Провадження № 22-ц/803/6744/21 Справа № 182/6647/18 Суддя у 1-й інстанції - Кобеляцька-Шаховал І. О. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П.
05 липня 2021 року м.Кривий Ріг
справа № 182/6647/18
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Барильської А.П.
суддів - Бондар Я.М., Зубакової В.П.
сторони:
позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»
відповідач - ОСОБА_1
розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 квітня 2021 року, яке ухвалено суддею Кобеляцькою-Шаховал І.О. у місті Нікополі Дніпропетровської області, відомості щодо дати складання повного судового рішення в матеріалах справи відсутні, -
У вересні 2018 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», який є правонаступником ПАТ КБ «ПриватБанк,» звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування позову зазначено, що 05.03.2012 року між Банком та ОСОБА_3 був укладений договір б/н, відповідно до якого остання отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана Анкета-Заява разом з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою, складає між нею та Банком договір, що підтверджується підписом відповідача у Анкеті-Заяві.
Банк свої зобов'язання за договором про надання банківських послуг виконав у повному обсязі.
Внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором, станом на 31.05.2018 року, утворилась заборгованість у розмірі 112 325, 37 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту - 4872,59 грн. та заборгованості за простроченими процентами за користування кредитом за період з 05.03.2012 року по 29.01.2018 року - 107452,78 грн., яку позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь та вирішити питання щодо розподілу судових витрат.
Заочним рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 лютого 2019 року позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» були задоволенні та стягнуто зі ОСОБА_2 на користь позивача заборгованість по кредиту в сумі 112 325 грн. 37 коп., яка складається з 4 872, 59 грн.-заборгованості по кредиту та 107 452, 78 грн.- заборгованості по процентам за користування кредитом за період з 05.03.2012 року по 29.01.2018 року) та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 762 грн. А всього стягнуто 114 087 грн. 37 коп.
Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 жовтня 2019 року вищевказане рішення, на підставі заяви ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення, було скасовано та справу призначено до судового розгляду.
Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 квітня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що суд не дослідив наявні у матеріалах справи докази. Позивач зазначає, що на підтвердження заявлених позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» надано належні та допустимі докази по справі, в тому числі розрахунок заборгованості та виписку з особового рахунку відповідача, з яких вбачається користування відповідачем кредитним лімітом, що свідчить про згоду відповідача з умовами кредиту. В установленому законом порядку кредитний договір не визнаний недійсним, позивачем доведений факт укладення з відповідачем кредитного договору. Позивач зазначає, що відповідач, підписуючи Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, приєдналась до договору приєднання та погодилась з його умовами. При цьому, Умови та Правила надання банківських послуг є складовою частиною кредитного договору, при яких підпис під ними не потрібен, якщо саме ці Умови та Правила були чинними під час укладення договору.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог позивача, суд першої інстанції виходив з того, що АТ КБ «ПриватБанк» не надано належних та допустимих доказів надання позичальнику кредитних коштів та погодження з позичальником ОСОБА_3 умов щодо розміру та порядку нарахування процентів за порушення строків виконання зобов'язань, а тому відмовив в задоволенні цих позовних вимог з підстав їх недоведеності та необґрунтованості.
При цьому, суд дійшов висновку, що факт надання кредитних коштів повинен бути підтверджений виключно належним чином оформленим розрахунковим документом, а Умови та Правила надання банківських послуг, які визначають порядок, розміри та строки погашення заборгованості за кредитом та нарахування і сплати відсотків за користування кредитними коштами, не можна вважати складовою Кредитного договору б/н від 05.03.2012 року, оскільки позивачем не надано доказів, що Умови та Правила надання банківських послуг, які додані до позовної заяви, розуміла позичальник ОСОБА_3 при укладенні Договору та погодилась з ними.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за простроченими процентам за користування кредитом за період з 05.03.2012 року по 29.01.2018 року, проте не може погодитись з висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за тілом кредиту, з огляду на наступне.
Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 05.03.2012 року відповідач звернулась до позивача із Анкетою-Заявою, відповідно до якої Публічне акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк», у теперішній час Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк», надав ОСОБА_4 кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Посилаючись на невиконання відповідачем умов Договору про надання банківських послуг, позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором, яка, за розрахунком позивача, станом на 31.05.2018 року, становить 112 325, 37 грн. та складається із заборгованості за тілом кредиту - 4872,59 грн. та заборгованості за простроченими процентами за користування кредитом за період з 05.03.2012 року по 29.01.2018 року - 107452,78 грн.
За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Як вбачається із матеріалів справи, відповідно до Анкети-Заяви від 05.03.2012 року ОСОБА_4 була надана кредитна картка із встановленим кредитним лімітом у розмірі 300 грн. на платіжну картку. В подальшому 16.02.2012 року кредитний ліміт було збільшено до 1400 грн., 29.05.2012 року кредитний ліміт було збільшено до 2000 грн., 17.08.2013 року кредитний ліміт було зменшено до 5000 грн., а 15.01.2020 року кредитний ліміт було зменшено до 0 грн. (том 1 а.с.212).
За приписами п.п. 3, 6 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. У разі складання та зберігання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку на машинних носіях інформації підприємство зобов'язане за свій рахунок виготовити їх копії на паперових носіях на вимогу інших учасників господарських операцій, а також правоохоронних органів та відповідних органів у межах їх повноважень, передбачених законами.
Згідно зі ст. 41 Закону України "Про Національний банк України" та ч. ч. 1, 2 ст.68 Закону України "Про банки та банківську діяльність", Національний Банк України встановлює обов'язкові для банківської системи стандарти та Правила ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності, що відповідають вимогам законів України та міжнародним стандартам фінансової звітності. Банки організовують бухгалтерський облік відповідно до внутрішньої облікової політики, розробленої на підставі Правил, встановлених Національним банком України відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Бухгалтерський облік має забезпечувати своєчасне та повне відображення всіх банківських операцій та надання користувачам достовірної інформації про стан активів і зобов'язань, результати фінансової діяльності та їх зміни.
Підставою для бухгалтерського обліку операцій банку, відповідно до підпункту 2.1.1 Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного Банку України від 30.12.1998 року № 566, зі змінами та доповненнями, є первинні документи, які фіксують факти здійснення цих операцій. У разі складання їх у вигляді електронних записів при потребі повинно бути забезпечене отримання інформації на паперовому носії.
Пунктом 5.1 глави 5 вищезазначеного Положенням визначено, що інформація, яка міститься в первинних документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа.
Згідно з п.5.4. цього Положенням, особові рахунки є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня.
При цьому, п.5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного Банку України від 18.06.2003 року № 254 визначено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Отже, виписки з особових рахунків клієнтів є регістрами аналітичного обліку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.
Враховуючи наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів приходить до висновку, що надані АТ КБ «ПриватБанк», по справі докази є належними та допустимими, у розумінні ст. ст. 58-59 ЦПК України, та у своїй сукупності підтверджують те, що відповідач ОСОБА_5 , відповідно до наданого позивачем розрахунку, з 05.03.2012 року по 31.05.2018 року користувалась кредитними коштами, наданими їй ПАТ КБ «ПриватБанк», у теперішній час Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк», за договором б/н у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку.
Відповідно до розрахунку, наданого позивачем, станом на 31.05.2018 року, відповідач, з урахуванням виконання зобов'язань за кредитним договором, має заборгованість за тілом кредиту, оскільки, як вбачається з розрахунку, наданого позивачем, який перевірено колегією суддів, та виписки з особового рахунку відповідача, за період з 05.03.2012 року по 31.05.2018 року відповідач по справі активно користувалась кредитними коштами та здійснювала погашення заборгованості за кредитним договором. Відповідно до розрахунку, проведеного колегією суддів, відповідач по справі, за період з 05.03.2012 року по 31.05.2018 року отримала 7 997,26 грн. кредитних коштів, при цьому повернула 4 889,09 грн., що свідчить про те, що відповідач має зобов'язання перед позивачем з повернення кредитних коштів в розмірі 3 108,17 грн. (том 1 а.с.188-206).
На підставі наведеного вище, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за тілом кредиту в розмірі 3 108,17 грн., розмір якої підтверджений належними та допустимими доказами по справі, у зв'язку з чим доводи апеляційної скарги позивача в цій частині, заслуговують на увагу.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за простроченими процентами за користування кредитом за період з 05.03.2012 року по 29.01.2018 року, суд першої інстанції виходив з того, що наданий позивачем витяг з Умов та Правил надання банківських послуг не містить підпису ОСОБА_6 , що свідчить про відсутність належних і допустимих доказів того, що остання була ознайомлена саме з цими Умовами та Правилами надання банківських послуг, що свідчить про недодержання сторонами письмової форми кредитного договору.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Оскільки умови договору приєднання розроблені ПАТ КБ «ПриватБанк», у теперішній час АТ КБ «ПриватБанк», вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим Банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці Умови та Правила надання банківських послуг в ПриватБанку, а не інші. Тому, з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України, можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника відсотків від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику, грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем, у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
В Анкеті-заяві позичальника від 05 березня 2012 року процентна ставка не зазначена.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив стягнути складові його повної вартості, зокрема, заборгованість за простроченими процентами за користування кредитом за період з 05.03.2012 року по 29.01.2018 року в сумі 107 452,78 грн.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в частині стягнення процентів, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, як невід'ємної частини спірного договору.
Витягом з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку розуміла відповідач та ознайомилась і погодилась з ними, підписуючи Заяву-Анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані Банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.
Отже, колегія суддів приходить до висновку, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин, 05.03.2012 року, до моменту звернення до суду із вказаним позовом 06.09.2018 року, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг в ПриватБанку , відсутність у Анкеті-заяві домовленості сторін про сплату процентів за користування кредитними коштами, надані Банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та Правил банківських послуг в ПриватБанку не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Вище зазначене повністю узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду у справі № 342/180/17-ц від 03 липня 2019 року.
При цьому, згідно з ч. 6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості (пункт 3 частини першої).
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
На підставі наведеного вище колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що Умови та Правила банківських послуг в ПриватБанку, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 05.03.2012 року, шляхом підписання Анкети-Заяви. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді сплату процентів за користування кредитними коштами.
До того ж, у даному випадку, необхідно зауважити, що міжнародними актами, зокрема, Резолюцією Генеральної асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» констатовано, що споживачі здебільшого знаходяться в нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти, купівельної спроможності та виходячи з важливості сприяння справедливому, рівноправному та усталеному економічному і соціальному розвитку, у зв'язку з чим сформульовано керівні принципи для захисту інтересів споживачів.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, колегія суддів зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права, бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та Правил банківських послуг в ПриватБанку , оскільки Умови та Правил банківських послуг в ПриватБанку це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих Правил тим більше, співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
На підставі наведеного вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав вважати, що при укладенні договору з відповідачем по справі ОСОБА_7 , ПАТ КБ «ПриватБанк», у теперішній час АТ КБ «ПриватБанк», дотримався вимог, передбачених чинним законодавством України про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих Умов та Правил банківських послуг в ПриватБанку, які вважав узгодженими Банк.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
На підставі наведеного вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості за простроченими процентами за користування кредитом за період з 05.03.2012 року по 29.01.2018 року в сумі 107 452,78 грн.
Доводи апеляційної скарги про те, що у суду першої інстанції були відсутні підстави для відмови у стягненні процентів, при цьому суд порушив основоположні норми банківського кредитування, нехтує принципами платності кредитного договору та ставить під загрозу фінансову стабільність Банку та функціювання фінансового сектору держави не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення суду, адже зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, зокрема, такі доводи суперечать й установленій практиці Верховного Суду.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині відмови в задоволенні позовних вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту з ухваленням в цій частині нового рішення по справі про часткове задоволення вказаних позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором б/н від 05 березня 2012 року, станом на 31.05.2018 року, в розмірі 3 108,17 грн., яка складається заборгованості за тілом кредиту.
В іншій частині рішення суду має бути залишено без змін.
Крім того, відповідно до п.3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, пропорційно задоволених судом апеляційної інстанції позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 48 грн. 76 коп. за подачу позовної заяви та 73,13 грн. витрат, понесених позивачем на сплату судового збору за подачу апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції, а разом 121,89 грн. (том 1 а.с.1, том 2 а.с.117).
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» задовольнити частково.
Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 квітня 2021 року скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за тілом кредиту та ухвалити в цій частині нове рішення.
Позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за тілом кредиту задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» заборгованість за договором б/н від 05 березня 2012 року, яка станом на 31 травня 2018 року, становить 3 108 (три тисячі сто вісім) грн. 17 коп. та складається із заборгованості за тілом кредиту.
В задоволенні позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» заборгованості за договором б/н від 05 березня 2012 року, яка складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 1764 грн. 42 коп. - відмовити.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» судовий збір в сумі 121 (сто двадцять одна) грн. 89 коп.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст постанови складено 05 липня 2021 року.
Головуючий:
Судді: