Постанова
Іменем України
30 червня 2021 року
м. Київ
справа № 533/603/20
провадження № 61-722св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.
суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
треті особи: ОСОБА_2 , приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу Чернігівської області Завалієв Артем Анатолійович
розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Козельщинського районного суду Полтавської області від 19 жовтня 2020 року у складі судді Лизенка А. В. та постанову Полтавського апеляційного суду від 17 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Кузнєцової О. Ю., Гальонкіна С. А., Хіль Л. М.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), треті особи: ОСОБА_2 , приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу Чернігівської області Завалієв А. А. (далі - приватний нотаріус Завалієв А. А.), про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно.
Позовна заява мотивована тим, що він є співвласником квартири за адресою: АДРЕСА_1 спільно з ОСОБА_2 .
У 2008 році між ним та Закритим акціонерним товариством комерційним банком (далі - ЗАТ КБ) «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», було укладено кредитний договір та договір іпотеки, предметом якого є вказана квартира.
У зв'язку з невиконанням ним умов кредитного договору, укладеним із ЗАТ КБ «ПриватБанк», рішенням Козельщинського районного суду Полтавської області від 28 жовтня 2015 року та додатковим рішенням цього ж суду від 05 листопада 2015 року у справі № 533/740/15-ц з нього стягнуто 70 469 грн на користь банку у рахунок погашення кредитної заборгованості.
Рішенням Козельщинського районного суду Полтавської області від 07 червня 2016 року у справі № 533/385/16-ц за позовом банку до нього у рахунок погашення кредитної заборгованості звернено стягнення на спірну квартиру, шляхом продажу її з укладенням банком від свого імені договору купівлі-продажу, з початковою вартістю на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності.
Вказував, що 15 липня 2019 року з Державного реєстру прав на нерухоме майно він дізнався, що згідно з рішенням приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу Завалієва А. А. від 03 листопада 2016 року право власності на спірну квартиру перереєстровано на банк у позасудовому порядку згідно з відповідним застереженням у договорі іпотеки.
Вважав передачу права власності на спірну квартиру у рахунок погашення кредитних зобов'язань у позасудовому порядку неправомірною, так як порушено положення статті 37 Закону України «Про іпотеку», а саме не надано документів, які підтверджують вартість предмету іпотеки на момент його перереєстрації на іпотекодержателя.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд визнати протиправним і скасувати рішення від 03 листопада 2016 року № 32207490 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийняте приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Чернігівської області Завалієвим А. А. та запис від 30 жовтня 2016 року № 17264341 про право власності на об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером № 1075039853220, а саме квартиру за адресою: АДРЕСА_1 за власником АТ КБ «ПриватБанк».
Короткий зміст рішень суду першої інстанції
Рішенням Козельщинського районного суду Полтавської області від 19 жовтня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення від 03 листопада 2016 року № 32207490 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийняте приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Чернігівської області Завалієвим А. А., та запис від 30 жовтня 2016 року № 17264341 про право власності на квартиру АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна № 1075039853220, за власником АТ КБ «ПриватБанк».
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що приватному нотаріусу, як державному реєстратору, всупереч Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок), статті 37 Закону України «Про іпотеку» не надано документів, які підтверджують вартість предмету іпотеки на момент його перереєстрації на іпотекодержателя, що є суттєвим порушенням та унеможливлювало здійснення спірної державної реєстрації.
Додатковим рішенням Козельщинського районного суду Полтавської області від 09 листопада 2020 року, ухваленим за заявою представника ОСОБА_1 - адвоката Яременка О. Є., стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 9 669,92 грн.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Полтавського апеляційного суду від 17 грудня 2020 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.
Рішення Козельщинського районного суду Полтавської області від 19 жовтня 2020 року змінено у мотивувальній частині, викладено її в редакції постанови.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що районний суд дійшов правильного висновку по суті спору про задоволення позову ОСОБА_1 , проте неправильно мотивував своє рішення, оскільки задовольнити його позов необхідно через те, що АТ КБ «ПриватБанк» вже реалізував судовий порядок звернення стягнення на предмет іпотеки, визначений статтею 39 Закону України «Про іпотеку», тому не мав права звертати стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку.
Крім того, суд вказав, що банком було порушено положення статті 35 Закону України «Про іпотеку», оскільки не було направлено іпотекодавцю належної письмової вимоги про усунення порушення перед зверненням стягнення на предмет іпотеки.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у січні 2021 року до Верховного Суду, АТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що банк не мав права реалізувати своє право іпотекодержателя у позасудовому порядку, через існування рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки на час вчинення спірних дій щодо переходу права власності на предмет іпотеки зазначене рішення суду не виконано.
Вказує, що банк надав нотаріусу всі документи, передбачені пунктом 61 постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», для вчинення необхідної реєстраційної дії. Посилання суду першої інстанції на ненадання звіту про оцінку майна, на думку заявника, є безпідставним, оскільки надання такої оцінки не передбачено, як обов'язкове.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У березні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує, що доводи банку є безпідставними, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій забезпечили повний та всебічний розгляду справи, ухваливши законні та обґрунтовані судове рішення по суті спору, тому просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» - без задоволення.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції. Зупинено дію рішення Козельщинського районного суду Полтавської області від 19 жовтня 2020 року та постанови Полтавського апеляційного суду від 17 грудня 2020 року до закінчення касаційного провадження.
10 лютого 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 07 квітня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 є співвласником квартири АДРЕСА_3 , на підставі договору дарування, посвідченого державним нотаріусом Козельщинської державної нотаріальної контори Курочкіним О. О. 14 грудня 2004 року, реєстровий номер 3668, спільно з ОСОБА_2
24 квітня 2008 року між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ «ПриватБанк» укладено кредитний договір.
У цей самий день, між сторонами укладено договір іпотеки, за умовами якого спірну квартиру передано в іпотеку на забезпечення виконання кредитних зобов'язань ОСОБА_1 за вищевказаним кредитним договором.
Рішенням Козельщинського районного суду Полтавської області від 28 жовтня 2015 року та додатковим рішенням від 05 листопада 2015 року у справі № 533/740/15-ц у рахунок боргу за вищевказаним кредитним договором стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 70 469 грн боргу.
Рішенням Козельщинського районного суду Полтавської області від 07 червня 2016 року у справі № 533/385/16-ц ухвалено у рахунок погашення заборгованості, що утворилася за кредитним договором від 24 квітня 2008 року, укладеним між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 у розмірі 90 147,18 грн, станом на 10 березня 2016 року (50 146,4 грн - заборгованість за кредитом; 22 744,39 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом; 744,89 грн - заборгованість по комісії за користування кредитом; 11 980,68 грн - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором; 250 грн - штраф (фіксована частина), 4 280,82 грн - штраф (процентна складова), звернено стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 24 квітня 2008 року, укладеним між ЗАТ (ПАТ) КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на квартиру загальною площею 79,10 кв. м, житловою площею 55,90 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 і ОСОБА_2 відповідно до договору дарування квартири від 14 грудня 2004 року, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки з укладенням від свого імені договору купівлі-продажу, у тому числі нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, з іншою особою покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки, з початковою вартістю на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності-незалежним експертом.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень заявник вказує неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 449/1154/14 (провадження № 61-1137св18) та постанові Верховного Суду у складі суддів Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 756/15538/15-ц (провадження № 61-18736сво18), що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк»підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення суду апеляційної інстанції у частині мотивів вказаним вимогам не відповідає.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Виконання зобов'язання може забезпечуватися заставою (частина перша статті 546 ЦК України).
Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.
Частинами першою, третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
З огляду на зміст частини першої статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
Відповідно до частини третьої статті 37 Закону України «Про іпотеку» у редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин, іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.
Частиною першою статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до частини третьої статті 10 цього Закону державний реєстратор, зокрема, встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.
Згідно із пунктом 6 Порядку державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб'єкта державної реєстрації прав або нотаріуса.
Пунктом 61 Порядку передбачено, що для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:
1) засвідчена іпотекодержателем копія письмової вимоги про усунення порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцю та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;
2) засвідчена іпотекодержателем копія повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення або поштового відправлення з оголошеною цінністю, яким надіслано вимогу, зазначену у підпункті 1 цього пункту, з відміткою про вручення адресату, або
засвідчена іпотекодержателем копія рекомендованого поштового відправлення або поштового відправлення з оголошеною цінністю, яким надіслано вимогу, зазначену у підпункті 1 цього пункту, з позначкою про відмову адресата від одержання такого відправлення, або
засвідчені іпотекодержателем копії рекомендованих поштових відправлень або поштових відправлень з оголошеною цінністю (поштових конвертів), якими не менше ніж двічі з періодичністю не менше ніж один місяць надсилалася вимога, зазначена у підпункті 1 цього пункту, та які повернулися відправнику у зв'язку із відсутністю адресата або закінченням встановленого строку зберігання поштового відправлення, або
засвідчені іпотекодержателем паперові копії електронного листа, яким за допомогою засобів інформаційної, телекомунікаційної або інформаційно-телекомунікаційної системи, що забезпечує обмін електронними документами, надіслано вимогу, зазначену у підпункті 1 цього пункту, та електронного службового повідомлення відповідної системи, яким підтверджується доставка відповідного електронного листа за адресою електронної пошти адресата (у разі коли договором з іпотекодавцем або боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, передбачено можливість обміну електронними документами);
3) довідка іпотекодержателя, що містить відомості про суму боргу за основним зобов'язанням станом на дату не раніше трьох днів до дня подання документів для проведення відповідної державної реєстрації та відомості про вартість предмета іпотеки, визначену суб'єктом оціночної діяльності, станом на дату не раніше 90 днів до дня подання документів для проведення відповідної державної реєстрації;
4) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
У разі подання документа, зазначеного в абзаці першому або четвертому підпункту 2 цього пункту, державна реєстрація проводиться після спливу тридцятиденного строку з моменту отримання адресатом вимоги, зазначеної у підпункті 1 цього пункту, якщо у такій вимозі не зазначений більш тривалий строк.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Задовольняючи позов ОСОБА_1 визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно, суд першої інстанції правильно виходив із того, що банком приватному нотаріусу, як державному реєстратору, всупереч Порядку, статті 37 Закону України «Про іпотеку» не надано документів, які підтверджують вартість предмету іпотеки на момент його перереєстрації на іпотекодержателя, що є суттєвим порушенням та унеможливлювало здійснення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем.
Доводи касаційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» про те, що посилання суду першої інстанції на ненадання звіту про оцінку майна, є помилковим, оскільки надання такої оцінки не передбачено Порядком, є безпідставним, оскільки підпунктом 3 пункту 61 Порядку визначено, що для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються, зокрема, відомості про вартість предмета іпотеки, визначену суб'єктом оціночної діяльності, станом на дату не раніше 90 днів до дня подання документів для проведення відповідної державної реєстрації.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц (провадження № 14-22цс19) акцентувала увагу на тому, що ціна набуття права власності на предмет іпотеки є істотною обставиною і повинна погоджуватися з власником майна.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд апеляційної інстанції, змінюючи мотиви задоволення позову ОСОБА_1 , на вказані вимоги Порядку, статті 37 Закону України «Про іпотеку» та правові висновки Великої Палати Верховного Суду уваги не звернув.
При цьому, апеляційний суд помилково вказав, що позов підлягає задоволенню, так як АТ КБ «ПриватБанк» вже реалізував судовий порядок звернення стягнення на предмет іпотеки, визначений статтею 39 Закону України «Про іпотеку», тому не мав права звертати стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, оскільки, як було встановлено судами, рішення Козельщинського районного суду Полтавської області від 07 червня 2016 року у справі № 533/385/16-ц про звернення стягнення на предмет іпотеки на час звернення банку до нотаріуса виконано не було.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції з дотриманням вимог статей 263-265 ЦПК України правильно встановив правовідносини, що склалися між сторонами, та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову ОСОБА_1 , правильно вказавши мотиви для задоволення позову, а суд апеляційної інстанції помилково змінив мотивувальну частині рішення суду першої інстанції .
Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Оскільки судом апеляційної інстанції було помилково змінено мотивувальну частину рішення суду першої інстанції, то Верховний Суд скасовує постанову апеляційного суду в цій частині та залишає в силі рішення суду першої інстанції у частині мотивів задоволення позову.
При цьому, по суті позовних вимог судові рішення судів попередніх інстанцій є правильними, а доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість їх судових рішень не впливають, тому в решті рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду необхідно залишити без змін.
Згідно із частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Щодо судових витрат
Згідно із частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до положення підпункту в) пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, зокрема, із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Незважаючи на те, що касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» підлягає частковому задоволенню, Верховний Суд залишає за ним понесені судові витрати за сплату судового збору за подання касаційної скарги, оскільки залишення в силі рішення суду першої інстанції в частині мотивів задоволення позову ОСОБА_1 не впливає на суть вирішеного спору, який було вирішено судами на користь позивача, а судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 141, 400, 402, 409, 410, 413, 416, 419, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково.
Постанову Полтавського апеляційного суду від 17 грудня 2020 року в частині зміни мотивувальної частини рішення суду першої інстанції скасувати.
Рішення Козельщинського районного суду Полтавської області від 19 жовтня 2020 року та в іншій частині постанову Полтавського апеляційного суду від 17 грудня 2020 року залишити без змін.
Відновити дію рішення Козельщинського районного суду Полтавської області від 19 жовтня 2020 року та у нескасованій частині постанови Полтавського апеляційного суду від 17 грудня 2020 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк