. 27)
У липні 2020 року позивач звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України, оскаржуючи бездіяльність щодо невиплати йому при звільненні грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015- 2017 роки.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 17.12.2020 року в адміністративній справі №340/2640/20 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації за невикористану додаткову відпустку учасника бойових дій за 2015-2017 роки, що передбачена пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту". Зобов'язати військову частину НОМЕР_2 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористану додаткову відпустку учасника бойових дій за 2015-2017 роки, що передбачена пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту". У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. (а.с. 9 - 12)
На виконання цього судового рішення відповідач у лютому 2021 року нарахував позивачу грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за 2015-2017 роки у сумі 6357, 75 грн., яка після утримання військового збору зарахована 26.02.2021 року на рахунок позивача у сумі 6262, 38 грн. (а.с. 13, 29)
Представник відповідача 23.04.2021 року звернувся до суду з цим позовом, стверджуючи, що відповідач всупереч вимогам статті 117 КЗпП України у день проведення повного розрахунку 26.02.2021 року не виплатив йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.09.2017 року по 26.02.2021 року.
Вирішуючи спір, суд виходив з того, що спірні правовідносини стосуються питання проходження та звільнення з військової служби та відповідальності відповідача за затримку розрахунку при звільненні позивача зі служби.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно з частиною 2 статті 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбоця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Суд установив, що позивачу, який був звільнений з військової служби у запас 08.09.2017 року, при його звільненні кошти грошової компенсації за невикористані ним у 2015-2017 роках дні додаткової відпустки, на яку він мав право як учасник бойових дій, виплачені не були. Стягнення цієї грошової компенсації було предметом спору в адміністративній справі №340/2640/20. Кошти грошової компенсацій виплачені відповідачем за рішенням суду 26.02.2021 року. Позивач стверджує, що у зв'язку з несвоєчасною виплатою грошової компенсації відповідач повинен нести відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, передбачену статтею 117 КЗпП України.
Статтями 1, 3, 4 Кодексу законів про працю України установлено, що цей Кодекс регулює трудові відносини всіх працівників.
Законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Верховний Суд у постановах від 31.10.2019 року у справі №825/598/17, від 31.10.2019 року у справі №2340/4192/18 зазначив, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини. Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд прийшов до висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Статтею 47 КЗпП України встановлено правило, за яким власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1 статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму (частина 2 статті 116 КЗпП України).
Згідно з частиною 1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Частиною 2 статті 117 КЗпП України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Суд зазначає, що грошова компенсація за невикористані військовослужбовцем дні додаткової відпустки належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України.
Відповідно до правової позиції, сформульованої у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 року у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України і статей 1, 2 Закону України "Про оплату праці" середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Частиною 1 статті 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частин 1, 2 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Суд вважає, що у спірних правовідносинах захист порушених прав позивача має здійснюватися у спосіб стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Строк звернення до адміністративного суду передбачений статтею 122 КАС України.
Відповідно до частин 1, 2 цієї статті позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною 3 статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині 2 статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною 5 статті 122 КАС України.
Водночас частиною 1 статті 233 КЗпП України, яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено норму про те, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Про необхідність застосування тримісячного строку позовної давності для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався, офіційно розтлумачено і в Рішенні Конституційного Суду України від 22.02.2012 року №4-рп/2012 у справі щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу.
Проте слід мати на увазі, що відповідно до статей 3 і 221 КЗпП України в порядку, передбаченому главою XV цього Кодексу, підлягають розгляду індивідуальні трудові спори працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої приналежності.
За приписами частини 1 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України справи, що виникають з трудових правовідносин, суди розглядають у порядку цивільного судочинства. При цьому норми Цивільного кодексу України визначають загальну позовну давність тривалістю у три роки (стаття 257) та передбачають можливість установлення законом для окремих видів вимог спеціальної позовної давності (стаття 258), яка може бути скороченою або більш тривалою за загальну позовну давність.
Виходячи з цього, встановлений у частині 1 статті 233 КЗпП України тримісячний строк є скороченим строком позовної давності, в межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору.
Натомість строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 КАС України і частина 5 цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців.
Усталеною є позиція Верховного Суду щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, щодо яких виник спір.
Отже, з огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням цього публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється спеціальною нормою частини 5 статті 122 КАС України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини 1 статті 233 КЗпП України.
Такий висновок відповідає правовій позиції щодо обчислення строку звернення до адміністративного суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, сформульованому у постанові судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11.02.2021 року у справі № 240/532/20.
Матеріали справи свідчать, що грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки виплачена позивачу 26.02.2021 року, про що йому було відомо. Тож саме тоді розпочався перебіг строку звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку (виплати компенсації) при звільненні. До суду з цим позовом про стягнення середнього заробітку за затримку у виплаті грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за період з 08.09.2017 року по 26.02.2021 року представник позивача звернувся 23.04.2021 року, тобто з пропущенням місячного строку, установленого КАС України для звернення до адміністративного суду у справах щодо проходження публічної служби, не зазначивши підстав для поновлення цього строку.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду передбачені статтею 123 КАС України, згідно з частинами 1, 2, 3 якої у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Відповідно до частини 4 статті 123 КАС України якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Згідно з пунктом 8 частини 1 статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Суд зазначає, що позивачем та його представником не подавалися заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з цим позовом з наведенням поважних підстав, які б доводили наявність об'єктивно непереборних обставин, пов'язаних з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення дій щодо звернення до адміністративного суду з позовом за захистом порушеного права, протягом установленого законом строку.
Тому позовну заяву слід залишити без розгляду на підставі ч.3 ст.123, п.8 ч.1 ст.240 КАС України.
Керуючись статтями 240, 248, 256, 294, 295 КАС України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 залишити без розгляду.
Копію ухвали направити учасникам справи.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду, через Кіровоградський окружний адміністративний суд, у 15 - денний строк, установлений статтею 295 КАС України.
Суддя Кіровоградського окружного
адміністративного суду О.А. Черниш