06 липня 2021 року Справа № 160/8631/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіЛозицької І.О.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 28.04.2021 року № 222650003313 щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, юридична адреса: 49094 м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26) призначити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) пенсію за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону № 1788-ХІІ (у редакції до внесення змін Законом № 213 та Законом № 911), починаючи з 22.04.2021 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що звернувся до ГУ ПФУ України в Дніпропетровській області із письмовою заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. "е" ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Проте, в листі від 21.05.2021 року відповідач відмовив ОСОБА_1 в призначенні зазначеної пенсії. Відмову було мотивовано тим, що у позивача відсутній необхідний спеціальний стаж роботи для призначення пенсії за вислугу років.
З огляду на викладене, позивач звернувся з позовом до адміністративного суду.
Ухвалою суду від 02.06.2021 року було відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), а також встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позов та докази на його обґрунтування.
Заперечуючи проти позову, відповідач надав свій відзив на позов, який долучений до матеріалів справи. Відповідач зазначає, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03.10.2017 року № 2148-VIII встановлено, що право на пенсію за вислугу років мають особи, які станом на 11.07.2017 року мають вислугу років та стаж, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-ХІІ.
Водночас, у позивача станом на цю дату наявний спеціальний стаж 26 років 8 місяців 9 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за вислугу років.
Зважаючи на викладене, відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Крім того, 05.07.2021 року відповідачем надані письмові пояснення, в яких зазначає, що заява позивача про призначення пенсії за вислугу років від 26.04.2021 року була розглянута за принципом екстериторіальності та в межах повноважень, наданих пенсійному органу.
Дослідивши та оцінивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, в їх сукупності, проаналізувавши норми законодавства України, суд дійшов таких висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП НОМЕР_1 ) звернувся до ГУ ПФУ України в Хмельницькій області із заявою про призначення пенсії за вислугу років, відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності було визначено підрозділ органу, що призначає пенсію, а саме, відділ призначення пенсій управління пенсійного забезпечення ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, яке уповноважене розглядати відповідну заяву позивача.
Листом від 21.05.2021 року № 2200-0304-8/25978 Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повідомило ОСОБА_1 про те, що ГУ ПФУ в Дніпропетровській області відмовило у призначенні пенсії за вислугу років у зв'язку із відсутністю необхідного спеціального стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Так, у даному листі зазначено, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області прийнято рішення від 28.04.2021 року № 222650003313 про відмову позивачу у призначенні пенсії за вислугу років у зв'язку з відсутністю необхідного спеціального стажу, а саме, 26 років 6 місяців станом на 11.10.2017 року. При цьому, спеціальний стаж станом на 11.10.2017 року складає 26 років 2 місяці 9 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за вислугу років.
Не погодившись з відмовою відповідача позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку викладеному вище, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Згідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» та Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-ІV, іншими законами і нормативно-правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
Відповідно до п. 2-1 Перехідних положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений ст.ст. 52, 54 та 55 Закону України № 1788-ХІІ, пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України № 1788-ХІІ.
Відповідно до п. "е" ст.55 Закону України № 1788-ХІІ право на пенсію мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 01.04.2015р. - не менше 25 років та після цієї дати:
з 01.04.2015р. по 31.03.2016р. - не менше 25 років 6 місяців;
з 01.04.2016р. по 31.03.2017р. - не менше 26 років;
з 01.04.2017р. по 31.03.2018р. - не менше 26 років 6 місяців;
з 01.04.2018р. по 31.03.2019р. - не менше 27 років;
з 01.04.2019р. по 31.03.2020р. - не менше 27 років 6 місяців;
з 01.04.2020р. по 31.03.2021р. - не менше 28 років;
з 01.04.2021р. по 31.03.2022р. - не менше 28 років 6 місяців;
з 01.04.2022р. по 31.03.2023 р.- не менше 29 років;
з 01.04.2023р. по 31.03.2024р. - не менше 29 років 6 місяців;
з 01.04.2024р. або після цієї дати - не менше 30 років.
До досягнення віку, встановленого абзацом 1 пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення, які в період до 01.01.2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 років - які народилися з 01.01.1966р. по ІНФОРМАЦІЯ_2 ; 50 років 6 місяців - які народилися з 01.07.1966р. по 31.12.1966р.; 51 рік - які народилися з 01.01.1967р. по 30.06.1967р.; 51 рік 6 місяців - які народилися з 01.07.1967р. по 31.12.1967р.; 52 роки - які народилися з 01.01.1968р. по 30.06.1968р.; 52 роки 6 місяців - які народилися з 01.07.1968р. по 31.12.1968р.; 53 роки - які народилися з 01.01.1969р. по 30.06.1969р.; 53 роки 6 місяців - які народилися з 01.07.1969р. по 31.12.1969р.; 54 роки - які народилися з 01.01.1970р. по 30.06.1970р.; 54 роки 6 місяців - які народилися з 01.07.1969р. по 31.12.1970р.; 55 років - які народилися з 01.01.1971р.
Разом з тим, 04.06.2019 року своїм рішенням № 2-р/2019 Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України, зокрема, положення ст.55 Закону України № 1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року № 213-VIIІ та від 24.12.2015 року № 911-VIIІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України".
Згідно п. "е" ст.55 Закону України №1788-ХІІ у редакції від 09.12.2012р. до внесення змін Законом № 213 та Законом № 911 право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Особа, яка станом на момент звернення до пенсійного органу має від 25 до 30 років спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, така особа має право на призначення пенсії за вислугу років, незалежно від її віку.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про безпідставність посилання відповідача на те, що спеціальний стаж повинен обчислюватись станом на 11.10.2017 року та те, що особа, яка має спеціальний стаж станом на 11.10.2017 року не менше, ніж 26 років 6 місяців, може скористатися правом виходу на пенсію за вислугу років.
Так, з оскаржуваного рішення пенсійного органу від 28.04.2021 року № 222650003313 слідує, що на момент звернення позивача із заявою про призначення пенсії за вислугу років, відповідно до п. "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" страховий стаж ОСОБА_1 складав 38 років 8 місяців 1 день, з яких спеціальний стаж складає станом на 11.10.2017 року - 26 років 2 місяці 9 днів.
Таким чином, пенсійний орган повинен був застосовувати положення пункту "е" частини 1 статті 55 Закону № 1788-ХІІ в первісній редакції, яка визначає, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку, оскільки, позивач звернувся із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у квітні 2021 року, тобто, після прийняття рішення Конституційного суду України від 04.06.2019 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 року № 909 затверджено Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років.
За змістом розділу 2 Переліку № 909 право на пенсію за вислугу років мають лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад) лікарняних закладів, лікувально-профілактичних закладів особливого типу, лікувально-трудових профілакторіїв, амбулаторно-поліклінічних закладів, закладів швидкої та невідкладної медичної допомоги, закладів переливання крові, закладів охорони материнства і дитинства, санаторно-курортних закладів, установ з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби та територіальні органи Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби (щодо працівників, які не є державними службовцями), санітарно-епідеміологічних закладів, діагностичних центрів.
Разом з тим, відповідно до примітки 2 до цього Переліку робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим Переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності та відомчої підпорядкованості закладів і установ.
Також, згідно примітки 3 цього Переліку робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах до 1 січня 1992 року, яка давала право на пенсію за вислугу років відповідно до раніше діючого законодавства, зараховується до стажу для призначення пенсії за вислугу років.
Отже, приписами Закону № 1788-ХІІ та Переліку № 909 встановлено право на пенсію за вислугу років для працівників охорони здоров'я, зокрема, для лікарів та середнього медичного персоналу, які працювали у лікарняних закладах, незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ.
Також Переліком лікарських посад у закладах охорони здоров'я, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я України від 28.10.2002 року № 385 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12.11.2002 року за № 893/7181 визначено, що, зокрема, посади лікаря-інтерна, лікаря-стоматолога, головного лікаря та директора належать до посад лікарів-спеціалістів за відповідними лікарськими спеціальностями.
Крім того, у ст. 3 Закону України від 19.11.1992 року № 2801-XII "Основи законодавства України про охорону здоров'я" міститься визначення поняття "заклад охорони здоров'я", а саме, це юридична особа будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, що забезпечує медичне обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників.
Відповідно до ч. 2 ст. 16 Закону № 2801-XII заклади охорони здоров'я створюються підприємствами, установами та організаціями з різними формами власності, а також приватними особами за наявності необхідної матеріально-технічної бази і кваліфікованих фахівців.
Порядок і умови створення закладів охорони здоров'я, державної реєстрації та акредитації цих закладів, а також порядок ліцензування медичної та фармацевтичної практики визначаються актами законодавства України.
Пунктом 1 Порядку державної акредитації закладу охорони здоров'я, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.07.1997 року № 765 визначено, що державна акредитація закладу охорони здоров'я - це офіційне визнання статусу закладу охорони здоров'я, наявності в ньому умов для надання певного рівня медико-санітарної допомоги, підтвердження його відповідності встановленим критеріям та гарантії високої якості професійної діяльності.
Згідно п. 2 Порядку № 765 акредитації підлягають незалежно від форми власності усі заклади охорони здоров'я.
Як вбачається з матеріалів справи, трудова книжка НОМЕР_2 , надана ОСОБА_1 , містить записи, зокрема:
- з 01.08.1991 року по 01.08.1992 року - працював на посаді лікаря-інтерна для проходження інтернатури по стоматології Шепетівської центральної районно лікарні;
- з 01.08.1992 року по 31.12.2012 року - працював на посаді лікаря-стоматолога Грицівської районної лікарні;
- з 02.01.2013 року по 16.01.2013 року - працював на посаді лікаря-стоматолога стоматполіклініки Шепетівської центральної районної лікарні;
- з 16.01.2013 року по 03.03.2015 року - переведений на посаду лікаря-стоматолога стоматологічного відділення Шепетівської центральної районної лікарні;
- з 04.03.2015 року по 03.03.2018 року - працював на посаді головного лікаря Грицівської районної лікарні;
- з 05.03.2018 року по 24.02.2020 року - працював на посаді головного лікаря Комунального закладу «Грицівська районна лікарня» Грицівської селищної ради, який перейменовано на КНП «Грицівська районна лікарня» Грицівської селищної ради Шепетівського району;
- з 24.02.2020 року по 10.06.2020 року - працював на посаді директора КНП «Грицівська районне лікарня».
Також в індивідуальних відомостях про застраховану особу форми ОК-5 наявна інформація про роботу позивача в означений період на посадах, що дають підстави обліку спеціального стажу.
Суд зазначає, що непроведення або несвоєчасне проведення акредитації підприємством, на якому працював позивач, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї єдиного соціального внеску, не повинно порушувати законні права та інтереси позивача, зокрема, порушувати його право на належне пенсійне забезпечення.
Щодо зарахування до спеціального стажу періодів роботи позивача станом лише на 11.10.2017 року (набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VІІІ), то суд вважає таку позицію відповідача неприйнятною з огляду на наступне.
Пунктом «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено врахування до спеціального стажу роботи згідно переліку, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України. Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 909 від 04.11.1993р.
Згідно наведеного переліку право на призначення пенсії за вислугу років мають, зокрема, працівники закладів охорони здоров'я. Жодних змін, пов'язаних із можливістю включення до спеціального стажу певних періодів роботи Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VІІІ не містить, з огляду на що, доводи відповідача про відсутність підстав для зарахування до спеціального стажу періодів роботи після 11.10.2017 року, вмотивовані посиланнями на зазначений закон, є необґрунтованими.
Зазначене узгоджується з правовою позицією Першого апеляційного адміністративного суду, викладеною в постанові від 05.08.2020 року у справі № 200/483/20-а та Третього апеляційного адміністративного суду в постанові від 21.04.2020 року у справі № 160/12420/19.
Як вже було встановлено судом, ОСОБА_1 продовжував працювати на посаді, зокрема, головного лікаря Грицівської районної лікарні (до 03.03.2018 року), КЗ "Грицівської районної лікарні" Грицівської селищної ради (з 05.03.2018 року по 24.02.2020 року), а також директором КНП "Грицівська районна лікарня" (з 24.02.2020 року по 10.06.2020 року), тобто після 11.10.2017 року та відповідно по 10.06.2020 року.
Отже, вказаний період також має бути зарахованим до стажу позивача, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, відповідно до п. «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Крім того, положенням статті 62 Закону № 1788-ХІІ визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Згідно п. 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до п. 3 Порядку № 637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
З аналізу наведених положень, суд доходить висновку, що надання особою до пенсійного органу інших документів на підтвердження наявного трудового стажу при призначенні пенсії потрібно лише в тих випадках, коли відсутня трудова книжка або відповідні записи в ній.
Суд вкотре наголошує на тому, що записи у трудовій книжці є пріоритетними по відношенню до інших документів, які підтверджують трудову діяльність працівника, тим більше, що саме трудова книжка ОСОБА_1 містить усі необхідні записи.
Водночас, відповідно до довідки КНП «Шепетівська багатопрофільна лікарня» Шепетівської міської ради Хмельницької області від 15.03.2021 року №20/403 встановлено, що ОСОБА_1 дійсно працював на 0,25 ставки посади лікаря-стоматолога стоматологічного відділення з 01.04.2015 року по 31.05.2016 року.
Крім того, відповідно довідки КНП «Грицівська районна лікарня» від 12.03.2021 року №19 слідує, що позивач у період з 01.06.2016 року по 15.09.2016 року працював на посаді лікаря-стоматолога стоматологічного кабінету поліклінічного відділення за сумісництвом на 0,25 ставки, з 16.09.2016 року по 14.09.2019 року - на відповідній посаді працював за сумісництвом на 0,5 ставки, а з 15.10.2019 року по 29.02.2020 року працював на посаді лікаря-стоматолога стоматологічного кабінету поліклінічного відділення за сумісництвом на 0,25 ставки.
Таким чином, вищевказаний набутий медичний стаж також підлягає зарахуванню до спеціального стажу, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність у позивача необхідного спеціального стажу (від 25 до 30 років) для призначення пенсії за вислугою років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону № 1788-XII, у редакції до внесення змін Законом № 213 та Законом № 911.
Разом з тим, позивачем заявлено вимогу, зокрема, про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону № 1788-ХІІ (у редакції до внесення змін Законом № 213 та Законом № 911), починаючи з 22.04.2021 року.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 58 Закону №1058-IV пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов'язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду.
В той же час, згідно з п.п.3 п. 4 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, яке затверджене постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 15 січня 2015 року за №40/26485, Управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства.
Таким чином, на даний час пенсійний орган відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства.
Тому, питання призначення та виплати пенсії є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.
Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.
Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.
Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин
Аналіз норм Кодексу адміністративного судочинства України свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, оскільки ключовим його завданням є здійснення правосуддя.
З огляду на викладене, означена позовна вимога задоволенню не підлягає, так як призначення пенсії є дискреційними повноваженнями пенсійного органу.
Разом з тим, з метою захисту прав позивача та керуючись положеннями ч. 2 ст. 9 КАС України, суд дійшов висновку про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 22.04.2021 року, з урахуванням висновків суду.
Частиною 1 ст. 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до положень ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з ч. ч. 1 та 4 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до приписів ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною 1 ст. 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку щодо часткового задоволення позовних вимог.
З приводу розподілу судових витрат суд зазначає, що відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому, суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Позивачем були сплачені судові витрати у розмірі 908,00 грн., сплата яких підтверджується квитанцією № 0.0.2140501018.1 від 26.05.2021 року, копія якої міститься в матеріалах справи.
Таким чином, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача підлягають судові витрати у розмірі 454,00 грн.
Керуючись ст.ст.9, 72-77, 139, 242-243, 245-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 28.04.2021 року № 222650003313 щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про призначення пенсії від 22.04.2021 року, з урахуванням висновків суду.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, ЄДРПОУ 21910427) сплачену суму судового збору в розмірі 454,00 грн.(чотириста п'ятдесят чотири гривні 00 копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складений 06.07.2021 року.
Суддя І.О. Лозицька