05 липня 2021 року ЛуцькСправа № 140/3053/21
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Ксензюка А.Я.,
розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся в суд із позовом до Департаменту боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України (далі - ДБН, відповідач) про визнання протиправним на скасування наказу від 19 лютого 2021 року №31о/с в частині в частині звільнення майора поліції ОСОБА_1 , старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах 1-ого відділу (оперативних розробок та оперативної роботи) управління боротьби з наркозлочинністю у Волинській області зі служби в поліції за п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію»; поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 07 листопада 2015 року відповідно до наказу Національної Поліції України №58 о/с від 07 листопада 2015 позивач був прийнятий на службу до Національної Поліції України, про що зроблений відповідний запис в трудову книгу.
Відповідно до витягу з наказу ДБН №31 від 19 лютого 2021 року майора поліції ОСОБА_1 , старшого оперуповноваженого в особливо важких справах 1-го відділу (оперативних розробок та оперативної роботи) управління боротьби з наркозлочинністю звільнено на підставі поданого позивачем рапорту від 10 лютого 2021 року та довідки №42 про отримання поліцейським предметів однострою особистого користування, строк носіння (експлуатації) яких не закінчився.
Позивач вважає, що його звільнення є незаконним та зазначає, що після подання рапорту продовжував службу (працю), зокрема: 15 лютого 2021 за супровідним листом, адресованого начальникові СВ Луцького РУП ГУНП у Волинській області було направлено речові докази у кримінальному провадженні від начальника УБД у Волинській області. При цьому виконувачем даної події зазначено ОСОБА_1 .. Також 24 лютого 2021 року ОСОБА_2 було подано рапорт слідчому СВ Луцького РУП ГУНП у Волинській області про здійснення ним оперативного супроводу з проханням звернення до суду з клопотання про тимчасовий доступ до речей і документів. 25 лютого 2021 позивач надавав свідчення у одному із кримінальних проваджень, як працівник (о/у в ОВС) УБН у Волинській області , що мали місце 18 лютого 2021 року при виконанні ним службових повноважень. Крім того, ОСОБА_2 зазначив, що 25 лютого 2021 року подав рапорт до начальника відділу СУ ГУНП у Волинській області про встановлення особи, причетної до кримінального правопорушення.
Як зазначає позивач причиною виходу на роботу (на службу) стало усне повідомлення 15 лютого 2021 року керівництва свого підрозділу про відсутність волевиявлення у звільненні та бажання продовжувати службу у відповідному підрозділі.
Крім того, ОСОБА_2 зауважив, що ним було подано заяву про відкликання рапорту від 10 лютого 2021 року, однак докази цого відсутні у позивача, оскільки заява була подана особисто та відміток на копії поданої заяви позивач не вимагав.
Вважає, що при звільненні його як працівника поліції, відповідач повинен був дотримуватись Кодексу законів про працю України, оскільки п.7 ч.1 чт.77 Закону України «Про Національну поліції» не врегульовано порядок звільнення працівника за власним бажанням:строки звільнення, можливість відкликання, порядок та строк такого відкликання, продовження виходу на роботу.
Зазначає, що згідно статті 38 Кодексу законів про працю України Працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.
Відтак звільняючи позивача 19 лютого 2021 року , відповідач безпідставно звільнив його до завершення двотижневого строку, а допустивши до роботи 25 лютого 2021 року, тобто після 14-денного терміну, визнав небажання працівника звільнятись зі служби.
На підставі вищевикладеного просить позов задовольнити.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 30 березня 2021 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
В поданому до суду відзиві на позовну заяву від 10 червня 2021 року №3134/40/15/01-2021, який надійшов на адресу суду електронним зв'язком 14 червня 2021 року за вх. №25568/21 відповідач позовні вимоги ОСОБА_1 не визнає, вважає їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. В обґрунтування своєї позиції зазначив, що особа має право на звільнення зі служби в поліції за власним бажанням і таке право забезпечується обов'язком ДБН її звільнити. В разі коли особа подає рапорт про звільнення за власним бажанням інших дій крім видання наказу про її звільнення не може бути вчинено. Відтак, при звільненні позивача ДБН діяло в межах наданих повноважень, справедливо та обґрунтовано. Про таке свідчить і те, що ОСОБА_2 отримав вихідні кошти в повній мірі, зауважень до розрахунку при звільненні не мав, на роботу не з'являвся. Зазначає, що позивач 10 лютого 2021 року також подав рапорт на ім'я начальника ДБН з проханням вирахувати кошти із заробітної плати для вирішення питання про відшкодування вартості предметів однострою особистого користування, строк носіння (експлуатації) яких не закінчився. Така обставина теж додатково підтверджує, що позивач не мав наміру продовжувати службу в поліції чи трудові відносини з ДБН.
Також, відповідач зазначив, що відповідно до листа заступника начальника 3-го відділу (забезпечення діяльності) 4-го управління (організаційно-аналітичне) ДБН від 28 травня 2021 року до ДБН не надходила заява (рапорт) від ОСОБА_1 про відкликання рапорту від 10 лютого 2021 року.
ДБН стверджує, що рапорти які податі ОСОБА_2 24 лютого 2021 року про здійснення ним оперативного супроводу з проханням звернення до суду із клопотанням про тимчасовий доступ до речей і документів не можуть бути допустимими доказами факту продовження служби в поліції, тому що складені позивачем після звільнення, як не уповноваженим слідчим на це особою. Також у них відсутні посилання на доручення слідчому та вказівку керівництва про виконання такого доручення саме позивачам.
Крім того, відповідач зазначає, що покази позивача, як свідка у кримінальному провадженні не можуть бути доказами продовження служби в поліції чи перебування у трудових відносинах з відповідачем.
Враховуючи вищевикладене, вважає, що ДБН діяло на підставі, в межах, повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, і ніяким чином не порушували прав та інтересів позивача, а тому, просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог позивача повністю.
Аналогічний відзив надійшов на адресу суду поштовим зв'язком 15 червня 2021 року.
Інші заяви по суті справи від учасників справи не надходили.
Сторони скористались своїм правом на подання до суду заяв по суті справи, в яких письмово виклали свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору, а тому суд вважає можливим розглянути справу за наявними у справі матеріалами.
Враховуючи вимоги статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Дослідивши письмові докази, письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення, з наступних мотивів та підстав.
Судом встановлено, та не заперечується відповідачем той факт, що ОСОБА_2 проходив службу в органах УМВС України у Волинській області з 14 серпня 2006 року по 06 листопада 2015 року та з 07 листопада 2015 року по 19 лютого 2021 року в органах Національної поліції, що підтверджується записами в трудовій книжці позивача НОМЕР_1 .
Як слідує з матеріалів справи ОСОБА_2 10 лютого 2021 року звернувся до начальника ДБН із рапортом про звільнення зі служби в поліції відповідно до пункту 7 (за власним бажанням) частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію з 19 лютого 2021 року.
Того ж дня, 10 лютого 2021 року позивач звернувся до начальника ДБН із рапортом для вирішення питання про відшкодування вартості предметів однострою особистого користування, строк носіння (експлуатації) яких не закінчився, також просив вирахувати кошти , а саме 2761,98 грн із заробітної плати за лютий 2021 року.
Як слідує із витягу з наказу ДБН №31 о/с від 19 лютого 2021 року майора поліції ОСОБА_1 , старшого оперуповноваженого в особливо важких справах 1-го відділу (оперативних розробок та оперативної роботи) управління боротьби з наркозлочинністю звільнено зі служби в поліції згідно з пунктом 7 (власне бажання) частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію». Підстава рапорт ОСОБА_1 від 10 лютого 2021 року та довідка №42 про отримання поліцейським предметів однострою особистого користування, строк носіння (експлуатації) яких не закінчився.
Позивач, вважаючи такий наказ протиправним, звернувся із даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Так суд звертає увагу на те, що судовий захист здійснюється від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У частині другій статті 2 КАС України наведено критерії, перевіряючи які, суд надає оцінку правомірності чи протиправності оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Позивач вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню наказ ДБН від 19 лютого 2021 року №31 о/с про його звільнення зі служби в поліції згідно з пунктом 7 (за власним бажанням) частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію».
При цьому, протиправність наказу ОСОБА_2 вбачає у тому, що звільняючи його 19 лютого 2021 року, відповідач в порушення статті 38 Кодексу законів про працю України звільнив позивача до завершення двотижневого строку при цьому допустивши до роботи 25 лютого 2021 року після двотижневого терміну. Також позивач усно повідомив 15 лютого 2021 року керівництва свого підрозділу про відсутність волевиявлення у звільненні та бажання продовжувати службу у відповідному підрозділі. Крім того, позивач подав заяву про відкликання свого рапорту від 10 лютого 2021 року.
Однак, наведені доводи позивача судом оцінюються критично з огляду на наступне.
Відповідно до частини другої статті 74 КАС України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Як зазначив позивач він подав заяву про відкликання свого рапорту від 10 лютого 2021 року, однак докази цого відсутні у позивача, оскільки заява була подана особисто та відміток на копії поданої заяви позивач не вимагав.
Водночас, відповідно до наявного в матеріалах справи листа заступника начальника 3-го відділу (забезпечення діяльності) 4-го управління (організаційно-аналітичне) ДБН НП України майора поліції О. Пастушенко від 28 травня 2021 року №2929/40/13/2021 згідно облікових даних автоматизованої інформаційно-пошукової системи «КАНЦЕЛЯРІЯ» інформаційно-телекомунікаційної системи «Інформаційний портал Національної поліції України» заява (рапорт) ОСОБА_1 про відкликання рапорту від 10 лютого 2021 року до ДБН не надходила як вхідна кореспонденція ні поштовим ні електронним зв'язком.
Відтак, дані твердження позивача, не відповідають критерію допустимості.
Натомість позивач прийняв рішення про написання рапорту про звільнення зі служби в поліції згідно з пунктом 7 (за власним бажанням) частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію», що повністю відповідало його волі. Події та умови, які вплинули на прийняття відповідного рішення не змінюють тієї обставини, що прийняте рішення відповідає волі особи і є усвідомленим, на відміну від рішення прийнятого внаслідок погроз. Жодного тиску чи примусу з боку керівництва судом не встановлено.
Відтак, оскаржуваний наказ прийнято за результатом розгляду відповідного рапорту, що повністю відповідає положенням законодавства.
Зокрема, відповідно до частини першої статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
Частина норми, де вказано про випадки коли звільнення з роботи за власним бажанням зумовлено неможливістю продовжувати роботу пов'язана лише з тим, що у такому випадку власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник, а не у двотижневий, як визначено у першому реченні статті 38 КЗпП України.
Норма статті 38 КЗпП України встановлює по-перше беззаперечне право працівника розірвати трудовий договір, а по-друге строки, дотримання яких для працівника є умовою реалізації відповідного права. Строки, у які роботодавець має можливість знайти особу, яка замінить працівника, який звільняється.
Жодних обов'язків щодо перевірки наявності поважних причин для звільнення з боку власника або уповноваженого ним органу норма не передбачає.
В свою чергу, відповідно до частини першої статті 39 КЗпП України, строковий трудовий договір (пункти 2 і 3 статті 23) підлягає розірванню достроково на вимогу працівника в разі його хвороби або інвалідності, які перешкоджають виконанню роботи за договором, порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного або трудового договору та у випадках, передбачених частиною першою статті 38 цього Кодексу.
З наведеної норми вбачається, що за власним бажанням може бути розірвано і строковий трудовий договір.
У пункті 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 зазначено, що у справах про звільнення за статтею 38 КЗпП України суди повинні перевіряти доводи працівника про те, що власник або уповноважений ним орган примусили його подати заяву про розірвання трудового договору.
Також зазначено, що відповідно до статті 39 КЗпП України працівник вправі вимагати розірвання строкового трудового договору при наявності для цього поважних причин (частина перша статті 38 КЗпП України).
Тут слід зазначити, що подача заяви про звільнення (частина перша статті 38 КЗпП України) передбачена статтею 39 КЗпП України, як окрема підстава.
Інші твердження позивача, щодо подання ним рапортів 24 та 25 лютого 2021 у рамках кримінального провадження, також не заслуговують на увагу суду, оскільки такі були подані після звільнення зі служби як не уповноваженою слідчим на те особою (відсутнє посилання на доручення слідчого чи вказівку керівництва про виконання такого доручення саме ОСОБА_2 ).
Крім того суд погоджується із твердженнями відповідача, про те, що покази позивача, як свідка у кримінальному провадженні не можуть бути доказами продовження служби в поліції чи перебування у трудових відносинах з відповідачем.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України від 02.07.2015 № 580-VIII «Про національну поліцію» (Закон №580).
Частиною 1 статті 1 Закону №580-VIІI передбачено, що Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
Положеннями частини 1 статті 3 Закону № 580-VIII закріплено, що у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини 1 статті 17 Закону №580-VІІІ поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.
Частинами 1-2 статті 59 Закону № 580-VIII визначено, що служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Час проходження служби в поліції зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
За приписами частин 3 та 4 статті 59 Закону № 580-VIII рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України. Видавати накази по особовому складу можуть керівники органів, підрозділів, закладів та установ поліції відповідно до повноважень, визначених законом та іншими нормативно-правовими актами, та номенклатурою посад, затвердженою Міністерством внутрішніх справ України.
За змістом пункту 7 частини першої статті 77 Закону №580-VIII поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється за власним бажанням.
Приписами частини 2 та 3 статті 77 Закону №580-VIII визначено, що днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення. День звільнення вважається останнім днем служби.
Будь-яких додаткових умов для можливості звільнення за власним бажанням та більш детального урегулювання питання Закон №580-VIII не передбачає.
Отже, з аналізу положень Закону України «Про Національну поліцію» №580-VIII видно, що вказаним нормативно-правовим актом не урегульовано процедуру та порядок звільнення особи за власним бажанням, зокрема, строки попередження працівником про таке звільнення та строки прийняття відповідного рішення про звільнення.
Відсутнє правове врегулювання вказаного питання і в затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2015 № 877 Положенні про Національну поліцію.
Відтак, суд не вбачає підстав для визнання неправомірним та скасування оскаржуваного наказу та відповідно і для зобов'язання поновити майора поліції ОСОБА_1 на посаді старшого оперуповноваженого в особливо важких справах 1-го відділу (оперативних розробок та оперативної роботи) управління боротьби з наркозлочинністю у Волинській області з 19 лютого 2021 року, зі сплатою грошових коштів за час вимушеного прогулу з 19 лютого 2021 року.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з частинами 1 та 4 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкти владних повноважень, діяв у межах повноважень, наданих йому законодавством та довів правомірність прийнятого рішення, а тому у задоволенні позову слід відмовити.
Вирішуючи питання про розподіл відповідно до пункту 5 частини першої статті 244 КАС України між сторонами судових витрат, суд виходить з того, що відповідно до частини п'ятої статті 139 КАС України, у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Доказів понесення відповідачем судових витрат суду не надано.
Керуючись статтями 229, 243, 246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України та на підставі Закону України «Про Національну поліцію», суд
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до Департаменту боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України (03049, місто Київ, проспект Повітрофлотський, 24/2, ідентифікаційний код юридичної особи 43673764) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя А.Я. Ксензюк