Провадження № 11-кп/803/1996/21 Справа № 193/1362/19 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
01 липня 2021 року м. Дніпро
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5
обвинуваченого ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 червня 2021 року про задоволення клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України,
Ухвалою Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 червня 2021 року клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою задоволено. Клопотання захисника ОСОБА_7 про зміну запобіжного заходу залишено без задоволення. Продовжено раніше обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою ОСОБА_6 на 60 /шістдесят/ днів, а саме до 29 липня 2021 року включно.
Рішення суду обґрунтовано тим, що вирішуючи питання щодо продовження, зміну або скасування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_6 , колегія суддів приймає до уваги доводи викладені в клопотанні прокурора про продовження запобіжного заходу та в клопотанні захисника про зміну запобіжного заходу, однак, врахувала, що обвинуваченому ОСОБА_6 інкримінований злочин, який відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії особливо тяжкого злочину, за яке законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 07 до 15 років, що являється достатньою підставою вважати що, враховуючи ймовірну тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченому у разі визнання останнього винуватим у інкримінованому злочині, обвинувачений може переховуватися від суду, впливати на свідків, які на даний час ще не допитані чи перешкоджати іншим чином кримінальному провадженню.
Захисник ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 не погодилась з рішенням суду. В своїй апеляційній скарзі просить скасувати ухвалу Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 червня 2021 року про продовження застосування ОСОБА_6 обвинуваченому у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 29 липня 2021 року включно. Постановити нову ухвалу, якою в порядку ст. 194 ч. 4 КПК України застосувати до ОСОБА_6 , який підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту строком до 29 липня 2021 року включно з застосуванням електронного засобу контролю, заборонивши без дозволу суду залишати місце його проживання; АДРЕСА_1 , зобов'язавши його з'являтися за кожною вимогою до Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 194 ч.5 п.п. З, 4 КПК України, а саме: повідомляти суд про зміну свого місця проживання; утриматися від спілкування зі свідками.
В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що вказана ухвала Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22.12.2020 року є незаконною, необгрунтованою, постановленою в істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, в тому числі, з порушенням прав сторони захисту, за невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, та такою, що підлягає скасуванню з постановлениям ухвали про відмову в задоволенні клопотання.
В істотне порушення вимог ст. ст. 178 ч.1 п.1, 194 ч. 1 п. 1 КПК України судом першої інстанції не було надано оцінки доказам, які вже були досліджені судом, не враховано вагомість доказів, та не перевірено, чи доводять вони обставини, які свідчать про обґрунтованість підозри у вчиненні ОСОБА_6 інкримінованого кримінального правопорушення.
Вказує на те, що під час обговорення в судовому засіданні 22.12.2020 року питання про доцільність продовження строку тримання під вартою ОСОБА_6 , прокурор не надавав суду інші докази, які б спростовували вищенаведені доводи сторони захисту, та навіть не зазначав про їх наявність, також під час розгляд такого ризику- як вплив на свідків - захисниками зазначався той факт, що за весь період судового розгляду, а це вже більше року було допитано тільки одного свідка, і це стало підставою для зміни порядку розгляду кримінальної справи.
Акцентує увагу на тому, що стороною обвинувачення не доведено, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення саме тяжкого кримінального правопорушення, тобто, щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а тому подальше тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою не буде переслідувати легітимну мету та буде порушувати його основоположне право на свободу та особисту недоторканість.
Не відповідають фактичним обставинам висновки суду про наявність на теперішній час обставин, які свідчать на користь існування у кримінальному провадженні ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, які зазначені в ухвалі суду.
Досліджені судом докази вже на теперішній час свідчать про відсутність обставин, які б свідчили про наявність так званого «кваліфікованого» складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.
Судом не враховано, що підсудний в залі суду заявив, що проведений під вартою час змінив його відношення до слідства, він має намір надавати пояснення та обгрунтування своєї невинуватості саме у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, інші дані, які б свідчили про наявність цього ризику на поточний момент, відсутні.
Матеріали кримінального провадження, досліджені судом, свідчать про те, що ОСОБА_6 має постійне місце проживання у м. Кривому Розі, яке наближено до місця судового розгляду. ОСОБА_6 проживає з родиною, має на утриманні неповнолітнього сина - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , також обвинувачений допомагає матері похилого віку.
ОСОБА_6 до обрання йому запобіжного заходу працював, як найманим працівником так і здійснював підприємницьку діяльність, за місцем проживання характеризується позитивно, є учасником бойових дій. Все це свідчить про міцність соціальних зв'язків обвинуваченого в місці постійного проживання. Зазначені обставини в сукупності об'єктивно свідчать про те, що перебуваючи на волі, обвинувачений ОСОБА_6 не буде вчиняти спроб втечі.
На час постановления судом першої інстанції оскаржуваної ухвали ОСОБА_6 перебував під вартою вже 1 рік і 11 місяців, із них - 1 рік під час розгляду кримінального провадження судом першої інстанції , що безумовно свідчить про зменшення ризику втечі зі збігом такого значного часу, проведеного ним під вартою.
Стверджує, що матеріали провадження не містять підтвердження того, що ОСОБА_6 чинив спроби незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні або іншим чином перешкоджати кримінальному провадженню. Не було надано суду доказів вчинення таких дій і прокурором.
На думку сторони захисту, існування на теперішній час ризику чинення ОСОБА_6 перешкод кримінальному провадженню іншим чином не підтверджений жодними доказами, та, якщо він і існував на початковому етапі, на теперішній час він настільки зменшився, що фактично перестав існувати.
Згідно з реєстром матеріалів досудового розслідування, в даному кримінальному провадженні заявлено 4 свідка, які наразі невідомо де, весь період розгляду справи не з'являються, один зі свідків - за кордоном, допитано тільки одного свідка, допит інших свідків не може наразі забезпечити ані прокуратура, ані суд.
З моменту постановления попередньої ухвали про продовження строку тримання ОСОБА_6 під вартою фактично відбулося лише 2 судових засідання, в якому не вирішувалося жодних інших питань, окрім чергового продовження строку тримання ОСОБА_6 під вартою. В кожній ухвалі слідчого судді, а потім - і суду наводилися стандартні формулювання в обґрунтування необхідності тримання ОСОБА_6 під вартою, та жодного разу не аналізувалися конкретні обставини в світлі можливості запобігання ризиків іншими запобіжними заходами.
Вважає, що таке тривале застосування до ОСОБА_6 найбільш суворого запобіжного заходу свідчить про порушення загальної засади кримінального провадження - розумності строків тримання її підзахисного під вартою.
Просить суд звернути увагу на те, що на теперішній час родина ОСОБА_6 - дружина ОСОБА_8 та син ОСОБА_6 проживають разом з матір'ю дружини- ОСОБА_9 у квартирі, що належить їй на праві приватної власності, що підтверджується витягом з Державного реєстру прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 26.11.2020р., і за даною адресою вважають за необхідне визначити цілодобовий арешт ОСОБА_6 .
Заслухавши доповідь головуючого судді, учасників процесу, перевіривши представлені матеріали та обговоривши апеляцію, колегія суддів дійшла висновку, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 331 КПК України вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. Незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
За наслідками розгляду клопотання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати шістдесяти днів. До спливу строку дії запобіжного заходу суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Дослідивши матеріали провадження, перевіривши ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд доходить висновку, що суд першої інстанції належним чином дотримався вказаних вимог кримінального процесуального закону, а доводи апелянта про порушення судом першої інстанції вимог КПК України, апеляційний суд вважає безпідставними з наступних підстав.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Частина 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р. проголошує, що кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім випадків, зокрема, законного арешту для забезпечення виконання будь-якого обов'язку встановленого законом (п. b), або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення (п. с) і відповідно до процедури, встановленої законом.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
За положеннями ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу. Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований до раніше не судимої особи, окрім підозрюваної або обвинувачуваної у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Як слідує з матеріалів справи, в провадженні Дзержинського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області знаходиться кримінальне провадження №12018040580000197 від 29 квітня 2018 року стосовно ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України., розгляд якого наразі триває.
Прокурором в судовому засіданні суду першої інстанції було заявлено клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 з тих підстав, що на час подання клопотання продовжують існувати ризики, передбачені п. п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 177 КПК України, які, в тому числі були підставою для обрання саме такого, виключно, запобіжного заходу.
Розглядаючи вказане клопотання прокурора, для прийняття законного та обґрунтованого рішення в порядку ст. ст. 199, 331 КПК України, суд повинен був з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави та умови, за яких продовження строку тримання під вартою є можливим.
Питання обґрунтованості підозри не є предметом судового розгляду, з огляду на стадію кримінального провадження та висунення прокурором обвинувачення і на даній стадії вже здійснюється судовий розгляд доведеності обвинувачення.
Перевіривши матеріали провадження на предмет наявності ризиків, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив наявність ризиків того, що обвинувачений ОСОБА_6 може переховуватись від суду, з метою уникнути покарання за інкримінований йому тяжкий злочин, здійснювати незаконний вплив на свідків та перешкоджати іншим чином кримінальному провадженню.
Так, ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України підтверджується тим, що обвинуваченому ОСОБА_6 інкримінується вчинення особливо тяжкого злочину за яке законом України про кримінальну відповідальність передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 15 років, а тому такий ризик є обґрунтованим.
При встановленні наявності ризику впливу на свідків у кримінальному провадженні слід враховувати встановлену Кримінальним процесуальним кодексом України процедуру отримання показань, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 статті 23, стаття 224 КПК України).
Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (частина 4 статті 95 КПК України).
За таких обставин ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й продовжує існувати на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від таких осіб та дослідження їх судом.
Таким чином, ризик незаконного впливу на свідків у даному кримінальному провадженні підтверджується тим, що свідки ще не допитані у судовому засіданні, а тому обвинувачений ОСОБА_6 може здійснювати на них незаконний вплив, з метою зміни їх показів.
Апеляційний суд вважає доведеним ризик, передбачений п.4 ч. 1 ст. 177 КПК України у виді перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, зокрема шляхом зловживання своїми процесуальними правами, ухиленні від отримання повісток про виклик до слідчого або прокурора, неотримання процесуальних документів тощо.
При цьому, апеляційний суд, як і суд першої інстанції, враховує тяжкість кримінального правопорушення, в якому обвинувачується ОСОБА_6 , який є особливо тяжким злочином. Разом з цим, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у випадку визнання його винуватим у вчиненні злочину, не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування (справа «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року).
Отже, приймаючи рішення про продовження обвинуваченому ОСОБА_6 строку тримання під вартою, суд першої інстанції повно та об'єктивно дослідив усі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження виняткового запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, врахував ступінь тяжкості інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення, наявність ризиків, передбачених п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 177 КПК України, дані про особу обвинуваченого, при цьому дослідив належним чином матеріали провадження в межах заявленого клопотання та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
Посилання захисника на ті обставини, що судом першої інстанції не було наведено доказів, які вказують на недоцільність обрання більш м'якого запобіжного заходу, суд апеляційної інстанції розцінює як безпідставні, оскільки вони повністю спростовуються матеріалами провадження, а тяжкість злочину, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_6 , й покарання за які може бути призначено у виді реального позбавлення волі, дає підстави вважати, що саме запобіжний захід, пов'язаний з ізоляцією від суспільства в цьому випадку зможе попередити встановлені слідчим суддею ризики.
Доводи ж апелянтів про те, що обвинувачений має постійне місце проживання, неповнолітню дитину на утриманні, міцні соціальні зв'язки, колегія суддів вважає такими, що в цілому не зменшують встановлені судом ризики, у зв'язку з чим відсутні й підстави для застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу, оскільки судовий розгляд кримінального провадження наразі триває, допитуються свідки, досліджуються докази, а тому вказані ризики дійсно продовжують існувати і судом з урахуванням цього цілком обґрунтовано обвинуваченому ОСОБА_6 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Що ж стосується доводів апелянта про тривале тримання обвинуваченого під вартою, то апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Так, у рішенні ЄСПЛ від 12.12.2019 року у справі « Піхун проти України»(заява № 63754/09 ) Європейський Суд зауважив, що «розумність тривалості провадження повинна оцінюватися у контексті обставин справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи та поведінка заявника і відповідних органів державної влади, які розглядають справу …».
Враховуючи усталену практику Європейського суду з прав людини щодо порушення статті 5, пункту 1 статті 6 Конвенції з прав людини та основоположних свобод (право на справедливий суд) у зв'язку з надмірно тривалим триманням обвинувачених під вартою та тривалим кримінальним провадженням, апеляційний суд у даному конкретному випадку звертає увагу на рух кримінального провадження, його складність, періодичність призначення судових засідань, об'єм матеріалів, які досліджуються судом, оскільки ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, і за результатами апеляційного розгляду не вважає тривале тримання ОСОБА_6 під вартою надмірним. Оскільки тривалість перебування обвинуваченого під вартою сама по собі не може слугувати безумовною підставою для прийняття рішення про зміну запобіжного заходу і підлягає врахуванню у сукупності з іншими обставинами, передбаченими ст. 177 та ст. 178 КПК України, тому доводи апелянта в цій частині є необґрунтованими.
Крім того, враховуючи, що на цей час судом першої інстанції ще не прийнято остаточного рішення й судовий розгляд триває, а також з огляду на положення ст. 28, ч.1 ст. 318 КПК України і ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу суду першої інстанції на дотримання розумних строків розгляду цього кримінального провадження та вжиття термінових заходів щодо дотримання вищенаведених вимог кримінального процесуального закону.
Будь-яких порушень КПК України при постановленні оскарженої ухвали судом апеляційної інстанції не встановлено, а тому, за наслідками апеляційного розгляду, колегія суддів вважає необхідним ухвалу суду залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника залишити без задоволення.
Керуючись ст. ст. 183, 194, 331, 405, 407, 419 КПК, колегія суддів
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Ухвалу Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 червня 2021 року про продовження строку тримання під вартою щодо ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді:
____________________ ____________________ ____________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4