Рішення від 22.06.2021 по справі 0440/7010/18

Копія

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2021 року Справа № 0440/7010/18

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Кальника В.В.

за участі:

секретаря судового засідання Шимановської О.Є.

представника позивача Воловика М.О.

представників відповідача Савранської І.В., Маскалець Г.В., Писаревського О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський тепловозоремонтний завод» до Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про визнання протиправними та скасування наказів та податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

17 вересня 2018 року Приватне акціонерне товариство «Дніпропетровський тепловозоремонтний завод» звернулося до суду з позовом до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень: № 0005604608 від 04 червня 2018 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 4 662 901,50 грн., в тому числі за основним платежем - 3 108 061,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 1 554 030,50 грн., № 0005574608 від 04 липня 2018 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в загальному розмірі 2 601 786,00 грн., № 0005594608 від 04 липня 2018 року про зменшення розміру від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток по податковій декларації за 2015 рік на суму 3 753 248,00 грн.

21 листопада 2018 року позивачем збільшено позовні вимоги шляхом подання відповідної заяви, в якій позивач просить, крім первинно заявлених позовних вимог, визнати протиправним та скасувати наказ Офісу ВПП ДФС від 8 травня 2018 року № 833 «Про проведення документальної позапланової перевірки ПрАТ «Дніпропетровський тепловозоремонтний завод» та наказ Офісу ВПП ДФС від 25 травня 2018 року № 991 «Про продовження терміну проведення документальної позапланової виїзної перевірки ПрАТ «Дніпропетровський тепловозоремонтний завод».

Дніпропетровський окружний адміністративний суд рішенням від 04 січня 2019 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 06 травня 2019 року, в задоволенні позову відмовив.

Постановою Верховного Суду від 15 червня 2020 року касаційну скаргу позивача було задоволено частково, рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 січня 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 06 травня 2019 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Так, в постанові Верховного Суду від 15 червня 2020 року, зокрема, зазначено, що суди попередніх інстанцій, застосовуючи правовий висновок Верховного Суду, викладений, зокрема, у постанові від 13 березня 2018 року у справі №804/1113/16, водночас, дослідили і питання дотримання відповідачем процедури призначення перевірки позивача. Так, суди попередніх інстанцій встановили, що запити контролюючого органу складені із дотриманням вимог, встановлених Податковим кодексом України, тому у платника податків виник обов'язок із надання відповіді на такі запити. У зв'язку з ненаданням пояснень та їх документального підтвердження на письмові запити контролюючого органу, в яких зазначено виявлені недостовірні відомості, що містяться у відповідних податкових деклараціях, прийняття наказу № 833 є цілком обґрунтованим.

Разом з тим, Верховним Судом зазначено, що, досліджуючи питання відповідності запитів вимогам щодо їх оформлення, визначених ПК України, суди попередніх інстанцій не надали правової оцінки доводам позивача щодо відсутності в них відомостей про виявлені недостовірні дані з посиланням на конкретні декларації, проте, враховуючи підставу перевірки, зазначену в наказі про її призначення, зазначені доводи підлягали обов'язковому з'ясуванню, оскільки питання дотримання відповідачем процедури призначення перевірки є істотним для правильного вирішення справи.

Також, у постанові Верховного Суду від 15 червня 2020 року зазначено, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість, суди попередніх інстанцій повинні були встановити зміст господарських операцій, договірні умови, фактичний порядок надання поставок, обсяги і зміст, мету придбання, належним чином дослідити первинні бухгалтерські документи, складені щодо господарських операцій, з'ясувати, чи розкривають первинні документи зміст операцій, та оцінити такі докази кожний окремо та у їх сукупності, а також у сукупності з іншими доказами у справі.

Натомість, суди попередніх інстанцій процитували висновки посадових осіб контролюючого органу, висловлені в Акті перевірки, щодо нереальності господарських операцій, та зазначили, що такі висновки позивачем не спростовані, а надані ним документи є сумнівними, оскільки майже усі складені із порушенням вимог, які пред'являються до оформлення первинних документів, у зв'язку з чим дійшли висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині.

Верховним Судом зазначено, що зі змісту судових рішень неможливо встановити перелік наданих позивачем документів на підтвердження факту реальності господарських операцій, відповідно, неможливо перевірити обсяг досліджених судами документів. Суди попередніх інстанцій, посилаючись на надані позивачем документи, без зазначення їх реквізитів, не конкретизуючи їх суті та змісту операцій, яких вони стосуються, обмежились загальним висновком про те, що надана документація не підтверджує фактів реальності господарських операцій. Такий підхід судів попередніх інстанцій є формальним, оскільки суди повинні були не лише встановити, з яких підстав здійснені висновки в Акті перевірки, але й надати кожному із встановлених контролюючим органом порушень правову оцінку у взаємозв'язку із доводами позивача і наданими ним на їх підтвердження доказами. Окрім цитування встановлених в ході перевірки господарських операцій, суди попередніх інстанцій повинні були їх встановити і перевірити, тим самим, здійснивши перевірку встановлених контролюючим органом обставин фактичним обставинам.

Також зі змісту судових рішень не вбачається, що судами здійснено аналіз висновків контролюючого органу, зокрема, в частині виявлених посадовими особами невідповідності номенклатури товару, зазначеної у видаткових накладних та інших документах, номенклатурі товару, оприбуткованого за прибутковими актами, та чи можуть окремі невідповідності позбавляти позивача права на формування податкового кредиту за спірними господарськими операціями.

Крім того, судами попередніх інстанцій не надано правову оцінку доводам позивача, що зі змісту Акта перевірки вбачається, що відповідачем встановлено факт фізичного переміщення товарів та реальне їх придбання, однак, не визнається, що вони були поставлені саме заявленим контрагентом.

Також, у постанові Верховного Суду зазначено, що суди попередніх інстанцій, навівши висновки Акта перевірки, які стали підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення №0005604608, визначили предмет доказування у цій частині позовних вимог, проте, не надали належної правової оцінки ані висновкам Акта перевірки, ані доводам позивача, викладеним в позовній заяві та апеляційній скарзі.

Щодо податкових повідомлень-рішень від 4 липня 2018 року №0005574608, №0005594608, суди попередніх інстанцій взагалі не навели висновків контролюючого органу, які стали підставою для їх прийняття, тим самим не встановили предмета доказування у цій частині позовних вимог, відповідно, вирішили позовні вимоги на підставі встановлених контролюючих органом порушень, які покладені в основу іншого податкового повідомлення-рішення, які хоча і є взаємопов'язаними, проте, містять самостійні об'єкти порушень, стосуються іншого податку - податку на прибуток, відповідно, ПК України встановлює інше правове регулювання визначення бази оподаткування і сплати цього податку.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 липня 2020 року справу було прийнято до свого провадження суддею Кальником В.В. Справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Протокольною ухвалою від 03 лютого 2021 року у справі було здійснено процесуальне правонаступництво з Офісу великих платників податків ДПС на Східне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків.

Під час розгляду справи позивач підтримав свою позицію, при цьому, неодноразово надавши суду додаткові пояснення з відповідними документами, в т.ч. оригіналами первинної документації по спірним операціям із заявленими контрагентами.

Відповідач проти позову заперечував в повному обсязі. Зазначав, що заявлені вимоги є необґрунтованими та такими, що спростовуються висновками проведеної перевірки позивача.

Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, заслухавши пояснення представників сторін, врахувавши вказівки, наведені Верховним Судом у постанові від 15 червня 2020 року, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 28 лютого 2018 року Офісом ВПП ДФС складено запит № 9403/10/28-10-46-08-09 «Про надання інформації (пояснень та їх документальних підтверджень) по взаємовідносинах із ТОВ «КОМПАНІЯ ЛИМАРД», ТОВ «ДАН -ПАК», ТОВ «ОМЕГА СОЛЮШН», ТОВ «ХАММЕР ЦЕНТР», ТОВ «ПВК «ПРОТЕХМАШ».

Зі змісту вказаного запиту вбачається, що Дніпропетровським управлінням Офісу ВПП ДФС за наслідком дослідження податкової інформації, виявлено факти, що свідчать про недостовірність визначення ПрАТ «ДТРЗ» (код ЄДРПОУ 00659101) даних податкового кредиту по взаємовідносинах з ТОВ «КОМПАНІЯ ЛИМАРД» (код ЄДРПОУ 38819798) за січень 2017 року у сумі 36 346,48 грн., ТОВ «ДАН-ПАК» (код ЄДРПОУ 39403886) за грудень 2015 року у сумі 785 244,8 грн., за січень 2016 року у сумі 147 885,6 грн., за квітень 2016 року у сумі 950,00 грн., за вересень 2017 року у сумі 323 523,56 грн., ТОВ «ОМЕГА СОЛЮШН» (код ЄДРПОУ 39511532) за грудень 2015 року у сумі 771 596,05 грн., ТОВ «ХАММЕР ЦЕНТР» (код ЄДРПОУ 30944331) за грудень 2015 року у сумі 69074,97 грн., ТОВ «ПВК«ПРОТЕХМАШ» (код ЄДРПОУ 40433547) за липень 2016 року у сумі 130 928,00 грн. ПрАТ «ДТРЗ» зобов'язано надати інформацію та документи на підтвердження господарських операцій з вищевказаними контрагентами.

Позивач отримав вказаний запит контролюючого органу 03 березня 2018 року, що підтверджується штампом на запиті за вх. № 538.

19 березня 2018 року позивач надав відповідь на запит від 28 лютого 2018 року № 9403/10/28-10-46-08-09, у якій зазначив, що оскільки у запиті відсутні дані щодо недостовірності інформації, викладеної в поданій товариством звітності, а також будь-яких інших посилань на порушення норм податкового законодавства, ПрАТ «ДТРЗ» не знаходить законодавчого обов'язку по наданню на цей запит запитуваної інформації та документів.

28 лютого 2018 року Офісом ВПП ДФС складено запит № 9314/10/28-10-46-08-09 «Про надання інформації (пояснень та їх документальних підтверджень) по взаємовідносинах із ТОВ «УКРПРОМСНАБ» (код ЄДРПОУ 31682524) за квітень 2015 року, ПП «НВФ БІТСЕРВІС» (код ЄДРПОУ 34014079) за квітень, травень, червень 2015 року, ТОВ «КП «АВЕР» (код ЄДРПОУ 39548177) за червень 2015 року, ПП «ФАРТ» (код ЄДРПОУ 24450280) за червень 2015 року, ТОВ «НАУКОВО-ТЕХНІЧНИЙ ЦЕНТР «ВАРІАТОР» (код ЄДРПОУ 38754652), за червень 2015 року. ТОВ «СІЛВЕР ЛТД» (код ЄДРПОУ 39166228) за липень 2015 року, ТОВ «ПРОМТЕХКОМПАНИ» (код ЄДРПОУ 36726219) за липень 2015 року, ТОВ «УКРПОЛІЕН» (код ЄДРПОУ 32651261) за грудень 2015 року, ТОВ «АЛЬФА СІНЕРЖИ» (код ЄДРПОУ 39414945) за вересень 2015 року, ТОВ «РЕСОЛВ» (код ЄДРПОУ 39636014) за жовтень 2015 року, ТОВ «СК СМАРТ» (код ЄДРПОУ 36224241) за листопад, грудень 2015 року, ТОВ «СК ДМ» (код ЄДРПОУ 38257900) за грудень 2015 року, ТОВ «ТЗЛ «ТОРГСЕРВІС» (код ЄДРПОУ 23762557) за грудень 2015 року, ТОВ«ДЕНАТЕК» (код ЄДРПОУ 39523149) за березень, травень 2016 року, ТОВ «НВП «ІНТЕК-ПРОМ» (код ЄДРПОУ 39092104) за серпень 2016 року, ТОВ «ПОЛІБУД» (код ЄДРПОУ 32944328) за листопад 2016 року.

Зі змісту вказаного запиту вбачається, що Дніпропетровським управлінням Офісу ВПП ДФС виявлено факти, що свідчать про недостовірність визначення ПрАТ «ДТРЗ» (код ЄДРПОУ 00659101) даних податкового кредиту по взаємовідносинах з ТОВ «УКРПРОМСНАБ» (код ЄДРПОУ 31682524) за квітень 2015 року у сумі 2 056,00 грн., ПП «НВФ БІТСЕРВІС» (код ЄДРПОУ 34014079) за квітень 2015 року у сумі 125 473,40 грн., за травень 2015 року у сумі 210033,1 грн., за червень 2015 року у сумі 121 140,60 грн., ТОВ «КЕІ «АВЕР» (код ЄДРПОУ 39548177) за червень 2015 року у сумі 42 204,50 грн., ПП «ФАРТ» (код ЄДРПОУ 24450280) за червень 2015 року у сумі 1 112,00 грн., ТОВ «НАУКОВО-ТЕХНІЧНИЙ ЦЕНТР «ВАРІАТОР» (код ЄДРПОУ 38754652) за червень 2015 року у сумі 828,00 грн., ТОВ «СІЛВЕР ЛТД» (код ЄДРПОУ 39166228) за липень 2015 року у сумі 66 223,00 грн., ТОВ «ПРОМТЕХКОМПАНИ» (код ЄДРПОУ 36726219) за липень 2015 року у сумі 122 068,70 грн., ТОВ «УКРПОЛІЕН" (код ЄДРПОУ 32651261) за грудень 2015 року у сумі 16 464,00 грн., ТОВ «АЛЬФА СІНЕРЖИ» (код ЄДРПОУ 39414945) за вересень 2015 року у сумі 217 406,50 грн., ТОВ «РЕСОЛВ» (код ЄДРПОУ 39636014) за жовтень 2015 року у сумі 62 720,00 грн., ТОВ "СК СМАРТ» (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) за листопад 2015 року у сумі 149 033,46 грн., за грудень 2015 року у сумі 367 288,10 грн., ТОВ «СК ДМ» (код ЄДРПОУ 38257900) за грудень 2015 року у сумі 621 171,60 грн., ТОВ «ТЗП «ТОРГСЕРВІС» (код ЄДРПОУ 23762557) за грудень 2015 року у сумі 445 361,50 грн., ТОВ «ДЕНАТЕК» (код ЄДРПОУ 39523149) за березень 2016 року у сумі 815 000,40 грн., за травень 2016 року у сумі 1 056 584,00 грн., ТОВ «НВП «ІНТЕК-ПРОМ» (код ЄДРПОУ 39092104) за серпень 2016 року у сумі 20 600,00 грн., ТОВ «ПОЛІБУД» (код ЄДРПОУ 32944328) за листопад 2016 року у сумі 63 968,00 грн. Про зазначене вказують результати аналізу показників, що містяться у податкових деклараціях з ПДВ, поданих платником податків за відповідні періоди та податкової інформації, отриманої й опрацьованої відповідно до ст.ст. 72,73 і 74 ПК України, що відповідно до п.74.1 ст.74 ПК України використовується для виконання покладених на контролюючі органи завдань, а саме даних Єдиного реєстру податкових накладних, даних звітності постачальників товарів (робіт, послуг). ПрАТ «ДТРЗ» зобов'язано надати інформацію та документи на підтвердження господарських операцій з вищевказаними контрагентами.

Позивач отримав вказаний запит контролюючого органу 03 березня 2018 року, що підтверджується штампом на запиті за вх. № 539.

Позивач надав відповідь на запит від 28 лютого 2018 року № 9314/10/28-10-46-08-09, у якій зазначив, що оскільки у запиті відсутні дані щодо недостовірності інформації, викладеної в поданій товариство звітності, а також будь-яких інших посилань на порушення норм податкового законодавства, ПрАТ «ДТРЗ» не знаходить законодавчого обов'язку по наданню на цей запит запитуваної інформації та документів.

02 квітня 2018 року Офісом ВПП ДФС складено запит № 14609/10/28-10-46-08-09 «Про надання інформації (пояснень та їх документальних підтверджень) по взаємовідносинах із ТОВ «ТЗП «ТОРГСЕРВІС» (код ЄДРПОУ 23762557) за жовтень 2014 року, серпень 2015 року, квітень, червень, жовтень, листопад 2016 року, січень, лютий, березень, травень, червень, липень, вересень 2017 року.

Позивач отримав вказаний запит контролюючого органу 05 квітня 2018 року, що підтверджується штампом на запиті за вх. № 906.

Позивач надав відповідь на запит від 02 квітня 2018 року № 14609/10/28-10-46-08-09, у якій зазначив, що оскільки у запиті відсутні дані щодо недостовірності інформації, викладеної в поданій товариством звітності, а також будь-яких інших посилань на порушення норм податкового законодавства, ПрАТ «ДТРЗ» не знаходить законодавчого обов'язку по наданню на цей запит запитуваної інформації та документів.

12 квітня 2018 року Офісом ВПП ДФС складено запит № 16243/10/28-10-46-08-09 «Про надання інформації (пояснень та їх документальних підтверджень) по взаємовідносинах із ТОВ «ДАН-ПАК» (код ЄДРПОУ 39403886) за жовтень 2017 року.

Зі змісту вказаного запиту вбачається, що Дніпропетровським управлінням Офісу ВПП ДФС виявлено факти, що свідчать про недостовірність визначення ПрАТ «ДТРЗ» (код ЄДРПОУ 00659101) даних податкового кредиту по взаємовідносинах з ТОВ "ДАН-ПАК" за жовтень 2017 року у сумі 140 075,60 грн. Про зазначене вказують результати аналізу показників, що містяться у податкових деклараціях з ПДВ, поданих платником податків за відповідні періоди та податкової інформації, отриманої и опрацьованої відповідно до ст.ст. 72,73 і 74 ПК України, що відповідно до п.74.1 ст.74 ПК України використовується для виконання покладених на контролюючі органи завдань, а саме даних Єдиного реєстру податкових накладних, даних звітності постачальників товарів (робіт, послуг). ПрАТ «ДТРЗ» зобов'язано надати інформацію та документи на підтвердження господарських операцій по вищевказаному контрагенту.

Позивач отримав вказаний запит контролюючого органу 16 квітня 2018 року, що підтверджується штампом на запиті за вх. № 979.

Позивач надав відповідь на запит від 12 квітня 2018 року № 16243/10/28-10-46-08-09, у якій зазначив, що оскільки у запиті відсутні дані щодо недостовірності інформації, викладеної в поданій товариством звітності, а також будь-яких інших посилань на порушення норм податкового законодавства, ПрАТ «ДТРЗ» не знаходить законодавчого обов'язку по наданню на цей запит запитуваної інформації та документів.

Дослідивши зміст надісланих податковим органом позивачу запитів в частині правомірності їх складення, обов'язку позивача надавати обґрунтовану та повну відповідь на такі запити та правомірність призначення перевірки за наслідками не отримання відповіді на такі запити, суд виходить із наступного.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Встановлені Главою 8 розділу ІІ Податкового кодексу України правила щодо призначення та проведення перевірок є законодавчими гарантіями дотримання прав платників податків під час контролю за дотриманням вимог податкового та іншого законодавства, який здійснюється контролюючими органами в процесі адміністрування податків і зборів. З цією метою діє нормативно-правове обмеження у переліку підстав для призначення та проведення перевірок платників податків контролюючими органами, а також визначено умови проведення відповідних перевірок та порядок допуску посадових осіб контролюючих органів до їх проведення.

Відповідні гарантії спрямовані на забезпечення нормального перебігу господарської діяльності платників податків, а так само на надання можливості платникові податків висловити свою незгоду із неправомірним, на його думку, проведенням контрольних заходів щодо такого платника.

Недотримання встановлених статтями 75 - 81 Податкового кодексу України вимог порушує відповідні гарантії захисту прав та інтересів платника податків, а отже, є порушенням прав останнього.

Відповідно до п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України, документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з обставин, перелічених у цій статті.

Так, п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України визначено, що документальна позапланова перевірка здійснюється якщо отримано податкову інформацію, що свідчить про порушення платником податків валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються порушення цим платником податків відповідно валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту

Також, згідно з п.п. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України, документальна позапланова перевірка здійснюється коли виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначено виявлену недостовірність даних та відповідну декларацію протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту.

Порядок отримання податкової інформації контролюючими органами визначений в ст. 73 Податкового кодексу України, відповідно до пункту 3 якої контролюючі органи мають право звернутися до платників податків та інших суб'єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій, завдань, та її документального підтвердження.

Такий запит підписується керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу і повинен містити:

1) підстави для надіслання запиту відповідно до цього пункту, із зазначенням інформації, яка це підтверджує;

2) перелік інформації, яка запитується, та перелік документів, які пропонується надати;

3) печатку контролюючого органу.

Письмовий запит про подання інформації надсилається платнику податків або іншим суб'єктам інформаційних відносин за наявності хоча б однієї з таких підстав:

1) за результатами аналізу податкової інформації, отриманої в установленому законом порядку, виявлено факти, які свідчать про порушення платником податків податкового, валютного законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи;

2) для визначення відповідності умов контрольованої операції принципу "витягнутої руки" під час здійснення податкового контролю за трансфертним ціноутворенням відповідно до статті 39 цього Кодексу та/або для визначення рівня звичайних цін у випадках, визначених цим Кодексом;

3) виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків;

4) щодо платника податків подано скаргу про ненадання таким платником податків:

податкової накладної покупцю або про допущення продавцем товарів/послуг помилок при зазначенні обов'язкових реквізитів податкової накладної, передбачених пунктом 201.1 статті 201 цього Кодексу, та/або порушення продавцем/покупцем граничних термінів реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної та/або розрахунку коригування;

акцизної накладної покупцю або про порушення порядку заповнення та/або порядку реєстрації акцизної накладної;

5) у разі проведення зустрічної звірки;

6) в інших випадках, визначених цим Кодексом.

Запит вважається належним чином врученим, якщо його надіслано у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.

Надавши належну, об'єктивну та повну оцінку запитам контролюючого органу, на підставі яких, зокрема, була призначена спірна податкова перевірка позивача, суд погоджується з позицією позивача та зазначає наступне.

Так, з аналізу змісту запитів вбачається, що вони не містять конкретних фактів (доказової інформації, цифрових показників, а не посилань на джерело даних), які підтверджують недостовірне визначення ПрАТ «ДТРЗ» даних податкового кредиту по взаємовідносинах з контрагентами за вказані у запитах періоди.

Також суд звертає увагу, що в запитах контролюючого органу взагалі не наведено конкретних результатів аналізу податкової інформації щодо контрагентів, результати співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту ПрАТ «ДТРЗ» та його контрагентів за вказані у запитах періоди.

При цьому, запити не містять жодної інформації про проведення податковим органом зустрічних звірок/перевірок контрагентів ПрАТ «ДТРЗ», а також щодо неможливості постачати товари та надавати послуги ПрАТ «ДТРЗ».

За таких умов, оскільки податковим органом не досліджувалася господарська діяльність контрагентів під час податкових перевірок, не аналізувалася первинна документація та дані бухгалтерського обліку таких контрагентів, відповідно, контролюючий орган не мав права робити будь-які висновки про нереальність здійснення господарських операцій.

Суд зазначає, що якщо в запиті податкового органу про надання інформації чітко не зазначено підстави для його направлення, платник звільняється від обов'язку давати відповідь на нього.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 20 лютого 2018 у справі № 826/12244/14.

При цьому, суд критично ставиться до твердження відповідача про те, що згідно аналізу податкових накладних, зареєстрованих в ЄРПН, встановлено, що товар, який реалізувався, не придбавався у постачальників, оскільки таке твердження не може слугувати підставою для надсилання запиту та свідченням неможливості здійснення таких господарських операцій та наявності будь-яких порушень податкового законодавства саме позивачем.

Також суд зазначає, що відповідачем при складенні та надсиланні запитів не взято до уваги, що товари (послуги) могли бути придбані (замовлені) контрагентами набагато раніше, ніж зазначено у запитах, та те, що відповідні товари (послуги) могли бути придбані (замовлені) контрагентами взагалі не у платників ПДВ, відтак, відомості про придбання таких послуг взагалі будуть відсутні в ЄРПН. Також не взято до уваги, що контрагенти не позбавлені права придбавати товар у фізичних осіб-підприємців, які не є платниками податку на додану вартість, а також те, що поняття недостовірності даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків та поняття недекларування постачальниками своїх податкових зобов'язань чи інші порушення податкового обліку не є тотожними.

Суд наголошує, що відповідно до приписів ст. 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а суб'єкт господарювання не повинен нести відповідальність за господарську діяльність своїх контрагентів.

Таким чином, порушення порядку здійснення господарської діяльності, не здійснення належного податкового обліку певних операцій чи сплати податків контрагентами Позивача (якщо такі порушення мали місце) тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо відповідного контрагента.

Отже, якщо контролюючий орган вбачає порушення в діяльності відповідного контрагента, то він має спрямовувати запит саме до цього контрагента.

Зазначену позицію підтримує і Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 05 липня 2017 у справі № 820/9411/15.

У справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і «Бізнес Супорт Центр» проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03) Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях також неодноразово наголошував на індивідуальній юридичній відповідальності за податкові правопорушення.

Окрім цього, варто звернути увагу, що Верховний Суд у постанові від 12 червня 2018 року у справі № 826/16272/13 зазначив, що порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента.

Верховний Суд у постанові від 07 березня 2018 року (провадження № К/9901/4030/17) зазначив, що з приводу припущень відповідача про відсутність у контрагентів позивача необхідних кадрів та основних фондів, а також можливість виконувати ними діяльності, яка не передбачена статутом, то податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

До того ж, суд окремо наголошує, що спірні запити не містять жодних свідчень того, що виконання господарських операцій з контрагентами, спричинило заниження чи приховування об'єктів оподаткування.

Таким чином, спірні запити не містять конкретних доведених фактів нереальності здійснення господарських операцій, доказів фактичного порушення позивачем норм податкового, валютного законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, що в сукупності з наведеним вище дає можливість зробити висновок, що контролюючим органом не наведено наявність підстав для запиту в порядку п.п. 78.1.1, п.п. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України.

Твердження контролюючого органу про нереальність здійснених платником податків господарських операцій з контрагентами та недотримання позивачем норм податкового законодавства, є припущенням, оскільки не підтверджено жодними доказами.

Відповідно, ненадання пояснень на надіслані контролюючим органом запити та/або неповне, на думку контролюючого органу, викладення пояснень стосовно операцій між платником податків та його контрагентами, в той час, коли самі запити є такими, що не відповідають нормам чинного законодавства України та, відповідно, наявні всі підстави для залишення таких запитів без задоволення, автоматично позбавляє контролюючий орган права на подальше проведення перевірки.

Таким чином, суд приходить до висновків, що оскільки зазначені запити контролюючого органу були складені без дотримання вимог чинного на той момент законодавства України, позивач правомірно відмовив контролюючому органу у наданні інформації та документів, а у відповідача, як наслідок, були відсутні підстави для вчинення у зв'язку з цим будь-яких дій, в т.ч., проведення податкової перевірки.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що згідно з наказом Офісу ВПП ДФС від 08 травня 2018 року № 833, який винесено у відповідності до підпункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України (далі - ПК України) та на підставі направлень, виданих Офісом ВПП ДФС, від 08 травня 2018 року № 175/28-10-46-08, № 174/28-10-46-08, від 14 травня 2018 року № 178/28-10-46-08 проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПрАТ «ДТРЗ» з питання дотримання вимог податкового законодавства України при фінансово-господарських взаємовідносинах з ТОВ «ТОРГОВО-ЗАКУПІВЕЛЬНЕ ПІДПРИЄМСТВО «ТОРГСЕРВІС» (код ЄДРПОУ 23762557) за серпень 2015 року, грудень 2015 року, ПП «НАУКОВО-ВИРОБНИЧА ФІРМА БІТСЕРВІС» (код ЄДРПОУ 34014079) за квітень-червень 2015 року, ТОВ «ДАН-ПАК» (код ЄДРПОУ 39403886) за грудень 2015 року, ТОВ «ОМЕГА СОЛЮШН» (код ЄДРПОУ 39511532) за грудень 2015 року, ТОВ «УКРПРОМСНАБ» (код ЄДРПОУ 31682524) за квітень 2015 року, ПП «ФАРТ» (код ЄДРПОУ 24450280) за червень 2015 року, ТОВ «НАУКОВО-ТЕХНІЧНИЙ ЦЕНТР «ВАРІАТОР» (код ЄДРПОУ 38754652) за червень 2015 року, ТОВ «СК СМАРТ» (код ЄДРПОУ 36224241) за листопад-грудень 2015 року, ТОВ «УКРПОЛІЕН» (код ЄДРПОУ 32651261) за грудень 2015 року, ТОВ «ХАММЕР ЦЕНТР» (код ЄДРПОУ 30944331) за грудень 2015 року та повноти визначення податкових зобов'язань у наведених звітних податкових періодах (роках) та/або наступних податкових періодах (роках) згідно з правилами податкового обліку.

25 травня 2018 року Офісом ВПП ДФС прийнято наказ № 991 про продовження на 5 робочих днів проведення документальної позапланової виїзної перевірки ПрАТ «ДТРЗ» з питань дотримання вимог податкового законодавства України при фінансово-господарських взаємовідносинах з ТОВ «ТОРГОВО-ЗАКУПІВЕЛЬНЕ ПІДПРИЄМСТВО «ТОРГСЕРВІС» (код ЄДРПОУ 23762557) за серпень 2015 року, грудень 2015 року, ПП «НАУКОВО-ВИРОБНИЧА ФІРМА БІТСЕРВІС» (код ЄДРПОУ 34014079) за квітень-червень 2015 року, ТОВ «ДАН-ПАК» (код ЄДРПОУ 39403886) за грудень 2015 року, ТОВ «ОМЕГА СОЛЮШН» (код ЄДРПОУ 39511532) за грудень 2015 року, ТОВ «УКРПРОМСНАБ» (код ЄДРПОУ 31682524) за квітень 2015 року, ПП «ФАРТ» (код ЄДРПОУ 24450280) за червень 2015 року, ТОВ «НАУКОВО-ТЕХНІЧНИЙ ЦЕНТР «ВАРІАТОР» (код ЄДРПОУ 38754652) за червень 2015 року, ТОВ «СК СМАРТ» (код ЄДРПОУ 36224241) за листопад-грудень 2015 року, ТОВ «УКРПОЛІЕН» (код ЄДРПОУ 32651261) за грудень 2015 року, ТОВ «ХАММЕР ЦЕНТР» (код ЄДРПОУ 30944331) за грудень 2015 року.

Тобто перевірку проведено у період з 10 травня 2018 року по 07 червня 2018 року.

Щодо можливості оскарження спірних наказів, суд зазначає наступне.

Правова позиція про те, що платник податків має право оскаржити наказ податкового (контролюючого) органу про проведення перевірки платника податків, незалежно від її виду та від того, чи проведена така перевірка, міститься, зокрема, в постановах Верховного Суду України від 27 січня 2015 року у справі № 21-425а14, від 09 лютого 2016 року у справі № 826/5689/13-а, від 16 лютого 2016 року у справі № 826/12651/14 та Вищого адміністративного суду України від 02 лютого 2016 року (провадження № К/800/61414/14), від 29 листопада 2016 року (провадження № К/800/53451/15).

Незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 21 лютого 2020 року у справі № 826/17123/18.

Згідно постанови Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 812/602/17, колегія суддів Касаційного адміністративного суду зазначила, що право на судовий захист пов'язане із самою протиправністю оскаржуваного рішення, і не ставиться в залежність від наслідків його реалізації.

Таким чином, у разі призначення документальної перевірки, платник податків має право оскаржувати відповідні рішення (в тому числі накази про призначення перевірки), дії або бездіяльність контролюючого органу незалежно від того, чи фактично здійснено таку перевірку, оскільки відповідно до наведених норм податкового законодавства, право на судовий захист пов'язане з протиправністю оскаржуваного рішення, а також не ставиться у залежність від наслідків його реалізації.

Надавши належну, повну та об'єктивну оцінку спірним наказам, суд приходить до висновку, що у позивача наявне беззаперечне право на оскарження таких наказів шляхом, зокрема, подання позову з відповідною вимогою.

При цьому, оскільки передумовою винесення спірних наказів були запити контролюючого органу, які суд вважає необґрунтованими та такими, що не відповідають діючому на той час законодавству України та на які позивач правомірно не надав відповіді, то винесення спірних наказів суд також вважає протиправним.

За результатами проведеної перевірки позивачем було складено акт № 52/28-10-46-08-00659101 від 13 червня 2018 року.

Висновком документальної позапланової виїзної перевірки встановлені порушення:

- пункту 44.1 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України (зі змінами та доповненнями, діючими в періоду, що охоплений перевіркою), що призвело до завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування на 3753248 грн. та заниження податку на прибуток у сумі 2 601 786,00 грн.;

- пункту 198.1, пункту 198.2, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201 ПК України в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 2 835 993,00 грн., у тому числі за травень 2015 року на суму 65 494,00 грн., за червень 2015 року на суму 123 081,00 грн., за вересень 2015 року на суму 43 354,00 грн., за листопад 2015 року на суму 149 034,00 грн., за грудень 2015 року на суму 2 034 434,00 грн., за березень 2016 року на суму 420 596,00 грн.

На підставі акту перевірки від 13 червня 2018 року № 52/28-10-46-08-00659101 відповідачем сформовані та направлені позивачу наступні податкові повідомлення-рішення:

- від 04 червня 2018 року № 0005604608, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за податковим зобов'язанням у розмірі 3 108 061,00 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 1 554 030,50 грн.;

- від 04 липня 2018 року № 0005574608, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств за податковим зобов'язанням у розмірі 2 601 786,00 грн.;

- від 04 липня 2018 року податкове повідомлення-рішення № 0005594608, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 3 753 248,00 грн.

Не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив їх в адміністративному порядку до ДФС України, рішенням якої від 31 серпня 2018 року податкові повідомлення-рішення від 04 червня 2018 року № 0005604608 та від 04 липня 2018 року № 0005574608, № 0005594608 залишено без змін, а скаргу без задоволення.

Надавши обґрунтовану та об'єктивну оцінку акту перевірки та, відповідно, висновкам, що відображені відповідачем в такому акті, суд зазначає наступне.

Під час судового розгляду справи встановлено, що під час проведення податкової перевірки відповідачем використовувалися фотокопії документів, що знайшло своє відображення в акті перевірки.

Так, зі змісту акту перевірки вбачається, що перевірка проводилася з використанням, зокрема, фотокопій первинних документів, отриманих у приміщенні Генеральної прокуратури України, СУ ГУНП в Дніпропетровській області, тощо.

Відповідно до п. 85.9 ст. 85 Податкового кодексу України, у разі коли до початку або під час проведення перевірки оригінали первинних документів, облікових та інших регістрів, фінансової та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів, а також виконання вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, були вилучені правоохоронними та іншими органами, зазначені органи зобов'язані надати для проведення перевірки контролюючому органу копії зазначених документів або забезпечити доступ до перевірки таких документів.

Такі копії, засвідчені печаткою та підписами посадових (службових) осіб правоохоронних та інших органів, якими було здійснено вилучення оригіналів документів, або яким було забезпечено доступ до перевірки вилучених документів, повинні бути надані протягом трьох робочих днів з дня отримання письмового запиту контролюючого органу.

Суд зазначає, що відповідачем не було надано на пропозицію суду документи, які безпосередньо використовувалися ним для проведення перевірки в приміщенні Генеральної прокуратури України, СУ ГУНП в Дніпропетровській області.

Відтак, відповідачем не доведено факту дотримання приписів ст. 85 Податкового кодексу України.

Щодо порушення відповідачем способу проведення перевірки, слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 75 Податкового кодексу України, документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка. Натомість, документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу.

Під час судового розгляду відповідачем не спростовано той факт, що відповідач здійснював виїзд до Генеральної прокуратури України та СУ ГУНП в Дніпропетровській області з метою ознайомлення з документами по операціям ПрАТ «ДТРЗ» з заявленими контрагентами.

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку про порушення відповідачем способу перевірки, оскільки фактично відповідачем було здійснено виїзну перевірку не за місцезнаходженням платника податків, як того вимагають приписи ст. 75 Податкового кодексу України.

Стосовно обґрунтованості висновків, викладених в акті перевірки, суд зазначає наступне.

Під час проведення податкової перевірки відповідачем було встановлено, що позивач отримав ТМЦ від невстановлених осіб. При цьому, позивачем було перераховано кошти на адресу заявлених контрагентів, у зв'язку з чим, позивачем було внесено недостовірні дані до бухгалтерського обліку.

Так, зі змісту акту перевірки вбачається, що встановлені перевіркою факти підтвердження фізичного переміщення ТМЦ в обсягах, зазначених у документах, заявлених як первинні, та відображення в подальшому ПрАТ «ДТРЗ» в регістрах бухгалтерського обліку, первинних документах, фінансової та податкової звітності вартісних обсягів готової продукції, не спростовує використання ТМЦ у виробництві, проте, вказує на внесення недостовірних даних ПрАТ «ДТРЗ» до бухгалтерського обліку щодо постачальника ТМЦ (юридичної особи - контрагента).

Висновки про нереальність господарських операцій між позивачем та заявленими контрагентами податковий орган обґрунтовує тим, що у наданій первинній документації містяться недоліки, які позбавляють можливості встановити реальність здійснених операцій між особами.

Суд зазначає, що мотиви, з яких виходив контролюючий орган під час проведення перевірки, зводяться виключно до того, що невідповідність номенклатури поставленої продукції та номенклатури оприбуткованої продукції фактично вказує на те, що відповідні господарські операції нереальними.

Суд не погоджується з такими висновками відповідача, оскільки сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податку у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Вказаного висновку притримується Верховний Суд у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 813/2749/16.

Позивачем до матеріалів справи було надано оригінали та копії первинної документації.

Надавши оцінку долученим до матеріалів справи первинним документам, суд приходить до висновку, що такі документи в повній мірі відповідають критеріям первинних, в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Посилання відповідача на те, що зміст таких документів суперечить змісту документів, що ведуться підприємством задля внутрішнього обліку ТМЦ, не заслуговують уваги, оскільки, як було зазначено позивачем, внутрішні документи підприємства, в т.ч. складські, не є первинними, в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а тому, фактично, не можуть підтверджувати або спростовувати зміст та обсяг господарської операції.

Відповідно до Наказу Міністерства Статистики України від 21 червня 1996 року № 193 «Про затвердження типових форм первинних облікових документів з обліку сировини та матеріалів» затверджено типові форми первинних облікових документів з обліку сировини та матеріалів», картка складського обліку матеріалів (форма № М-12) застосовується для обліку руху матеріалів на складі за кожним сортом, видом та розміром.

Тобто, картки складського обліку матеріалів, які досліджувалися відповідачем під час проведення перевірки, ніяким чином не пов'язані з оприбуткуванням ТМЦ від постачальника та складається по мірі необхідності даного товару для виробничого процесу.

Таким чином, суд приходить до висновку щодо необґрунтованості висновків акту перевірки стосовно невідповідності карток складського обліку матеріалів вимогам, передбаченим для первинної документації.

Посилання відповідача на недоліки в таких документах, як рахунки-фактури, сертифікати якості, довіреності, тощо також є необґрунтованими, оскільки зазначені документи не є первинними, як наслідок, недоліки в них не є підставою для формування висновків щодо нереальності господарських операцій.

Крім того, наявність певних недоліків в товарно-транспортних накладних, на що посилається відповідач, також не береться судом до уваги, виходячи із наступного.

Верховний Суд у постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 804/4787/16 дійшов висновків, що відсутність товарно-транспортних накладних не є безумовною підставою ставити під сумнів здійснення господарських операцій. Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку витрат і податкового кредиту платника податків. При цьому, документи, обумовлені правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом, зокрема, товарно-транспортна накладна і подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання і продажу товарно-матеріальних цінностей.

Транспортні документи на перевезення товарно-матеріальних цінностей не є обов'язковими при оподаткуванні операцій за договорами купівлі-продажу чи поставки.

Вони є обов'язковими при оподаткуванні операцій за договорами саме перевезення, а отже, відсутність у позивача товарно-транспортних накладних не може бути самостійним доказом безтоварності господарських операцій проведених з контрагентами.

Вказаної позиції притримується Верховний Суд у постанові від 24 травня 2019 року у справі № 826/7423/16.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що якщо товар дійсно поставлений ПрАТ «ДТРЗ», що також підтверджується висновками акту перевірки, то дефекти в первинних документах, у разі якщо зазначена в них інформація дає змогу ідентифікувати суб'єктів господарювання та господарські операції, самі по собі не можуть свідчити про нереальне вчинення поставки та розглядатися як підстава для позбавлення платника податку (постачальника) обов'язку відобразити у бухгалтерському та податковому обліку доходу та врахувати його при визначенні податкового зобов'язання.

Викладене вище узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 05 лютого 2019 року у справі № 822/2373/17.

При цьому, висновками акту перевірки встановлено рух активів та спричинені ними фактичні зміни у майновому стані позивача, а саме: понесення витрат на придбання товару, його оприбуткування та подальше використання у власній діяльності.

Саме вказані обставини, на переконання Верховного Суду, є підтвердженням реальності господарської операції, з урахуванням того, що «визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків» (постанова від 26 червня 2018 року у справі № 826/13029/14), а «наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах» (постанова від 06 лютого 2018 року у справі № 826/22154/15).

В свою чергу, твердження відповідача про безтоварність господарських операцій та безоплатне одержання ПрАТ «ДТРЗ» товару від невстановлених осіб не підтверджується жодними доказами, а відтак, не може бути підставою для визначення податкових зобов'язань.

Суд наголошує, що висновки про нереальність господарських операцій з придбання платником податків товару мають підтверджуватися належними та допустимими доказами і не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

Вказана позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 15 травня 2018 року у справі № 0870/9721/12.

Крім того, контролюючим органом було зроблено висновок, що контрагенти, наведені в акті перевірки, не мають достатніх обсягів технічної, матеріальної бази, тощо для виконання тих операцій, які відображені в первинній документації, проаналізованій під час перевірки.

Суд зауважує, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 07 березня 2018 року (провадження № К/9901/4030/17).

Таким чином, податкове законодавство не зобов'язує платника податків перевіряти безпосередніх контрагентів або третіх осіб у відносинах з контрагентами на предмет виконання ними податкового законодавства.

Вказана вище позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 25 лютого 2021 року у справі № 640/3515/19.

Щодо необхідності перед призначенням податкової перевірки здійснити доперевірочний аналіз операцій, що, в свою чергу, надасть змогу встановити фактичні дані та порушення, в т.ч. суб'єкта, який вчинив такі порушення, суд зазначає, що відповідно до підпункту 2.1.1. Методичних рекомендацій щодо порядку взаємодії між підрозділами органів державної фіскальної служби при організації, проведенні та реалізації матеріалів перевірок платників податків, затверджених Наказом Державної фіскальної служби України від 31.07.2014 № 22 (далі за текстом - Методичні рекомендації та Наказ № 22 відповідно), з метою забезпечення ефективності використання часу, який відводиться для проведення перевірок суб'єктів господарювання, та враховуючи передбачені чинним законодавством обмеження термінів проведення органами ДФС перевірок платників податків, підрозділ групи Податкового контролю, який очолює документальну перевірку згідно з планом-графіком або здійснює (очолює) документальну позапланову (фактичну) перевірку, в обов'язковому порядку забезпечує проведення доперевірочного аналізу діяльності платника податків.

За результатами доперевірочного аналізу виявляються податкові ризики у діяльності платника податків, що можуть свідчити про можливі порушення податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи ДФС, а також питання, які підлягають включенню до робочого плану проведення перевірки та які необхідно дослідити під час її проведення.

Доперевірочний аналіз є невід'ємною частиною процесу підготовки до проведення документальних перевірок дотримання податкового, валютного та іншого законодавства та фактичних перевірок і здійснюється на підставі інформації, отриманої від відповідних структурних підрозділів, а також іншої наявної в органі ДФС інформації щодо платника податків, отриманої як з внутрішніх, так і зовнішніх джерел.

Під час організації документальних перевірок доперевірочний аналіз здійснюється з опрацюванням:

а) інформації інформаційно-аналітичних систем органів ДФС, що дозволяє виявити ризики у діяльності платника податків, у тому числі аналізуються данні:

- розрахунку ризиків несплати податків для включення суб'єктів господарювання до плану-графіка проведення перевірок;

- системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів;

- Єдиного реєстру податкових накладних та Єдиного реєстру акцизних накладних.

Відповідачем не надано суду доказів того, що ним було здійснено доперевірочний аналіз.

Таким чином, суд приходить до висновків, що відповідачем такий аналіз не здійснювався, що призвело до винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, які стосуються суб'єкта господарювання, яким не було порушено норм податкового законодавства.

Окремо суд вважає за необхідне зазначити, що податкова інформація, що була покладена відповідачем в основу акту перевірки, не може слугувати доказом на підтвердження висновків акту перевірки.

Будь-яка податкова інформація, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів суб'єкта господарювання по ланцюгах постачання, а також податкова інформація надана іншими контролюючими органами, в тому числі і складена з причин неможливості проведення документальних перевірок, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.

Крім того, така інформація сама по собі не доводить наявності податкових правопорушень, на які посилається контролюючий орган.

Вказаної позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 19 березня 2021 року, у справі № 460/143/19.

Будь-яке автоматизоване співставлення, чи дані отримані з автоматизованих систем контролюючого органу не є належними доказами в розумінні процесуального закону.

Відповідна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16 квітня 2020 року у справі № 805/5017/15-а.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог законодавства щодо формування об'єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.

Вказана вище позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 05 січня 2021 року у справі № 820/1124/17.

У справі «БУЛВЕС АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня.2009 року зазначив, що платник податків не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань. На думку суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Обов'язок щодо контролювання діяльності контрагента в частині дотримання ним вимог податкового законодавства покладено саме на податковий орган.

Вказаної позиції притримується Верховний Суд у постанові від 06 вересня 2016 року у справі № 826/23325/15.

Таким чином, акт перевірки не містить, а відповідачем не доведено суду того факту, що саме позивачем порушено приписи податкового законодавства України.

Висновки акту перевірки зводяться виключно до того, що порушення вчинені контрагентами позивача. При цьому, на підтвердження такої позиції відповідачем надано лише податкову інформацію, яка не є належною та не може братися судом до уваги.

Отже, податковим органом не доведено та не підтверджено належними доказами, яким саме чином та які саме норми податкового законодавства були порушені позивачем.

Акт, складений за результатом перевірки, не може свідчити безпосередньо про порушення законодавства без підтвердження відповідними доказами, а лише на основі припущень суб'єкта владних повноважень. Проте, відповідач робить свої висновки стосовно виявлених порушень за операціями з контрагентами, виходячи із неправильного тлумачення змісту наданої первинної документації та даних інформаційних баз, а не первинною документацією, що є порушенням податкового законодавства.

При цьому, під час судового розгляду судом з'ясовано, що відповідач помилково дійшов висновків про нереальність господарських операцій у разі відсутності коду УКТ ЗЕД в податкових накладних.

У постанові від 20 червня 2018 року у справі № 819/1383/17 Верховний Суд дійшов висновку, що факт реєстрації податкових накладних в ЄРПН, відсутність квитанцій про їх неприйняття є свідченням наявності у платника податків підстав для формування сум податкового кредиту за такими податковими накладними. Відсутність у таких податкових накладних такого реквізиту, як код УКТ ЗЕД, за обставин реєстрації таких податкових накладних у ЄРПН є наслідком неналежного виконання контролюючим органом при такій реєстрації своїх обов'язків, а тому подальше виключення сум податкового кредиту за такими податковими накладними, як і застосування до цього платника податків штрафних санкцій є неправомірним, так як за змістом вказаних норм обов'язок перевірки податкових накладних на відповідність п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України при їх реєстрації покладений на контролюючий орган.

Вказаного висновку притримується й Верховний Суд у постанові від 18 лютого 2021 року у справі № 816/1006/17.

Таким чином, оскільки в момент реєстрації податкових накладних відповідачем не було надіслано контрагентам квитанцію, яка б свідчила про наявність будь-яких помилок у таких накладних, зокрема, й відсутність коду УКТ ЗЕД, суд приходить до висновку, що такі податкові накладні зареєстровані у відповідності до чинного на той момент податкового законодавства України, а будь-які можливі неточності у таких накладних після їх вдалої реєстрації в ЄРПН не може слугувати підставою для висновків щодо нереальності операцій та винесення податкових повідомлень-рішень.

Під час розгляду даної справи позивачем було надано суду рішення Господарського суду Дніпропетровської області у справі № 904/5344/20 за позовом ПрАТ «ДТРЗ» до ТОВ «ДАН-ПАК» про визнання договорів поставки недійсними з підстав їх фіктивності.

Дослідивши зазначене рішення, суд виходить з наступного.

Так, предметом розгляду у вказаній справі були договори № 15391, № 15380, № 15377, № 15354, № 15339 та № 15061т, укладені між ПрАТ «ДТРЗ» та ТОВ «ДАН-ПАК».

Тобто, предметом розгляду у справі № 904/5344/20 були ті самі договори, господарські операції, за якими податковий орган у цій справі намагається визнати нереальними.

Так, у справі № 904/5344/20 судом було встановлено, що операції між ПрАТ «ДТР» та ТОВ «ДАН-ПАК» за вказаними договорами були реальними та такими, що підтверджено належними доказами. При цьому, суд зазначив, що визнання правочинів нікчемними знаходиться за межами компетенції фіскального органу.

Таким чином, враховуючи рішення Господарського суду Дніпропетровської області у справі № 904/5344/20, суд зазначає, що висновки відповідача щодо нереальності господарських операцій ПрАТ «ДТРЗ» з ТОВ «ДАН-ПАК» спростовуються, зокрема, вказаним рішення.

Крім того, під час судового розгляду даної справи, судом було допитано в якості свідка, який був викликаний за ініціативою відповідача, єдиного учасника та керівника ТОВ «ДАН-ПАК» ОСОБА_1 .

Під час допиту зазначений свідок підтвердив реальність господарських операцій ТОВ «ДАН-ПАК» із ПрАТ «ДТРЗ», розповів, за яких умов укладалися договори, з ким співпрацював, як здійснювалося транспортування товару, про походження товару, тощо.

Відповідачем на спростування пояснень свідка жодних доказів суду надано не було.

Щодо доводів відповідача про перевищення витрат матеріалів та запасних частин над затвердженими нормами витрат, які призводять до неприбутковості підприємства, такі не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду справи, оскільки, як було з'ясовано, під час встановлення фактів понаднормового списання матеріалів, податковий орган керувався Нормами витрат без врахування конкретного технічного стану та комплектності тепловозів, які надходили до позивача від контрагентів з метою проведення ремонту, без врахування обсягу робіт, необхідних для доведення тепловозів до належного технічного стану.

Враховуючи зміст Норм витрат, ці Норми не обмежують позивача і не позбавляють обов'язку здійснювати конкретний обсяг робіт, необхідних для приведення конкретного тепловоза у належний технічний стан, а є орієнтовними для планування загальних витрат для ремонт.

Суд також бере до уваги той факт, що Верховним Судом розглядалася справа № 804/16151/15, в рамках якої судом також досліджувались господарські операції між ПрАТ «ДТРЗ» та ПП «НВФ БІТСЕРВІС».

Позивачем надавалося суду постанова Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі № 804/16151/15.

Надавши оцінку зазначеній постанові, суд виходить з того, що позиція податкового органу в рамках справи № 804/16151/15 є аналогічною позиції, що розглядається в рамках цієї справи, в частині правовідносин, що виникли між ПрАТ «ДТРЗ» та ПП «НВФ БІТСЕРВІС».

Саме тому, суд приходить до висновку, що позиція відповідача в рамках даної справи також не може вважатися обґрунтованою, оскільки жодними належними доказами не підтверджена.

Щодо наявності кримінальних проваджень стосовно контрагентів ПрАТ «ДТРЗ», на що посилався відповідач під час розгляду справи, суд зазначає наступне.

Суд не може робити висновок про нереальність господарських операцій підприємства з контрагентами на підставі вироку, якщо в останньому немає жодних обставин, які підтверджували б факт безтоварності спірних господарських операцій.

Вказане узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 12 квітня 2018 року у справі № 826/1571/16, від 16 травня 2018 року (провадження № 2а-0870/12052/11) та багатьох інших.

Крім того, окремо суд акцентує увагу на тому, що відповідачем під час судового розгляду не спростований факт того, що станом на день складання Акту перевірки, вироків у наведених кримінальних провадженнях винесено не було, відтак, податковий орган не мав правових підстав виносити спірні податкові повідомлення-рішення з урахуванням вказаних кримінальних проваджень.

Таким чином, суд дійшов висновку, що посилання відповідача на наявність кримінальних проваджень стосовно контрагентів позивача, не заслуговують уваги та не свідчать про можливі будь-які порушення позивачем норм податкового законодавства України.

Також суд наголошує, що одне з податкових повідомлень-рішень, що оскаржується в рамках даної справи, було винесено відповідачем 04 червня 2018 року.

Натомість, інші податкові повідомлення-рішення були винесені 04 липня 2018 року.

Відповідачем не надано суду доказів, які б свідчили про допущення ним помилки при винесенні податкового повідомлення-рішення саме в частині зазначення дати.

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновків, що відповідачем фактично винесено податкове повідомлення-рішення ще до закінчення податкової перевірки та складення акту перевірки, що свідчить про порушення відповідачем порядку прийняття податкових повідомлень-рішень, встановленого Податковим кодексом України.

Щодо недотримання відповідачем періоду проведення перевірки, суд зазначає наступне.

Як встановлено судом, згідно наказів відповідача від 08 травня 2018 року № 833 та від 25 травня 2018 року № 991, періодами, які перевірялися відповідачем, були: квітень 2015 року, травень 2015 року, червень 2015 року, серпень 2015 року, листопад 2015 року, грудень 2015 року.

Натомість, зі змісту акту перевірки вбачається, що відповідачем перевірялися періоди січень, лютий, березень 2016 року, що виходить за межі того періоду, який встановлений спірними наказами.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що розрахунок грошового зобов'язання, визначеного оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями, містить суми по періодами січень, лютий, березень 2016 року.

З урахуванням наведеного, суд вважає такі дії відповідача протиправними, оскільки фактично відповідач своїми діями вийшов за межі податкової перевірки та здійснив перевірку періодів, що перевірятися не мали б.

Також суд зазначає про протиправність включення до грошового зобов'язання сум за квітень 2015 року, оскільки такі нарахування були здійсненні за межами, передбаченими ст. 102 Податкового кодексу України.

Саме тому, суд приходить до висновків, що відповідачем було порушено порядок проведення перевірки, оскільки фактично відповідач притягує до відповідальності позивача за період, після якого минуло більше 1095 днів, як це передбачено ст. 102 Податкового кодексу України.

Враховуючи матеріали справи, які були досліджені судом, та яким було надано об'єктивну оцінку, суд приходить до висновків, що первинна документація, надана позивачем, відповідає вимогам, визначеним Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Жодних порушень норм податкового законодавства позивачем вчинено не було, що не було спростовано відповідачем, як суб'єктом владних повноважень.

Безпосередньо Актом перевірки встановлено використання позивачем ТМЦ у власній господарській діяльності та сплату коштів за поставлений ТМЦ.

Не надано відповідачем і належних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість або можливої фіктивності його контрагентів, не наведено будь-яких доводів щодо здійснення ПрАТ «ДТРЗ» розглядуваних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював особливу важливість принципу «належного урядування». Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява №32457/05, п.40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).

В силу принципу пропорційності втручання в право особи безперешкодно користуватися та розпоряджатися своїм майном можливе лише за умови дотримання «справедливої рівноваги» між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав людини.

За таких обставин, неузгодженість дій органів державної влади або невиконання державними органами та їх посадовими особами своїх безпосередніх обов'язків не повинно тягнути за собою покладення на суб'єкта господарювання надмірних обов'язків або інших несприятливих наслідків.

Таким чином, в силу принципу змагальності, відповідачем не доведено факту порушення позивачем податкових зобов'язань, що унеможливлює притягнення позивача до відповідальності.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається саме на відповідача.

Відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів та не надано належних доказів наявності в діях позивача ознак порушення податкового законодавства, відтак, відповідач протиправно виніс оскаржувані податкові повідомлення-рішення без належного дослідження всіх обставин, що мали місце під час здійснення господарських операцій.

Натомість, позивачем надано достатньо доказів в підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги.

Враховуючи конкретні обставини даної справи, в межах заявлених позивачем аргументів, з урахуванням наданих сторонами письмових доказів, суд дійшов висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є такими, що винесені протиправно, а тому підлягають скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані ст. 139 КАС України.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи те, що суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог повністю, на користь позивача слід стягнути сплачений ним при поданні позовної заяви до суду судовий збір у сумі 167 018,88 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Східного міжрегіонального управління Державної податкової служби по роботі з великими платниками податків.

Відносно стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Згідно з частинами 1-3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Положеннями частини 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У постанові Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі 200/14113/18-а зазначено, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Під час визначення суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Оцінюючи співмірність витрат позивача на правничу допомогу із складністю предмету позову та обсягу наданих робіт, суд зазначає, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5 ст.134 КАС України).

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Без сумніву, суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено, що позов позивача підлягає задоволенню, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

З матеріалів справи, а саме, заяви представника позивача - адвоката, старшого партнера Адвокатського об'єднання «ДЕ-ФАКТО» Воловика М.О. від 06.08.2020 року, вбачається, що між Приватним акціонерним товариством «Дніпропетровський тепловозоремонтний завод» та Адвокатським об'єднанням «ДЕ-ФАКТО» укладено договір про надання юридичної допомоги від 06.05.2020р., відповідно до якого, якщо за результатами представництва Адвокатського об'єднання «ДЕ-ФАКТО» інтересів Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський тепловозоремонтний завод» у справах, визначених пп. 2.1.4. Договору, судом винесено рішення на користь Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський тепловозоремонтний завод», то Приватне акціонерне товариство «Дніпропетровський тепловозоремонтний завод» додатково сплачує Адвокатському об'єднанню «ДЕ-ФАКТО» суму в розмірі 10% від коштів, що мали б бути стягнуті із Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський тепловозоремонтний завод» у випадку програшу відповідної справи.

Як передбачено п.2.1.4. Договору, Адвокатське об'єднання «ДЕ-ФАКТО» представляє інтереси клієнта в будь-яких державних органах з будь-яких питань та в усіх судових інстанціях в усіх справах, де стороною є клієнт, в тому числі, але не виключно, у справах про стягнення із нього кредиторської заборгованості, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, тощо.

З огляду на викладене вище, представник позивача в заяві зазначає, що стягненню у якості витрат (гонорару успіху) підлягає також 10% від суми, визначеної в оскаржуваних податкових повідомленнях-рішеннях, що складає 986 647,35 грн.

Дослідивши матеріали справи та проаналізувавши доводи позивача, заперечення відповідача, враховуючи складність розгляду саме цієї справи, заявлені позовні вимоги та їх співвідношення із заявленим розміром судових витрат, суд вважає заявлений представником позивача розмір витрат на правову допомогу неспівмірним зі складністю справи, часом, витраченим адвокатом, обсягом наданих послуг, ціною позову, та, з урахуванням задоволення позову, вважає достатнім і співмірним розмір витрат правничої допомоги в сумі 12 000,00 грн.

Керуючись статтями 134, 139, 242-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський тепловозоремонтний завод» до Східного міжрегіонального управління Державної податкової служби по роботі з великими платниками податків про визнання протиправними та скасування наказів та податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати накази Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби від 08 травня 2018 року № 833 та від 25 травня 2018 року №991.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби № 0005604608 від 04 червня 2018 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 4 662 901,50 грн., в тому числі за основним платежем - 3 108 061,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 1 554 030,50 грн., № 0005574608 від 04 липня 2018 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в загальному розмірі 2 601 786,00 грн. та № 0005594608 від 04 липня 2018 року про зменшення розміру від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток по податковій декларації за 2015 рік на суму 3 753 248,00 грн.

Стягнути з Східного міжрегіонального управління Державної податкової служби по роботі з великими платниками податків (код ЄДРПОУ 43968079) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський тепловозоремонтний завод» (код ЄДРПОУ 00659101) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 167 018,88 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 12 000,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст. ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складено 05.07.2021 року.

Суддя (підпис) В.В. Кальник

Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду

Суддя В.В. Кальник

05.07.2021

Рішення не набрало законної сили 05 липня 2021 р.

Суддя В.В. Кальник

Попередній документ

98110919

Наступний документ

98110921

Інформація про рішення:

№ рішення:	98110920
№ справи:	0440/7010/18
Дата рішення:	22.06.2021
Дата публікації:	08.07.2021
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Адміністративне
Суд:	Дніпропетровський окружний адміністративний суд
Категорія справи:	Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо; адміністрування окремих податків, зборів, платежів, з них

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Призначено склад суду (02.12.2022)
Дата надходження:	02.12.2022
Предмет позову:	про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

Розклад засідань:

Минулі засідання (34)

24.12.2025 14:17	Третій апеляційний адміністративний суд
24.12.2025 14:17	Третій апеляційний адміністративний суд
24.12.2025 14:17	Третій апеляційний адміністративний суд
23.03.2020 00:00	Касаційний адміністративний суд
23.03.2020 10:40	Касаційний адміністративний суд
18.05.2020 10:00	Касаційний адміністративний суд
15.06.2020 10:00	Касаційний адміністративний суд
03.08.2020 09:40	Дніпропетровський окружний адміністративний суд
12.08.2020 14:30	Дніпропетровський окружний адміністративний суд
19.08.2020 09:00	Дніпропетровський окружний адміністративний суд
21.09.2020 10:30	Дніпропетровський окружний адміністративний суд
05.10.2020 10:30	Дніпропетровський окружний адміністративний суд
12.10.2020 09:00	Дніпропетровський окружний адміністративний суд
26.10.2020 09:00	Дніпропетровський окружний адміністративний суд
04.11.2020 09:00	Дніпропетровський окружний адміністративний суд
16.11.2020 11:20	Дніпропетровський окружний адміністративний суд
23.11.2020 16:00	Дніпропетровський окружний адміністративний суд
16.12.2020 10:00	Дніпропетровський окружний адміністративний суд
18.01.2021 10:40	Дніпропетровський окружний адміністративний суд
03.02.2021 10:50	Дніпропетровський окружний адміністративний суд
17.02.2021 10:00	Дніпропетровський окружний адміністративний суд
22.02.2021 16:00	Дніпропетровський окружний адміністративний суд
17.03.2021 10:00	Дніпропетровський окружний адміністративний суд
05.04.2021 09:00	Дніпропетровський окружний адміністративний суд
26.04.2021 15:00	Дніпропетровський окружний адміністративний суд
27.04.2021 16:00	Третій апеляційний адміністративний суд
12.05.2021 09:00	Дніпропетровський окружний адміністративний суд
17.05.2021 11:10	Дніпропетровський окружний адміністративний суд
31.05.2021 14:30	Дніпропетровський окружний адміністративний суд
14.06.2021 15:30	Дніпропетровський окружний адміністративний суд
22.06.2021 11:20	Дніпропетровський окружний адміністративний суд
15.12.2021 10:00	Третій апеляційний адміністративний суд
26.01.2022 10:00	Третій апеляційний адміністративний суд
23.02.2022 10:00	Третій апеляційний адміністративний суд