Провадження № 22-ц/803/5847/21 Справа № 205/3700/18 Суддя у 1-й інстанції - Басова Н. В. Суддя у 2-й інстанції - Демченко Е. Л.
06 липня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді Демченко Е.Л.
суддів - Куценко Т.Р., Макарова М.О.
при секретарі - Кругман А.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу Дніпровської міської ради на рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 07 травня 2019 року у справі за позовом Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа - Департамент економіки, фінансів та міського бюджету Дніпропетровської міської ради, про визнання договору укладеним, -
У травні 2018 року Дніпровська міська рада звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - Департамент економіки, фінансів та міського бюджету Дніпропетровської міської ради, про визнання договору укладеним, мотивуючи його тим, що згідно рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 22 червня 2012 року відповідач є замовником на будівлю виробничо-складських нежитлових приміщень (літ.Ш-1), загальною площею 655,3 кв.м, які розташовані у АДРЕСА_1 .
Вказували, що на виконання положень статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» замовник будівництва зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту (окрім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті) та укласти договір про пайову участь з органом місцевого самоврядування до прийняття об'єкта містобудування в експлуатацію.
Зазначали, що на виконання цих вимог рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 21 липня 2011 року №5/14 затверджено новий Порядок залучення, розрахунку і використання коштів пайової участі (внесків) у розвитку інфраструктури м.Дніпропетровська, проте відповідачем не виконано вимог, визначених указаним Законом та Порядком, оскільки ОСОБА_1 не звернулася до Департаменту економіки та комунального майна для укладення відповідного договору про пайову участь.
Посилаючись на те, що листом від 24 листопада 2017 року за №10/15-717 відповідача повідомлено про необхідність виконання вимог закону та направлено два примірники договору про пайову участь на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури по об'єкту, розташованому в АДРЕСА_1 , для ознайомлення та підписання, а лист повернуто за закінченням терміну зберігання, просили суд ухвалити рішення, яким визнати договір між Дніпровською міською радою та ОСОБА_1 про пайову участь у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м.Дніпра укладеним на умовах, передбачених Порядком залучення, розрахунку і використання коштів пайової участі (внесків) у розвитку інфраструктури міста Дніпра, затвердженим рішенням Дніпровської міської ради від 29 липня 2011 року №5/14.
Рішенням Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 07 травня 2019 року у задоволенні позову Дніпровської міської ради відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач Дніпровська міська рада, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким їх позовні вимоги задовольнити повністю.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції зробив помилковий висновок про те, що відповідач не залучається до сплати пайового внеску. Зазначали також про те, що строк позовної давності для звернення за захистом їх порушених прав ними не пропущено.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 01 жовтня 2019 року рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 07 травня 2019 року скасовано й ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.
Встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 22 червня 2012 року визнано за ОСОБА_1 право власності на будівлю виробничо-складських нежитлових приміщень (Літ. Ш-1), загальною площею 655,3 кв.м, що розташована в АДРЕСА_1 , без додаткового прийняття в експлуатацію (т.1 а.с.229).
Вказаним судовим рішенням установлено, що 21 квітня 2001 року між колективним (народним) виробничим підприємством «Дніпропетровський комбайновий завод» (далі - КНВП «Дніпропетровський комбайновий завод») та ОСОБА_1 укладено договір дольової участі в будівництві, за умовами якого сторони об'єднали свої зусилля для досягнення спільної господарської мети спільного проектування, будівництва і подальшої експлуатації об'єкта - будівлі виробничо-складських нежитлових приміщень (Літ.Ш-1), загальною площею 655,3 кв.м, розташованої в АДРЕСА_1 . Земельна ділянка, загальною площею 45,20 га, належить КНВП «Дніпропетровський комбайновий завод» на підставі державного акта на право користування землею, виданого виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради народних депутатів Дніпропетровської області. В результаті проведеної самовільної реконструкції, перепланування та зміни функціонального призначення з'явилась будівля виробничо-складських нежитлових приміщень (Літ. Ш-1), загальною площею 655,3 кв.м, яка складається з: 1 - виробничого приміщення, загальною площею 438,8 кв.м; 2 - складу, загальною площею 151,6 кв.м; 3 - складу, загальною площею 15,3 кв.м; 4 - складу, загальною площею 49,6 кв.м, за адресою - АДРЕСА_1 . Після проведення комунальним підприємством «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради технічної інвентаризації, цей об'єкт нерухомого майна відображений у технічному паспорті від 15 червня 2012 року як такий, якому змінено функціональне призначення та який вимагає вирішення питання щодо прийняття його в експлуатацію.
Рішенням Дніпропетровської міської ради від 29 липня 2011 року №5/14 затверджено «Порядок залучення, розрахунку і використання коштів пайової участі (внесків) у розвитку інфраструктури міста Дніпропетровська» (далі - Порядок №5/14), згідно з пунктом 2.6 якого величина пайової участі визначається протягом десяти робочих днів з дня реєстрації фінансово-економічним департаментом Дніпровської міської ради (надалі-департамент) звернення замовника (забудовника) про укладання договору про пайову участь та доданих до нього документів, що підтверджують вартість об'єкта, з техніко-економічними показниками, погодженими з постійною комісією міської ради з питань соціально-економічного розвитку, бюджету і фінансів; величина пайової участі визначається у договорі, укладеному між Дніпропетровською міською радою, в особі департаменту, та замовником (забудовником); договір про пайову участь укладається не пізніше п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації департаментом звернення замовника (забудовника) про його укладання.
Відповідно до договорів купівлі-продажу від 29 жовтня 2014 року, посвідчених ПН ДМНО Солошенко Ю.В., ОСОБА_1 продала вказане нерухоме майно ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 по 1/3 частині кожній (т.1 а.с.48,49,97-100,103-106). Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності власниками по 1/3 частині вказаного нерухомого майна з 29 жовтня 2014 року є ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (т.1 а.с.101,107,113).
Із відповіді КП «ДМБТІ» ДОР від 08 лютого 2019 року вбачається, що за адресою - АДРЕСА_1 , первинна технічна інвентаризація цілісного майнового комплексу, у тому числі будівлі літ.Ш-1, проведена 05 грудня 2001 року за замовленням КНВП «Дніпропетровський комбайновий завод». Вперше окремо будівлю літ.Ш-1 КП «ДМБТІ» ДОР проінвентаризовано 22 березня 2005 року. Вдруге технічну інвентаризацію будівлі літ.Ш-1 проведено 10 березня 2009 року. Технічною інвентаризацією встановлено, що будівля літ.Ш-1, загальною площею 655,3 кв.м, підлягає введенню в експлуатацію, узаконенню, з позначкою «зміна цільового призначення» (т.1 а.с.200).
Рішенням Дніпропетровської міської ради від 29 грудня 2014 року №153/59 надано ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по фактичному розміщенню будівлі виробничо-складських нежитлових приміщень по АДРЕСА_1 (т.1 а.с.121).
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачу про порушення свого права стало відомо 29 грудня 2014 року під час розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по фактичному розміщенню будівлі виробничо-складських нежитлових приміщень по АДРЕСА_1 , а до суду з даним позовом він звернувся лише 31 травня 2018 року, тобто з пропуском трирічного строку позовної давності, а також зазначав, що позовні вимоги є необґрунтованими, безпідставними, недоведеними у повному обсязі, та такими, що не підлягають задоволенню у зв'язку з цим.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції оскільки недоведеність позовних вимог є самостійною підставою для відмови у їх задоволенні та застосування строків позовної давності можливе лише за умови наявності правових підстав для задоволення позову, на що суд першої інстанції належної уваги не звернув.
Відповідно до п.п.5 п.«а» ст.28 Закону України «Про місцеве самоврядування», до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать: залучення на договірних засадах коштів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, розташованих на відповідній території, та коштів населення, а також бюджетних коштів на будівництво, розширення, ремонт і утримання на пайових засадах об'єктів соціальної і виробничої інфраструктури та на заходи щодо охорони навколишнього природного середовища.
Згідно з частинами першою, другою статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону. Замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
У пункті 4 частини першої статті 1 зазначеного Закону визначено, що замовником є фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.
Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва
в експлуатацію (частина дев'ята статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).
Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. При цьому не враховуються витрати на придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішніх і позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій.
У разі якщо загальна кошторисна вартість будівництва об'єкта не визначена згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами, вона визначається на основі встановлених органом місцевого самоврядування нормативів для одиниці створеної потужності.
Встановлений органом місцевого самоврядування для замовника розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не може перевищувати граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.
Граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту з урахуванням інших передбачених законом відрахувань не може перевищувати, зокрема, 10 відсотків загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта - для нежитлових будівель та споруд; 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта - для житлових будинків.
Розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається протягом десяти робочих днів з дня реєстрації органом місцевого самоврядування звернення замовника про укладення договору про пайову участь та доданих до нього документів, що підтверджують вартість будівництва об'єкта, з техніко-економічними показниками.
Органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими для виконання на відповідній території (стаття 144 Конституції України).
Рішенням міської ради від 29 липня 2011 року №5/14 затверджено Порядок залучення, розрахунку і використання коштів пайової участі (внесків) у розвитку інфраструктури міста Дніпропетровська (далі - Порядок №5/14).
Порядок №5/14 містить механізм залучення до пайової участі, порядок укладення договорів та розрахунку розміру величини пайового внеску.
Вказаний Порядок був прийнятий та оприлюднений Дніпровською міською радою на виконання вимог ст.22 Закону України «Про інформацію» у встановленому порядку, а саме на офіційному веб-сайті Дніпровської міської ради (https://dniprorada.gov.ua) та у газеті «Наше місто», тому відповідно до норм ч.1 ст.144 Конституції України, є нормативно-правовим актом, обов'язковим до виконання на території м.Дніпро.
Істотними умовами договору пайової участі, згідно з ч.9 ст.40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» є: 1)розмір пайової участі: 2)строк (графік) сплати пайової участі; 3)відповідальність сторін. Невід'ємною частиною договору є розрахунок величини пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.
Враховуючи вимоги ст.40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та Порядку №5/14, договір пайової участі є у відповідності зі ст.634 Цивільного кодексу України договором приєднання, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах та який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. При цьому друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з державними будівельними нормами, стандартами і правилами.
Величина пайової участі визначається у гривнях, виходячи із розміру пайової участі, визначеного за нормативами участі, визначеного у відсотковому значенні від загальної кошторисної вартості будівництва (реконструкції), зміни функціонального призначення тощо об'єктів (розділ Порядку залучення, розрахунку і використання коштів пайової участі (внесків) розвитку інфраструктури міста Дніпропетровська, який є додатком до рішень міської ради від 29 липня 2011 року №5/14).
Встановлений органом місцевого самоврядування для замовника розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не може перевищувати граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктур населеного пункту визначений у ст.40 Закону України «Про регулювань містобудівної діяльності» та додатку №3 до Порядку №5/14.
Колегія суддів звертає увагу на те, що рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 22 червня 2012 року, яке набрало законної сили та не може бути поставлене під сумнів, визнано за ОСОБА_1 право власності на будівлю виробничо-складських нежитлових приміщень (Літ.Ш-1), загальною площею 655,3 кв.м, що розташована в АДРЕСА_1 , без додаткового прийняття в експлуатацію.
Вказаним рішенням встановлено, що 21 квітня 2001 року між КНВП «Дніпропетровський комбайновий завод» та ОСОБА_1 було укладено договір дольової участі в будівництві. Відповідно до вказаного Договору сторони об'єднали свої зусилля для досягнення спільної господарської мети - спільного проектування, будівництва і подальшої експлуатації будівлі виробничо-складських нежитлових приміщень, загальною площею 655,3 кв.м, розташованої в АДРЕСА_1 .
Відповідно до п.1.4 договору про дольову участь у будівництві після виконання зобов'язань ОСОБА_1 набуває право власності на об'єкт, а КНВП «Дніпропетровський комбайновий завод» - право користування вказаним об'єктом.
Відповідно до п.2.1 договору з метою забезпечення спільної діяльності згідно умов укладеного договору, КНВП «Дніпропетровський комбайновий завод» надає під будівництво об'єкта земельну ділянку, розташовану в АДРЕСА_1 .
Вказана земельна ділянка, загальною площею 45,20 га, належить КНВП «Дніпропетровський комбайновий завод» на підставі Державного акта на право користування землею, виданого виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради народних депутатів Дніпропетровської області.
Згідно п.2.3 договору ОСОБА_1 надає для забезпечення сумісної діяльності грошові кошти і здійснює будівельні роботи по будівництву об'єкта своїми силами та шляхом залучення зусиль третіх осіб.
Таким чином саме відповідач ОСОБА_1 фактично здійснила будівництво виробничо-складських нежитлових приміщень, загальною площею 655,3 кв.м, за адресою - АДРЕСА_1 та набула на них право власності в судовому порядку без додатково прийняття в експлуатацію.
Саме тому колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги Дніпровської міської ради в частині того, що саме відповідач ОСОБА_1 повинна була укласти відповідний договір про пайову участь, чого останньою зроблено не було.
Втім колегія суддів звертає увагу на те, що позивач пропустив строк позовної даності, про застосування наслідків спливу якої було заявлено відповідачем у суді першої інстанції 19 листопада 2018 року (т.1 а.с.88-96), тобто до ухвалення рішення судом першої інстанції.
Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно із ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.
Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (ст.253 ЦК України).
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України).
Початок перебігу строку давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Згідно зі ст.266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.
Нормою ч.3 ст.267 ЦК України встановлено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.
Виходячи з основних засад цивільного права, які характеризуються загальним підходом до певної групи цивільних правовідносин, принципу рівності правового регулювання окремого виду правовідносин і аналізуючи норми розділу V ЦК України "Строки та терміни. Позовна давність" у їх сукупності, слід дійти висновку про поширення норми ч.3 ст.267 ЦК України як на загальну, так і спеціальну позовну давність.
Отже, без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов'язана лише з наявністю про це заяви сторони. Таким чином, суд за власною ініціативою не має права застосувати позовну давність.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 925/756/19 (провадження № 12-40гс20) зроблено висновок про те, що невиконання відповідачем протягом тривалого часу обов'язку щодо укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту та сплати пайового внеску, не може бути підставою для висновку про незастосування визначеної у статті 257 ЦК України загальної позовної давності до таких правовідносин.
Перебіг позовної давності обчислюється з моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
При цьому позивач повинен довести той факт, що він не міг довідатись про порушення свого цивільного права, а відповідач, навпаки, що інформацію щодо порушеного права позивач мав можливість отримати раніше.
З врахуванням того, що право власності відповідача ОСОБА_1 на нерухоме майно без додаткового введення в експлуатацію було визнано рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 22 червня 2012 року (зареєстровано КП “ДМБТІ” ДОР 15 жовтня 2012 року, державне реєстрація прав власності відбулася 29 жовтня 2014 року) та саме з цього часу вона повинна була укласти відповідний договір про пайову участь, а Дніпровська міська рада з даним позовом звернулась лише 31 травня 2018 року, тобто з пропуском строку позовної давності.
Доводи апеляційної скарги стосовно того, що про порушення їх прав стало відомо лише 03 травня 2018 року є хибними.
За таких обставин, позовні вимоги є обґрунтованими, але в їх задоволенні слід відмовити у зв'язку зі спливом позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем.
Виходячи з наведеного, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції відповідно до роз'яснень, наданих в п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку” №12 від 24 жовтня 2008 року, підлягає зміні в частині обґрунтування відмови у задоволенні позову у зв'язку з пропуском строку позовної давності.
Керуючись ст.ст.367,374,376,381-383 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Дніпровської міської ради задовольнити частково.
Рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 07 травня 2019 року - змінити в частині обґрунтування підстав відмови в задоволенні позовних вимог.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Головуючий: Демченко Е.Л.
Судді: Куценко Т.Р.
Макаров М.О.