Ухвала
01 липня 2021 року
м. Київ
справа № 607/28990/19
провадження № 61-7865св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача -ОСОБА_2 ,
відповідач - Тернопільська районна державна адміністрація Тернопільської області, Державна казначейська служба України,
представник Тернопільської районної державної адміністрації Тернопільської області - Алексанян Світлана Жанівна,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області, у складі судді Вийванка О. М., від 29 жовтня 2020 року та постанову Тернопільського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Храпак Н. М., Дикун С. І., Парандюк Т. С., від 24 березня 2021 року.
Короткий зміст позовної заяви та її обґрунтування
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Тернопільської районної державної адміністрації, Державної казначейської служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів, - ОСОБА_3 , про відшкодування майнової шкоди.
Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтував тим, що посадовою особою органу державної влади - Тернопільської районної державної адміністрації Тернопільської області було видано незаконне розпорядження, в результаті якого на підставі судових рішень у нього витребувано та зобов'язано повернути належну йому земельну ділянку, яка була добросовісно набута ним за договором купівлі-продажу. Вважав, що державою Україна в особі органу виконавчої влади йому заподіяно майнову шкоду у розмірі вартості земельної ділянки.
Посилаючись на зазначені обставини, уточнивши позовні вимоги, позивач просив суд стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на його користь майнову шкоду у розмірі 99 660 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області
від 29 жовтня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Тернопільської районної державної адміністрації, Державної казначейської служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів, - ОСОБА_3 , про відшкодування майнової шкоди відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що правовідносини з приводу набуття ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку, площею 0,64 га, для ведення особистого селянського господарства, передачі грошових коштів за вказану земельну ділянку, виникли між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 як продавцем спірної земельної ділянки. Суд першої інстанції вказав, що позивач не звертався до ОСОБА_3 з приводу визнання недійсним договору купівлі-продажу і повернення грошових коштів за цим договором, які були ним передані саме ОСОБА_3 . З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивачем не доведено факту заподіяння йому відповідачами шкоди, наявності причинно-наслідкового зв'язку між неправомірними рішеннями Тернопільської районної державної адміністрації та наслідками, зазначеними ним у позові.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 24 березня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 жовтня 2020 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що між сторонами відсутній склад деліктного правовідношення, наявність якого є обов'язковою умовою для покладення на особу, яка завдала шкоду, цивільно-правової відповідальності, тому суд першої інстанції правильно зазначив, що правовідносини з приводу набуття права власності на вказану земельну ділянку саме на підставі неправомірного рішення органу державної влади виникли у попереднього власника ОСОБА_3 , а не у позивача. Апеляційний суд звернув увагу на те, що позивачу завдано шкоду у зв'язку з придбанням товару у особи, яка не мала права на його продаж, враховуючи встановлену судом незаконність виникнення права власності на спірну земельну ділянку у продавця товару. Також апеляційний суд зазначив, що позивач не позбавлений можливості пред'явити вимоги щодо відшкодування завданих збитків до продавця товару відповідно
до статті 661 ЦК України, що буде вважатися справедливою сатисфакцією.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 жовтня 2020 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 24 березня 2021 року і ухвалити нове судове рішення про задоволення позову у повному обсязі.
Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає порушення судами норм матеріального і процесуального права, посилаючись на те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц,
від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, від 07 листопада
2018 року у справі № 488/5027/14-ц, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду, від 19 грудня 2018 року у справі
№ 686/13878/17, від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц,
а також у постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2510цс15 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України). Також заявник просить відступити від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 19 грудня 2018 року у справі
№ 686/13878/17 та застосованого судом апеляційної інстанції
(пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України), посилаючись на те, що він суперечить висновкам Європейського суду з прав людини. Посилається на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, внаслідок неналежного дослідження судом зібраних у справі доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги зводяться до того, що поза увагою судів попередніх інстанцій залишилось те, що ризик будь-якої помилки державного органу влади має покладатися саме на державу і ці помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавлених осіб. Заявник наголошує на тому, що вина ОСОБА_3 у незаконній приватизації спірної земельної ділянки відсутня, земельна ділянка була витребувана у ОСОБА_1 саме через помилку органу державної влади, яка встановлена судовим рішенням. Заявник зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у зазначених вище постановах підтвердила право зацікавленої особи на звернення до суду з позовом про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади. На думку заявника, звернення до суду з позовом до ОСОБА_3 на підставі статті 661 ЦК України буде неефективним способом захисту, покладає на нього надмірний тягар, оскільки ОСОБА_3 повідомив про відсутність у нього грошових коштів. Особа, яка подала касаційну скаргу, стверджує, що у справі, яка переглядається, наявний причинно-наслідковий зв'язок між завданою позивачу шкодою та протиправним діянням голови Тернопільської районної державної адміністрації Тернопільської області.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
У відзиві на касаційну скаргу Тернопільська районна державна адміністрація просить залишити касаційну скаргу представника
ОСОБА_1 - ОСОБА_2 без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість. Вказує, що позивач не надав належних та достовірних доказів на підтвердження наявності усіх складових елементів, необхідних для цивільно-правової відповідальності Тернопільської районної державної адміністрації.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 27 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.
Ухвалою Верховного Суду від 24 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Розпорядженням голови Тернопільської районної державної адміністрації Тернопільської області від 12 травня 2010 року № 509 ОСОБА_3 надано дозвіл на складання проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, орієнтовною площею 0,64 га, для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту на території Ступківської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області.
На замовлення ОСОБА_3 товариством з обмеженою відповідальністю «Геоземсервіс» розроблено проєкт землеустрою щодо відведення йому вказаної земельної ділянки.
13 березня 2011 року рішенням сесії Тернопільської районної ради Тернопільської області № 83 погоджено проєкт землеустрою щодо встановлення меж адміністративного утворення села Ступки Тернопільського району Тернопільської області.
Рішенням Тернопільської обласної ради від 14 червня 2012 року № 1375 «Про затвердження проєкту землеустрою щодо встановлення меж адміністративного утворення села Ступки на території Ступківської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області» затверджено проєкт землеустрою щодо встановлення меж адміністративного утворення села Ступки на території Ступківської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області, загальною площею 724,12 га.
Розпорядженням голови Тернопільської районної державної адміністрації Тернопільської області від 10 грудня 2012 року № 1328-од ОСОБА_3 затверджено проєкт землеустрою та передано у власність земельну ділянку, площею 0,64 га, для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту на території Ступківської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області.
27 листопада 2013 року державним реєстратором Реєстраційної служби Тернопільського районного управління юстиції прийнято рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку, кадастровий номер 6125287700:01:001:0910, а також видано свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 .
01 вересня 2014 року ОСОБА_3 відчужив земельну ділянку, кадастровий номер 6125287700:01:001:0910, ОСОБА_1 за ціною 104 897 грн на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського районного нотаріального округу Тернопільської області Бриксою Т. І.
23 жовтня 2014 року право власності на земельну ділянку ОСОБА_1 зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 28 січня 2016 року у справі № 607/7137/15-к по обвинуваченню ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою
статті 367 КК України, звільнено її від відповідальності за вказане кримінальне правопорушення у зв'язку із закінченням строків давності, та закрито кримінальне провадження. Вказана ухвала набрала законної сили. Судом встановлено, що ОСОБА_4 , перебуваючи на посаді заступника начальника управління Держкомзему у Тернопільському районі та виконуючи обов'язки начальника управління, 15 серпня 2012 року на засіданні комісії з розгляду питань, пов'язаних з погодженням документації землеустрою, діючи відповідно до пункту 13 Типового положення про комісію з розгляду питань, пов'язаних з погодженням документації із землеустрою, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України
від 23 грудня 2009 року № 1420, як уповноважений на підписання та скріплення печаткою відповідних висновків представник управління Держкомзему у Тернопільському районі Тернопільської області та будучи відповідно до пункту 14 вказаного Положення головою даної комісії, внаслідок неналежного виконання своїх службових обов'язків через несумлінне ставлення до них, підписала та завірила гербовою печаткою висновок № 597, яким вирішено погодити проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 0,64 га, у власність ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства на території Ступківської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області (за межами населеного пункту).
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 жовтня 2018 року у справі № 607/7051/15-ц визнано незаконним та скасовано розпорядження голови Тернопільської районної державної адміністрації Тернопільської області від 12 травня 2010 року № 509 про складання проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, орієнтовною площею 0,64 га, для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту на території Ступківської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області. Визнано незаконним та скасовано розпорядження голови Тернопільської районної державної адміністрації від 10 грудня 2012 року № 1328-од, яким затверджено проєкт землеустрою та передано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку, площею 0,64 га, для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту на території Ступківської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області. Визнано недійсним свідоцтво про право власності ОСОБА_3 на нерухоме майно - земельну ділянку
від 27 листопада 2013 року за № 13501228, кадастровий номер 6125287700:01:001:0910. Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_1 та зобов'язано повернути земельну ділянку, площею 0,64 га, на користь держави в особі Ступківської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області, вартістю 57 216 грн.
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 04 квітня 2019 року у справі № 607/7051/15-ц апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 жовтня 2018 року у частині задоволення позовних вимог прокуратури Тернопільської області в інтересах держави в особі Ступківської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області про визнання незаконним та скасування розпорядження голови Тернопільської районної державної адміністрації Тернопільського району Тернопільської області від 12 травня 2010 року № 509 про складання проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, орієнтовною площею 0,64 га, для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту на території Ступківської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області скасовано. Ухвалено в цій частині нове рішення, яким у позові відмовлено. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 26 вересня 2019 року у справі
№ 607/7051/15-ц касаційні скарги ОСОБА_1 та представника
ОСОБА_3 - ОСОБА_5 залишено без задоволення. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 жовтня 2018 року у нескасованій після апеляційного перегляду частині та постанову Тернопільського апеляційного суду від 04 квітня 2019 року залишено без змін.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до пунктів 1, 2, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
У відповідності до частини п'ятої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати (частина четверта статті 403 ЦПК України).
Розділом ХІІІ Перехідні положення ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об'єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.
Статтею 41 Конституції України, статтею 321 ЦК України гарантовано, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього правачи обмежений у його здійсненні.
Крім того, втручання держави в право на мирне володіння своїм майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави загалом є предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод
Стаття 1 Першого протоколу містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою.
Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть.
Позбавлення майна без компенсації може свідчити про порушенням такого балансу та покладення надмірного тягаря на особу, в якої майно витребувано на користь держави. Ризик помилки, яка допущена органом державної влади, несе держава, допущені помилки не повинні усуватись за рахунок інших осіб (справа Рисовський проти України, заява №29979/04, рішення від 20 жовтня 2011 року, § 71; справа Гладишева проти Російської Федерації, заява № 7097/10, рішення від 06 грудня 2011 року, § 80).
У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Тернопільської районної державної адміністрації Тернопільської області, Державної казначейської служби України про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок витребування у нього спірної земельної ділянки на підставі судового рішення, у зв'язку із визнанням незаконним розпорядження Тернопільської районної державної адміністрації Тернопільської області про передачу цієї земельної ділянки у власність особі, яка відчужила її позивачу на підставі договору купівлі-продажу.
За змістом частини першої статті 661 ЦК України у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.
У той же час статтею 56 Конституції України, статтями 1173, 1174 ЦК України передбачено право особи на відшкодування за рахунок держави шкоди, завданої органом державної влади чи його посадовою особою.
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц та від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц висловлювала позицію про те, що особа, із власності якої витребовується земельна ділянка, яка вибула з власності держави на підставі незаконного рішення органу місцевого самоврядування або органу державної влади, не позбавлена можливості відновити своє право, пред'явивши вимогу до особи, в якої вона придбала цю ділянку, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України. Така позиція відповідає висновку Верховного Суду України, висловленому у постанові від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2510цс15.
Висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2510цс15, зводиться до того, що витребуванням земельної ділянки на користь держави не свідчить про порушення принципу пропорційності у зв'язку із наявністю у покупця земельної ділянки права, передбаченого статтею 661 ЦК України.
У постановах від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц та від 15 вересня 2020 рокуу справі 469/1044/17 Велика Палата Верховного Суду зазначала, що у випадку повернення земельної ділянки до державної або комунальної власності від кінцевого набувача законодавство України надає йому додаткові ефективні засоби юридичного захисту. Кінцевий набувач не позбавлений можливості відновити своє право, зокрема, пред'явивши вимогу до проміжного набувача, в якого придбав земельну ділянку, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України. Таку ж вимогу може заявити і проміжний набувач до первинного набувача.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що
статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (частини перша та третя статті 22 ЦК України).
Отже, законодавство України гарантує право як первинному, так і останньому набувачу спірної земельної ділянки заявити до органу місцевого самоврядування (органу державної влади) вимогу про відшкодування шкоди, якщо така була заподіяна кожному із них внаслідок прийняття оскаржених рішень, а також у разі повернення цієї ділянки власникові. Таке відшкодування має бути надане на підставі норм матеріального права згідно з належною юридичною процедурою та за вимогою, що підтверджена доказами.
Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції).
Засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці; використанню засобів захисту не повинні невиправдано та необґрунтовано перешкоджати дії чи бездіяльність органів влади держави-відповідача.
Подібних правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц (провадження № 14-17цс19).
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Схожі за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17,
від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.
При розгляді справи № 916/15738/18 суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про стягнення з Сергіївської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради збитків, понесених позивачем у зв'язку з придбанням дитячого табору, посилаючись на те, що реальними збитками кінцевого набувача майна, вилученого на користь держави майна, є вартість майна, яку сплачено за договором купівлі-продажу (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04 червня 2019 року).
У справі, яка переглядається, виникло правове питання, яке потребує уточнення, з урахуванням правових позицій, висловлених у постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2510цс15, постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц та від 15 вересня 2020 року у справі 469/1044/17, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц та від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц, щодо ефективного засобу юридичного захисту прав кінцевого набувача земельної ділянки у випадку її витребування на користь держави на підставі судового рішення, яким було визнано незаконним рішення органу місцевого самоврядування або органу державної влади про передачу земельної ділянки у власність, зокрема визначення розміру компенсації, яка може підлягати відшкодуванню за рахунок держави.
Позбавлення кінцевого добросовісного набувача земельної ділянки права на отримання від держави відповідної компенсації при вилученні земельної ділянки у зв'язку із протиправними діями органу державної влади чи його посадової особи, є несумісним з гарантіями, передбаченими статтею 1 Першого протоколу, свідчить про покладення на кінцевого добросовісного набувача надмірного тягаря при захисті його прав.
Зазначені вище проблемні питання, які поширені у судовій практиці, належать до компетенції Великої Палати Верховного Суду як інституції, діяльність якої спрямована на вирішення виключної правової проблеми в цілях забезпечення однакового застосування судами норм матеріального права.
Враховуючи вищезазначене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про наявність підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Керуючись статтями 400, 403, 404, Перехідними положеннями ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Справу № 607/28990/19 за позовом ОСОБА_1 до Тернопільської районної державної адміністрації, Державної казначейської служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3 , про відшкодування майнової шкоди, за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 жовтня 2020 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 24 березня 2021 року передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
Н. Ю. Сакара
С. Ф. Хопта
В. В. Шипович