Провадження № 22-ц/803/4501/21 Справа № 175/1818/19 Суддя у 1-й інстанції - Бойко О.М. Доповідач - Макаров М. О.
Категорія 27
29 червня 2021 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді Макарова М.О.
суддів - Демченко Е.Л., Куценко Т.Р.
при секретарі - Керімовій-Бандюковій Л.К.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 06 жовтня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів за договором позики, -
У травні 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів за договором позики.
13лютого 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 про визнання договору позики недійсним.
Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 06 жовтня 2020 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху для сплати останнім судового збору.
Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 06 жовтня 2020 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду на підставі п. 8 ч. 1 ст. 257 ЦПК України.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на порушення судом норм процесуального права просив ухвалу скасувати.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом у порушення норм процесуального права його, як позивача за зустрічним позовом не було повідомлено про розгляд справи.
Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а ухвалу скасувати, з наступних підстав.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
За положеннями ст. ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності та диспозитивності. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених ст.ст. 43, 49 ЦПК України, і повинні здійснювати їх добросовісно (ч. 1 ст. 44 ЦПК України).
За змістом ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням або невчиненням нею процесуальних дій.
Підстави залишення позову без розгляду визначені ст. 257 ЦПК України.
Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо провадження у справі відкрито за заявою, поданою без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, та не було сплачено судовий збір і позивач не усунув цих недоліків у встановлений судом строк.
З матеріалів справи вбачається, що 13 лютого 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 про визнання договору позики недійсним, який ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 06 жовтня 2020 року був залишений без руху для сплати судового збору.
Вбачається, що копія вказаної ухвали направлялася судом на адресу, відмінній від тієї, що ОСОБА_1 вказав у своїй зустрічній позовній заяві.
Копію зазначеної ухвали ОСОБА_1 не отримував, а тому був позбавлений реальної можливості усунути недоліки зустрічного позову.
Крім того, в оскаржуваній ухвалі суд зазначає, що позивачем не надано уточнення у встановлений строк, тоді як вбачається з ухвали про залишення позову без руху, позивачу необхідно було доплатити судовий збір, а не надати уточнення.
Залишення позовної заяви без розгляду в даному випадку суперечить завданню цивільного судочинства та не відповідає конституційним принципам щодо гарантованого судового захисту прав, а також доступу до правосуддя, закладеного Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Конституція України, як Закон прямої дії, має найвищу юридичну силу, а офіційне тлумачення конституційних положень здійснюється Конституційним Судом України, який у цілій низці своїх рішень висловив правову позицію щодо права на оскарження судових рішень та доступу до правосуддя, згідно з якою кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку; суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що її права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод; відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке, згідно зі ст.64 Конституції України, не може бути обмежене (пункти 1,2 резолютивної частини Рішення від 25 грудня 1997 року №9-зп, абзац 7 пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Крім того, у низці рішень Європейського Суду з прав людини, юрисдикцію якого в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежено державою, лише якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті справи.
У справі «Bellet v. France» Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Таким чином, вказані обставини свідчать про необхідність надати позивачу можливість захистити своє право в суді. Інакший підхід був би виявом надмірного формалізму та міг би розцінюватись як обмеження особи в доступі до суду, яке захищається статтею 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Оскаржувана ухвала як така, що суперечить нормам процесуального права підлягає скасуванню з направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 379 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 06 жовтня 2020 року - скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя М.О. Макаров
Судді Е.Л. Демченко
Т.Р. Куценко