Постанова
Іменем України
17 червня 2021 року
м. Київ
справа № 457/742/17
провадження № 61-880св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Калараша А. А. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Ткачука О. С.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Трускавецька міська рада, відділ державної реєстрації Трускавецької міської ради, публічне акціонерне товариство «Львівтурист»
розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 , діючого в інтересах ОСОБА_1 , на постанову Львівського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Шандра М. М., Левика Я. А., Мікуш Ю. Р., у справі за позовом ОСОБА_1 до Трускавецької міської ради, відділу державної реєстрації Трускавецької міської ради, публічного акціонерного товариства «Львівтурист» про скасування державної реєстрації права власності, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності, вилучення записів про державну реєстрацію права власності та визнання права власності в порядку набувальної давності,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Трускавецької міської ради, відділу державної реєстрації Трускавецької міської ради, публічного акціонерного товариства «Львівтурист» (далі - ПАТ «Львівтурист») про скасування державної реєстрації права власності, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності, вилучення записів про державну реєстрацію права власності та визнання права власності в порядку набувальної давності.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на рішення Господарського суду Львівської області від 06 червня 2005 року, яким через непідвідомчість господарському суду припинено провадження у справі
№ 1/267-20/88 за позовом Львівського ЗАТ по туризму та екскурсіях «Львівтурист» (далі - ЗАТ «Львівтурист») в частині визнання недійсним свідоцтва серії НОМЕР_1 про право власності територіальної громади
м. Трускавця в особі Трускавецької міської ради на нежитлову будівлю, розміщену на АДРЕСА_1 , виданого виконавчим комітетом Трускавецької міської ради 17січня 2005 року. Цим рішенням визнано недійсними рішення Трускавецької міської ради
від 22 вересня 2004 року № 391 «Про включення в комунальну власність будівлі на АДРЕСА_1 » та рішення виконавчого комітету Трускавецької міської ради від 26 листопада 2004 року № 270 «Про оформлення права власності на нежитлову будівлю на АДРЕСА_1 »; позовні вимоги в частині визнання права власності на спірну нежитлову будівлю залишено без розгляду, оскільки позивачем ЗАТ «Львівтурист» не було надано доказів знаходження будинку
АДРЕСА_1 у власності позивача станом на 17 січня 1992 року та підстави такого набуття права власності, а також не було надано доказів внесення спірного будинку у статутний фонд товариства та розміру вартості майна. Також не було доведено факту визнання майна безхазяйним.
З урахуванням низки судових рішень, позивач вважав, що починаючи
з 2005 року відсутні будь-які правові підстави перебування спірного будинку у власності та користуванні територіальної громади м. Трускавця в особі Трускавецької міської ради та у користуванні ПАТ «Львівтурист», а також надання компетентними органами цьому майну статусу безхазяйної речі. Питання щодо визнання права власності на спірну будівлю
за ПАТ «Львівтурист» в судовому порядку не знайшло остаточного вирішення.
Позивач зазначав, що незважаючи на вказане, законним власником спірної нежитлової будівлі на АДРЕСА_1 є територіальна громада м. Трускавця в особі Трускавецької міської ради.
Звертаючись із позовом, він вважав, що з 2005 року є єдиним добросовісним користувачем нежитлової будівлі на АДРЕСА_1 і продовжує відкрито, безперервно володіти цим нерухомим майном протягом десяти років. А тому є усі підстави для визнання за ним права власності на спірну будівлю за набувальною давністю, що може бути вчинено на підставі рішення суду.
Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просив суд скасувати державну реєстрацію права комунальної власності територіальної громади м. Трускавця в особі Трускавецької міської ради на нежитлову будівлю АДРЕСА_1 (позначену на плані літ. «А-1»), загальною площею 162,1 кв. м; визнати недійсним та скасувати свідоцтво серії НОМЕР_1 про право власності територіальної громади м. Трускавця в особі Трускавецької міської ради на вказану нежитлову будівлю, видане виконавчим комітетом Трускавецької міської ради 17 січня 2005 року; зобов'язати відділ державної реєстрації Трускавецької міської ради вилучити з державного реєстру речових прав на нерухоме майно розділ № 9574517 від 17 січня 2005 року,
а також розділ № 255423546115 та запис про право власності № 17020532 від 21 жовтня 2016 року щодо державної реєстрації права власності
на спірну нежитлову будівлю за територіальною громадою м. Трускавця
в особі Трускавецької міської ради; визнати за ним право власності
за набувальною давністю на спірне нерухоме майно.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Трускавецького міського суду Львівської області від 28 листопада 2017 року позов задоволено.
Скасовано державну реєстрацію права комунальної власності територіальної громади м. Трускавця в особі Трускавецької міської ради на нежитлову будівлю АДРЕСА_1 (позначену на плані літ. «А-1») загальною площею 162,1 кв. м.
Визнано недійсним та скасовано свідоцтво серії НОМЕР_1 про право власності територіальної громади м. Трускавця в особі Трускавецької міської ради на спірну нежитлову будівлю, видане виконавчим комітетом Трускавецької міської ради 17 січня 2005 року.
Зобов'язано відділ державної реєстрації Трускавецької міської ради вилучити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно розділ
від 17 січня 2005 року № 9574517, а також розділ № 255423546115 та запис про право власності від 21 жовтня 2016 року № 17020532 щодо державної реєстрації права власності на спірну нежитлову будівлю за територіальною громадою м. Трускавця в особі Трускавецької міської ради.
Визнано за ОСОБА_1 право власності за набувальною давністю на спірне нерухоме майно.
Рішення суду першої інстанції в частині визнання недійсним та скасування оспорюваного свідоцтва мотивовано тим, що це свідоцтво видане на підставі та є похідним від рішення виконавчого комітету Трускавецької міської ради від 26 листопада 2004 року № 270 «Про оформлення права власності на нежитлову будівлю на АДРЕСА_1 », яке судом визнано недійсним.
Задовольняючи позовні вимоги про зобов'язання відділу державної реєстрації Трускавецької міської ради вилучити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно розділ від 17 січня 2005 року № 9574517,
а також розділ № 255423546115 та запис про право власності від 21 жовтня 2016 року № 17020532 щодо державної реєстрації права власності на спірну нежитлову будівлю за територіальною громадою м. Трускавця в особі Трускавецької міської ради, суд першої інстанції виходив із того, що свідоцтво серії НОМЕР_1 про право власності територіальної громади
м. Трускавця в особі Трускавецької міської ради на спірну нежитлову будівлю визнано недійсним.
Визнаючи за позивачем право власності на спірне майно за набувальною давністю, суд першої інстанції, посилаючись на положення статті 344 ЦК України, виходив із того, що позивач безперервно, відкрито і добросовісно володіє спірним нерухомим майном більше 10 років, а також відсутнє підтвердження того, що це майно належить іншим особам.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 28 листопада 2017 року скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову.
Постанова апеляційного суду в частині відмови у визнанні права власності за набувальною давністю мотивована тим, що позивачеві було відомо про відсутність у нього законних підстав для набуття права власності на спірне майно, а тому його володіння спірним нежитловим приміщенням не можна
в контексті вимог закону вважати добросовісним, у зв'язку з чим правовий механізм, передбачений статтею 344 ЦК України, для набуття у власність такого майна не може бути застосований до спірних правовідносин.
Також апеляційний суд вказав, що за відсутності правових підстав для визнання за позивачем права власності на спірний будинок, не підлягають задоволенню інші позовні вимоги.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У січні 2021 року представник ОСОБА_2 , діючий в інтересах
ОСОБА_1 , подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 22 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали справи з Трускавецького міського суду Львівської області.
У травні 2021 року справу № 457/742/17 передано до Верховного Суду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті
400 ЦПК України).
Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає пункти 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
Суд апеляційної інстанції застосував норми права, а саме: статтю
344 ЦК України без урахування висновку щодо застосування норми права
у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Апеляційний суд не оцінив всі докази у їх сукупності, не взяв до уваги обставини, встановлені судовими рішеннями, які набрали законної сили, про відсутність підстав для визнання права власності на спірну будівлю як за ПАТ «Львівтурист», так і за територіальною громадою м. Трускавця в особі Трускавецької міської ради.
Апеляційний суд не зупинив апеляційного провадження у зв'язку із оскарженням рішення Трускавецької міської ради від 22 грудня 2016 року
№ 393 «Про надання дозволу на виготовлення документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на АДРЕСА_1 ».
Доводи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_2 , діючого в інтересах ОСОБА_1 , до Верховного Суду не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що будинок, який знаходиться на
АДРЕСА_1 перебував на балансі філії ЗАТ «Львівтурист» - Трускавецького центру туристсько-екскурсійної діяльності, на підставі рішення виконавчого комітету Трускавецької міської ради від 06 липня
1972 року № 232 «Про роботу міського екскурсійного бюро».
Відповідно до свідоцтва НОМЕР_1 про право власності територіальної громади м. Трускавця в особі Трускавецької міської ради на нежитлову будівлю, розміщену на АДРЕСА_1 , виданого виконавчим комітетом Трускавецької міської ради 17 січня
2005 року, підставою для його видачі було рішення виконавчого комітету Трускавецької міської ради від 26 листопада 2004 року № 270 «Про оформлення права власності на нежитлову будівлю на АДРЕСА_1 » (а. с. 48, т. 1).
Рішенням Господарського суду Львівської області від 06 червня 2005 року
у справі № 1/267-20/88 за позовом ЗАТ «Львівтурист» до виконавчого комітету Трускавецької міської ради, Трускавецької міської ради про визнання недійсним рішення, визнання недійсним свідоцтва про право власності та визнання права власності, припинено провадження у справі в частині визнання недійсним свідоцтва серії НОМЕР_1 про право власності територіальної громади м. Трускавця в особі Трускавецької міської ради на нежитлову будівлю, розміщену на АДРЕСА_1 , виданого виконавчим комітетом Трускавецької міської ради 17 січня 2005 року, оскільки цей спір непідвідомчий господарському суду. Цим рішенням визнано недійсними рішення Трускавецької міської ради від 22 вересня 2004 року № 391 «Про включення в комунальну власність будівлі на АДРЕСА_1 » та рішення виконавчого комітету Трускавецької міської ради від 26 листопада 2004 року № 270 «Про оформлення права власності на нежитлову будівлю на АДРЕСА_1 ». Позовні вимоги в частині визнання права власності на спірну нежитлову будівлю залишено без розгляду, оскільки позивачем ЗАТ «Львівтурист» не було надано доказів знаходження будинку
АДРЕСА_1 у власності позивача станом на 17 січня 1992 року та підстави такого набуття права власності, а також не було надано доказів внесення спірного будинку у статутний фонд товариства та розміру вартості майна (а. с. 78-80, т. 1).
Цим рішенням встановлено, що виконавчим комітетом Трускавецької міської ради було надано відповідь про те, що нежитлова будівля
на АДРЕСА_1 є власністю територіальної громади
м. Трускавця в особі Трускавецької міської ради, оскільки 22 вересня
2004 року Трускавецькою міською радою було прийнято рішення № 391 «Про включення в комунальну власність будівлі на АДРЕСА_1 », яким цю будівлю включено в комунальну власність як безхазяйну. На виконання вказаного рішення виконавчим комітетом Трускавецької міської ради було прийняте рішення від 26 листопада 2004 року № 270 «Про оформлення права власності на нежитлову будівлю на АДРЕСА_1 ». 17 січня 2005 року виконавчим комітетом Трускавецької міської ради видано свідоцтво
серії НОМЕР_1 про право власності територіальної громади
м. Трускавця в особі Трускавецької міської ради на нежитлову будівлю, розміщену на АДРЕСА_1 .
Починаючи з 2009 року ОСОБА_1 працює директором філії «Центр туристсько-екскурсійної діяльності «Трускавецьтурист» ПАТ «Львівтурист».
Згідно з довідкою, виданою Центром туристсько-екскурсійної діяльності «Трускавецьтурист» від 19 травня 2017 року № 4, адмінбудинок за адресою: АДРЕСА_1 , який був на балансі
у Центрі туристсько-екскурсійної діяльності «Трускавецьтурист» - філії
ПАТ «Львівтурист», станом на 10 квітня 2017 року, залишковою вартістю 2 325,04 грн, що є менше мінімальної зарплати, списаний та знятий із балансу (а. с. 77, т. 1).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Відповідно до частин першої та четвертої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
Згідно із статтею 328 ЦК України набувальна давність є однією із підстав набуття права власності.
Положення інституту набувальної давності регулюють один із первинних способів набуття права власності, тобто це є таким способом, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередньому титулі права власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми права про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).
Аналіз категорії добросовісності заволодіння майном як умови набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України дає підстави для висновку, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного права означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно реалізовувати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки. При вирішенні таких спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном). Добросовісний володілець майна у момент заволодіння ним не знає (не може і не повинен знати) про неправомірність такого заволодіння майном, а також про те, що він не став його власником. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для набуття права власності на нього.
Йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка у подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю.
Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном, а так само про те, що він володіє чужим майном, то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном як своїм власним.
Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об'єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий).
Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх наведених умов у сукупності.
Відсутність добросовісності у позивача під час заволодіння ним спірним майном як власним звільняє від потреби аналізувати інші умови набуття права власності за набувальною давністю, передбачені статтею 344 ЦК України.
Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові
від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження
№ 12-291гс18).
Верховний Суд у постанові від 01 серпня 2018 року у справі
№ 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18) зробив висновок, що при вирішенні спорів, пов'язаних з набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. Наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.
У постанові від 27 червня 2019 року у справі № 175/2338/16-ц (провадження № 61-2017св18) Верховний Суд визначив, що за набувальною давністю може бути визнано право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, а також на майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що з 2005 року власником спірного будинку була територіальна громада м. Трускавця
в особі Трускавецької міської ради.
Позивач як володілець майна повинен був бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримає це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Володіння майном вважатиметься добросовісним лише в тому випадку, якщо у момент набуття володіння її набувач не знав та не міг знати, що він володіє чужою річчю.
Із наявних у матеріалах справи копій судових рішень вбачається, що існують спори щодо належності права власності на нежитлову будівлю, розташовану на АДРЕСА_1 . На час звернення позивача у цій справі з позовом свідоцтво серії НОМЕР_1 про право власності територіальної громади міста Трускавця в особі Трускавецької міської ради на нежитлову будівлю, розміщену на АДРЕСА_1 , видане виконавчим комітетом Трускавецької міської ради 17 січня
2005 року, не скасоване.
Власність зобов'язує (частина четверта статті 319 ЦК України), однак на зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (частина друга статті 317 ЦК України).
Нездійснення особою власних повноважень власника, зазвичай, не призводить до припинення права власності.
Наведені обставини свідчать, що спірна будівля перебуває у власності територіальної громади м. Трускавця в особі Трускавецької міської ради, про що позивачеві відомо, що дозволяє зробити висновок про безпідставність доводів позивача про добросовісне заволодіння спірним майном.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах доводів апеляційної скарги, перевіряючи рішення суду першої інстанції щодо законності його і обґрунтованості, апеляційний суд, встановивши фактичні обставини справи, які мають істотне значення для її вирішення, дійшов правильного висновку про те, що позивачем не доведено усіх обставин, передбачених статтею 344 ЦК України, необхідних для набуття права власності за набувальною давністю, та про відсутність правових підстав для задоволення позову в цій частині. Давність володіння могла би вважатися добросовісною, якщо позивач при заволодінні майном не знав і не повинен був знати про відсутність у нього підстав для набуття права власності, однак таких обставин у справі не встановлено.
Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що позивач не є добросовісним набувачем спірної нежитлової будівлі,
а відкритість і безперервність користування майном не є достатніми підставами для набуття права власності на нього за правилами статті 344 ЦК України.
Відповідно до частини другої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також
у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті
37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.
З урахуванням вказаних норм права, повно та всебічно дослідивши обставини справи, апеляційний суд обґрунтовано вважав, що за відсутності правових підстав для визнання за позивачем права власності на будинок
АДРЕСА_1 , не підлягають задоволенню і вимоги щодо визнання недійсним та скасування свідоцтва серії НОМЕР_1 про право власності територіальної громади м. Трускавця в особі Трускавецької міської ради на нежитлову будівлю (позначену на плані літ. «А-1») загальною площею 162,1 кв. м, розміщену на
АДРЕСА_1 , виданого 17 січня 2005 року виконавчим комітетом Трускавецької міської ради, зобов'язання відділу державної реєстрації Трускавецької міської ради вилучити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно розділ від 17 січня 2005 року № 9574517,
а також розділ № 255423546115 та запис про право власності № 17020532 від 21 жовтня 2016 року щодо державної реєстрації права власності на вказану нежитлову будівлю за Територіальною громадою м. Трускавця
в особі Трускавецької міської ради.
Доводи касаційної скарги щодо застосування апеляційним судом
статті 344 ЦК України без урахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду, не заслуговують на увагу, оскільки заявник не вказав, яку саме правову позицію мав би врахувати апеляційний суд при розгляді цієї справи, касаційна скарга не містить посилання на відповідну постанову Верховного Суду.
Водночас апеляційний суд, здійснюючи перегляд судового рішення, врахував висновки Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18) щодо добросовісності володіння майном під час набуття права власності за набувальною давністю.
Аргументи заявника, наведені ним у касаційній скарзі, щодо незупинення апеляційного провадження у зв'язку із оскарженням рішення Трускавецької міської ради від 22 грудня 2016 року № 393 «Про надання дозволу на виготовлення документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на
АДРЕСА_1 » є безпідставними з огляду на те, що вказане рішення не було предметом розгляду у судах першої та апеляційної інстанцій.
Таким чином, доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з наданою судом апеляційної інстанції оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів і обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня2019 року у справі
№ 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.
Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів та їх переоцінювати згідно з положеннями статті 400 ЦПК України.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду апеляційної інстанції - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 , діючого в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення.
Постанову Львівського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: А. А. Калараш
Є. В. Петров
О. С. Ткачук