30 червня 2021 року Справа № 160/4375/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Тулянцевої І.В. розглянувши у місті Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Личківської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області про визнання протиправним та нечинним рішення, зобов'язати вчинити певні дії,-
24 березня 2021 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду засобами поштового зв'язку надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Личківської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області про визнання протиправним та нечинним рішення, зобов'язати вчинити певні дії.
Ухвалою суду від 30.03.2021 року позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п'яти днів з дня отримання ухвали суду шляхом подання до суду уточненої позовної заяви (відповідно до кількості учасників справи), в якій необхідно вказати: 1) електронну пошту представника позивача.
Так, на виконання вимог зазначеної ухвали 05.04.2021 року на адресу суду надійшла заява в порядку ст.160 КАС України разом з уточненою позовною заявою (відповідно до кількості учасників справи), в якій позивач просить:
- визнати протиправним та нечинним рішення Личківської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області за №1025-20/VII, прийняте 14 вересня 2020 року, яким відмовлено ОСОБА_1 в затверджені проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим №1222384000:01:002:1229 у власність для ведення особистого селянського господарства, площею 2,0 га, за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту, яка знаходиться на території Личківської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, із земель комунальної власності у межах норм безоплатної приватизації;
- зобов'язати Личківську сільську раду Магдалинівського району Дніпропетровської області, у строк визначений чинним законодавством, затвердити проект землеустрою про відведення земельної ділянки з кадастровим №1222384000:01:002:1229, площею 2,0 га, яка знаходиться на території Личківськой сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області (за межами населених пунктів), у власність гр. ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за заявою в порядку ч.6 ст.118 ЗК України, наказом Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 04.06.05.2018 року №4-2169/15-18 СГ позивачеві надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 та земель сільськогосподарського призначення (пасовищ) державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Личківськой сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області за межами населених пунктів. На підставі вказаного наказу ТОВ «Геоленд-2000» (код ЄДРПОУ 40771111) позивачу розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства на території Личківськой сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області (за межами населеного пункту) площею 2,00 га. У пояснювальній записці до проекту вказано, що у відповідності до довідки з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями (за даними форми 6-зем) земельна ділянка, що вилучається площею 2,00 га (пасовища) віднесена до земель сільськогосподарського призначення - це землі запасу Личківськой сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області. Висновком експерта державної експертизи Головного управління Держгеокадастру в Харківській області від 08.11.2018 року №16798/82-18 про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за підсумковою оцінкою вказаний проект землеустрою погоджено. 14.12.2018 року позивачем отримано у Відділі Держгеокадастру у Магдалинівському районі Дніпропетровської області Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-1206990912018, згідно якого відомості про обмеження у використанні земельної ділянки кадастровий номер 1222384000:01:002:1229, встановлені Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженим постановою КМУ від 17.10.2012 року №1051, не зареєстровані. 21.12.2018 року позивач звернувся до ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства на території Личківськой сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області (за межами населених пунктів) площею 2,00 га, кадастровий номер 1222384000:01:002:1229. Проте, за результатами розгляду заяви Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області надало відповідь, оформлену листом від 26.12.2018 р. №Д-9147/0-6070/0/20-18, в якому, зокрема, вказано, що відповідно до розпорядження КМУ від 31.01.2018 року №60-р передача земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у власність здійснюється за погодженням з об'єднаними територіальними громадами (шляхом прийняття відповідною радою рішення згідно із ст.26 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні»). Разом з цим, Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області пропонувало позивачу звернутися до Личківської сільської об'єднаної територіальної громади (код КОАТУУ: 1222384000, утворена 24.05.2018 р., далі - Личківська СОТГ) для отримання відповідного погодження і повторно надати проект землеустрою для його затвердження, а також зауважило, що при передачі земельних ділянок обов'язковою є наявність агрохімічного паспорту земельної ділянки. 07 травня 2019 року позивач вдруге звернувся до ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області із заявою за змістом аналогічним тому, що й в попередній його заяві, але вже з агрохімічним паспортом земельної ділянки. Проте, за результатами розгляду даної заяви ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області надано відповідь, оформлену листом від 13.05.2019 року №Д-2450/0-1613/0/20-19, зміст якого фактично повторюється з наведеним у попередньому листі-відповіді. Дізнавшись про передачу земельної ділянки з кадастровим номером 1222384000:01:002:1229 наприкінці 2019 року у комунальну власність Личківської СОТГ, у 2020 році позивач звернувся до Личківської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області із заявою (клопотанням) про затвердження погодженого проекту землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, площею 2,0 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту, яка знаходиться на території Личківської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, із земель комунальної власності у межах норм безоплатної приватизації. 14.09.2020 року Личківською сільською радою VII скликання Магдалинівського району Дніпропетровської області прийнято рішення за №1025-20/VІІ, яким відмовлено позивачу в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (1222384000:01:002:1229) у власність для ведення особистого селянського господарства, площею 2,0 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту, яка знаходиться на території Личківської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, із земель комунальної власності у межах норм безоплатної приватизації, посилаючись на рішення Личківської сільської ради за №469-13/VІІ та №470-13/VІІ від 05.09.2019 року, рекомендації постійної комісії ради з питань земельних відносин, охорони навколишнього середовища і природокористування, та у зв'язку з тим, що:
- дозвіл на розроблення документації із землеустрою наданий Головним управлінням Держгеокадастру у Дніпропетровській області був наданий без погодження сільської ради, не враховуючи звернення ради про резервування земельних ділянок для створення громадських пасовищ;
- розташування зазначеної у клопотанні земельної ділянки співпало із земельною ділянкою, яка передбачена для громадських пасовищ;
- бажане місце розташування земельної ділянки, зазначене заявником в клопотанні та проекті землеустрою, не відповідає вимогам та принципам техніко-економічного розвитку Личківської територіальної громади, зокрема: захисту і задоволення потреб мешканців громади у створенні громадського пасовища (яким вони добросовісно, відкрито і безперервно користувалися більше 15 років); збереження та примноженні поголів'я худоби на території громади; стимулюванні створенню, розвитку та діяльності сімейних ферм. Позивач вважає, що не затвердження відповідачем виготовленого ним проекту землеустрою і, як наслідок, ненадання позивачу у власність вищевказаної земельної ділянки, не ґрунтується на нормах закону, а його рішення, яким оформлена відмова у затверджені ним вищевказаного проекту землеустрою, є протиправним. З огляду на вищезазначене та з метою захисту порушеного права та затвердження проекту землеустрою позивач звернувся із даною позовною заявою до суду.
Ухвалою суду від 09.04.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/4375/21. Розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому проваджені). Цією ж ухвалою відповідачу надано право подати відзив на позов разом із доказами, які підтверджують обставини на яких грунтуються його заперечення протягом 15 днів з дати отримання копії ухвали про відкриття провадження у справі.
30.04.2021 року на адресу суду засобами поштового зв'язку надійшов відзив на позовну заяву від Личківської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області в якому просять відмовити у задоволенні позовних вимог з наступних підстав. При погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 1222384000:01:002:1229 площею 2,0 га, яка знаходиться на території Личківської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області (за межами населених пунктів), у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства позивачем не враховано, що відповідно до положень розпорядження КМУ №60-р від 31.01.2018 року, здійснення до передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності під час передачі в користування (виключно шляхом проведення аукціонів) або у власність за погодженням з об'єднаними територіальними громадами (шляхом прийняття відповідною радою рішення згідно із ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"), проте відповідного рішення Личківська сільська рада не приймала, а проект землеустрою сільською радою жодним чином не погоджувався. Щодо зобов'язання Личківську сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, у строк визначений чинним законодавством, затвердити проект землеустрою, відповідачем зазначено, що відповідно до норм ч.1 ст.26 Закону України від 21.05.1997 № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин. Згідно з ч.1, 2 ст.59 вказаного Закону рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. Отже, дії Личківської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області щодо прийняття відповідного рішення №1025-20/VII від 14.09.2020 «Про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером №1222384000:01:002:1229 площею 2,0 га» у формі встановленої Земельним кодексом України та Законом України "Про землеустрій", є дискреційними повноваженнями суб'єкта владних повноважень та втручання суду до управлінських функцій цього суб'єкта виходить за межі завдань адміністративного судочинства. З урахуванням вищенаведеного, відповідач вважає, що рішення Личківської сільської ради VII скликання Магдалинівського району Дніпропетровської області від 14.09.2020 року №1025-20/VІІ «Про відмову в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачі в приватну власність» прийнято правомірно, оскільки відповідного рішення Личківська сільська рада не приймала, а проект землеустрою сільською радою жодним чином не погоджувався.
За правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності (ч.1 ст.257 Кодексу адміністративного судочинства України).
Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 04.06.2018 року №4-2169/15-18-СГ позивачу надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої за межами населеного пункту на території Личківськой сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, орієнтований розмір земельної ділянки 2,0000 га, із цільовим призначенням (01.03) - для особистого селянського господарства.
ТОВ «ГЕОЛЕНД-2000» розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, гр. ОСОБА_1 у власність площею 2,0 га, кадастровий номер №1222384000:01:002:1229 для ведення особистого селянського господарства, за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту, яка знаходиться на території Личківської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області.
Експертом державної експертизи Головного управління Держгеокадастру у Харківській області Н.І. Плахотною складено висновок «Про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 08.11.2018 року №16798/82-18», у пункті 10 якого зазначено, що за підсумковою оцінкою проект землеустрою погоджується. У пункті 8 цього висновку вказано, що проект землеустрою відповідає земельному законодавству та прийнятим відповідно до нього нормативно-правовим актам. У пункті 9 висновку зазначено, що зауваження та пропозиції до проекту землеустрою відсутні.
14.12.2018 року Відділом у Магдалинівському районі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області зареєстровано земельну ділянку з кадастровим номером 1222384000:01:002:1229 у Державному земельному кадастрі, що підтверджено витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-1206990742018, згідно якого відомості про обмеження у використанні земельної ділянки кадастровий номер 1222384000:01:002:1229, встановлені Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 року №1051, не зареєстровані.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області із заявою стосовно затвердження документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Личківської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області.
За результатами розгляду означеної заяви, Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області надало відповідь, оформлену листом від 13.05.2019 року №Д-2450/0-1613/0/20-19, зі змісту якої вбачається, що відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 31.01.2018 року №60-р передача земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у власність здійснюється за погодженням з об'єднаними територіальними громадами (шляхом прийняття відповідною радою рішення згідно із статтею 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
Личківська сільська рада увійшла в Личківську сільську об'єднану територіальну громаду.
Виходячи із вищезазначеного Головне управління запропонувало позивачу звернутися до Личківської сільської об'єднаної територіальної громади для отримання погодження та надати повторно проект для затвердження.
01.07.2020 року позивач звернувся до Личківської сільської ради із заявою про затвердження погодженого проекту землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, площею 2,0 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту, яка знаходиться на території Личківської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, із земель комунальної власності у межах норм безоплатної приватизації.
14.09.2020 року Личківською сільською радою Магдалинівського району Дніпропетровської області прийнято рішення «Про відмову в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачі в приватну власність» №1025-20/VII, яким відмовлено гр. ОСОБА_1 в затверджені проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства та передачі в приватну власність земельної ділянки площею 2,000 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка розташована за межами населеного пункту виконавчого комітету Личківської сільської ради в зв'язку з тим, що:
- дозвіл на розроблення документації із землеустрою наданий Головним управлінням Держгеокадастру у Дніпропетровській області був наданий без погодження сільської ради, не враховуючи звернення ради про резервування земельних ділянок для створення громадських пасовищ;
- розташування зазначеної у клопотанні земельної ділянки співпало із земельною ділянкою, яка передбачена для громадських пасовищ;
- бажане місце розташування земельної ділянки, зазначене заявником в клопотанні та проекті землеустрою, не відповідає вимогам та принципам техніко-економічного розвитку Личківської територіальної громади, зокрема: захисту і задоволення потреб мешканців громади у створенні громадського пасовища (яким вони добросовісно, відкрито і безперервно користувалися більше 15 років); збереження та примноженні поголів'я худоби на території громади; стимулюванні створенню, розвитку та діяльності сімейних ферм.
Не погоджуючись із таким рішенням та вважаючи його протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 1 Земельного кодексу України від 25.10.2001 року №2768-III (далі - ЗК України) визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується.
Відповідно до статті 2 ЗК України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.
Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.
Об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).
Згідно до статті 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.
Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема, у разі, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (ч.1-3 ст.116 ЗК України).
Відповідно до ч.1 ст.117 ЗК України передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом. У рішенні органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність зазначаються кадастровий номер земельної ділянки, її місце розташування, площа, цільове призначення, відомості про обтяження речових прав на земельну ділянку, обмеження у її використанні. На підставі рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність складається акт приймання-передачі такої земельної ділянки. Рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність разом з актом приймання-передачі такої земельної ділянки є підставою для державної реєстрації права власності держави, територіальної громади на неї.
Повноваження відповідних органів виконавчої влади щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118, 122, 123 ЗК України.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами встановлено статтею 118 ЗК України.
Так, частиною 6 статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, які зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (ч.7 ст.118 ЗК України).
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу (ч.8 ст.118 ЗК України).
Частинами 9-11 статті 118 ЗК України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність. Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.
Статтею 186 ЗК України унормовано загальні приписи щодо погодження та затвердження документації із землеустрою.
Так, ч.15, 17, 19, 20 вказаної статті передбачено наступне:
- оригінал відповідної документації із землеустрою подається розробником для погодження територіальному органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, а іншим органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування та іншим суб'єктам, які здійснюють погодження документації із землеустрою, - копії такої завіреної розробником документації;
- підставою для відмови у погодженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації;
- документація із землеустрою подається для проведення державної експертизи землевпорядної документації у випадках та порядку, встановлених Законом України "Про державну експертизу землевпорядної документації";
- погодження документації із землеустрою здійснюється за місцем розташування земель (земельних ділянок) територіальними органами центральних органів виконавчої влади, утвореними у районі, місті обласного, республіканського значення (Автономної Республіки Крим), містах Києві та Севастополі, або міжрегіональним територіальним органом, у разі якщо повноваження його поширюються на декілька адміністративно-територіальних одиниць.
Відповідно до ч.1 ст.186-1 ЗК України, якою визначені повноваження органів виконавчої влади в частині погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов'язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Згідно з ч.ч. 5, 6, 8 ст.186-1 ЗК України органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов'язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов'язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері. Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації. У разі якщо проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає обов'язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проект подається замовником або розробником до центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин, або його територіального органу для здійснення такої експертизи.
У висновку про відмову погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки органами, зазначеними в частинах першій - третій цієї статті, має бути надано вичерпний перелік недоліків проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та розумний строк для усунення таких недоліків (який за письмовим проханням розробника проекту може бути продовжений). Органами, зазначеними в частинах першій - третій цієї статті, може бути відмовлено у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки лише у разі, якщо не усунено недоліки, на яких було наголошено у попередньому висновку. Не можна відмовити у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з інших причин чи вказати інші недоліки.
Повторна відмова не позбавляє права розробника проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки усунути недоліки проекту та подати його на погодження.
Системний аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що законом передбачено певний алгоритм та поетапність процесу безоплатної передачі земельних ділянок державної та комунальної власності у власність громадян, а саме:
1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність;
2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні);
3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 186-1 ЗК України;
4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі;
5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов'язаний прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність або рішення про відмову передання земельної ділянки у власність чи залишення клопотання без розгляду.
При цьому, з вищенаведених норм Земельного кодексу України вбачається, що єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України, а також відсутність обов'язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.
Жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку статті 186-1 Земельного кодексу України, норми статті 118 Земельного кодексу України не містять. При цьому, перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватися саме на етапі погодження такого проекту.
Вказаний висновок суду відповідає висновкам, викладеними у постановах Верховного Суду від 27.01.2021 у справі №560/1334/19, від 23.04.2019 у справі №818/965/18, від 06.03.2019 у справі №1640/2594/18.
Отже, враховуючи обставини справи, а також наявність в матеріалах справи висновку експерта державних експертиз про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 08.11.2018 року №16798/82-18, в якому зазначено про відповідність проекту вимогам земельного законодавства та прийнятим відповідно до нього нормативно-правовим актам, а підсумкова оцінка проекту землеустрою: "погоджується", суд приходить до висновку, що Личківська сільська рада Магдалинівського району Дніпропетровської області, відмовивши у задоволенні заяви гр. ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність діяла всупереч вимогам чинного законодавства, а тому доводи, викладені у оскаржуваному рішенні відповідача є безпідставними та необґрунтованими, а рішення протиправним та нечинним.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання Личківської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області затвердити проект землеустрою про відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, суд зазначає наступне.
За своєю правовою природою, відповідно до норм чинного законодавства, повноваження відповідача щодо затвердження проекту землеустрою земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.
Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.
Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.
Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Аналіз норм Кодексу адміністративного судочинства України свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, оскільки ключовим його завданням є здійснення правосуддя.
Отже, враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги щодо про зобов'язання Личківської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області затвердити проект землеустрою про відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, з огляду на втручання в дискреційні повноваження відповідача, виходять за межі завдань адміністративного судочинства, а тому задоволенню не підлягають.
Разом з тим, відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, для повного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати Личківську сільську раду Магдалинівського району Дніпропетровської області, у строк визначений чинним законодавством повторно розглянути питання щодо затвердження проекту землеустрою про відведення земельної ділянки з кадастровим номером №1222384000:01:002:1229, площею 2,0 га, яка знаходиться на території Личківськой сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області (за межами населених пунктів), у власність гр. ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства, з урахуванням висновків суду в цьому рішенні.
Частиною 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до ч.1 ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовної заяви.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
11.06.2021 року від позивача надійшло клопотання про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.
Так, відповідно до частини п'ятої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України у резолютивній частині рішення (окрім іншого) зазначається розподіл судових витрат.
Відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно до частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
З огляду на те, що позивач у даній категорії справ звільнений від сплати судового збору, суд не вирішує питання щодо стягнення судових витрат.
Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу по справі у розмірі 10 000,00 грн., суд зазначає наступне.
Частинами 1 та 2 статті 16 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до вимог статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України" заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Судом встановлено, що 12.03.2021 року між ОСОБА_1 (Клієнт) та Адвокатським об'єднанням «БІРЮК, МІГУЛЬОВ І ПАРТНЕРИ» (Об'єднання) укладено договір про надання правової допомоги №12-03-4/21.
Предметом вказаного договору, у відповідності до п.1.1. є надання правової допомоги щодо захисту інтересів і прав останнього у будь-яких органах державної влади та місцевого самоврядування, в тому числі на підприємствах, в установах і організаціях всіх форм власності та підпорядкування, зокрема, але не виключно, у Личківській сільській раді Магдалинівського району у Дніпропетровської області та її виконавчих органах з питань отримання земельних ділянок у власність або користування, представлення його в судах усіх юрисдикцій ті інстанцій, в органах прокуратури, правоохоронних органах (надалі іменуються «Послуги»), а Клієнт зобов'язується оплатити вартість наданих йому Об'єднанням послуг (надалі іменується «Гонорар») та інші витрати, фактично понесені Об'єднанням для виконання цього Договору.
У відповідності до п.2.2. Договору, послуги надаються Об'єднанням Клієнту шляхом:
а) усного та письмового консультування, роз'яснень з правових питань;
б) складання необхідних письмових документів правового характеру (заяв, звернень, клопотань, претензій і скарг), позовних заяв та інших процесуальних документів;
в) проведення аналізу та узагальнення судової практики, правового аудиту укладених Клієнтом угод і правочинів, ситуацій і справ, учасником яких є Клієнт;
д) надання Клієнту пропозиції щодо усунення виявлених недоліків;
е) надання послуг щодо захисту інтересів та прав Клієнта в органах судової влади усіх юрисдикцій та інстанцій, в третейських (арбітражних) судах, в органах прокуратури, Служби безпеки і МВС України, в органах державної податкової і митної служби України, в інших органах державної влади та місцевого самоврядування, зокрема, але не виключно, в Личківській сільській раді та її виконавчих органах, на підприємствах, в установах і організаціях всіх форм власності та підпорядкування, перед фізичними та юридичними особами;
є) надання інших послуг, передбачених статтею 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», і не заборонених законом.
Згідно з п.2.4. Договору, на підтвердження факту наданих Об'єднанням Клієнту послуг, у відповідності до умов даного Договору, Сторонами складається і підписується відповідний Акт приймання-передачі наданих послуг (надалі іменується «Акт приймання-передачі наданих послуг»). На вимогу Клієнта, Об'єднання повинне надати йому Звіт про виконання Договору, в якому вказуються види і обсяг наданих Об'єднанням послуг, їх тривалість і вартість.
За здійснення захисту, представництва інтересів Клієнта та надання йому інших видів правової допомоги на умовах і в порядку, визначених цим Договором, Об'єднання отримує від Клієнта грошову винагороду у формі гонорару (п.4.1. Договору).
Сума винагороди (гонорару) Об'єднання складається з суми вартості послуг, що надаються ним Клієнту за цим Договором. Вартість послуг Об'єднання за цим Договором, обумовлюється та узгоджується Сторонами під час його укладання, з урахуванням орієнтованої вартості (тарифу) послуг, зазначених у Додатку №1 до цього Договору. При визначені розміру винагороди (гонорару) Сторонами враховуються складність дорученої Об'єднанню справи, фінансовий стан Клієнта, а також інші істотні обставини (п.4.2. Договору).
Відповідно до п.4.8. Договору, факт наданих Об'єднанням послуг за цим Договором підтверджується Актом наданих послуг, який є підставою для сплати Клієнтом винагороди (гонорару) Об'єднанню, а також інших витрат понесених ним.
За фактом виконання умов вказаного Договору, позивачем надано перелік та орієнтована вартість послуг з надання професійної правничої допомоги (Додаток №1 до Договору), акт приймання-передачі наданих послуг від 21.05.2021 року, звіт про виконання Договору від 21.05.2021 року, квитанцію №КП-364/1 від 02.06.2021 року, згідно якої позивачем за надання правової допомоги сплачено 10 000,00 грн.
Так, згідно із Звітом про виконання Договору від 21.05.2021 року, підписаного сторонами, Адвокатським об'єднанням в особі керуючого партнера ОСОБА_2 були надані наступні послуги:
- вивчення порушеного Клієнтом питання, ознайомлення з первинними документами. Проведення аналізу нормативно - правової бази;
- проведення огляду, аналізу та узагальнення судової практики у справах, що за предметом співпадають зі справою, дорученої клієнтом;
- підготовка письмових доказів, додатків до позовної заяви;
- підготовка та подання адміністративного позову до Дніпропетровського окружного адміністративного суду про визнання протиправним та нечинним рішення Личківської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області від 14.09.2020 року № 1025-20/VII ;
- представництво інтересів клієнта в судових засіданнях у Дніпропетровському окружному адміністративному суді (2 засідання).
При цьому, суд зазначає, що у вказаному Звіті відсутні відомості про те, скільки конкретно часу було витрачено адвокатом на надання кожного виду правничої допомоги і яка загальна вартість наданих послуг.
Також суд звертає увагу на ту обставину, що до видів наданих послуг адвокатом включено і участь в двох судових засіданнях в Дніпропетровському окружному адміністративному суді станом на 21.05.2021 року, у той час, як відповідно до ухвали суду від 09 квітня 2021 року провадження по справі № 160/4375/21 відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку із чим, судові засідання по справі не проводились.
При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Вказані висновки узгоджуються з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року, викладеним у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс-19).
Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним статтями 19, 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а також враховуючи предмет спору, значення справи для сторін та конкретні обставини справи, яка не є складною, суті виконаних послуг, зокрема, відсутності юридичного супроводу адвоката в суді, у зв'язку з розглядом справи в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні, без проведення судового засідання), суд вважає, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 10 000,00 грн. є надмірною та неспівмірною з фактичним обсягом наданих адвокатом послуг, оскільки послуги щодо ознайомлення з пакетом документів клієнта для підготовки позову, ознайомлення з пакетом документів досудового врегулювання спору, робота з доказами, які підтверджують факти, викладені в позовній заяві, робота з відповідною судовою практикою, пов'язані з підготовкою і подачею позовної заяви та охоплюються загальною діяльністю адвоката, а тому суд дійшов висновку, про те, що на користь позивача підлягають відшкодуванню витрати на правничу допомогу в розмірі 1 000,00 грн., що становить вартість послуг із складання та направлення до суду позовної заяви.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.9, 72-77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Личківської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області (вул. Центральна, 103, с.Личкове, Магдалинівський район, Дніпропетровська область, 51140, код ЄДРПОУ 04340112) про визнання протиправним та нечинним рішення, зобов'язати вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Личківської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області за №1025-20/VII, прийняте 14 вересня 2020 року, яким відмовлено ОСОБА_1 в затверджені проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим №1222384000:01:002:1229 у власність для ведення особистого селянського господарства, площею 2,0 га, за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту, яка знаходиться на території Личківської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, із земель комунальної власності у межах норм безоплатної приватизації.
Зобов'язати Личківську сільську раду Магдалинівського району Дніпропетровської області, у строк визначений чинним законодавством, повторно розглянути питання щодо затвердження проекту землеустрою про відведення земельної ділянки з кадастровим №1222384000:01:002:1229, площею 2,0 га, яка знаходиться на території Личківськой сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області (за межами населених пунктів), у власність гр. ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства, з урахуванням висновків суду у цьому рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Личківської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області вул. Центральна, 103, с. Личкове, Магдалинівський район, Дніпропетровська область, 51140, код ЄДРПОУ 04340112) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) понесені судові витрати на правову допомогу у розмірі 1 000,00 (одна тисяча) грн. 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені статтями 295 та 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень КАС України.
Суддя І.В. Тулянцева